субота, 26 листопада 2016 р.

Старий Диків (Stary Dzików) – українське село на Любачівщині




 Старий Диків (Stary Dzików) – українське село в Польщі, належить до Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. Підпорядковується гміні Старий Диків. Знаходиться за 13 км на північний захід від м. Олешичі. З 1975 по 1998 роки село адміністративно належало до Перемишльського воєводства. Село розташоване на Терногородському плато.
Історія. В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства. Після захоплення цих земель Польщею територія 13491772 роках входила до складу Руського воєводства Королівства Польського.
Відоме з 1469 р., як власність родини Рамшів, а згодом Сенявських, Чарторийських, Замойських і Тарновських. Діяла читальня «Просвіти», головою якої був о. Василь Чернецький, товариство «Сокіл», кооператива «Надія» і молочарня, 5-класна двомовна школа. Діяла дитяча захоронка (садок). Окремий хор при читальні «Просвіти» був організований молодим дяком Петром Напорою. Керівника «Просвіти» Юрія Каравацького і ще кількох хлопців польські шовіністи тяжко побили, а Михайла Скрипця прив'язали до коня і так волокли через село, поки не загинув.
Попри  положення в глибині лісів, не оминули поселення татарські наскоки.У стародиківській церкві, що заснована в 1724 р. Адамом-Миколаєм Сенявським, сином гетьмана Миколи-Єроніма Сенявського, знаходився срібний хрест, жертвуваний місцевим священиком в 1673 р.
Було то вотум за зцілення під час татарського наскоку, який мав місце рік раніше. Після наскоків ще довго відшукувано на території місцевості скарби, заховувані перед воєнною загрозою. Така ситуація мала місце в 1898 р., коли натрапили на численні монети, що походять з 1 половин XVII строіття. Пам'яткою після татарських наскоків є також кам'яний хрест, розташований в лісистій околиці давнього присілка Лебеді, в південній частині Старого Дикова. На підставі визубреного напису, пам'ятник можна датувати половиною XVII століття. Пов'язане з ним локальне подання стосується трагічної смерті одного з мешканців поселення, вбитого в жорстокий спосіб через татарів. Напевно це є тепер один з найстарших, датованих кам'яних хрестів, що походять з брусненських картелей[4].
У серпні 1944 р. поблизу села, при т. зв. Польській дорозі,  в урочищі «Горай» відділи НКВС і польської міліції розстріляли взятих у полон вояків чоти УПА, сформованої із мешканців навколишніх українських  сіл (Старого і Нового Дикова, Дахнова, Німстова, Улазова, Козіївки та Лазів) для захисту місцевого населення від нападів польських банд з Армії крайової. Загинули 45 повстанців (4 врятувалися) і 4 цивільних, яких поховали у спільній могилі. Влітку 1995 р. на місці поховання встановлені залізний хрест і гранітна пропам’ятна таблиця із написом «Скажіть Україні, що ми виконали свій обов’язок і задля життя її загинули» та прізвищами 49-ти загиблих, серед яких 13 з Улазова. Могила впорядкована стараннями Катерини Піпки. Українськими  греко-католицькими священиками відправлена панахида.
Населення. За обрахунками В. Кубійовича у 1939 р. у селі проживало 2 550 осіб; з них - 1 390 українців, 100 поляків, 700 латинників, 360 євреїв. Тепер в селі українців нема.
З єврейською спільнотою Старого Дикова пов'язана особа рабина Пінчаса Meнахема Зінгера, батька відомого письменника Іссака Бешевіса Зінгера.
Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було виселено 482 тис. осіб, та бл. 160 тис. в результаті операції "Вісла". На центрально-північному Підляшші залишилося ще близько 200 тис. українців не зачеплених переселенням, бо тут була розмита їх національна свідомість, або ж їх зараховували до білорусів, як і в пізніші часи.
Сакральні обєкти. Українська церква св. Димитрія (мурована, 1904 р., в неовізантійському стилі за проектом Федора Мельничука) з мурованою дзвіницею (на межі  ХІХ-ХХ ст.). Церква побудована завдяки зусиллям настоятеля парафії  - о. Василя Чернецького (Czerneckiego). Село належало до Чесанівського деканату Перемишльської єпархії.
Найдавніша церква в селі  згадується в середині XVI ст. Попередниця теперішньої церкви була церква збудована у 1724 р. за кошти  власника села - гетьмана великого коронного Адама Миколи Синявського. Вона була відновлена в 1873 р. (встановлено позолочений іконостас). Богослужіння в старій церкві проходили до часу освячення теперішньої церкви. Стара була розібрана. 16 вересня 1906 р. нову церкву освятив єпископ Константин Чехович (Czechowicz) - ординарій греко-католицької єпархії в Перемишлі.   
Після виселення українців церква була залишена напризволяще (у 1950 р. була вже здевастована), згодом використовувалася як склад місцевого кооперативу. Внутрішнє оздоблення було знищене або розкрадене, декілька ікон авторства Йосипа Куриласа (1870-1951)  з 1906-1911 рр., опинилося у музеї в Любачеві. У 2007 р. у диківській церкві відбувалися зйомки фільму Андрія Вайди “Катинь” (сцени в тюрмі).
Парафіяльний костел св. Трійці (1781 р.), реставрований в 1896 р., добудований в 1937 р., відновлений у 1975 р.
Синагога (XIX/XX) ст. розташована на вул. Цешановській (Cieszanowskiej), 17. Синагога збудована з цегли, має прямокутну форму. Під час Другої світової війни гітлерівці понищили синагогу. Після закінчення війни будівля синагоги використовувалася як будинок культури. У 1960-их роках переобладнали в кінотеатр, а з середини 1990-их років. – у занедбаному стані. В даний час лише частково збереглося оздоблення зовні, у вигляді збережених шаблонів, теперзамурованих високих напівкруглих вікон.
Цвинтарі - християнський і єврейський. На північ від церкви – християнський цвинтар з бруснянськими пам’ятниками (нині в користуванні римо-католиків). Єврейський цвинтар виник у XIX ст. Мав площу 0,35 га. Був зруйнований німцями під час Другої світової війни. На ньому похований батько Іссака Бешевіса Зінгера (лауреата Нобелівської премії).






Адам-Миколай Сенявський (1666-1726) – воєвода Белзький, каштелян Краківський, гетьман польний коронний (1702-1706) та великий коронний гетьман (1706-1726).
Фото автора. 2016 (листпад)
Фото автора. 2016 (листпад)
Костел Святої Трійці (1781 р.). Фот.о Я. Мазур, 2007 р.
Синагога. Фото Wojciech Pysz


Джерела. 
2.Нестор Козій, Юрій Судин, Чеслав Герон. Поселення Любачівщини і суміжні поселення Томашівщини. Короткий довідник. Українська академія друкарства. Львів, 2014, - 71 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар