Це ж була не просто гра, а цілий ритуал!
У Винниках в «пекаря» грали майже всі хлопчаки-школярі (від 7 до 16 років). Через цю гру пройшли всі покоління. Підготовка до гри починалася із заготовлення палиць – йшли в ліс «Діброва». Пізніше треба було знайти файну «банку», бажано літрову металеву з під фарби. А дальше – ГРА. Грали інколи до пізнього вечора якщо на стовпі було освітлення. Від ударів палицею по металевій банці звук був «специфічний», інколи вибігали сусіди і наводили «шухер» (бо не могли вже витримати цього звуку).
Гра проводилася на асфальтовому (земляному) майданчику, або на вулиці (в цей час машин було мало). Хлопці з «Камчатки» приходили переважно на шкільне подвір’я (СШ №47), там був асфальт.
Ігрове поле було завдовжки 15—20 метрів. Приблизно через кожні 1-2 м, креслили лінії звань (т. зв. «чини» гравців). Зона «чинів», де знаходилося «основне» розташування гравців, також називалося «домом», зона ведучого називалася «полем». Ведучий називався «Пекарем». У зоні ведучого, з відривом 4—6 метри від лінії «маршала» («генерала») (2—3 метри від лінії кордону), креслили коло діаметром 20—50 см (чи аналогічний йому квадрат), у якому ставилася цегла, а на цеглу банка або пляшка (металева, пластикова тощо). Для гри були необхідні дерев’яні палиці для кожного з гравців.
Щоб визначити черговість ходів і початкового ведучого, проводиться «жеребкування» - гравці виконували «скидання», тобто штовхали свою палицю в далину ногою з лінії «солдата», поставивши один кінець палиці на носок взуття, з іншого кінця притримували палицю. Той, хто штовхнув палицю далі за всіх, ходить найпершим, подальша черговість ходу інших гравців визначалася зменшення дальності, яку пролетіла палиця гравця під час жеребкування. Той, чия палиця відлетіла «ближче» від інших, стає ведучим (пекарем). Після визначення черговості всі починали із першої лінії «чинів» (тобто з «солдатів»). Друга лінія – лейтенант, третя – капітан і т.д.
Гравці кидали палицю строго по черзі, намагалися збити банку з того місця де вона стояла. Коли банку хтось збив, пекар повертав її назад, а гравець, який збив банку, підвищувався в званні, і наступного разу кидав з меншої відстані (якщо в черговому «бою» не став пекарем). Тільки коли всі палиці лежали на полі і пекар встановив банку на місце (або в неї ніхто не потрапив), гравці могли перетнути кордон «поля» («піти в бій»). Гравець, який перетнув кордон, міг залишити поле тільки у випадку, коли банка була «збита». Гравці на полі повинні взяти свою палицю і нею збити банку. Чужої палиці торкатися було не можна.
Завдання пекаря було за допомогою своєї палиці не дати збити банку іншим гравцям; якщо банку збили - швидко підняти банку й не дати суперникам розбігтися; доторкнутися до гравця своєю палицею і після цього як найшвидше встигнути самому збити банку. Якщо пекар встиг збити банку, то його місце займав «помічений» гравець. Якщо банку встиг збити сам «помічений» (або хтось з інших гравців, що знаходився на полі поза «домом»), то «поміченість» «знімалася». Банка мала бути поставлена на місце й «бій» тривав.
Якщо банка збита, то пекар повинен, у будь-якому випадку, поставити її на місце. Всі інші гравці в цей час, поки банку не поставлено, мають право втекти «додому» (на «лінію чинів») або залишитися на «полі» для продовження «бою».
Якщо пекар встановив
банку, а який-небудь гравець у цей час не встиг втекти «додому», то гравець
зобов'язаний знову збити банку («взяти участь у бою»).
Немає коментарів:
Дописати коментар