Андрій Байцар: Чортова Cкеля — лісовий заказник місцевого значення в околицях м. Винники (Львівщина).

Лісовий заказник місцевого значення «Чортові скелі» організований для збереження, відновлення і відтворення цінних букових і буково-соснових лісів з мальовничими ландшафтами. Заказник розміщений у лісах колишньої I групи, в зеленій зоні м. Львова. На його території знаходиться «Чортові скелі» - колишня геологічна пам’ятка природи місцевого значення.

Лісовий заказник «Чортова скеля» організований згідно з рішенням Львівського облвиконкому від 9 жовтня 1984 р. № 495 «Про мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду області» з метою збереження, відновлення і відтворення цінних букових і буково-соснових лісів з мальовничими ландшафтами і цінних видів фауни.

Загальна площа заказника, розташованого на території Личаківського району м. Львова в кварталах NN 6-10, 14-19, 23, 24 Винниківського лісництва ДП «Львівський лісгосп» до 1999 року становила 436 га. Рішенням Львівської облради 8.12.1999 р. № 226 площа лісового заказника зменшена до 353,0 га.

Це - наслідок порушення екологічного законодавства України. Припускають, що таке рішення прийняли з господарською метою: наприклад, на вилучених територіях «Чортових скель» розростається Винниківський цвинтар.

Територія заказника не вилучається зі складу держлісфонду ДП «Львівський лісгосп», який здійснює на ній свою діяльність згідно існуючого «Положення» та інших нормативних документів і несе відповідальність за належне його утримання й дотримання установленого заповідного режиму. Завданням лісового заказника є збереження, відтворення і відновлення цінних букових і буково-соснових лісів з мальовничими ландшафтами. Урочище розміщене на північних схилах гірського пасма Розточчя, які спускаються до долини Полтви.

У лісовому заказнику «Чортові скелі» можуть проводитись науково-дослідні роботи і навчальні практики студентів, якщо цим не буде наноситися шкода природним комплексам, які охороняються. Заклади і організації, які ведуть науково-дослідні роботи у заказнику, зобов’язані повідомляти основні їх результати обласному Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища у Львівській області та ДП «Львівський лісгосп».

На території, що обголошена державним лісовим заказником «Чортові скелі» забороняються такі види господарської діяльності:

- усі види користування (за винятком рубок догляду за лісом для формування корінних насаджень тільки з повнотою 0,8 і більше зі складанням порубочних решток у купи і трелюванням кіньми в сортиментах, а також вибіркових санітарних рубок);

- збір і заготівля рослин, що охороняються і лікарських, квітів, ягід, грибів, випасання худоби і прогін її через територію заказника;

- санітарні рубки дозволяється проводити після обстеження і висновків відповідних фахівців.

- надання ділянок під забудову;

- меліоративні роботи;

- використання отрутохімікатів;

- рух механізованого транспорту за межами доріг загального користування, за винятком службового автотранспорту ліспаркгоспу, Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області тапожежних машин;

- полювання, за винятком відстрілу вовків, бродячих собак і котів.

За умови нанесення відчутної шкоди флорі і фауні заказника, регулювання чисельності тварин проводиться за погодженням з обласним Управлінням екобезпеки з дозволу Головного управління мисливського господарства Міністерства лісового господарства України; - відвідування заказника туристами, проведення екскурсій без відповідних погоджень;

- організацію масового відпочинку населення і розведення вогнищ за межами зони відпочинку «Під скелею»;

- геологорозвідувальні роботи і розробку корисних копалин, порушення грунтового покриття.

За лісорослинним районуванням територія заказника розміщена в окрузі Розточчя. У кварталах № 9, 10 знаходиться комплекс живописних скель, які мають назву «Чортові скелі».

Уся територія лісового масиву характеризується мальовничими ландшафтами, також виділені генетичні резервати букових лісів. Територія розташована в лісопарковій частині зеленої зони м. Львова. Лісовідновні рубки у них не проводяться.

З тварин зустрічаються: лисиця звичайна (Vulpes vulpes), куниця лісова (Martes martes), заєць сірий (Lepus europaeus), білка звичайна (Sciurus vulgaris) та ін.

З птахів – підорлик малий (Aquilapomarina), змієїд (Circaetus gallicus), яструб великий (Accipiter gentilis), зозуля (Cuculus canorus), сова сіра (Strix aluco), сова довгохвоста (Strix uralensis), дятел великий (Dendrocopos major), шпак (Sturnus vulgaris), крук (Corvus corax), сорока (Pica pica), ворона сіра (Corvus cornix), сойка (Garrulus glandarius), вільшанка (Erithacus rubecula), дрізд співочий (Turdusphilomelos), дрізд чорний (Turdus merula), синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus), синиця велика (Parus major), синиця блакитна (Parus caeruleus) та ін.

З плазунів – вуж звичайний (Natrix natrix), ящірка прудка (Lacerta agilis), гадюка звичайна (Vipera berus).

Використано матеріали: «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, Ю. Зінько, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).

Гора Жупан (391,3 м н. р. м.) знаходиться у західній частині Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Гора Жупан — пам’ятка археології м. Львова. Давидівське пасмо за морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові й простягається до Чортової скелі й далі через Винники до сіл Гончарі та Під'ярків.

Від підніжжя гори до вершини проходить Хресна дорога (встановлено 14 хрестів, що символізують останню земну дорогу Ісуса Христа; 29 серпня 1999 р. — освячення Хресної дороги ). 10 жовтня 2021 р. — освячення нових Хрестів та пам’ятних знаків на Хресній дорозі на горі Жупан.

Біля гори височить фігура Божої Матері (зведена й освячена 1994 р.). На вершині гори знаходиться кам'яна брила з висіченим обличчям та дохристиянськими петрогліфами.Біля каменя збудована християнська каплиця.

Біля каменя збудована сучасна християнська каплиця.

У деяких джерелах вершина називається Винницькою горою.

Гора Шипшина (336 м н. р. м.) розташована праворуч біля в'їзду до Винник зі сторони Львова, у межах ландшафту Давидівського пасма. Зараз вона заросла лісом, а колись з неї відкривався чудовий краєвид на Винники. Гора знаходиться між старою залізничною колією Львів – Підгайці (діяла до 1944 р.) і шосейною дорогою Львів – Винники. Можливо ці обставини й стали головною причиною перетворення її у місце відпочинку Митрополита Андрея Шептицького.

Сідловиною гора плавно переходить у підніжжя г. Жупан. Південно-східний схил Шипшини – стрімкий, а південно-західний – більш пологий. Схили покриті сосново-грабово-буковими лісами, що проростають на сірих лісових ґрунтах. Окремі екземпляри бука сягають висоти 25–30 м, а діаметр стовбура у них до 1 м. Бук світлолюбний, росте швидко. Стовбури в переважній більшості буків прямі, добре сформовані й без сучків сягають до 15 м у висоту. У 100 - 120-річних буках стовбури починають гнити. На схилах в багатьох місцях зустрічаються гнилі стовбури.

1919 р. Карта «Wіnniki».

Масштаб 1:25 000. Видавництво: Biuro Kartograficzne Oddz. IV. Dow. Gen. Iwaszkiewicza.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецький цвинтар; німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); залізнична колія Львів-Підгайці; залізнична станція на теперішній вул. Івасюка; урочище Діброва (Dabrowa); між Вайнберґеном та Унтерберґеном – урочище Під діброва (Pod dabrowa); Ліс Жупан (Las Zupan); урочище Лисівка (Lysówka); Чортова cкеля 414 м н. р. м. (Czartowska Skala); урочище Млинівці (Mlynowce); залізнична станція Маріївка (Mariówka); г. Приска 360 м н. р. м. (Góra Pryska) в районі сучасної вул. Забава; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; Ліс Вулька (Las Wólka); поселення — Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Сихівська Вулька (Wólka Sichowska); поселення Коп’ятин; потік Чишківський (Czyszkowski), що бере початок між г. Приска та г. Копань й протікає через територію Першої Вульки; потік Чепін (Czepin), що протікає через територію Третьої Вульки; дорога на Львів; дорога на Бібрку; дорога на Золочів та довкільні села.

1919—1939 рр. Карта «Mapa Szczegółowa Polski» (Детальна карта Польщі).

Масштаб 1:25 000. Аркуш «PAS49 SLUP38 H Lwów-Wіnniki» 1931 р. Видавництво: Wojskowy Instytut Geograficzny.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinbergen); Чортова cкеля 414,2 м н. р. м. (Czartowska Skala); Ліс Жупан 392 м н. р. м. (Las Zupan); г. Лисівка (Lysówka); урочище Млинівці (Mlynowce); урочище Млинівка (Mlynowka) між Млинівцями і теперішнім дріжджзаводом; р. Марунька (Marunka); потік Кривий (Krzywy); потік Марущак (Maruszczak) вздовж Діброви; потік Млинський (Mlynski) між Млинівцями та г. Приска; потік Чишківський (Czyszkowski), що бере початок між г. Приска та г. Копань і протікає через територію Першої Вульки; потік Cихівський (Sichowski), що протікає через територію Другої Вульки; г. Приска 360 м н. р. м. (Góra Pryska) в районі сучасної вул. Забава; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; г. Копань 351,9 м (Góra Коpań); Ліс Вулька (Las Wólka); потік Чепін (Czepin), що протікає через територію Третьої Вульки; поселення — Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька (Wulka Sichowska), Kopiatyn (Коп’ятин) – на південний захід від Третьої Вульки та довкільні села.

ЧОРТОВА СКЕЛЯ.

Чортова скеля (414 м н. р. м.) — унікальний природний та історичний об'єкт в околицях Винник, пам'ятка природи місцевого значення. Дістатися до неї можна по-різному: від дороги Львів-Винники, від Глинянського тракту, від Лисинич, чи від Винник. Головне — підніматися весь час догори, а лісові стежки виведуть до скелі.

Щодо походження назви скель у Винниківському лісі: «Чортові» чи «Чатові»?

Існує дві версії назви цього природного утворення та його походження. Народна (Чортові скелі) пов’язує назву з нечистим, покладаючись на кілька легенд. Натомість деякі науковці схильні вважати, що скелі здавна називалися Чотовими з огляду на їх використання як сторожового форпосту княжих часів.

Східні підступи до Львова звідси проглядалися на десятки кілометрів (адже висота скель в минулому була значно більшою). Каменоломня, яка тут діяла до кінця 1930-их рр.., завдала значного руйнування цьому природному комплексу. Каміння з Чортових скель йшло на будівництво доріг і будинків у Львові, Винниках, Лисиничах та околицях.

Ще у 1911 році львівський історик Ф. Яворський писав, що “якщо так піде далі з тамтешніми каменоломнями, то вже за декілька років Чортові скелі залишаться тільки у спогадах. А шкода!”. Назву скелі Б. Яворський тлумачив тим, що так собі чорти забавлялися – шпурляли скелями один в одного.

У середині XIX ст. дослідник історії Галицько-Волинського князівства Ісидор Шараневич стверджував, що первісний Львів повинен був лежати на Чортовій скелі, бо це найвище місце, звідки можна було побачити сяйво палаючого Холма в 1256 році.

Цю сенсаційну гіпотезу Шараневича не підтримали сучасники. Однак археологічні розкопки, проведені на території Чортової скелі фахівцями Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, відкрили найдавніший мисливський табір-поселення на теренах сучасного Львова, знайшли залишки матеріальної культури часів короля Данила. Тепер, у зв’язку з виявленням давньосередньовічної кераміки, варто повернутися до такого припущення.

Львівський історик Людвік Зелінський у XIX ст., досліджуючи територію Чортових скель, у журналі «Львовянин» писав про знайдені там руїни поганського замку, побудованого в VIII ст. В XVII ст. львівська монахиня, а в кінці XVIII ст. якась міщанка Гертруда, розповіли, що вони особисто бачили на скелі руїни стародавніх мурів і замку (залишки валів можна побачити біля скель також нині).

Чортові скелі, однозначно, виконували функцію сторожового форпосту княжих часів. Місцеве населення Винник та Лисиничів, ніколи не називало і не називає скелі «Чатовими». На всіх топографічних картах (починаючи з 19 ст.) назва сель – «Чортові». Ні в одному історичному джерелі не міститься назва «Чатові»!!!

Природа.

Належить до ландшафту Давидівського пасма. Знаходиться у Винниківському лісопарку. Є найвищою вершиною в околицях Львова.

Максимальна висота скель — до 20 м. Плосковершинний ерозійний останець гори увінчаний оригінальними (химерними) формами вивітрювання пісковиків верхньої частини баденського регіоярусу (середній міоцен, кайзервальдські верстви, 14 млн p.). У карбонатних пісковиках різної щільності чітко виражена скісна шаруватість. Типовий приклад ерозійних останців. На схилах гори трапляються суфозійні карстові лійки та зсуви. Гори є об’єктом туристичного відпочинку та тренувань з техніки скелелазіння.

Чортові скелі колись були більшими та вищими. Але протягом останніх століть звідси видобували каміння для будівництва та мощення доріг. Центральна скеля, що розташована на самій вершині пагорба, невисока, при своєму підніжжі має невеликий грот (очевидно рукотворний). Деякі інші скелі використовуються альпіністами для тренувань.

Археологія.

Львів-VII (на обліку не стоїть).

Місце археологічних знахідок верхнього палеоліту, поселення мезолітичної культури Незвисько-Оселівка, знахідки Dисоцької культури (Х-VII ст. до н.е.),ознаки культурного шару ХII-ХIV ст.

Розташована в заказнику «Чортова скеля» на північній околиці головного скельного останця зі сторони Скелі скелелазів, на місці колишнього кар’єру з видобутку каменю, у скельному навісі Романа та на майданчику перед ним . Обстеження та розкопки проведені у 1994-2007 рр. Львівською обласною експедицією Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України (керівник Л. Мацкевий) .

Серед знахідок переважають кістки мамонта, коня, північного і благородного оленів; з крем’яних виробів наявні скребки, різці, уламки пластин, галька. На основі проведених вуглецевих аналізів кісток, згідно Ки-5415, дослідником отримано абсолютне датування комплексу - 27200±140 рр. від наших днів. Інші палеолітичні шари пам’ятки Львів-УП, також досліджувані Л. Мацкевим, відносяться до пізньої пори верхнього палеоліту: згідно аналізу кісток за С14, науковцями отримано дві абсолютні дати 27 - 13500±110 рр. і 11800±90 рр. від наших днів . Із виявлених знахідок особливої уваги заслуговують орнаментовані фрагменти рогів північного оленя, які Л. Мацкевий інтерпретує як прояви палеолітичного мистецтва . На пам’ятці Львів-VII на стику другого і третього літологічних горизонтів, у ранньоголоценових відкладах Л. Мацкевим зафіксовано мезолітичний культурний шар.

Типологічні показники крем’яних артефактів, фауністичні рештки, стратиграфічні спостереження та абсолютна дата за аналізом кісток (8500±70 рр. від наших днів) дозволили досліднику віднести комплекс до 30 мезолітичної культури Незвисько-Оселівка . Л. Мацкевим також знайдено фрагментами вінець ліпного посуду Висоцької культури (Х-VII ст. до н.е.), а в 1995 р. було виявлено ознаки культурного шару ХІІ-ХІV ст. Серед знахідок - типовий кружальний посуд. Дослідник припускає, що в часи Галицько-Волинської держави тут знаходився спостережний пункт чи оборонна споруда, з якої могла бути зафіксована пожежа в Холмі (1256 р.), -саме з нею пов’язана перша письмова згадка про місто Львів .

Ще у ХІХ ст. таку ж гіпотезу висловив І. Шараневич , хоча згодом і відмовився від неї. Інші дослідники, наприклад Й. Пеленський, також вважали, що на Чортовій скелі могла бути оборонна вежа, яка захищала підступи до Львова, однак не ототожнюють з нею саме місто Львів.

Львів- VIII (на обліку не стоїть).

Місце археологічних знахідок мезолітичної культури Незвисько-Оселівка. Розташоване за 75 м на північний захід від пам’ятки Львів-УІІ, у північно-східній частині циркоподібної порожнини найбільшого вапнякового останця, на місці колишнього кар’єру з видобутку каменю. Розвідкові роботи проведені у 1994-2006 рр. Львівською обласною експедицією Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України (керівник Л. Мацкевий).

Культурний шар сильно зруйнований, виявлені крем’яні вироби дозволяють дослідникам зарахувати пам’ятку до мезолітичної культури Незвисько-Оселівка (VІ-ІV тис. до н.е.).

Місце археологічної знахідки доби бронзи.

У 80-х рр. ХІХ ст. в ур. «Чортова скеля» було знайдено крем’яний наконечник списа (або кинджал), характерний для городоцько-здовбицької, стжижовської або межановіцької культур ІІІ-ІІ тис. до н.е. На основі цієї знахідки Л. Мацкевий виокремив пам’ятку Львів-ХІ як пунк із окремою знахідкою доби бронзи/

Львів-ІХ (на обліку не стоїть).

Місце археологічних знахідок мезолітичної культури Незвисько-Оселівка/ Розташоване на північно-східному піщаному березі Винниківського озера, на висоті 2-3 м над його рівнем, за будівлею старого Винниківського лісництва. Відкрита у 1999 р. Львівською обласною експедицією Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України (керівник Л. Мацкевий), у 2000-2006 рр. проведені обстеження. Виявлені матеріали зараховані до мезолітичної культури Незвисько-Оселівка.

За матеріалами: Проект створення об’єктів природно-заповідного фонду на приміських землях Львівської міської ради: Звіт про НДР (заключ.) / Регіональне агентство стійкого розвитку; керівн. А.В. Мельник; викон. В.М. Шушняк [та ін.]. – Львів, 2011. − Т. 3. – 256 с.

Історія.

На території Чортової скелі археологи знайшли залишки культури часів короля Данила. Колись наші предки з неї чатували за підходом татар. Гори Високий Замок, Лиса гора, а також Чортова були спостережними пунктами, на яких перебували княжі чати, що стерегли підступи до давнього Львова.

У часи воєн біля її підніжжя не раз розігрувалися битви: з турками (1672 р.), татарами (1695 р.), більшовиками (1920 р.).

1672 р., з турецько-татарською навалою на Львів, частина селян навколишніх сіл і деякі передміщани переховувалися із своїми сім'ями та майном у лісах біля Чортової скелі. Під час останньої навали татар на Львів у 1695 р. кілька ночей на Чортовій скелі за дорученням захисників міста розвідник спостерігав за пересуванням татарських орд, пильно стежив, звідки буде їх наступ на львівську фортецю.

Коли у листопаді 1918 р. українське військо залишило Львів, Чортова скеля ще кілька місяців перебувала в руках УГА. В околицях скелі воювали взимку 1918—1919 рр. частини групи «Схід», відтоді, напевно, залишились окопи, що прорізали ліс. А на самій скелі перебував спостережний пункт для коригування артилерійського вогню.

У середині XIX ст. відомий дослідник історії Галицько-Волинського князівства Ісидор Шараневич стверджував, що первісний Львів повинен був знаходитися в околицях Чортової скелі, оскільки на той час вона була найвищим місцем на цих теренах. Саме звідти, згідно з його припущенням, можна було побачити велику пожежу в Холмі, про яку згадано у Галицько-Волинському літописі. Цю сенсаційну гіпотезу Шараневича не підтримали сучасники.

Однак нещодавні археологічні розкопки, проведені на території Чотової скелі фахівцями Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, відкрили найдавніший мисливський табір-поселення на теренах сучасного Львова, знайшли залишки матеріальної культури часів короля Данила. Тепер, у зв'язку з виявленням давньосередньовічної кераміки, варто повернутися до такого припущення.

Історик Людвік Зелінський, який у XIX ст. досліджував цю територію, у журналі «Lwowianin («Львовянин») писав: «Це руїни язичницького замку до 800 року християнської ери, зведеного в той час, коли було прийнято висікати будинки в скелі або будувати житла з неотесаних кам’яних брил».

У народі щодо цього є кілька переказів. Один із них – на скелі був замок якогось боярина Ігоря, названий Орлиним. Може, саме тому одна із скель, найвища, має назву «Орлине гніздо». За часів Австрії скелю перетворили на каменоломню.

Винниківчани приписують скелі цікаву властивість, вважаючи, що вона береже місто від граду та бурі. Якщо хмари закриють верхівку дерев, — це до тривалої негоди. «Закурив чорт файку», — жартують винниківчани.

Старожили стверджують, що в час війни німці хотіли підірвати скелю і прокласти пряму дорогу до Львова, однак геологи дослідили, що глибоко під скелею є великий резервуар води. Тільки це врятувало її від знищення.

Чортова скеля й ліс були власністю родини Сапоровських, які подарували їх львівським монашкам-бенедиктинкам.

Одна монахиня у кінці ХVІІ ст. оповідала, що бачила тут залишки мурів і звалища якогось замку. Скелі займали колись значно ширший простір, ніж тепер, пізніше їх було використано на каміння.

Від першої половини XIX ст. Чортова скеля притягала багатьох львів'ян, які любили там прогулюватися. Тоді її оспівували в поезіях та складали про неї фантастичні епопеї: про князя Ігоря, що тут мав свій замок, воював з братом Володарем і хотів відібрати його жінку Аделю; про Бонна й Вудиславу тощо.

Чортовою скелею пильно опікувалася ігуменя конвенту бенедиктинок Йосифа Кун. Вона встановила східці з поруччям, а на верху виставила альтанку з гострим дахом і верандою. Цю будову називала святинею Аполлона, або Муз.

Сама ігуменя описала Чортову скелю й околиці міста у збірці віршів 1836 р. «Чудові околиці Львова» («Lembergs schöne Umgebungen Winiki, Waldfelsen und Quellenthal, oder Naturgenuss als bewährtes Heilmittel» – Author, Anna Josepha Kuhn). У цій книзі вона навела легенду про князів Ігоря та Володаря, почерпнувши її в іншого автора. Австрійська влада запідозрила Йосифу Кун в участі у революційних гуртках, й ігуменю вивезли зі Львова до Старії.

Ще перед ігуменею у 1822 р. австрійський поет-графоман Ф. Г. Саломон опублікував у газеті «Lemberger Zeitung» баладу про Чортову скелю, зауваживши, що сюжет почерпнув від місцевого селянина, а подія відбулася за правління Яна Казимира, 1651 р. Саломон писав, що якийсь боярин Ігор, «гордий, енергійний і жадібний багатства, мав замок у Лисинецькому борі на скелі». Замок цей називався Орлом, а Чортову скелю називали в народі Ігрець.

Того ж року переповів ту саму історію значно епічніше польський автор, але не стримався, щоб не замінити окремі імена: Володар став Бояном, Аделя – Будиславою, а Федір – Теодором.

У другій половині XIX ст. монахині збудували під скелею монастир, де мешкали влітку, а згодом добудували костел. Цікаво, що у краєзнавчих джерелах є згадка про перший монастир, збудований у 1595 р. сестрами Шариповськими з Коломиї, які поміняли свої землі у Коломиї на Чортову скелю і Лисиничі.

1912—1914 рр. навколо Львова з’являється кільце фортів. Його формували 11 фортів, споруджених у радіусі 8 км: Брюховичі, Грибовичі І і ІІ, Дубляни, Лисиничі, Винники, Зубра, Сокільники, Скнилів, Рясне, З’явленська гора.

Форт «Винники» знаходився біля підніжжя Чортової скелі, між Винниками і Лисиничами (залишки укріплень збереглися). Стіни були побудовані з цегли місцевого виробництва — цегельня «Zupan» розташована була у Винниках. Форт відносно невеликий — 90 м довжина, 40 м ширина.

Культура.

З кінця XVIII ст. до Винник на Чортову скелю почали поступово приїжджати на відпочинок городяни Львова, а на початку і в середині XIX ст. скеля стала улюбленим місцем багатьох львів'ян. Горою стали цікавитися історики, краєзнавці, туристи. Приблизно тоді ж на одній зі скель був облаштований оглядовий майданчик (зберігся донині) з альтанкою, звідки відкривались чудові краєвиди на Надбужанську котловину.

У XIX ст. та на початку XX ст. на Чортовій скелі бували діячі культури і науки: відомі галицькі просвітителі, учасники «Руської Трійці» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький; художники Корнило Устиянович, Артур Гротгер; письменники Іван Франко, Михайло Павлик, Марія Конопницька; історики Денис Зубрицький, Ісидор Шараневич, Юліан Целевич. Часто відпочивали біля підніжжя скелі художники Олекса Новаківський, Іван Труш, Осип Курилас, Олена Кульчицька, композитори Анатоль Вахнянин, Філарет Колесса, співачка Соломія Крушельницька, етнографи Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, письменники Наталія Кобринська, Василь Стефаник та багато інших.

Геодезичний пункт біля Чортових cкель

(цит. за: Геодезичний пункт біля Чортових Скель. https://zommersteinhof.dreamwidth.org/201002.html)

Біля Чортових скель встановлено монумент з граніту, на якому вміщено напис:

«Пам’ятка науки і техніки міжнародного значення Центральноєвропейська геодезична дуга
The Central European Geodetic Arc
Геодезичний пункт Винники
(Winniki (Zaptowska skala)
ф 49° 49' 43" λ 24° 07' 07"
Відновлено Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії у 2012 році. Охороняється державою».

Надпис «Zaptowska skala» — це орфографічна помилка. Мало бути написано «Czartowska skała». Ще до війни геодезисти допустили цю помилку. Якщо це сталось з вини довоєнних картографів і саме ця помилкова назва була занесена до міжнародного каталогу геопросторових даних, то тут уже нічого не поробиш. Символіка «UNESCO» на монументі — наразі не зрозуміла.

На монументі є ще надпис «Центральноєвропейська геодезична дуга». Що таке «Центральноєвропейська геодезична дуга»? Центральноєвропейська геодезична дуга будувалась як допоміжна до Дуги Струве. Метою було поєднати Дугу Струве з Дугою 30-го меридіану на африканському континенті.

Довідка. Дуга 30-й меридіан є набором триангуляційних пунктів, які утворюють дугу від Порт-Елізабет в Південній Африці до Каїру в Єгипті через весь африканський континент. Метою вимірювання було визначення розмірів і форми Землі. Ланцюг трикутників, виміряних вздовж 30-го меридіана, проходить через Ботсвану, Мозамбік, Зімбабве, Замбію, Танзанію, Бурунді, Уганду, Демократичну Республіку Конго, Судан і закінчується поблизу Каїра в Єгипті.

Проєкт був ініційований сером Девідом Гіллом, королівським астрономом у 1879 р., а остаточні виміри були завершені у 1954 р.

Головною перешкодою для продовження Дуги 30-й меридіан на європейський континент і поєднання з Дугою Струве виявилось Середземне море. Відтак з'явилась ідея розширення Дуги Струве методом відгалуження від неї ще однієї дуги з початком в Білорусі. Далі ця дуга має дійти (через м. ін. Польщу, Україну) до Середземного моря
і через о. Кріт може бути об'єднана з Дугою 30-го меридіану.
Разом ці дві дуги охоплять майже 105º по широті, що складає понад 11 650 км у довжину.

Саме в цій Центральній європейській дузі й знаходиться геопункт Саме в цій Центральній європейській дузі й знаходиться геопункт Winniki (Zaptowska skala).

ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.