Cучасна версія світової історії є суцільним міфом. Імперські історики (Пруської та Російської імперій), які у XVIII ст. писали світову історію, і на думці не мали, що скіфсько-сарматсько-гунська (1500 р. до н. е. – V ст. н. е. ) спадщина належить українцям (русичам), загнаним у рабство в Російській імперії. Тим більше, що царі Московщини платили шалені гроші своїм першим найманцям-історикам, таким як Г. З. Байєр (1694–1738), Г. Ф. Міллер (1705–1783), С. Г. Шелін (1745–1774), А. Л. Шльоцер (1735–1809), А. Й. Гільденштедт (1745–1781) та десяткам інших, які фальшували все, чого царі бажали. В ті часи про Трипілля (5400 до 2250 рр. до н. е.) ще не знали. На їхню думку, європейську історію саме вони — германці й творили. Тому й вигадували разом із Катериною II для Московії ось такий — пронімецький історичний науковий напрямок. Згодом з тої німецької вигадки утворився еталон історії Європи. Історія українського народу стала жертвою найбільшого культурного грабунку і обману так, як жодна інша історія європейських народів, в першу чергу завдяки німецьким історикам. На жаль пора переосмислення німецько-московської історичної та археологічної доктрин для України ще не відбулася.
З нинішньою Україною повʼязані Трипілля, Скіфія, Сарматія, Гунія, Антія, Велика Біла Хорватія, Русь, та й усі перехідні між ними форми праукраїнських держав. Так, саме праукраїнських, а не якихось інших. Територіальна і генетична спадковість нації вказує на те, що первісно пов'язане з українською землею, водою, їжею, сонячною радіацією. Ядро нації ніколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрідну генетику своїм нащадкам, тобто нам УКРАЇНЦЯМ. З цього ми можемо зробити цілком обґрунтований висновок, що всі народи, які жили на нашій території, є давніми українцями, нашими прямими пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусіди.
Однією з найбільших і наймогутніших європейських держав античності, без сумніву, була Велика Скіфія – наша давня Праукраїнська держава.
1718 р. за таємним наказом Петра І було спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, яким було понад 700 років. 1743 р., за наказом імператриці Єлізавєти Пєтровни, з українських храмів знову були забрані старі українські церковні книги і, уже звично, спалені. А у 1780 році, в часи Катерини II, була спалена книгозбірня Києво-Могилянської Академії, яка збиралася понад 150 років, і була однією з найбагатших в усій тогочасній Європі.
4 грудня 1783 р. за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Комісія під командуванням цариці працювала 9 років і нахимерила новий каркас історії Російської імперії, прикрутивши її походження до княжої Русі. Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом». «Велика історикиня» Катерина ІІ ретельно вичитувала матеріали комісії і особисто уклала родовід київських і московських князів.
Куди дівся оригінал "Повісті минулих літ"? Той, що з ХІ століття, писаний Нестором і правлений Сільвестром? Його власноруч спалила Катерина ІІ. Її кабінет-секретар Олександр Васильович Храповицький записав у своєму щоденнику: "Я тримав її у власних руках". Крім того, імператриця знищила ще й Степенну книгу, що її передав той таки Храповицький. Не ту фальшивку, писану у XVI столітті на замовлення царя Івана Грозного, а теж з ХІ або ХІІ століття - ту, в якій був справжній родовід київських князів та історія Руси.
Скільки ще старожитностей було знищено, сказати важко - імператриця мала вельми об'ємистий камін.
Тоді ж за вказівкою імператриці провели ревізію усіх стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили. Новоспечену версію російської історії опублікували 1792 р. Вона стала еталоном для майбутніх істориків XIX ст. і лягла в основу «Истории государства Российского» Миколи Карамзіна Ця 12-томна праця вийшла друком у 1816-1829 роках. Цей твір відкрив історію Росії для широкої публіки. Микола Карамзін почав писати «Історію держави Російської» у 1806 р., однак не закінчив через смерть у 1826 р. Інші два історики — Сергій Соловйов та Василь Ключевський — лише розширили, поглибили й удосконалили раніше написане.
Куди дівся оригінал "Слова про полку Ігоревім" - він "випадково" згорів під час пожежі Москви у 1812 році. Тодішній його власник граф Мусін-Пушкін "забув" його взяти із собою, тікаючи з Москви. В тумбочці.
1833 р. Микола І дав наказ забрати з усіх мечетей Криму документи та книги, написані татарською, турецькою та арабськими мовами і спалити на центральних площах міст. Там горіла й українська історія, оскільки багато спалених документів стосувалися України-Русі і її відносин з південними народами.
Отже, історики царської Росії справно взялися тиражувати міфи про колиску трьох братніх народів і про те, що «Київська Русь» була першою російською державою.
Імперська схема історії була непорушною до 1904 р., коли її блискуче спростував видатний історик Михайло Грушевський. У свої знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії…» він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держави Русь був український етнос і що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів – це повна фікція: «Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності, – писав Грушевський. – Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».
В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських. На багатьох європейських картах навіть другої половини XVIII ст. Росія ще позначена як Московія.
Немає коментарів:
Дописати коментар