Географія Криму: візантійці

Значення Візантійської імперії для світової історії є колосальним. «Золотим містком» між стародавньою історією та новим часом називають її вчені. Візантійці зберегли у «темні століття» раннього середньовіччя досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали сусіднім народам.

На місці давньої грецької колонії (поліс Візантій) римський імператор Константин І Великий 330 р. заснував Константинополь — нову столицю Римської імперії. За назвою «Візантія» історики дали згодом назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу ромейською - спадкоємицею традицій Римської імперії, хоча, на відміну від справжніх римлян, які розмовляли латиною, самі «ромеї» спілкувалися грецькою мовою.

Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий поділив імперію між своїми синами. Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори зуміли врятувати свої володіння і спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. Тоді, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла і розквітала.

Візантія була багатонаціональною державою. Тут проживали греки, слов’яни, араби, вірмени, сірійці, фракійці, іллірійці, представники інших народів. Однак усі вони, прийнявши православну віру, грецьку культуру і візантійську державу, ставали «ромеями».

Історія Криму в середньовіччя тісно пов’язана з Візантією і візантійцями.

У VI ст. до володінь Візантії увійшла і південна частина Криму. Херсонес став головною базою візантійського господарства на півострові, тут розмістили візантійський гарнізон. Однак, незважаючи на це, місто зберегло певну самостійність. Після того, як у першій половині VІ ст. колишнє Боспорське царство увійшло до складу Імперії, перед ромейcькою адміністрацією постала проблема забезпечення надійного зв’язку між Боспором та Херсоном - головною військово-морською базою Візантії у Тавриці. Враховуючи постійну небезпеку нападів гунів, що кочували у кримських степах, єдиним вільним шляхом сполучення залишався морський уздовж Південного узбережжя півострова, а найбільш надійним та швидким засобом пересування був корабель. Для забезпечення сполучення між Херсоном і Боспором візантійській адміністрації необхідно було створити низку корабельних стоянок у найзручніших для базування суден бухтах Південного узбережжя Таврики. Військово-інженерне забезпечення візантійських гаваней полягало у зведенні приморських фортифікацій. Ці укріплення будували на скелях і пагорбах, звідки добре візуально контролювали основні перевали Головного пасма Кримських гір (Ангар-Богаз, Гурбет-Дере- Богаз, Кебіт-Богаз, Ескі-Богаз), через які з часом проклали стратегічно важливі шляхи від гаваней на узбережжі вглиб півострова. Відстань, на якій розташовували оборонні споруди, була достатньою, щоб подавати сигнали вогнем і димом, удень та вночі, у сухопутному та морському напрямах.

Візантійський історик Прокопій Кесарійський, описуючи будівельну діяльність адміністрації Юстиніана І (527-565) у Тавриці, повідомив, що імператор «спорудив там і два укріплення, так звані Алустон (Алушта) та Горзувіти (Гурзуф)». Для оборони і захисту місцевого населення від кочівників на гірських перевалах Головного хребта споруджували так звані довгі стіни, а також додаткові укріплення, які назвали печерними містами. Візантія активно підтримувала будівництво цих оборонних споруд.

З VIII ст. в Криму почали будівництво укріплених замків - ісар, що тюркською мовою означає стіна, укріплення, замок.

Наприкінці VII ст. значну частину Таврики захопили хазари. Могутнє царство хазар було вже не настільки сильним, щоб запобігти візантійському впливу в Південно-Західній Тавриці. Херсонес та кілька інших фортець залишились візантійськими. Дві могутні держави того часу - Візантійська імперія і Хазарський каганат - були зацікавлені у політичній рівновазі, яка протрималася до IX ст. У цей час Хазарський каганат послаблювався і Візантія поступово відновлювала свої позиції в Криму.

У IX ст. на політичну арену вийшла нова держава - Київська Русь-Україна. Частина Керченського півострова ввійшла до складу Тмутараканського князівства під керівництвом українських князів. Українські купці стали частими гостями на півострові, невеликі торгові центри з’явилися в різних містах Криму. В період з IX до XIII ст. в Криму відбувалися набіги печенігів, половців, а згодом і татар; водночас Візантія вела бої з різними завойовниками.

Землі Візантії, захоплені хрестоносцями 1204 р., назвали Латинською Романією і поділили на: Латинську імперію (або власне Романію) зі столицею в Константинополі та залежні від неї держави хрестоносців на Балканах, володіння Венеції, Генуї та ордену іоаннітів.

На завойованих землях латиняни запровадили західноєвропейські порядки за французьким зразком. Імператор був лише першим серед інших сеньйорів. По всій Романії з’явилися рицарські замки, селяни втратили особисту свободу. Новим константинопольським патріархом став католик. Повної заміни всього духовенства та зміни церковних обрядів за римським зразком латиняни не проводили, розуміючи, що це викличе опір візантійців.

У XIII ст. зв’язки Візантії з Кримом практично припинились. Однак у цей період у Південно-Західній Тавриці з різних народів склалася єдина етнічна спільнота, яка перейняла грецьку мову, прийняла християнську віру, візантійську культуру та отримала назву «кримські греки». Саме вони становили основну масу населення князівства Феодоро, яке до 1475 р. було центром грецької культури та православ’я на кримській землі.

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.

Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.