35 видатних українських географів

·       Василь Григорович Григорович-Барський (1701 —1747) — український православний письменник та мандрівник.

·        Кеппен Петро Іванович (німець;1793 —1864) — вчений німецького походження, академік, один із засновників Російського географічного товариства. Є автором праць з історії, географії, етнографії, демографії та статистики.

·        Ковалевський Єгор Петрович (1809 або 1811—1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження.

·       Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (1817—1875) — український письменник, етнограф, фольклорист, історик, мовознавець, мандрівник. Справжнє прізвище — Афанасьєв, псевдоніми — Чужбинський, Невідомий, Лубенец, Пустинник та інші.

·        Чубинський Павло Платонович (1839—1884) — етнограф, краєзнавець. З 1873 р. П. П. Чубинський був секретарем, а потім віце-головою створеного з його ініціативи Південно-західного відділу Імператорського російського географічного товариства. Павло Платонович нагороджений золотою (1873) і срібними (1868, 1870) медалями Імператорського російського географічного товариства. П. П. Чубинський був прихильником національного відродження України, автором офіційно визнаного українського національного гімну «Ще не вмерла Україна», що був надрукований у львівському часописі «Мета» в 1863 р. і покладений на музику композитором Михайлом Вербицьким.

·        Микола Михайлович Пржевальський (1839 —1888)  — мандрівник, географ, природодослідник, науковець, історик, археолог, знавець семи мов. Рід Пржевальських походив від українських козаків. Микола Пржевальський зробив величезний внесок у наукове пізнання Центральної Азії, створив принципово нові карти Центральної Азії. Його назвали «великим мандрівником всіх часів і народів».

·        Воєйков Олександр Іванович (1842—1916) — метеоролог і географ, основоположник російської кліматології. У 1860 р. вступив на фізико-математичний факуль тет Санкт-Петербурзького університету, але наступного року виїхав за кордон, де слухав курси в Берлінському, Гейдельберзькому і Ґеттінґенському університетах. У 1865 р. одержав у Ґеттінґенському університеті ступінь доктора філософії. У 1866 р. став членом Імператорського російського географічного товариства, з яким протягом 50 років була пов’язана вся його наукова і громадська діяльність.

·        Докучаєв Василь Васильович (1846—1903) — учений-натураліст, ґрунтознавець, географ. У 1867—1872 рр. Василь Васильович навчався в Петербурзькому університеті, у 1878 р. захистив дисертацію і йому було присвоєно учений ступінь магістра. З 1882 по 1895 р. В. В. Докучаєв очолював три найбільші комплексні експедиції з вивчення ґрунтів, рослинності, клімату і сільського господарства. З 1885 р. учений почав публікувати роботи про ґрунти й рослинність у виданні «Матеріали з вивчення російських ґрунтів». В одному з випусків (1886) Докучаєв дав першу у світі наукову класифікацію ґрунтів, що базувалася на генетичному принципі. У 1888 р. він організував постійну Ґрунтову комісію при Вільному економічному товаристві (у 1913 Комісія була перетворена на Докучаєвський ґрунтовий комітет).

·        Миклухо-Маклай Микола Миколайович (1846—1888) — відомий мандрівник, антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць; українського походження з козацького роду Миклух.

·        Софія Федорівна Русова (уроджена Ліндфорс; 1856 – 1940) - український педагог, географ, прозаїк, літературознавець і громадська діячка,. Найважливіші праці:  «Початкова географія».- СПб,1911.«Методика початкової географії». — К.: Українська школа, 1918.«Дидактика» — «Сучасні течії в новій педагогіці» «Роль жінки в дошкільному вихованні»

·        Павло Аполлонович Тутковський (1858—1930) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року). У 1917 році створив при Київському університеті Географічний інститут. Один із основоположників Української Академії Наук, українських інститутів. Обраний 1919 року головою фізико-математичного відділу УАН. З 1920 року очолював Краєзнавчу комісію при Академії наук.  У 1924—1926 роках — керівник науково-дослідної кафедри геології при УАН, яка була реорганізована 1926 року в Інститут геологічних наук УАН і першим директором інституту став Павло Аполлонович.  Створення національної наукової термінології Тутковський вважав одним з наріжних каменів відродження української науки.

·        Григорій Іванович Величко (1863—1935) — український географ і природознавець. Перший українець — доктор філософії з географії (з лютого 1893). Дійсний член НТШ з 1899 p.

·        Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — натураліст, мінералог і кристалограф, мислитель і громадський діяч. Перший президент Академії наук України, який своєю науковою творчістю в галузі природознавства й організаційною діяльністю сприяв розвитку географічної науки.

·        Георгій Миколайович Висоцький (1865—1940) — видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік АН України, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу (лісівництво). Автор понад 200 наукових праць. Учений вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров; заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені Г. М. Висоцьким для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.

·        Синявський Антон Степанович (1866–1951) - д-р геогр. наук, проф., економіко-географ. Основні праці: История всемирной торговли в связи с промышленностью.  К., 1896. Ч.1.  (в соавт.); Україна і Близький Схід у світі геополітики (Проблема торговельних зв’язків). К., 1927; Сучасна економіка Єгипту в зв’язку з розвитком українсько-єгипетської торгівлі. К., 1929.

Мирон Михайлович Кордуба (1876 —1947) — український державник, вчений, публіцист, історик, географ, картограф та письменник. Автор:  низки ґрунтовних праць («Північно-Західна Україна», «Територія і населення України», «Етнографічна територія України», «Історія Холмщини й Підляшшя». «Болеслав-Юрій ІІ», «Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині»), статей («Маркіян Шашкевич», «Про історичну повість», «Шевченко як краєзнавець і археолог» та ін.), статей в Польському біографічному словнику (зокрема, «Богдан Хмельницький», «Тиміш Хмельницький», «Юрій Хмельницький». Збирав матеріали до історико-географічного словника Галичини. 1938 року вийшла його праця «Що кажуть нам назви осель?», в якій подано першу класифікацію українських топонімів та ін.

·        Воблий Костянтин Григорович (1876—1947) — статистик, відомий дослідник з питань економічної географії України, дійсний член і віце-президент Академії наук України. Костянтин Григорович розпочав науково-педагогічну діяльність у 1906 р. приват-доцентом, а потім професором Київського університету і Комерційного інституту. У 1933—1947 рр. працював директором Інституту економіки, тривалий час завідував кафедрою економічної географії Київського університету.

·        Степан Львович Рудницький (1877 —1937) — український географ, картограф та етнограф, академік ВУАН. Основопорядник української фізичної, політичної та військової географії. З 1914 по 1925 р. працював над створенням географічних основ державної незалежності української нації, заклав фундамент політичної географії України. З 1926 по 1933 р. С. Л. Рудницький жив у Харкові. Тут він організував Український науково-дослідний інститут географії і картографії, був його першим керівником. У цей період учений керував експедиційними роботами в Наддніпрянщині й Донбасі, брав участь у виданні першої української енциклопедії, розпочав роботу над фундаментальною працею — «Система географічних знань».

·        Сергій Степанович Остапенко (1881 — 1937) — український економіст, економіко-географ, представник галузево-статистичного напряму в економічній географії України поч. ХХ століття, державний і політичний діяч. Виконував обов'язки Голови Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня 1919 року).

·        Геринович Володимир Олександрович (1883—1949) — автор праць з фізичної та економічної географії України, її регіонів, теорії та методики географічної науки. Завідував кафедрами в Геолого-розвідувальному (Москва) і Львівському торгово-економічному інститутах, проводив науково-дослідницьку роботу в Українському науково-дослідному інституті географії та картографії (Харків).

·        Дмитрієв Микола Ізмаїлович (1886—1957) — відомий фізико-географ та геоморфолог. Понад 40 років працював у Харківському університеті. У 1943—1957 роках завідував кафедрою регіональної фізичної географії Харківського університету і одночасно вів дослідження в Українському науково-дослідному інституті географії і картографії. Став визнаним спеціалістом з географії рельєфу України, геоморфологічного районування, географії антропогену, лесових відкладів.

·        Садовський Валентин Васильович (1886—1947) — географ, економіст, журналіст, громадський і політичний діяч. У 1917 — член Центральної Ради і Малої Ради, з 28 червня 1917 — генеральний секретар судових справ в уряді В.Винниченка, в 1918 — член Українського Національного Союзу. З 1920 на еміграції в Польщі й Чехії. З 1925 — доцент, згодом професор Української господарської академії в Подебрадах, член Українського наукового інституту в Варшаві.

·        Юрій Іванович Полянський (1892 —1975) — український геолог, географ і археолог. Старшина УГА, перший крайовий комендант УВО. З 1958 по 1967 професор Університету Буенос-Айреса. В Аргентині опублікував 31 працю, переважно іспанською мовою. Деякі його праці Університет використовував як підручники.

·        Кубійович Володимир Михайлович (1900—1985) — загальновідомий географ, демограф і картограф. Упродовж 1928—1939 років працював доцентом Краківського університету, з 1940 р.— професором Українського Вільного Університету в Празі. З 1952 р.— голова Наукового товариства ім. Шевченка в Європі. Професор В. Кубійович у 30-х роках був співавтором фундаментальних праць «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938). У 40-х роках виїхав за кордон, де за його ініціативи у Франції було створено десятитомне видання — «Енциклопедія українознавства» (1955—1995). Дослідження В. М. Кубійовича присвячені життю населення і особливостям розвитку господарства Карпат, території і населенню українських земель, демографічним проблемам України.

·        Петро Степанович Погребняк (1900 —1976) — український вчений-лісівник і ґрунтознавець, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри лісівництва Української сільськогосподарської академії (Національний університет біоресурсів і природокористування України), академік та віце-президент АН УРСР.

·        Іван Якович Тесля (1902—1996) — український географ і педагог. Один з очільників Українського Учительського Об'єднання Праці (УУОП). Дійсний член НТШ (1949). Праці з метеорології, геофізики, кліматології і гідрографії (серед іншого про довгорічні зміни кліматичних елементів земної кулі у фахових польських і німецьких журналах; нарис клімату і гідрографії України в «Географії України» за редакцією Володимира Кубійовича та в «ЕУ»), демографії й історії українських поселенців у Канаді (серед інших: «The Ukrainian Canadian in 1971» (1976), «Ukrainian Immigration to Canada in 1891 — 1917» у «Statistical Compendium of Ukrainians in Canada» (1978), картографії; шкільні підручники з географії.

·        Каленик Іванович Геренчук (1904 —1984) — український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець. Доктор географічних наук (1958), професор (1960).

·        Олексій Тимофійович Діброва (1904 – 1973) – відомий український економікогеограф ХХ століття, талановитий педагог та організатор географічної освіти, методист та громадський діяч.

·        Ващенко Опанас Трохимович (1908–1984) - відомий український учений: економіко-географ і картограф, почесний член Українського географічного товариства, організатор і довголітній керівник кафедри економічної географії Львівського університету ім. І. Франка, організатор та лідер Львівської суспільно-географічної школи, доктор географічних наук, професор.

·        Паламарчук Максим Мартинович (1916—2000) – відомий український економіст та економіст-географ, академік НАН України, заслужений діяч науки УРСР.

·        Олександр Мефодійович Маринич (1920 —2008) — географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міністр освіти УРСР (1971—1979 рр.). Депутат Верховної Ради УРСР 8—9-го скликань. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1971—1981 р. Президент Українського географічного товариства (1964—1995 рр.).

·        Федір Дмитрович Заставний (1929 —2012) — український географ, професор, доктор географічних наук, завідувач кафедри географії України географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (1990—2009 рр.), лауреат премії імені О. Г. Шліхтера АН України, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Почесний член Українського географічного товариства, академік Академії наук Вищої школи.

·        Жупанський Ярослав Іванович (1934 - 2009) - доктор географічних наук, професор (1982 р.), вчений-картограф, економіст, завідувач кафедри географії та картографії України Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича.

·        Міллер Гаврило Петрович (1934 —  1994) — засновник школи гірського ландшафтознавства на базі кафедри фізичної географії разом із К. І. Геренчуком. Декан географічного факультету (1976—1984) Львівського національного університету ім. І. Франка.