Головним моментом було ранкове пробудження. Діти шукали подарунки під подушкою або у взутті, виставленому на підвіконня чи біля порога. Вірили, що святий Миколай сходить із неба вночі, а супроводжують його ангел (що несе подарунки) та чортик Антипко (що несе різки). Подарунки того часу були скромними, але дуже цінними для дітей. Переважно це були іграшки (машинки, пістолети), одяг, магазинне й домашнє печиво у формі зірок чи чоловічків («миколайчики»), яблука та рідкісні на той час мандарини.
На Заході України, особливо в селах та містечках, традиція була міцною, і діти відкрито чекали на прихід святого, а пізніше в школі, 19 грудня, ділилися враженнями. Запах мандарин був в повітрі цілий день. Адже мандарини діти мого покоління їли переважно на Миколая і Різдво, в магазинах вони рідко були. На прилавки їх постачала, і лише в грудні-січні, сонячна Абхазія (Грузія).
Десь в 5-6 років святий Миколай мені приніс першу клюшку, радості не було меж. Вже зранку я з нею бігав по подвір'ю і «грав» хокей, але без шайби, бо Миколай щось забув шайбу принести.
І коли вже десь у 2-3 класі розумієш — що це тобі принесли батьки — ставало трішки сумно. Але все одно — святого Миколая чекали всі, і дорослі й малі. А з роками все більше і більше розумієш і ВІРИШ у святого Миколая. Молишся і чекаєш Чудо в цю ніч з 18 на 19 грудня!
Немає коментарів:
Дописати коментар