ВИННИКИ. Спогади. 1970-і – 1980-і рр. ТАНЦІ й ДИСКОТЕКА. Кльоші з пляцками і «запорожці».

У 1960-х роках (до 1972 р.) у клубі показували фільми, відбувалися танці. З  кінця 1970-х років – дискотека (вхід 1 руб).  Репертуар різноманітний.  Популярними були хіти таких виконавців, як «The Beatles» (британський рок-гурт),   «Pink Floyd» (британський рок-гурт),  «Boney M.»,  «ABBA» (шведський квартет), «Modern Talking» (німецький дует), Sandra (німецька співачка), Samantha Fox (британська співачка), «Ottawan» (французький дует), Toto Cutugno (італійський співак), «Ricchi e Poveri» (італійський гурт)  та ін.

Перед дискотекою хлопці «скидалися» і посилали «гінця» в гастроном за «сухаріком», для настрою. «Струмок», або інші сухі вина були дешевими – 1 руб. 20 коп. – 1 руб. 40 коп. «Чорнило» під дискотекою майже ніхто не пив, правда, виключення були. Хто пив «чорнило» через пів години було помітно вже під час танців…

Танцювала в крузі або в парах. Коли був повільний танець, хлопці запрошували дівчат. Дівчата чемно сиділи і чекали…  Час від часу був і «білий танець»…

Дискотеки відбувалися переважно у неділю, рідше в суботу. В суботу було не рентабельно проводити дискотеку, адже молодь йшла переважно «під весілля». В нас це називалося – «запорожці». Весіль в цих роках у Винниках було багато, навіть дуже багато. На маленьке містечко – інколи до 5 весіль в суботу. В неділю весіль було – мало, тому і дискотека переважно булла в неділю.

Коли у Винниках не було весілля, або просто так, йшли на Чишки (село поряд з Винниками). З Чишками дружили, з іншими не дуже. Але це вже зовсім інша історія.

«Під весіллям»  було неймовірно цікаво й весело. «Запорожці» приходили коли вже був вечір. «Запорожцями» була переважно молодь, але приходили і старші з дітьми чи внуками («подивитися на молоду»). Молодь не йшла «дивитися на молоду», молодь йшла «двіжувати».

І коли ця вся «товпа» заходила на подвір'я  і починала танцювати, це було незабутнє видовище. Могло одночасно 30-40 осіб зайти, а інколи й більше. Так що запрошеним гостям і місця не було. Час від часу музики офіційно об’являли – «А зараз танцюють тільки «запорожці», це було класно.

Музики в цей час в наших краях були віртуози. «Залужці», «Картофлі», «Дриг» та ін.  Коли в останні роки дивишся «Євробачення» і хто там преставляє Україну, серце крається. Завжди думаю про наших суперових музик.

На вулиці був шалений гамір. Всі про щось говорили, хлопці «зачіпали» дівчат, хтось виясняв між собою відносини, хтось випивав чарку і закушував канапками або пляцками.

Була файна традиція – молода пара з дружбами і дружками виходили до «запорожців». Інколи виходив староста і старостіна, або батьки молодого чи молодої. Пригощали людей. Молода або дружка тримали кльош з пляцками, молодий або дружба наливали чарку, інша дружка або дружба тримали піднос з м’ясних запашних виробів. Дітям і жінкам наливали «Дюшес».

«Під весіллям»  для настрою вживали майже всі, навіть «трезвенники» і «язвенники».

Коли на весіллі робилася перерва на вечерю, «запорожці» йшли на інше весілля. Картина продовжувалася. Інколи був і «облом», прийшли під весілля, а там теж вечеря… Тоді треба було находитися, проходили великий кілометраж. Коли ти сам з «Розлавки» чи «Загороддя» йшов під гору аж на «Камчатку», а пізніше в низ, в другий кінець Винник, на «Забаву» або «Ранго»…

Пізніше, протягом тижня, молодь обговорювала що там було і хто що робив… Але знову приходила СУБОТА…

«СЛОН» - одна з найбільш веселих шкільних і вуличних розваг у 1960-х – 1980-х рр. СПОГАДИ ДИТИНСТВА.

  

Ділилися за жеребом на дві команди. Одна група гравців утворювала «слона», а інша – «вершників». Команда «вершників» мала застрибнути на «слона» і не впасти, щоб перемогти. Команда «слонів» мала витримати вагу «вершників» та пройти певну відстань.

«Слони» згиналася в пояс, зчіплюючись руками за ноги або трималися за поперек того, хто стоїть, утворюючи такий собі довгий «хребет» зі зігнутих спин. Інша команда мала по черзі застрибувати на «слона», намагаючись втриматися і не впасти. Гравці з команди «вершників» по ​​черзі розбігалися та застрибували на «слона». Якщо «слон» не витримував і розвалювався, все повторювалося.

«Вершникам» потрібно було зайняти місце на «хребті», не впавши, і триматися якнайміцніше. Стрибати старалися подалі, щоб решту залишити місце, головне щоб не «перелетіти» через «слона».  Якщо вершник падав під час стрибка, команди змінювалися місцями - вершники ставали слонами, а слони вершниками.  

Найсильніші завжди стояли в основі «слона», а також були тими, хто мав застрибнути останнім, розганяючись і намагаючись розвалити всю конструкцію.  Були «мудригелі»  які спеціально  хиталися, щоб усі попадали швидше.

Коли всі вершники опинилися на слоні і ніхто не впав, «слон» повинен був пройти кілька метрів. Якщо він витримував та не розвалився, його команда перемагала.

А головне – це той момент, коли всі купою гепалися на землю, хтось сильно реготався, а хтось кричав від «болю» (бо придавили…).

Кліматичні карти України

       Кліматотвірні чинники. До формування клімату у будь-якому куточку земної кулі причетні Сонце, повітряні маси і земна (підстильна) поверхня. Від кількості сонячної енергії, яку отримує земна поверхня, залежить нагрівання повітря. Повітряні маси з певними властивостями визначають клімат тих місць, куди надходять.  Підстильна поверхня (вода чи суходіл, рівнинна чи гориста, піщана, вкрита рослинністю або льодом) може по-різному впливати і на прихід сонячної енергії, і на переміщення повітряних мас. Кількість сонячної радіації, повітряні маси, підстильну поверхню називають кліматотвірними чинниками. 

Кількість сонячної радіації

     Сонячна радіація (тепло і світло, випромінені Сонцем) є основним джерелом енергії атмосферних процесів. Кількість сонячної радіації, що досягає земної поверхні, виражається в кілокалоріях на 1 см² (ккал/см²) або в мегаджоулях на 1 м² (МДж/м²) за одиницю часу. Вона змінюється протягом доби і року, що пов'язано із змінами висоти Сонця над горизонтом і тривалості дня.

   Україна розташована в середніх широтах у помірному поясі освітленості, де полуднева висота Сонця завжди менша від 90° і щодоби відбувається зміна дня і ночі. Разом з тим, і висота Сонця, і тривалість дня суттєво змінюються протягом року, тому в Україні чітко виражені пори року.

     Південь країни отримує за рік більше сонячної радіації, ніж північ, оскільки полуднева висота Сонця на півдні щодня вища, ніж на півночі. Основна  частина сонячної радіації надходить з травня по вересень, коли збільшується тривалість сонячного сяйва. Західні  території України, де спостерігається більше хмарних днів, отримують протягом року менше сумарної сонячної радіації, ніж східні території на тих самих широтах. Річна кількість сумарної сонячної радіації в межах України змінюється від 3500 МДж/м² (у північно-західних районах) і 4000 МДж/м² (у північно-східних) до 5200 МДж/м² на півдні Криму. 

Циркуляція повітряних мас

    Повітряні маси, які визначають кліматичні умови в Україні, мають як “місцеве” походження, так і надходять здалеку – з регіонів віддалених на тисячі кілометрів. Загалом упродовж року над територією України панують помірні, насамперед, морські повітряні маси з Атлантичного океану. Вони надходять із заходу і північного заходу завдяки постійним західним вітрам. Узимку прихід повітряних мас з Атлантики супроводжується потеплінням, влітку – деяким похолоданням. Крім того, це повітря завжди несе вологу. Його вплив особливо відчутний на заході і північному заході України. З просуванням на схід і південний схід, воно поступово перетворюється (трансформується) на континентальне. Завдяки цьому чиннику клімат України змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід.

Помірні континентальні повітряні маси, які надходять в Україну, формуються над центральними районами Євразії. Вони завжди сухі і приносять холодну погоду взимку та спекотну влітку. Найбільш відчутний їх вплив на сході і півдні країни.

Час від часу в межі України проникають сухі й холодні арктичні повітряні маси, з якими пов’язані різке зниження температури повітря взимку, пізні весняні й ранні осінні заморозки.

Сухі й жаркі тропічні повітряні маси, що надходять з пустельних районів Африки чи Південно-Західної Азії, приносять спекотну погоду влітку, теплу й погожу восени. А взимку проходячи над областю низького тиску над Чорним морем насичуються вологою і приносять опади на Південний берег Криму.

Зміна повітряних мас з різними властивостями (насамперед температурними) спричиняє проходження через територію України атмосферних фронтів.

Атмосферна циркуляція в Україні визначається також частою зміною циклонів і антициклонів – величезних атмосферних вихорів діаметром у кілька тисяч кілометрів і висотою кілька тисяч метрів.

Більшість циклонів виникають над північною Атлантикою, Середземномор’ям чи Баренцовим морем. Вони досить швидко переміщуються над територією України, формуючи протягом декількох діб нестійку хмарну і вітряну погоду з великою кількістю опадів.

На територію України антициклони приходять зі сходу, півночі або тропічної частини Атлантичного океану. Вони малорухливі, над територією України затримуються на тривалий час, зумовлюючи малохмарну суху погоду, влітку спекотну, взимку холодну.

Всього за рік над територією країни буває майже 45 циклонів і понад 35 антициклонів. Проте за кількістю днів різко переважає антициклональна погода.

У теплий період року виникає місцева циркуляція: бризи на берегах Чорного і Азовського морів, водосховищ, озер, лиманів, великих річок; гірсько-долинні вітри у Карпатах і Кримських горах.

На циркуляцію атмосфери взимку впливає смуга підвищеного атмосферного тиску, яка проходить уздовж лінії Луганськ – Дніпропетровськ – Балта. Вона є частиною так званої осі Воєйкова, що тягнеться майже через усю Євразію від Монголії до Іспанії. На північ від цієї смуги переважають західні відносно теплі і вологі вітри, на південь – східні і південно-східні холодні й сухі вітри. У теплий період ця вісь послаблюється, оскільки внаслідок прогрівання суходолу майже вся територія України потрапляє в зону зниженого тиску, а тому дмуть західні вітри. І лише на півдні продовжують панувати східні вітри.

Підстильна поверхня

Підстильна поверхня впливає на кліматичні умови території, насамперед, через поглинання і перетворення сонячної радіації. Ґрунти, рослинність, сніг, вода неоднаково поглинають і відбивають сонячну радіацію. Наприклад, вкрита свіжим снігом поверхня відбиває понад 90 % всієї сумарної сонячної радіації, що надійшла до неї, а поглинає лише 10 %. Відношення відбитої радіації до сумарної називають альбедо. Найменший показник альбедо мають водойми і вологий чорнозем (10 %), найбільший – сніг. Улітку в зонах лісів і лісостепу альбедо становить  до 19 %, у степах – до 17 %.

На формування клімату впливає рельєф поверхні і віддаленість території від океану. Рівнинність території України сприяє вільному проникненню і поширенню над нею помірних морських і континентальних мас, а також арктичних. Водночас значна протяжність України в меридіональному напрямку зумовлює трансформацію морських повітряних мас у континентальні з просуванням на схід. Бар’єрами на шляху переміщення повітряних мас виступають Українські Карпати і Кримські гори. Вони перешкоджають проникненню холодного арктичного чи помірного континентального повітря в Закарпаття і на Південний берег Криму. Тому температура повітря взимку в степовому Криму може бути на 20 °С нижчою, ніж на Південному березі. У горах температури повітря нижчі, ніж на прилеглих рівнинах. Вологе повітря затримується на навітряних схилах гір. Гори посилюють висхідні рухи повітря, над ними формується більша хмарність і випадає більше опадів, ніж на рівнині. І навіть над невисокими Донецькою та Приазовською височинами річна сума атмосферних опадів, кількість гроз і туманів більша порівняно з навколишніми районами. 

Температура повітря

Середньорічні та середньомісячні значення температури повітря залежать від кількості сонячної радіації, яку отримує поверхня, і сезонних змін циркуляції атмосфери. Зміни температури повітря протягом року майже збігаються з річним надходженням сонячної радіації. Внаслідок цього середні температури всіх місяців змінюються за широтою, наростаючи з півночі на південь. Особливо чітко ця закономірність проявляється на Лівобережжі і півдні України. Натомість під впливом морських повітряних мас, що надходять з Атлантики та поступово трансформуються, рухаючись на схід, середньомісячні температури повітря змінюються також з наростанням довготи. Це характерно, насамперед, для Правобережної України, де вплив західного перенесення повітря найбільший. У гірських регіонах температури повітря дещо понижені порівняно з навколишніми територіями. Особливості температурних умов території України ілюструють на кліматичних картах ізотерм січня і липня – найхолоднішого і найтеплішого місяців.

Середні температури січня знижуються від –1°С у рівнинному Криму до –8°С на крайній півночі України і від –4 °С на заході до –8 °С на крайньому сході країни. Найтепліше взимку – вздовж південно-західного і південного узбережжя Криму, де середні температури січня додатні й сягають +4 °С. Найхолоднішим січень є, крім північних і східних районів, у Карпатах (–8 °С).

Середні температура липня зростають від +18 °С на півночі України до +23 °С на півдні і від +17 °С на заході до +21 °С на сході. У Кримських горах середня липнева температура знижується до +16 °С, а в Українських Карпатах (на висоті понад 1000 м) – до +14 °С.

Найвища температура повітря, зареєстрована в Україні, становить +42°С. Вона була зафіксована в Луганську.

Найнижча температура повітря, зареєстрована в Україні, становить –42 °С. Вона спостерігалася на крайньому сході країни в Луганську.

Кількість опадів. Ізолінії, які на кліматичних картах України відображають середньорічну кількість опадів (ізогієти), мають приблизно такий самий напрямок простягання, як й ізотерми. Середня річна кількість опадів на території України зменшується від 650 – 550 мм на півночі до 450 – 350 мм на Чорноморсько-Азовському узбережжі та у північному Криму і від 750 – 700 мм на заході до 500 – 450 мм на сході. Найбільша кількість опадів за рік випадає в гірських районах – у високогір’ях Карпат (понад 1 500 мм) і гірському Криму (1 200 мм). На Південному березі Криму середня річна кількість опадів приблизно така сама, як на Закарпатті, – 600 – 650 мм.

Основна кількість опадів (80%) в Україні випадає у вигляді дощу, решта – у вигляді снігу. На всій території максимум опадів припадає на літо, і лише на Південному березі Криму – на зиму.

Найбільша кількість опадів в Україні зареєстрована в Карпатах в Чорногорі – 2 361 мм за рік, найменша – на узбережжі Каркінітської затоки і в Присивашші – менш як 300 мм за рік.

Пори року. Кліматологи пов’язують настання пір року з датами переходу середньодобових температур повітря через значення 0°С і +15°С. Отож, кліматична весна настає, коли середні температури доби наростають від 0°С до +15°С, літо – з температурами понад +15°С, осінь – коли температури знижуються від +15°С до 0°С, а зима – період з добовими температурами, нижчими від 0°С.

В Україні пори року виражені доволі чітко.

Весна настає найраніше на Південному березі Криму – вже наприкінці лютого, натомість на північному сході країни – лише наприкінці березня. Для ранньої весни характерна нестійка погода: бувають різкі похолодання, до травня спостерігаються заморозки, іноді випадає сніг. У степовій зоні виникають пилові бурі. Навесні починаються грози і сильні дощі.

Літо – найтепліша і найвологіша (крім Південного берега Криму) пора року. На півдні воно настає на початку, а на півночі – наприкінці травня, а закінчується приблизно у першій декаді вересня. В Українських Карпатах його тривалість значно коротша. Максимум опадів припадає на червень – липень, часто гримлять грози, ллють зливи, іноді випадає град. У бездощові періоди, особливо у південних районах країни, бувають суховії, пилові бурі та посухи.

На початку осені зазвичай панує суха, сонячна погода. Часто під впливом теплих тропічних повітряних мас буває «бабине літо», коли температура повітря перевищує +20°С. Вторгнення холодних арктичних мас у вересні – жовтні спричиняють заморозки. У другій половині осені внаслідок активізації циклонів переважає похмура погода з дощами і туманами.

Зима настає наприкінці листопада – на початку грудня (на Закарпатті – в середині грудня). Це найхолодніша пора року, якій властива морозна погода з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Проте загалом українська зима порівняно м'яка, часто бувають відлиги. Проте часом бувають хуртовини, ожеледь, тумани, в горах – снігові лавини. На Південному березі Криму тривалого зимового періоду не буває, сніговий покрив не встановлюється, хоча сніг випадає щороку.

Ізотерми липня +18°С, +19°С проходять через північний захід і північ України, але їхній напрямок криволінійний то із заходу на схід, то з півночі на південь (майже перпендикулярно до січневих).

Ізотерми липня +22°С, +21°С також мають широтне простягання, але простягаються зі сходу на південний захід, таким чином охоплюють схід та південь України. 

Ізотерми січня –2°С, –3°С, –4°С простягаються переважно по південній частині України, мають широтне (із заходу на схід) простягання. Вони проходять через південні області, ближче до узбережжя Чорного моря та Криму .

Ізотерми січня –6°С, –7°С, –8°С проходять через північні та північно-східні області України, мають напрямок з північного заходу на південний схід. 

 

«ПЕКАР» - ГРА НАШОГО ДИТИНСТВА. 1940-і – 1980-і рр.

 

Це ж була не просто гра, а цілий ритуал!

У Винниках в  «пекаря» грали майже всі хлопчаки-школярі (від 7 до 16 років). Через цю гру пройшли всі покоління. Підготовка до гри починалася із заготовлення палиць – йшли в ліс «Діброва». Пізніше треба було знайти файну «банку», бажано літрову металеву з під фарби. А дальше – ГРА. Грали інколи до пізнього вечора якщо на стовпі було освітлення. Від ударів палицею по металевій банці звук був «специфічний», інколи вибігали сусіди і наводили «шухер» (бо не могли вже витримати цього звуку).

Гра проводилася на асфальтовому (земляному) майданчику, або на вулиці (в цей час машин було мало). Хлопці з «Камчатки» приходили переважно на шкільне подвір’я (СШ №47), там був асфальт.

 Ігрове поле було завдовжки 15—20 метрів. Приблизно через кожні 1-2 м,  креслили лінії звань (т. зв. «чини» гравців). Зона «чинів», де знаходилося «основне» розташування гравців, також називалося «домом», зона ведучого називалася «полем». Ведучий називався «Пекарем». У зоні ведучого, з відривом 4—6 метри від лінії «маршала» («генерала») (2—3 метри від лінії кордону), креслили коло діаметром 20—50 см (чи аналогічний йому квадрат), у якому ставилася цегла, а на цеглу банка або пляшка (металева, пластикова тощо). Для гри були необхідні дерев’яні палиці  для кожного з гравців.

Щоб визначити черговість ходів і початкового ведучого, проводиться «жеребкування» - гравці виконували «скидання», тобто штовхали свою палицю в далину ногою з лінії «солдата», поставивши один кінець палиці на носок взуття, з іншого кінця притримували палицю. Той, хто штовхнув палицю далі за всіх, ходить найпершим, подальша черговість ходу інших гравців визначалася зменшення дальності, яку пролетіла палиця гравця під час жеребкування. Той, чия палиця відлетіла «ближче» від інших, стає ведучим (пекарем). Після визначення черговості всі починали із першої лінії «чинів» (тобто з «солдатів»). Друга лінія – лейтенант, третя – капітан і т.д.

Гравці кидали палицю строго по черзі, намагалися збити банку з того місця де вона стояла. Коли банку хтось збив, пекар повертав її назад, а гравець, який збив банку, підвищувався в званні, і наступного разу кидав з меншої відстані (якщо в черговому «бою» не став пекарем). Тільки коли всі палиці лежали на полі і пекар встановив банку на місце (або в неї ніхто не потрапив), гравці могли перетнути кордон «поля» («піти в бій»). Гравець, який перетнув кордон, міг залишити поле тільки у випадку, коли банка була «збита». Гравці на полі повинні взяти свою палицю і нею збити банку. Чужої палиці торкатися було не можна.

Завдання пекаря було за допомогою своєї палиці не дати збити банку іншим гравцям; якщо банку збили - швидко підняти банку й не дати суперникам розбігтися; доторкнутися до гравця своєю палицею і після цього як найшвидше встигнути самому збити банку. Якщо пекар встиг збити банку, то його місце займав «помічений» гравець. Якщо банку встиг збити сам «помічений» (або хтось з інших гравців, що знаходився на полі поза «домом»), то «поміченість» «знімалася». Банка мала бути поставлена на місце й «бій» тривав.

Якщо банка збита, то пекар повинен, у будь-якому випадку,   поставити її на місце. Всі інші гравці в цей час, поки банку не поставлено, мають право втекти «додому» (на «лінію чинів») або залишитися на «полі» для продовження «бою».

Якщо пекар встановив банку, а який-небудь гравець у цей час не встиг втекти «додому», то гравець зобов'язаний знову збити банку («взяти участь у бою»).

Місто Холм у Русі (українські землі). 1780 р.

 Місто Холм у Русі. Civitas Chełmensis in Russia. Автор: Теодор Раковецький (Rakowiecki Teodor; 1750-1793 рр.). Гравюра. Друкарня в Бердичеві. 1780 р. 

Максиміліян Рилло (1719-1793, єпископ Холмський). 1765 р. Коронація чудотворного образу Холмської ікони Божої Матері. 

ЛІКЕРО-ГОРІЛЧАНІ МАГАЗИНИ м. Винники (1960-і – 1980-і рр.): асортимент та ціни. Спогади корінних Винниківчан.

 Спеціалізованих горілчаних магазинів було два.

Магазин на вул. Івана Франка (навпроти фабричного будинку). Діяв у 1970-х рр. – 1990-х рр..

Магазин на вул. Леніна (біля колишньої ощадкаси). Діяв у 1970-х рр. – 1990-х рр..

Алкогольні напої продавали і в гастрономах: «Центральний гастроном» (біля універмагу, гастроном навпроти колишньої міської ради, в гастрономі «Під сходами» (народна назва), тепер магазин «Жупан».

З історії продукції та цін на неї. 

Зарплата у всіх була різна.  Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 160-180 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів.

1 січня 1961 року в СРСР відбулася грошова реформа. Обмін грошей здійснювався за курсом 10:1, тобто на 10 крб. особа отримала лише 1 р. Через кілька місяців після реформи в Союзі різко зросли ціни на всі продукти харчування, включно з горілкою. Так «Московська» коштувала 2 рублі 87 копійок, а «Столична» коштувала 3 рублі 12 копійок (ціна до 1961 року – 3.07 руб. з урахуванням «деномінації»). 

1972 р.  постановою ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом» горілку дозволено було продавати лише із 11.00 до 19.00, а ось вино, або те, що тоді вином називалося, - цілий день. Так настала 14-річна «чорнильна епоха». «Чорнилом» спочатку називали «червоне міцне», а згодом - усі винні сурогати не виноградного походження. Їх також іще називали «шмурдяком». В Україні це були переважно кріплені яблучні «Біле міцне» (народна назва «Біоміцин») за 1 руб. 02 коп. та «Біле солодке» за 1 руб. 22 коп., а також виноградні й близькі до них напої. Технічні умови дозволяли виробляти їх на будь-якому консервному заводі, навіть колгоспному. Сотні українських господарств на «плодово-ягідному» заробляли чималу «живу копійку». У райкомах тоді це вино називали «плодово-вигідним», бо воно допомагало районам виконувати фінансовий план.

Аж у 1970-х роках, у Львові, в продажу з’явилися добрі мадярські і румунські якісні сухі вина, мадярські та югославські вермути, а також львівські та прибалтійські лікери.

 1972 р. керівництво СРСР вирішило переорієнтувати народ, який щораз більше спивався, із горілки на вино.   З прилавків зникли такі марки горілки, як «Особлива», «Пшенична», «Русская» і «Отборная».

 1972 р.  ціни на горілку знову підняли. Найдешевша «півлітра», знову ж таки без додаткових найменувань на етикетці, коштувала 3 руб. 50 коп. плюс вартість посуду, а це ще 12 коп. Разом виходили ті самі, пам'ятні радянським громадянам «три шістдесят дві». У народі цю горілку за своєрідне оформлення етикетки називали колінвалом. Менше пити наші люди, звісно, ​​не стали.

Наступне подорожчання міцного алкоголю відбулося в 1981 році. Мінімальна ціна на горілку зросла до 5 р. 30 коп. Стільки коштувала «Московська особлива» та «Русская». «Пшенична» та «Столична» коштували вже по 6 р. 20 коп.Експерти стверджують, що подорожчання викликано початком війни в Афганістані. Причиною зростання цін став обвал цін на нафту на ринку в 1980 році.

За короткого перебування на посаді чекіста Андропова, ціни на горілку суттєво знизилися.  Напій звався лаконічно - «Водка». Але дотепники «розшифрували» назву: «Вот Он Добрый Какой Андропов». Міцність 40%, ціна 4,70 руб. Одна з «типомоделей», яка називається в народі «Андропівка». Після приходу до влади колишнього голови КДБ СРСР Андропова розпочалася жорстка політика зміцнення дисципліни у державі. Щоб пом’якшити ставлення народу до влади, або щоб народу просто «легше жилося» було викинуто на ринок горілку за такою ціною. 

 Однак під час антиалкогольної кампанії Горбачова, яка почалася у 1985 році, ціни на горілку різко зросли, до 9 карбованців 10 копійок за найдешевшу пляшку, а продаж був обмежений. В країні викорчовувалися виноградники, а горілку можна було купити в обмеженій кількості тільки після 14:00. До того ж виникло ще й Всесоюзне добровільне товариство тверезості (ВДОБТ), куди загнали добровільно-примусово майже 15 мільйонів людей.

	Ціни на горілку в СРСР, руб.
до 1981 року	після 1981 року
Горілка «Пшенична», 0,5 л	5,25	66,20
Горілка «Московська особлива», 0,5 л	2,87	55,30
Горілка «Посольська», 0,5 л	4,42	66,40

Настоянка гірка «Перцівка», 0,5 л., 1991, 35%, ціна із вартістю посуду 8 руб. 00 коп.

Порожня пляшка 0, 5 л. у 60—70-ті роки коштувала 12 копійок (з 1981 року 20 копійок). 

Горілка. Коньяк. Шампанське. 

Із алкоголю до 1970 р. пили майже винятково горілку.  У радянські часи ціни на горілку варіювалися, але зазвичай були низькими.  

 «Українська горiлка» (1960-і рр.) - популярний міцний напій в Україні. Міцність 45% (або 45 об’ємних одиниць) – у народі – 45 «оборотів». Вартість цього «дива» свідчить ціна на етикетці 3,35 руб.,  включаючи вартість посуду. Річ у тому, що в ті часи посуд, а точніше, пляшка була своєрідною «валютою», яку легко було обміняти на гроші — 12 копійок (саме стільки коштувала пляшка від спиртних напоїв). Тому й вартість напоїв завжди зазначалася: «з вартістю посуду» чи «без вартості посуду». Принісши порожню тару в будь-який магазин можна було отримати омріяний напій на 12 копійок дешевше. А іноді спиртні напої відпускали виключно за порожню тару. Витрати Держплану СРСР – горілку випускати встигали, а тару для неї немає, от і доводилося примусово вилучати її у населення.

«Горілка Українська»  (пізніший варіант). Міцність 40%, вартість 5 рублі 30 копійок.

«Українська з перцем гірка настойка» (1970-і рр.). Міцність 40%, ціна 3,70 руб. У народі просто: горілка «Українська з перцем». Випускалася зазвичай у квадратній пляшці. 

 «Пшенична». Перша іменна. Одна з найстаріших радянських горілок (випускалася ще до війни) першою отримала власну назву. Решта аналогів іменувалися просто «горілками» із зазначенням міцності: 40, 50, 56 градусів. Довоєнна етикетка «Пшеничної» була звичайнісінькою: ніяких картинок і прикрас - виключно текст на білому тлі. Після війни про неї забули на хвилі популярності «Русской» і «Столичной» і згадали тільки в 70-ті роки. Ось у цей-то час «Пшенична» і набула оригінальної барвистої етикетки. На зображенні зображений типовий сільський пейзаж із похиленими будиночками, зеленими деревами і хлібним полем.

 «Столична». З'явилася в 1940-х рр.. З 1971 року горілка почала продаватися у США. На етикетці «Столичної» зображено тільки-но відкритий готель «Москва», причому зображено його в збірному образі, який поєднує вид із різних ракурсів. Через такий підхід і посередню якість друку, далеко не всі радянські люди могли розпізнати в картинці цю споруду.

«Русская водка». Горілку під брендом «Русская» вперше випустили в СРСР у 60-ті роки. Товарний знак було зареєстровано тільки 1969 року, але до цього напій уже встиг завоювати першу золоту медаль (на виставці в Лейпцигу). Далі - більше: зростаючі з кожним роком обсяги виробництва і все нові нагороди. Примітно, що популярна радянська горілка обзавелася відразу двома етикетками. На одній було зображено двох кінних російських витязів, які  крокують під зеленим стягом у пошуках «подвигів».

Другу прикрасив простий синій напис «Російська горілка» зі стилізацією під старовину. Непоказну етикетку доповнили золотою рамкою, а також словами «RUSSKAYA» (зверху) і «RUSSIAN VODKA» (знизу). Періодично на білому тлі з'являлися зображення медалей, отриманих у Лейпцигу та Пловдиві. До слова, цей варіант виявився найживучішим: щось подібне можна було побачити і на пізніших зразках «тієї самої російської горілки».

 Цікаво: Одним із популярних варіантів оформлення «Русской водки» стало використання знаменитої роботи Васнецова - тієї самої, де зображені Альоша Попович, Добриня Микитич та Ілля Муромець. На етикетці її так і підписали «Три богатирі», хоча насправді картина називається «Богатирі».

 «Мисливська горілка». З'явилася наприкінці 50-х, вирізнялася підвищеною міцністю (45 градусів), необхідною для швидкого зігрівання змерзлих у лісі мисливців. На етикетку спочатку було поміщено оленя, що біжить, зображення якого відрізнялося на різних заводах. Наприкінці 60-х йому на зміну прийшов чорний глухар на тлі яскравого сонячного диска. Чим була викликана така підміна - невідомо, а ось як закуску під нову горілку було заведено вживати мисливську ковбасу.

У 80-і роки «Мисливську» горілку постачали на Захід, забезпечивши її відразу двома назвами «Okhotnichya» (відповідно до оригіналу) і «Hunters brandy» (для більшої ясності в середовищі іноземців). Ну і про всяк випадок доповнили великим шрифтом: «RUSSIAN VODKA». 

«Посольська горілка». Була розроблена в СРСР на початку 70-х і, як свідчить назва, активно постачалася за кордон. Серед аналогів виділялася особливо м'яким смаком і високою питкістю, що пояснювалося особливим підходом до очищення. В обробці продукту використовували знежирене молоко, вугілля і кварцовий пісок. Досить оригінальною була й етикетка - у чорних тонах із зображенням людини в червоному вбранні петровських часів. Віяння перебудови принесли нововведення і в її оформлення: на пляшці з'явилися малюнки на тему вручення вірчих грамот, ходи працівників посольства, войовничі вершники і навіть "Незнайомка" Крамського. 

«Сибірська горілка». Була випущена в ранні 70-ті і також із прозахідним розрахунком. Як справжня сибірячка вона виявилася гарячішою на цілих 5 градусів (45 замість посольських 40). Що стосується етикетки, то тут все передбачувано: стандартне уявлення про Росію для європейського споживача - сніги, морози, російська трійка з дзвіночками, ямщик, що ганяє коней, і мандрівна пара панів... Доповнювали картинку російсько- та англомовні написи. До речі, постачалася «Сибірська» горілка не тільки на захід, але була популярна і серед радянських громадян. 

«Московська особлива горілка». Одна з найтитулованіших радянських горілок: на її рахунку - чимало медалей, зокрема великих міжнародних виставок. Під час розроблення рецептури за основу було взято дореволюційний варіант. Злегка змінилася і назва (спочатку горілка іменувалася «Московська особлива». Жителям союзних республік продукт запам'ятався зеленою етикеткою, що впадала в очі. Через цю яскравість на більшості антиалкогольних радянських плакатів зображувалася саме «Московська». Втім, колір міг істотно відрізнятися залежно від наявної фарби: поряд із кричущо-зеленим зустрічалися оливкові та салатові варіанти. Різнилася і ширина кольорової смуги, яка могла займати від 20 до 60% етикетки. У різні роки пляшку «Московської» прикрашали золотистою рамкою, зображенням медалей, логотипами заводів тощо. 

  Якщо горілку міг собі дозволити майже кожен громадянин, то пляшку вірменського коньяку могли собі дозволити лише впливові та заможні люди. По-перше, коньяк рідко з'являвся в магазинах і вважався дефіцитним товаром, а по-друге, вартість коньяку була дуже високою. У 70-ті роки. за пляшку тризіркового вірменського коньяку довелося заплатити 10.12 руб., а коньяк з 5 зірками коштував від 14.12 руб. за 0.5 л. У 80-ті роки. середня вартість коньяку «впала» до 8.12 рублів, але ближче до розпаду СРСР ціни різко злетіли через складну політичну ситуацію в країні. Наприкінці 80-х років. пляшка «Арарату» коштувала 28 руб.

 Активна пропаганда шампанського як напою для новорічного столу йшла на телебаченні та у кінематографі. Жоден новорічний фільм та телепередача не обходилася без легендарної зеленої пляшки із сріблястою фольгою. Коштувало ігристе досить дорого порівняно з іншими алкогольними напоями. На етикетках шампанського 1960 - 70-х років зустрічаються такі ціни: 4,5 рубля, 5,5 рублів та 6,5 рублів. У 1980-ті шампанське коштувало від 7 до 11 рублів.

Вина.

Справжньою альтернативою горілці в брежнєвсько-горбачовську добу для найширшого загалу були низькосортні плодово-ягідні вина за доступними цінами. Народ називав їх «плодово-вигідними». Міцність плодово-ягідних вин доходила до 28 градусів, що робило їх реальною конкуренткою горілці. Про популярність плодово-ягідних вин свідчать цифри: їх продаж у 1970-1980-х роках зріс на 250%, тоді як горілки – на 25%, коньяку – на 27%. Ці вина вироблялися шляхом простого змішування низькоякісного виноматеріалу зі звичайним спиртом та розливались на підприємствах одинадцяти республік країни. Вина коштували від рубля до двох і в народі називалися «бормотухою», «гнилушкою».

Ординарне кріплене вино з гордою португальською назвою «Портвейн» можна вважати королем радянських вин. Не з погляду якості, а за обсягами виробництва та споживання — його в СРСР випускали та випивали в рази більше, ніж сухих марочних вин та шампанського, разом узятих. Пересічні трудящі купували дешеві портвейни «777», «Агдам», вина «Сонцедар», «Альмінська долина», «Плодово-ягідне» та інші подібні напої.

Найлегендарніша «бормотуха» СРСР - Портвейн «АГДАМ», спирт 19 об.%, ціна від 1,44 до 2,02 рублів. Цю пекельну суміш виноградного соку, що забродив, цукру і картопляного спирту в країні соціалізму, що переміг, пили всі — робітники, студенти, академіки. «Солнцедар» — 20%,   1 руб. 25 коп.; «Золота осінь» — 1 руб. 02 коп., пізніше 1 руб. 15 коп. — народна назва «Зося»; «Васісубані» — 2 руб. 00 коп.; «Портвейн 777» — ціна 1 руб. 87 коп.— народна назва «Три топора», «Лісоповал», «Біле міцне» (0, 5 л) – 17%, ціна 90 коп.

В УРСР ще випускали дивний напій під назвою «Верховина», який в народі швидко здобув влучний «епіграф» – «прощавай розум».

У СРСР вина класифікувалися за міцністю (столові, кріплені, десертні), ступенем солодкості (сухі, напівсухі, напівсолодкі, солодкі), якістю (ординарні, марочні, колекційні) та кольором (червоні, білі, рожеві).

Характерними рисами радянських вин були широка гама недорогих ординарних вин, популярність напівсолодких та десертних, а також виробництво марочних, таких як Хванчкара та Айгешат.

Класифікація за типом:

Столові. Столові вина отримані шляхом повного або часткового бродіння виноградної маси. Вина столові виробляються без додавання спирту і містять тільки спирт, отриманий в результаті природного бродіння - від 9,0 до 14,0 % про.

За вмістом цукру столові вина, у свою чергу, поділяються на сухі – не більше 0,3% із залишковим цукром до 1%, напівсухі – від 1 до 2,5% та напівсолодкі – від 3 до 8%.

Столові вина, натуральні та якісні, вироблялися в основному в Грузії, Молдові, в Україні, у південних областях РРФСР. При можливості вибору покупець надавав перевагу напівсолодким столовим винам — марочним чи ординарним. Найкращими з напівсолодких вин вважалися знамените грузинське «Хванчкара», «Кіндзмараулі», «Твіші», «Алазанська долина», «Ахашені», «Оджалеші». Не меншим попитом мали масандрівські напівсолодкі «Мускат», «Аліготе», «Алустон».

Кріплені. Кріплені вина допускають використання спирту-ректифікату. Вони бувають міцними (містять від 17,0 до 20,0% об. спирту, зокрема спирту природного бродіння не менше 3,0% об., вміст цукру від 1,0 до 14%) і десертними (містять спирту від 12,0 до 17,0%, зокрема спирту природного бродіння).

За вмістом цукру десертні вина поділяються на: напівсолодкі (цукру - від 5,0 до 12,0%, спирту - від 14,0 до 16,0% об.), солодкі (цукри - від 14,0 до 20%, спирту - від 12,0 до 17,0% об.) та лікерні (цукру – від 21,0 до 35,0%, спирту – від 12,0 до 17,0% об.).

Класифікація за ступенем солодкості:

Сухі: З мінімальним вмістом цукру, досягнутим повним бродінням.

Напівсухі: З помірним вмістом цукру.

Напівсолодкі: З підвищеним вмістом цукру.

Солодкі: З високим вмістом цукру.

Класифікація за якістю:

Ординарні. Масові вина, які продавали без обов'язкової витримки. Витримані: Вина з витримкою не менше 6 місяців.

Ординарні сухі вина коштували недорого. У народі їх називали «кисличок», «сухарик».

Марочні. Високоякісні вина, які витримувалися щонайменше 18 місяців (наприклад, Айгешат, Мадера).

Сухі марочні вина, як правило, вживали гурмани та представники інтелігенції. Окрім відомих грузинських вин «Цинандалі», «Гурджаані», «Мукузані» та ін. гідною якістю також відрізнялося українське «Оксамит України», молдавські моносортові «Фетяска», «Ріслінг», «Каберне», «Піно», «Негру де Пуркарь».

Колекційні. Марочні вина, які додатково витримувалися у пляшці щонайменше 36 місяців.

 

14 жовтня 1919 р. свято Покрови Пресвятої Богородиці у Кам'янці-Подільському. Присяга уряду та війська на вірність УНР

 

14 жовтня 1919 р. в День свята Покрови Пресвятої Богородиці у Кам'янці-Подільському відбулася присяга уряду та війська на вірність Українській Народній Республіці.

Проведенням свята урочистої присяги хотіли досягти одразу декілька цілей: «реанімувати» акт Соборності; привести до присяги одразу всіх, а не тільки військових; заявити на весь світ, що Україна відбулася як держава; налагодити дружні відносини із сусідніми державами (Румунія, Польща); підняти моральний дух містян та війська. Не випадково було обрано саме День свята покрови Пресвятої Богородиці.

На першому знімку зображено головне шатро для присяги Директорії, у якому вишикувались представники Директорії, члени уряду, військове керівництво та представники іноземних місій Польщі та Румунії.

На іншому фото зображено процес цілування вояками євангелія та військових прапорів (ФБ; Кам'янець - Соборна столиця УНР).