За
часів австрійського панування було заведено давати назви багатьом історичним чи географічним об’єктам назву
«цісарський», або «цісарська». Цісарський
закон пильно стояв за збережння права власника. Назва (ім'я) власника стояло
перед назвою власності. А таких було 4 - Державна (Цісар), Панська, Рустикальна
(Селянська), Дієцизіальна (Монастрська, церковна). Криниця
цісарська, бо належала до цісарської фабрики. Гостинець через Винники теж державний. Доказ тому будинки на
ескарпі біля дріжджарні, то у скрутні часи держава продавала дешево землі 20-ти метрової "смуги відчуження" для
поповнення скарбниці, а бідніші купували і
будувались.
1787 р. зі Львова через Винники прокладено
Брідську дорогу (цісарську) на Золочів і Броди. Ця дорога і сьогодні проходить
біля г. Шипшина.
Біля підніжжя гори розташована «Цісарська
криниця». Це — невеличка кам’яна споруда з аркоподібним входом і нішами у
стінах з двох боків від нього та викарбуваною латинською цифрою «MDCCCXXVI»
(1826) на фронтоні під кам’яним дахом, що заріс мохом і травами. Таких
збірників води започаткованих у 20-ті — 40-ві рр. XIX ст. було збудовано
декілька на Погулянці у Львові. Від них йшли водоводи до центру міста: Францисканський, I Венглінський, II
Венглінський.
Ігор Тимець у книзі «Таємниці тютюнової
фабрики» згадує про неї: «Зі збільшенням обсягів виробництва виникли проблеми
із забезпеченням фабрики тютюну водою. Криниці, якими користувалися ще з часів
існування замку вже не давали необхідної кількості води. Тому в 1823—1826-их
рр. у г. Жупан проклали штольні й збудували закритий резервуар, який отримав
назву «Цісарська криниця». Вода з «Цісарської криниці» надходила на тютюнову
фабрику.
За переказами «Цісарською» її назвали через
те, що воду з неї пив австрійський цісар. Легенда частково правдоподібна. За
матеріалами М. Влоха, австрійський імператор Франц І під час подорожі Галичиною
у 1817 р. відвідав фабрику тютюну у Винниках та оглянув виробництво».
Михайло Влох у розділі «Хроніка тютюнової
фабрики» пише: «1817р. Кам’яний збірник на воду, будова нового табачного млина
із шлюзою».
«Цісарська криниця» відома з княжих часів і
являє собою шахтний колодязь з чистою водою, яка надходить з джерел, через
складну систему таємних переходів та галерей, що були споруджені під г. Жупан.
З історичних джерел відомо, що ці підземні ходи мали довжину до декілька
кілометрів і можливо зв’язували між собою Винниківський замок і Чатову скелю.
1826 р. будують дерев’яний самопливний
водопровід від «Цісарської криниці» до тютюнової фабрики, а на місці криниці
закрите приміщення розмірами 5 м х 6 м. За переказами, у нішах на фасаді, були
встановлені кам’яні статуї (можливо ікони) Матері Божої та Ісуса Христа. Тепер
ніша пустує і доля скульптур невідома. Всередині споруди поміщають збірник для
води (3 м х 2.5 м х 1.2 м), вода в який надходить, просочуючись через стіни та
стікаючи по підземній галереї аркового типу (ширина до 1 м, висота 1,5 м,
довжина до 15 м), що прилягає до приміщення з басейном.
Очевидно, що дана галерея і є залишком
древнього підземного переходу княжих часів. Ідентичні за розмірами і способом
кладки каменю підземні ходи знайдені в 1992 р. на території тютюнової фабрики.
На фабриці цей водозбір закінчується біля колишнього приміщення їдальні, де був
обладнаний кам’яний басейн з джерелом.
Відомості про перебудову даного водозабору і
водопроводу до 1940 р. відсутні. Старожили згадують, що під час Другої світової
війни в ходах «Цісарської криниці» переховувалися молоді винниківчани від
призову до лав Червоної армії та відправлення на фронт, після чого значна
частина шахт криниці була замурована, а дерев’яний водопровід було замінено на
сталевий D 100 мм, який діє до наших днів. Оскільки водопровід прокладено
вулицями: На Куті, Крушельницької, Пушкіна, Жупан, Ринок, то практично кожен
житловий будинок цього кварталу користується водою з даного водопроводу. Хоча
офіційно до 1976 р. до водопроводу були підключені лише будинки господарів
Домазар та Проць (водопровід прокладався через їхні землі).
У період з 1946 р. по 1976 р. приміщення
водозабору і водопровід експлуатує і обслуговує тютюнова фабрика. Дебіт води не
задовільняє виробничі потреби фабрики, тому в 1976 р. обладнують свердловину
біля села Волиця і будують новий водопровід (D 300 мм) на фабрику через
південну частину міста. Практично з цього часу водозабір «Цісарської криниці»
стає безгосподарним.
За даними І. Германа, який досліджував
«Цісарську криницю», дебіт води у кінці 1990-их рр. становив 12 м куб. на добу
в зимовий період і до 7 м куб. у літній період.
Отже, «Цісарська криниця» є тією історичною
пам’яткою, котра приносить практичну користь і донині.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Винники туристичні:
Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники :
Друксервіс, 2016. — 312 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар