Андрій Байцар: З історії костелу та латинської парафії у Винниках (Львівщина)

Українські Винники в останній чверті XVI ст. в етнічному складі населення зазнали змін. Впродовж XVII–XVIII ст. чисельність поляків та їхня вагомість постійно збільшувалися.

Активізувалася польська громада в 1756 р. (липень) коли С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів (піари з'явилися у Львові у 1718 р.). Отці-піари почали обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії було прилучено латинників з Лисинич, Підборець, Миклашева й Винничок.

Процес олатинення та сполячення винниківських українців пришвидшився з 1779 р., коли австрійський уряд заснував у місті тютюнову фабрику.

Історія парафії та костелу.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії та дзвіниця належать до пам’яток архітектури XVIII–XIX ст. Костел розташований у центральній частині Винник, на південь від магістральної дороги, що проходить через місто, в наріжнику вулиць Т. Шевченка та Львівської у глибині ділянки, на схилі г. Лисівка. Будівництво костелу почалося у 1738 р., і тривало до 1766 р., бо власне в тому році до нього перенесено чудотворну ікону.

Початки винниківського костелу пов’язані з культом ікони Матері Божої Винниківської. Винниківський образ Божої Матері є однією з копій Ченстоховської, зробленої, на думку польського дослідника Петра Красного, перед урочистою коронацією Белзької (Ченстоховської) у 1717 р., бо на ній намальована корона вже Владиславівська, а не папська – Климентівська.

Історична довідка.

Белзька, або Ченстоховська чудотворна ікона Божої Матері, за переказами, була намальована євангелістом Лукою в Єрусалимі у Сіонській горниці, де відбувалась Тайна Вечеря (пам'ять 18 жовтня). У 66–67 рр., під час навали римських військ під керівництвом Веспасіана і Тита, християни втекли у містечко Пеллу. Разом з іншими святинями вони зберігали у печерах і образ Богоматері. Цариця Олена, мати візантійського імператора Костянтина у 326 р., привезла цю ікону з Єрусалима до Константинополя. Як потрапила святиня до Белза — невідомо. За однією версією, її безпосередньо отримав із Константинополя король Лев, згідно з іншою — вона спочатку була в Болгарії, Моравії та Чехії, а потім дісталась українському королю Леву. Він помістив чудотворну ікону в замкову церкву в Белзі. 1382 р. (за іншими даними — в 1377 р.) сілезький князь Владислав Опольський, який на той момент управляв Галичиною, перевіз ікону з Белза спочатку до Львова, а потім до заснованого ним у 1352 р. Ясногорського кляштору отців-паулінів у Ченстохові. З того часу Богородиця Белзька стала називатися Богородицею Ченстоховською.

У хроніці львівських вірменських бенедиктинок є згадка, що 1736 р. ця ікона, що перебувала в господаря Нікеля, плакала кровавими слізьми. Дідичка Винник Маріанна з Потоцьких Тарлова взяла цю ікону і помістила її в палацову каплицю, а через великий наплив відвідувачів, у 1738 р. виділила кошти на будівництво костелу. Львівський латинський архієпископ Миколай Вижицький (1733—1756 рр.), після дослідження, признав ікону чудотворною.

За легендою, оригінал хотіли забрати гусити і не змогли. Один з них вдарив шаблею ікону, від чого зразу помер, але шрам на обличчі Марії залишився. Є він і на винниківській копії, що видно на фотографії початку ХХ ст. з книги Фридриха. Друга фотографія з 1927 р. представляє зовсім інше зображення, іншу раму, барокові стилістичні риси і поворот голови замість анфасного. Виходить, що образ був перемальований, поміщений в нову раму та оздоблений новими ризами з орнаментом. На деяких з численних копій був напис польською мовою: «Під Твоєю охороною ховаємося».

Польський історик мистецтва Пйотр Красний пише, що після II Світової війни цей образ з костелу передали до Винниківської греко-католицької церкви (ксьондз Владислав Пельц передав на збереження греко-католицькому священику А. Поточняку). Тепер у церкві в лівому вівтарі є невеликих розмірів копія Ченстоховської ікони, зроблена оліографією на дикті невеликих розмірів, з іншими ризами і без напису, тобто, одна з серійно тиражованих копій.

За свідченням п. Дарії Бреславської, ікону з костелу перевезли в костел у Тжебницю біля Вроцлава.

1766 р. храм було нарешті збудовано, чудотворний образ перенесено до нього, і при допомозі Львівського архієпископа Сєраковського у Винниках виникла парафія, яку обслуговували до 1784 р. отці піяри. 1785 р. австрійська влада реквізувала золоті та срібні прикраси чудотворного образу.

1799 р. конгруя римо-католицького ксьондза Домініка Кутшеби становила 400 зр.

1805 р. костел мав розміри 35x17 сажнів, був покритий ґонтом і вартував 20.000 зр. Мурована хата ксьондза Вінцента Яніцького мала 4 кімнати, розміри 25x16 сажнів та вартувала 2217 зр, стайня 22x9 сажнів вартувала 693 зр. (В. Лаба, 2017).

1830 р. у Винниках проживало 799 римо-католиків.

У Державному архіві збереглися листи-звіти та поточна документація (інвентар костельний, надбання, рахунки з прибутків, оплати за шлюби) функціонування костелу в австрійський період, що велася німецькою та латинською мовою. Після піярів ксьондзами в костелі були: Домінік Кутшеба (1799 р.), Вінцент Яніцький (1805 р.), Цибінський (1816 р.), Микола Шибінський (1830), Скжитовський (1851 р.), Польц (1862 р.). Ксьондз Бенедикт Банах ховає померлого греко-католика у січні 1890 р., коли захворів священник Степан Хомінський. Серед парафіян костелу бачимо прізвища з церковних метричних книг – Місько, Кіяк, Сидорко, Врецьона, Данилишин, Капарник. Це було вже наприкінці XIX ст., але конфронтації релігійної в той час не було.

1896 р. ревізія зауважила брак костельної ощадної книжки Галицької каси ощадності у Львові за №205311 при відході цього року ксьондза Банаха на пенсію, через що він мав клопоти, бо цей фонд був призначений для убогих. Є звернення до каси, щоб виготовили дублікат цієї книжки, але врешті книжка віднайшлася. В кінці ХІХ ст. згадується понад 50 прізвищ парафіян костелу з Винник та сусідніх сіл.

Після Банаха службу правили Матеуш Срока, Якуб Полєк, Антоні Сочинський, Альбін Мидляж та Владислав Пельц.

1920-і рр. — ксьондз Антоні Сочинський (активний провідник польської шовіністичної політики у Винниках та навколишніх селах).

1938 р. винниківська римо-католицька парафія — 3 210 осіб.

Після ІІ Світової війни адміністратором парафії був ксьондз Альбін Мидляж (до 13 листопада 1945 р.), після нього ксьондз Владислав Пельц, який покинув парафію 8 травня 1946 р., виїхав на Опольщину. Ключі від костелу віддали греко-католицькому пароху о. А. Поточняку. Орнати, альби, капи, хоругви, монстранції, 2 келихи, мшал, хідники перевезли до парафіяльного костелу Ланьцута (Польща), дрібніші речі, метричні книги 1910—1945 рр. та кілька старших до Вінова (Польща).

За радянської влади костел використовувався як склад. 1992 р. відновлено римо-католицьку парафію, у березні 1993 р., після відновлення і освячення, костел знову став служити вірянам. Територія парафії — Лисиничі, Миклашів, Підгірне, Підберізці, Чишки, Чижиків, Волиця, Бережани, Соснівка, Виннички, Дмитровичі.

2007 р. — о. Леонтій Саламон — настоятель римо-католицької парафії у Винниках.

25 жовтня 2015 р. парафіяльна спільнота святкувала 250-річчя спорудження свого храму. З нагоди ювілею храму та образу Матері Божої Винниківської Апостольська Столиця видала від імені Святішого Отця Франциска спеціальну індульгенцію про надання відпусту на час ювілейного року.

16 червня 2016 р. відбулася Свята Меса з нагоди 15 річниці священицьких Свячень о. Леонтія Саламона.

В рамках святкування 250-річчя костелу Успіння Пресвятої Діви Марії у неділю, 30 жовтня 2016 р., під час урочистої Святої Меси сім`я ювелірів із Чикаго (США) передали золоті корони з дорогоцінними каміннями для коронації чудотворної ікони Матері Божої Винниківської. На цю урочистість прибуло чимало вірян, не тільки з Винник, а також з-за меж України. Охочі могли зблизька розглянути корони та зробити пам`ятний фотознімок. Коронація ікони відбулася 27 листопада цього року. Її здійснив архієпископ Мечислав Мокшицький, котрий також надав винниківському храму статус санктуарію.
27 жовтня 2019 р. до Санктуарію Матері Божої Винниківської передали мощі св. Папи Івана Павла ІІ, а також освятили площу та пам’ятник на його честь. Чин освячення провів Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.

Архітектура костелу. За планувальною структурою костел – прямокутний у плані, однонавний, загального типу нава (від лат. navis — корабель — поздовжня або поперечна частина простору церкви, розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою). Головна нава умовно поділена на три частини – приміщення первісного притвору з хорами, влаштованими на рівні другого ярусу, власне нава, та однакової ширини з нею, пресвітерій, відділений від нави лише однією сходинкою. Головна нава храму перекрита трьома пряслами хрестових склепінь, хори – бочковим склепінням. Від сходу до костелу примикає, прямокутна у плані, захристія, від заходу – невелика ризниця, від півночі прибудований прямокутний у плані притвір (усі три приміщення перекриті плоским перекриттям). Костел накритий трьохсхилим дахом, на гребені котрого височить струнка барокова сигнатурка. Нижчий від основного об’єму притвір накритий двосхилим дахом. Чільні фасади костелу та притвору завершуються відповідно бароковим та необароковим фронтонами. Фасади костелу декоровані пілястрами іонічного ордену, бароковими дзеркалами стін з прорізами вікон, декорованими білокам’яними профільованими обрамленнями.

Відомо також, що у 1795 р. костел був покритий ґонтом, а фасади храму помальовані на червоно. Прибудований на початку XIX ст. притвір – реконструйований 1889 р. Цього ж року була збудована стінова дзвіниця.
1896 р. костел освятили під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

Пам’ятка, в цілому, розташована на високому цоколі, викладеному з білокам’яних блоків. Вхід до храму влаштований по зовнішніх відкритих сходах, розташованих на центральній осі костелу та огороджених балюстрадою.

В архітектурі костелу є багато елементів, схожих на мотиви творців так званого радикального чеського бароко І-ї половини XVIII ст., зокрема, Кристофа і Кіліяна Ігнаца Дінтцгоферів; нагадує костел Божого Різдва (чеськ. Kostel Narození Páně (Praha)) в Санктуарії «Лорета» на Градчанах у Празі (архітектори Кіліян Іґнац Дінтцгофер, Йоган Ґеорґ Ахбауер-старший (нім. Johann Georg Achbauer der Ältere), 1733—1735 роки). Схема фасаду костелу дуже близька композиції фронтальних сторін костелу в Годовиці, фари в Тарноґруді (1751—1771 роки). Тому дуже ймовірно, що архітектором був Бернард Меретин (цит. за Пйотр Красний (Piotr Krasny), 1996 р.).

Інтер’єр храму. В інтер’єрі храму зображене малярство XVIII–XIX ст. Впродовж 30 років тривало впорядкування внутрішнього убрання костелу – малювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів, амвону (амвон (грец.) — підвищення — у ранньохристиянській та візантійській церкві одна з кафедр, на якій здійснюються окремі елементи богослужіння, виголошуються проповіді; розміщувалась на боці хору під куполом).

Первісне малярське оздоблення інтер’єру, імовірно, мало постати в 50-их чи 60-их роках XVIII ст. Ініціатором розписів, правдоподібно, мав бути сам фундатор костелу – львівський єпископ-суфраган С. Ґловінський. Розписи, вірогідно, виконані не пізніше як 1758 р. На це вказує насамперед згадка про костел у наданні єпископа для львівської колегії піярів, де згадано про забезпечення пароха костелу в Винниках та його зобов’язання відправляти щотижня дві меси за душу С. Ґловінського.

Стіни були декоровані іонійськими пілястрами (пілястр (фр. pilastre) — плоский виступ в стіні будівлі, який зовні має ознаки колони), вікна прямокутні. З західної стіни аркадова ніша для органа. Портал в середині передстінка мав декорацію з герограмою «Марія в славі» та два герби «Пілава» і «Шренява» (мати Маріанни Потоцької Христина Любомирська мала цей родовий герб). На фронтоні була герограма ІНЗ, а з боків – декоративні вази. Вежичка у формі бані оббита бляхою з глорієтою, увінчаною хрестом. Бічні вівтарі з позолоченого дерева зображували Св. Антонія й образ Божого Серця, а на засові – олійні зображення Св. Йосифа та Стигматизацію Св. Францішка. Є в костелі епітафія з написом: «Тут лежить серце Едварда Братковського, підкоморого Августа III, короля польського й електора саського, старости, а потім дідича миклашівського. Помер у 1778 р.». Коли померла і де похована фундаторка костелу невідомо.

1912 р. — ґрунтовний ремонт костелу. До цього часу слід також віднести теперішній розпис храму, що був накладений на стінові розписи другої половини XVIII ст.

1912 р. за описом навколо ніші були фрески, що зображували Давида, Св. Луку та двох ангелів. На східній стіні нави – Св. Родина, а з боків – страсті та Св. Катерина Олександрійська. На західній стіні – Ян Непомуцен та ще два святих, а в стюкових рамах зі сходу був Спас, а з заходу – Матір Божа. На склепінні – євангелісти та символи семи дарів Св. Духа.

У склепінні вівтарної частини (презбітеріуму) вміщено Вознесіння Богородиці. Сюжет відтворено у максимально скороченій редакції. Чималий вільний простір обабіч фігури заповнюють численні клуби хмар, поміж якими з кожного боку вміщено по парі невеликих херувимів з темними крилами. За фігурою Богородиці роз’яснене жовте (золотисте) небо, на тлі якого виділяються широкі світліші, розширені назовні, промені сяяння навколо голови. У сегменті стелі над вівтарною стіною з-за хмар над головою Богородиці злітає голубка святого Духа. Бокові сегменти склепіння від зовнішніх стін вміщують на хмарах по одному ангелу навколішки, скерованому до вівтарної стіни.

Склепіння нави, відповідно до пропорцій самої споруди, розділене на дві частини й має однорідну, проте скромніше розроблену програму. У сегментах від бокових стін на тлі стилізованих картушів знаходяться зображення, вміщених при декоративно потрактованих колонах, чотирьох євангелістів з їхніми символами. Від сторони вівтаря з півдня знаходиться євангеліст Йоан з орлом, а з півночі – євангеліст Матвій, відповідно з боку хорів від півночі євангеліст Лука з тельцем, а від півдня – Марко з левом. За стилем костел наближений до т.з. чеського радикального бароко. Подібний костел є в с. Наварія, також започаткований у 1738 р., як перша споруда пізніше знаменитого архітектора Бернарда Меретина (Собор св. Юра у Львові, ратуша в м. Бучачі та ін.). Вчені припускають, що костел у Винниках також будував Б. Меретин, хоча немає документального підтвердження, крім того, що цей будівничий працював для С. Ґловінського у Винниках. Схожі храми є і в Городенці, Годовиці, Тернополі, побудовані пізніше.

Бернард Меретин (кінець XVII ст. — 1759 р.) — архітектор німецького походження. Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, на котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих надалі у головному своєму творінні — Соборі святого Юра у Львові.

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.