Винниківська тютюнова фабрика. На місці фабрики у XIII столітті був дерев'яний замок, у XVII— XVIII століттях — кам'яний замок з поділом на верхній та нижній двори. У 1756—1776 роках в приміщенні замку знаходився монастир піарів (наглядач Самуель Ґловінський). 1779 року в приміщення колишнього Винниківського замку була переведена Львівська тютюнова фабрика.
На початку XVIII ст. у Винниках з'явилися перші цехи з переробки тютюнового листя (виготовляли різаний тютюн та нюхальну суміш). Тютюнові вироби мали великий попит, їх збут приносив величезні прибутки власникам цехів. Після приєднання Галичини до Австрії 1778 р. введено тютюнову монополію, а 1784 р. цісар Йосип II видав тютюновий патент.
1779 р. Львівська тютюнова фабрика була переведена в приміщення Винниківського замку (в той час вже монастиря). Відтоді історія та життя Винників була нерозривно пов'язана з виробництвом тютюнових виробів.
Тоді збудовано тютюнову фабрику у Монастириськах (1797), у середині 19 століття в Ягольниці, згодом у Заболотові й Борщеві. Вони переробляли місцеву й імпортовану сировину. Розвиток тютюново-махоркової промисловості корисно вплинув на добробут місцевого населення, але й спричинив наплив чужинців (головне поляків). Прибутки з продажу тютюнових виробів постійно зростали: з 34 млн крон у 1848 р. до 340 млн у 1913 р.
Події цього часу описує Ігор Тимець (2005 р.): «Для заохочення працівників фабрика не лише будувала житло, а й відкрила у 1803 році школу для дітей робітників і службовців. Від 1811 року на фабриці введено посаду лікаря. З появою у 1805 році нового обладнання фабрика змінила застарілі кінні машини для різання тютюну на сучасніші ручні, а також взяла в оренду три млини: Яреми, Тетька і Скремети. Вона поступово стала підприємством, яке увійшло до трійки найбільших в Австрії. Великих збитків мануфактура зазнала у 1809 р. під час розквартирування у Львові та Винниках московських військ. З фабрики силоміць було вивезено сотні центнерів готової продукції, і це набуло певного розголосу. Щоб виправити ситуацію, на фабрику прибув граф Голіцин, який покарав офіцера, причетного до грабунку, і замінив його майором Енгельгардтом... З метою збереження ринків збуту цісарський уряд збільшив видатки на розвиток фабрики у Винниках. Скарб двору у 1818 році постановив збудувати на річці Марунька новий млин зі шлюзами для помелу сушеного листя (експлуатувався до 1939 року). В тому ж році фабрика здійснила низку реконструкцій і перебудов. Зводилися нові будинки для виробництва та зберігання продукції, споруджено приміщення для ферментації тютюну (дві сушарні). Попит на різаний тютюн у XIX столітті почав поступово переважати, і вже у 1817 році Винниківська фабрика, де на той час працювало 498 робітників, виготовила 15 400 центнерів тютюну для куріння і 3 800 центнерів нюхальної табаки».
За матеріалами краєзнавця М. Влоха, у Винниках побував австрійський імператор Франц (II) І під час подорожі Галичиною в 1817 р. і особисто відвідав фабрику тютюну та оглянув виробництво. Франц II (I) з своєю дружиною Кароліною Авґустою відвідав Львів 10 липня 1817 р. Ставлення до Винниківської фабрики після її відвідин цісарем у 1817 р. різко змінилося на краще, і вже 1817—1818 рр.. стали роками перебудов, розширення та реконструкції підприємства. Було затверджено рішення про будівництво млина зі шлюзами й будівництво криниці, розроблено плани спорудження столярної та боднарської майстерень, будівництва складу для зберігання листя тютюну, відбудови складу нюхального тютюну та січкарні, розширення вартівні, сушарні та будинку для робітників.
1848 р. — Лейзор Бавер (єврей) завершив перебудову головного корпусу тютюнової фабрики. Придбання сусідніх земельних ділянок для спорудження нових корпусів фабрики.
За Ігорем Тимцем (2005 р.): «... в 1872 році на її (Австро-Угорщина. – А. Б.) тютюнових фабриках вже функціонували перші ручні різальні машини. Винниківська фабрика отримала чотири. Біля кожної машини працювало по сім осіб. У 1880 році підприємство отримало кілька ручних пристроїв для виготовлення паперових гільз і окремо — партію ручних машинок для виготовлення цигарок. Через два роки, освоївши нову техніку, фабрика започаткувала масовий випуск цигарок (близько 40 млн штук). Асортимент продукції, крім табаки й різаного тютюну, збагатився новим товаром — цигарками».
На початку ХХ ст. в Винниках з'явилися перші цехи з переробки тютюнового листа (виготовляли різаний тютюн і нюхальні суміші). Тютюнові вироби користувалися великим попитом, їх збут приносив величезні прибутки власникам цехів. Тому не випадково австрійський уряд спеціальним декретом ліквідував цехи і створило державну тютюнову фабрику.
У 1913 р. на тютюнових фабриках Галичини працювало 3 962 робітників (у тому числі у Винниках — 1 536). Усі фабрики діяли й у 1930-1940-их роках.
1914 р. (вересень) — згоріло головне приміщення тютюнової фабрики.
Російська окупація Галичини у 1914 р. — 1915 р. запам’яталася не лише російським прапором на львівській ратуші, утисками українського самостійницького руху чи насильницьким вивезення в глиб Росії Митрополита Андрея Шептицького. Зачепила вона й господарську сферу життя галичан, і, зокрема, мешканців Винник. Ось що писав у жовтні 1915 р. краківський «Щоденний Кур’єр» про проблеми тютюнового промислу Галичини: «Внаслідок російської навали робота тютюнових фабрик перервалася. Будівлі частково зруйновано, а товарні запаси – знищено. І хоча три місцевості, в яких були тютюнові фабрики, вже є звільненими: Заболотів – від квітня, Винники – від червня, а Монастириська – трохи пізніше, однак до цього часу робота фабрик не відновлена. Внаслідок цього працівники цих підприємств знаходяться в прикрому становищі і приречені на голод і злидні. Кількість фабричних працівників у Винниках становила перед війною приблизно 1 700 чол., в Заболотові – 800, а у Монастириськах – 1 000. Разом з працівниками постачання і збуту їх кількість виносить близько 4 000 осіб. Враховуючи те, що з праці фабричних працівників утримувалися їхні сімї, то маємо приблизно 12 000 людей, які потерпають від нестатків.
Люди потребують невідкладної допомоги і швидких рішень міністерства скарбу, якому підлягають ці державні фабрики».
1914 р. — 700 робітників на тютюновій фабриці.
Динаміка розвитку економіки в першій половині 1920-их рр.. була низькою. З 1921 р. по 1926 р., за винятком 1924 р., тривала економічна депресія, яка переходила в кризу. Різко скоротилося промислове виробництво і зовнішня торгівля, знову виросла інфляція, величезних масштабів досягло безробіття (до 50%). Криза досягла піку в кінці 1925 р. — початку 1926 р., вона не обійшла й Винники.
За Ігорем Тимцем (2005 р.): «Постало питання про відновлення фабрики у Винниках. Її директором призначили п. Маєвського. Відновити виробництво в повному обсязі підприємство так і не спромоглося. Кількість працюючих від 1922 до 1938 року коливалася в межах від 300 до 500 осіб. Криза спричинила скорочення працівників у 1926 році (було звільнено 172 робітники). В період 1927— 1928 років на фабриці працювало 659 осіб, 508 з яких становили жінки. «...Робота на фабриці йде жваво й пильно... Працюють подвійно — і руками, і язиками. Руками крають тютюн, пакують у пачки, роблять цигарки, язиками виспівують різні літанії... Далі мова йде про те, хто де вродився, а хто помер, хто з ким жениться, а хто сидить на віру, хто скільки боргу має, як вдягається, що їсть, на чім спить, куди ходить, що робить і т. д. Одним словом, безпартійна, безполітична жива газета, яка щодня точно курсує».
У серпні 1944 р. почалося відродження тютюнової фабрики у Винниках. Після відступу німецьких військ на фабриці, яка за Польщі мала назву «Польський монополь тютюнови», залишилося порожнє приміщення, обладнання було вивезене до м. Радома. Відновлювальні роботи на фабриці проводилися під гаслом «Все для фронту». Обладнання отримували з різних підприємств, наприклад з Львівської фабрики «Аїда», що виготовляла папіросний папір і гільзи для набивання папіросів. Одержали парк станків для механічного цеху німецького та австрійського виробництва. У серпні був запущений перший цех фабрики – механічний. Незабаром налагодили випуск папіросів «Біломор» на машинах системи «Куркевича». Попри скептицизм колишніх працівників, переважно поляків, фабрика запрацювала.
Після запуску виробництва папіросів, перед колективом було поставлено завдання – до кінця 1944 р. налагодити випуск сигарет. У м. Гродно було відряджено групу робітників, щоб демонтувати зі спаленої місцевої фабрики сигаретну машину. Устаткування виявилося некомплектним, довелося власними силами доробляти необхідні деталі. Так наприкінці 1944 р. почалося виробництво сигарет. Дві машини виготовляли «Приму».
Після війни було порушене центральне енергопостачання, тому папіросні машини приводили в рух вручну. Незабаром створили свою фабричну електростанцію. Основою її став дизельний двигун марки «Шкода» з трофейного підводного човна потужністю 300 кВт. Виробництво на тютюновій фабриці у 1945 р. забезпечувало 250 інженерно-технічних працівників і службовців, у 1946 р. колектив нараховував 586 осіб, у 1953 р. кількість працюючих на фабриці досягла 826 осіб, а в середині 1950-их рр. — уже 1016 працівників.
1946 р. на фабриці працював вже пакувальний цех, випускали сигарети «Катюша», «Парашутист». Машини німецького виробництва пакували «Аврору». Роботи виконувалися вручну. Норма – 500 тис. цигарок за день (за Польщі – 80 тис. цигарок за день). Допустимо було помилитись у пакуванні плюс-мінус одна штука. Клеїли смолою, шкідливими випарами якої дихали працівники. Обіду не було.
Наприкінці 1940-их початку 1950-их рр. вже була пакувальна машина. Працювали в цей час 14 год, а заробляли на одну хлібину (при 240 руб. зарплати хліб на базарі коштував 90 руб.).
1950-ті рр. — багатотиражна газета «Голос робітника» на тютюновій фабриці.
З часом на фабриці ввели двозмінну роботу. Перша зміна – з 23 год до 8 год, друга – з 8 год до 20 год. У 1950-их рр. організували їдальню. На початку 1960-их рр. ввели транспортери, праця дещо полегшилася.
1946 р. на фабриці працювало 32 машини, а в 1950 р. їх кількість зросла до 126 одиниць.
1946 р. випуск тютюнових виробів становив 800 млн штук, 1950 р. — 4, 7 млрд штук, наприкінці 1950-их рр. — 7 млрд курильних одиниць, а вже у 1980 р. виробнича потужність фабрики становила 13,5 млрд сигарет.
1960-ті рр. — Дмитро Наконечний директор тютюнової фабрики.
До 1961 р. «Верховина», «Аврора», «Памір» коштували відповідно 1,40 крб; 1,40 крб; 1,00 крб. Після грошової зміни – в 10 разів менше.
Після 1961 р. «Гуцульські» коштували 6 коп. У 1970-1980-их рр. «Прима» коштувала 14 коп., «Астра» – 18 коп., «Друг» – 22 коп.
1968 р. — Галич Г., Наконечний Д. «Львівська тютюнова фабрика» (історичний нарис).
1970 р. (жовтень), коли директором Львівської тютюнової фабрики стала Лариса Вербіцька (директор до 1984 р.), відбулися зміни: було заплановано збудувати на території фабрики великі складські приміщення. Питання це розглядалося на засіданні виконкому міської ради. Більшість радила винести склади сировини за місто, щоб зберегти такий гарний парк зі сценою та великою площею, заповненою лавами для глядачів. Це не допомогло. Користуючись підтримкою секретаря райкому та міському, керівництво фабрики знищило парк, збудувало великий багатоповерховий будинок.
1973 р. розвалено і заховано (у складське приміщення фабрики) пам’ятник І. Франку. За наказом директора фабрики, Лариси Вербицької, на пам’ятник закинули ланцюги й варварським способом за допомогою трактора скинули з постаменту. Мешканці міста цей вчинок зустріли з обуренням. Виникло багато пропозицій: від протесту до покарання керівників та виконавців. Порадившись у Спілці художників Львова було складено листа адресованого Раді Міністрів України.
1984 р. — 1995 р. — директор тютюнової фабрики Євген Хомик (з 1995 р. по 1998 р. керували фабрикою іноземці).
У 1980-х роках фабрика була одним з кращих підприємств України по виробництву тютюнових виробів. Щорічно там випускалося до 14 млрд штук сигарет (70 % — сигарети без фільтра та 30 — з фільтром) таких колись популярних марок, як «Львів», «Орбіта», «Аврора», «Верховина», «Прима», «Космос», «Фільтр». До 1982 р. на підприємстві була ділянка, де вироблялися подарункові набори цигарок «Тарас Бульба», «Гайдамаки», «Три богатирі», які користувалися особливо великою популярністю у іноземців.
У 1980-і роки в Україні було 11 тютюнових фабрик, які щорічно виробляли біля 80 мільярдів сигарет. Проте в 1992 році виробництво скоротилося до 58 мільярдів сигарет і з 1993 року почався процес приватизації. Шість найбільших та найкраще обладнаних фабрик були за безцінь продані транснаціональним тютюновим корпораціям (TTK): в Києві, Харкові, Прилуках, Кременчуці, Черкасах та Винниках. Проте згодом ТТК закрили фабрики у Черкасах (у 2008 році) та Львові (у травні 1998 р.; устаткування було вивезено до Кременчука).
П’ять менших тютюнових фабрик (розташованих в Одесі, Дніпропетровську, Монастирищі, Кам’янець-Подільському та Феодосії) не зацікавили міжнародних виробників і згодом припинили виробництво. «Українська тютюнова компанія (м. Монастирище) припинила виробництво сигарет у 2008 році, а «Феодосійська тютюнова фабрика» отримала юридичну адресу в м. Луганськ. В 1998 році почала працювати Донецька фабрика, яка згодом стала називатися «Дочірнє підприємство «Хамадей» (Код ЄДРПОУ 25113455).
1993 р. було створене СП «РДжР Тобакко Львів».
14 червня 1999 р. з статутним капіталом (70 % власник "Волиньтабак" і 30% держава) створено ТзОВ "Львівська тютюнова фабрика", директором призначено Можаровського А.М.
1999 р. — 2003 р. — директор тютюнової фабрики Андрій Миколайович Можаровський.
Впродовж 2001 р. товариство було реорганізоване спочатку у закрите, а потім у відкрите акціонерне товариство.
На фабриці з початку ХХI ст. постійно працювало не менше 500–1000 осіб (приблизно десята частина жителів Винників).
2003 р.— 2006 р. — Квурт Володимир Леонідович генеральний директор Львівської тютюнової фабрики (на момент призначення - Голова правління «Волиньтабак»; 100 % капітал фабрики належав «Волиньтабак»).
Протягом певного часу підприємство переживало спад виробництва. Офіційно знову почало працювати 1 лютого 2007 р. Винники від діяльності фабрики не отримували податків, оскільки підприємство зареєстровано в іншому місті. У 2007 році тютюнова фабрика у Винниках відновила роботу завдяки Балтійській тютюнової компанії з Росії. У Львівської області в 2008 році сигарети виробляло підприємство під назвою «Іноземне підприємство «Західна індустріальна компанія» (Код ЄДРПОУ 33169878). Згодом виробництвом сигарет у м. Винники почали займатися ТзОВ з різними назвами, які згодом припиняли діяльність, але передавали естафету іншим.
З лютого 2010 р. і донині — директор ТзОВ «Львівська тютюнова фабрика» — Козловський Григорій Петрович.
За даними ДФС у 2016-2018 роках виробниками тютюнових виробів у Львівській області були: «Львівська тютюнова фабрика» (Код ЄДРПОУ 36929539), яке в 2016 році воно змінило назву на "Перша приватна мануфактура" та ТзОВ «Винниківська тютюнова фабрика" (Код ЄДРПОУ 37741731). В Львівській області зареєстровано ще кілька підприємств, у яких у переліку стоїть діяльність «12.00 Виробництво тютюнових виробів». Серед сигарет, які вже більш ніж 10 років виробляються у Винниках, найбільш відомою є марка Jin Ling, яка дісталася їм від росіян. В 2017 р. частка Львівської фабрики на ринку оцінювалася у 6,3%, тоді як у 2007 р. всі «національні виробники» мали лише трохи більше як 1%. За роки незалежності в країні було зареєстровано мало не сто підприємств, у яких у переліку стояла діяльність «12.00 Виробництво тютюнових виробів», але це не значить, що в Україні було стільки реальних виробників сигарет.
За спогадами корінного винниківчанина п. Ігора Секети (1939 р. н.): «В перші післявоєнні роки духовий оркестр тютюнової фабрики під керівництвом А. Бойчука був зовсім пристойного рівня, хоч самодіяльний, крім вальсів, танго і фокстротів виконували фрагменти оперет напр. «Сільва», «Роз-Марі», «Запорожця». В складі оркестру були такі довоєнні «базові» виконавці: кларнетисти Є. Домазар, В Чорній, Толочченко — тромбон, І. Беднарський — труба, П. Нікулін — баритон, І молодші Ю. Копач, С. Банах та ін. З відходом старенького Антона Бойчука оркестр «скапцанів», а деякі оркестранти перейшли у новостворений професійний військовий».
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар