Моя мама – МАРІЯ (давно її вже не має з нами, померла молодою). Другий день Різдвяних свят (8 СІЧНЯ - Собор Святої Богородиці). З 1971 р. (коли батьки збудували хату) і до 1996 р. (включно, поки жила мама) до нас приходили гості й вітали МАМУ з днем ангела. Це було незабутнє дійство.
До свята готувалися з самого ранку (дефіцитні продукти були заздалегідь придбані, деякі «по блату» - бо такі були часи). Спочатку всі ми йшли до церкви, і лише після святкової літургії бралися до «роботи». Ми жили скромно (в тата зарплата – 130-140 руб., в мами – 90 руб.), але столи були накриті по «повній програмі», як і в більшості людей в ці Різдвяні дні. Так столи, а не стіл. Бо МАМУ приходило вітати скільки людей (30-40), що ледь їх можна було розсадити.
Навіть спробую їх згадати: мами рідний брат вуйко Микола і вуйна Дана, мами рідна сестра Гєня і вуйко Влодик, двоюрідні сестри з Чишок Оксана і Оля з чоловіками Зеником і Богданом, інколи був мій стрик Ярослав з Монастирця, татова двоюрідна сестра Михайлина з чоловіком Юрієм, родичі і друзі Фірмани (Дмитро і Параскевія), мамина найкраща подружка Оксана Александер з вуйком Ігорем (я його називав вуйком), Файні і порядні друзі з Суховолі і Рудного (вуйко Ярко Коржинський з дружиною, Орко Александер) та ін. На третій день коляда продовжувалася в їхніх краях (мама з татом і вуйко Ігор Александер їхали колядувати до них – до ранку).
Та й загалом в нашому сімействі ніхто «дядьком» не називав, були вуйки і стрийки (стрики), не розумію чому зараз дехто, навіть з родини, інколи вже стидається цього слова. Я всіх своїх племінників і племінниць колись навчив теж до мене звертатися тільки «вуйко», а племінниці (дочки двоюрідних братів Любомира й Івана) з Монастирця і Львова Оксанка і Маруся і так завжди до мене зверталися і звертаються «стрийко».
«Ліричний» відступ завершено – повертаюся до гостей. Завжди приходила мами подружка і моя ХРЕСНА – Світлана з чоловіком Іваном, Литвини (вуйко Юрко і цьоця Люся — так я їх і дотепер називаю, хоча вони і не родина), добрі наші сусіди і друзі Березки (Степан і Марія), сусіди Даниляки, Звінські. Любив в цей день до нас навідувалися тата друг Віктор Осін (етнічний росіянин, глибоко віруюча і порядна людина).
Інколи в цей святочний день до нас навідувалися мами двоюрідна сестра цьоця Марійка з чоловіком Міретом (етнічний туркмен, український націоналіст, взагалі «прикольна» людина), мами троюрідний брат з Сихова вуйко Зеник з дружиною Галею.
Дехто приходив зі своїми дітьми, так що людей було тьма-тьмуща.
Атмосфера була Різдвяна. Колядували і веселилися цілу ніч. А репертуар колядок був – просто унікальним і різноманітним. Адже серед гостей були і вихідці із Закерзоння і їхні нащадки, уродженці інших регіонів Галичини, і не тільки Галичини… І коли навіть колядували традиційні колядки (які всі без виключення знали), при кінці колядки – кожен ще казав – а в нашому селі колядували так… (і ще стовпчик колядував вже сам). Шкода, що це не було зафіксовано на камеру (та в родині й камери ніхто й близько не мав).
Дехто з гостей після святкування повертався до дому, але частина залишалася, брала «РІЗДВЯНУ ЗІРКУ» і йшла колядувати по Винниках. Були часи…
Багатьох з них вже не має з нами! Вірю що вони на небесах!ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ тобі МАМО!!! Вічна пам'ять всім хто любив Бога, УКРАЇНУ і свою родину!
Немає коментарів:
Дописати коментар