Містечко з багатовіковою історією й видатними людьми, з неймовірною природою і прекрасними краєвидами поступово перетворилося на «шанхай».
Колись практично всі мешканці зналися,
якщо не по прізвищах і іменам, то з вигляду, або знали кого то син чи дочка,
внук чи внучка. Колись на Винниках віталися майже всі між собою, а старше
покоління знімало капелюхи. Коли їхав автобусом Львів-Винники знав майже всіх,
а тепер 1-2, а інколи й нікого. Молодь проводила час в гуртках, спортивних
секціях, танцях і дискотеках.
Колись, після війни, на керівні посади, приїхало багато «східняків», а також москалів
у військові частини. Але значна частина їхніх дітей, а переважна більшість вже
внуків, стали справжніми українцями і
вважалися порядними винниківчанами.
Мої ровесники, з тих родин, переважно вже розмовляли українською.
Ніякої ворожнечі не було. Правда, коли ти мав дівчину десь в іншому районі Винник, наприклад на Камчатці, Забаві чи Сахаліні, треба було «виставити» місцевим пацанам. Між собою молодь з різних частин Винник виясняли «відносини» рідко. А коли вже доходило до бійки, то все відбувалося по-джентльменськи. Ножі й кастети в хід не йшли, лежачого не били, переважно сам на сам.
В суботу ходили під весілля, а в тих часах (70-80-і рр..) весіль було по 4-5. А коли не було у Винниках весіль, ходили в Чишки. З Чишками ми дружили, а з Лисиничами і Підберізцями ні (інколи були сильні бійки, тоді в хід йшли і палки і штахети). Але це вже зовсім інша історія…
Ще з початку 90-х сквер і площу перед тютюновою фабрикою перетворили на «китайську стіну» (ряд двоповерхових магазинів). Винники, яке оточене з заходу горами, з квітучими садами, з луками із запашних трав, перетворилося на спальний район Львова. Починаючи з 90-х рр., а особливо з поч. 2000-х і аж до тепер, містечко забудовується «хмарочосами». Було забудовано і знищено частково парки і сади, озера і ліси… Так поступово нищили Винники не москалі, а «свої».
Немає коментарів:
Дописати коментар