Мала Скіфія (Добруджа). III ст. до н. е. - I ст. до н.е. Карти

 

Мала Скіфія (Добруджа). Скіфське царство на нижньому Дунаї (дав.-гр. Μικρά Σκυθία, трансліт. Mikra Skuthia; лат. Scythia Minor), відоме також як Мала Скіфія, було державним утворенням, заснованим скіфськими племенами у III столітті до нашої ери, існувало до I століття до н.е. Мала Скіфія нині східна частина Румунії та Болгарії. Перший опис Малої Скіфії можна знайти у Геродота. Головні міста - Істрія (найдавніший з усіх), Одесос (сучасна Варна), Томіс (сучасна Констанца), Дуростор (сучасна Сілістра).

Відомо, що скіфи, які жили на цих землях, створили свій власний монетний стандарт. Зокрема до наших днів збереглися монети декількох їхніх правителів, таких як Каніт, Танус, Харасп, Айлій, Саріак і Акросак. Царство розташовувалося на західних землях Євразійського степу, охоплюючи території сучасної Добруджі та прилеглих районів. Мала Скіфія стала результатом розширення скіфського впливу на захід і відокремилася від більш давньої Скіфії, що простягалася на схід від Дніпра. Це царство відігравало важливу роль у регіональній політиці та культурі, взаємодіючи з грецькими колоніями на Чорному морі та іншими народами Північного Причорномор'я. Як і Кримська Скіфія, Скіфія на нижньому Дунаї була знищена внаслідок вторгнення понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, який став серйозною загрозою для багатьох скіфських царств. Однак, попри падіння політичної структури, населення Скіфії продовжувало існувати на цих землях ще деякий час після цієї події. Але після поразки Мітрідата VI сюди вдерлися гети, де заснували два своїх царства: північне зі столицею в Генуклі (в гирлі Дунаю) та південне. Надалі північне царство розпалося на два. Після римських завоювань Балкан її територія була включена до складу римської провінції Мезія, а після її поділу — до Нижньої Мезії. Під час реформ імператора Діоклетіана вона була виділена в окрему провінцію Малу Скіфію в складі діоцеза Фракія.