Пам'яті моїх дідів: Байцара Петра та Соболя Олега

Мої діди, як і мільйони інших українців, воювали на фронтах Другої світової війни. Один воював в лавах  Війська польського (вересень 1939), другий - Червоної армії (весна 1945).

Байцар Петро Іванович (1909 р. с. Монастирець,  Городоцький р-он, Львівська обл. – 27 квітня 1945 р., Німеччина). У кінці 1930-их рр.. – солдат Війська польського. В 1945 р. був мобілізований до лав Червоної армії. Загинув при форсуванні каналу між річками Одра і Шпреє на території Німеччини. Місце поховання невідоме.

Перед форсування каналу (а по ньому ходили кораблі), командир їх вишикував і оголосив, що треба зробити подарунок т. Сталіну і взяти Берлін до 1 мая! При тому, що артилерія ЧА знаходилась за 30 км. А берег противника був укріплений дзотами дуже щільно. Після першої спроби форсувати канал зі 120 солдатів підрозділу діда Петра живими залишилось 60...Дід ще був живим... Після другої атаки залишились одиниці... Діда вже не було... (у жодного солдата не було елементарної аптечки й медальйона з прізвищем, а в підрозділі не було і санітара) (з розповіді Кузбита Івана, котрий мав за дружину Софію, сестру діда Петра. Воювали разом і після другої спроби форсування каналу був поранений в руку осколком міномета. Так залишився живим).

Соболь (Сабаль) Олег Миколайович (2 березня 1915 р. с. Улазів Любачівського повіту – 14 січня 1994 р. м. Винники). 1938—1939 рр. – солдат Війська польського (м. Ярослав). У вересні 1939 р. під час війни був кулеметником, попав у німецький полон. Пройшов німецький концтабір.