Андрій Байцар: ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПАМ'ЯТНИК У ЛЬВОВІ ВСТАНОВЛЕНО НА ЧЕСТЬ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО (9 жовтня 1932 р.)

Після закриття польською владою Українського Таємного Університету митрополит Андрей Шептицький, зрозумівши, що не вдасться створити світський виший учбовий заклад, вирішує заснувати духовний.

1929 р. на базі семінарії у Львові на вулиці Коперника відкривають Львівську Богословську Академію, яка до Другої світової залишалася єдиною українською вищою школою на Західній Україні. Крім теологічного, в Академії функціонував ще філософський факультет, де вивчалися гуманітарні науки.

Ідея митрополита Андрея полягала в тому, щоби на базі Академії згодом заснувати Український Католицький Університет. Для цього бракувало ще медичного факультету, який планувався на базі “Народної лічниці, та юридичного, котрий повинен був відкритися 1 вересня 1939 року. Як не прикро, але знову втіленню українського університету завадила світова війна. Андрей Шептицький особисто викладав в Академії аскетику, регулярно провідував студентів.

На честь 30-річчя обіймання митрополитом кафедри було вирішено поставити йому пам’ятник. Відомий галицький скульптор, “вихованець” митрополита, Андрій Коверко у 1931 р. створив монументальну статую Андрея Шептицького. Андрей Шептицький схвалив цю роботу. Пам’ятник мав стояти на площі святого Юра. Але польська влада не дозволила встановити цей пам’ятник.

Пам'ятник було встановлено 9 жовтня 1932 р. в напіввідкритій капличці у саду (під стіною) греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38, розташованому між будинком Академії (тепер географічний факультет ЛНУ ім. І.Франка) та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та вул. Коперника.

Пам'ятник простояв до 1939 року, коли його, за спогадами Патріарха Йосифа Сліпого, знищила Червона армія: «Большевицьке військо ввійшло до семінарії. На вулицях лежала кинена польським військом зброя, і були вже зорганізовані відповідні гуртки, щоби витати большевиків… Одну частину семінарії зайняло військо і розбило пам’ятник митрополиту Андреєві в городі, а другу частину – університет, використали спершу на схоронище для бездомних, а опісля на гуртожиток. Я мусів перенестися до Святого Юра».

Оскільки, двір семінарії не був звичним прохідним місцем, то небагато хто міг побачити цей витвір. Проте, практично повну його подобу ми можемо спостерігати зараз перед собором Святого Юрія, оскільки сучасний пам’ятник митрополитові виготовлений за тим же макетом Андрія Коверка.

Доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов: "Був це взагалі перший український пам'ятник в місті над Полтвою. Цікаво вирішена голова митрополита .... сміливо. виразно вирізьблена в камені близько 1931 р. Виконуючи... монументальну статую (цілу постать), Коверко... реалістично потрактував голову, акцентуючи, однак, на стані натхнення священика. інакше змоделював узагальнений корпус тіла, з тяжкими, ритмічними фалдами одягу".

«У 1930-х роках Греко-католицька богословська академія стала потужнім осередком виховання нового покоління церковних діячів, довкола неї гуртувалася українська інтелігенція. Крім того, стараннями ректора приміщення були заповнені кращими взірцями давнього та сучасного церковного і світського мистецтва, про що маємо згадку одного із вихованців закладу: «Стіни коридору, як і обидва боки сходів, були прикрашені старими іконами, цими властивими йому прикметами, які збирав о. ректор. Повіяло давниною й витонченістю української духовности в церковному мистецтві. Я не сподівався, що побачу таке багатство, хоч до того часу мав змогу оглядати мистецькі скарби в різних музеях Західної Європи… В почекальні перед канцелярією о. ректора стіни були прикрашені картинами сучасних мистців – О.Новаківського, І.Труша, О.Кульчицької, І.Іванця й ін.» (цит. за Ірина Гах «Втрачена перлина духовності та культури»).