Микола Миколайович Миклухо-Маклай (Миклу́ха-Макла́й) 17 липня 1846 — 14 квітня 1888 — видатний мандрівник українського походження; антрополог, етнограф, географ; дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії; автор близько 160 наукових праць.
Був підданим Російської імперії, але майже все своє свідоме життя провів поза її межами, де й зробив свої знакові дослідження та відкриття.
Родовід великого мандрівника
Ігор Сюндюков, «День»: «Знаменитий мандрівник знав свій родовід і прекрасно пам’ятав, що серед його предків по батьківській лінії - десятки поколінь справжніх українців, завзятих запорозьких козаків.
Отже, далекі предки уславленого українця (ми маємо право так написати) мали прізвище Макухи. Один з них, відважний козак Охрім Макуха, був у 30-ті роки XVII століття курінним отаманом Війська Запорозького. І всі три його сини - Омелько, Назар і Хома - теж взяли зброю в руки та стали до боротьби з польською шляхтою. Але середній син, Назар, закохавшись в чарівну шляхтянку під час облоги військом козаків польської фортеці, зрадив товаришів, за що був засуджений на смерть і особисто покараний своїм батьком. Принаймні так розповідають родинні перекази. І цікаво, що рідний дядько майбутнього вченого, Григорій Ілліч, який у 1824-1828 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук і товаришував там з юним Миколою Гоголем, не раз розповідав йому цю сімейну легенду й до кінця життя був абсолютно переконаний, що саме вона була покладена геніальним письменником в основу одного з найдраматичніших епізодів «Тараса Бульби»!
Не зганьбив традиції славного козацького роду й Степан Макуха, правнук згаданого нами Охріма, прапрадід Миколи Миколайовича. У 1769-1774 роках Степан, син сільського коваля Карпа Макухи (в молоді роки - відважного рубаки), брав активну участь у російсько-турецькій війні, відзначився дивовижною хоробрістю й навіть під час одного з боїв зумів узяти в полон «високого» турецького командира - Сафар-бея. За бойові заслуги Степан Макуха отримав від головнокомандувача російською армією фельдмаршала Петра Румянцева звання сотника, потім, після баталії під Очаковом, здобув чин хорунжого. За клопотанням Румянцева Степану було дароване потомствене дворянство.
Батько Миколи Миколайовича, Микола Ілліч, вважався дворянином Стародубського повіту Чернігівської губернії. Військовим був і дід видатного мандрівника, Ілля Захарович; він брав участь у війні 1812 року, бувши офіцером Низовського полку, дослужився до чину прем’єр-майора, був тяжко поранений у битві при Березині, після чого подав у відставку.
У 50-ті роки XIX століття Микола Ілліч Миклуха став начальником Петербурзької пасажирської станції та вокзалу. Але за рік до смерті (1856) він був звільнений з посади й мало не заарештований за те, що, бажаючи полегшити долю Тараса Григоровича Шевченка, послав йому на заслання кошти (150 крб.)! Якщо додати, що батько Миклухи-Маклая завжди тримав у себе на столі портрет Тараса Бульби (свого символічного предка), то ясно, скільки важила Україна для цієї сім’ї.
А ким же вважав себе сам Миклухо-Маклай? Підкреслюючи, що є російським вченим і водночас відзначаючи: «Я дуже люблю вітчизну свого батька», - мандрівник, проте, дав жорсткий і вельми об’єктивний аналіз розвитку «російської ідеї» та державності.
Ось він: «На Русі, коли ми простежимо історію Російської держави від Івана Грозного до наших днів, відкинувши хіба що добу Петра I, не допускалося під страхом смерті чи тюремного ув’язнення не тільки мати іншу думку, а навіть сумніватися в чомусь такому, що було усталеним і прийнятим у державі».
Немає коментарів:
Дописати коментар