Карта південної півкулі 1593 р. Герард де Йоде.

1593 р. Герард де Йоде. Карта південної півкулі. З атласу «Speculum Orbis Terrae». Видання Arnold Coninx, Антверпен.

В центрі карти – Ter. Australis Incognita.

Terra Australis Incognita (лат. «невідома південна земля»), Terra Australis, Terra Australis Nondum Cognita, Brasiliae Australis, Magallanica або Magellanica (земля Магеллана), La Australia del Espíritu Santo (Південна земля Святого Духа) та ін. Згодом ці топоніми дали назву континенту Австралія.

Terra Australis Ignota — гіпотетичний континент, який з'являвся на картах Європи з XV по XVIII століття і сягає поняття, введеного Арістотелем. Він був зображений на картах Дьєпа середини XVI століття, де його берегова лінія пролягала на південь від островів Ост-Індії; вона часто була детально накреслена з великою кількістю вигаданих деталей. Відкриття зменшили територію, де міг бути знайдений континент; однак багато картографів, які дотримувалися думки Арістотеля, як-от Герард Меркатор (1569), Герард де Йоде (1593) та Олександр Далрімпл навіть у 1767 році, стверджували його існування, використовуючи такі аргументи, як те, що в Південній півкулі повинна бути велика суша як противага відомим масивам суші в Північній півкулі. Коли відкривалися нові землі, їх часто вважали частинами цього гіпотетичного континенту.

На більшості карт ще з античних часів навколо Південного полюса зображувався великий масив суші, який, за уявленням стародавніх, мав урівноважувати величезні материкові маси Північної півкулі. Обриси материка зображувалися довільними, часто поєднувалися з Південною Америкою або Австралією, на неї нерідко наносили гори, ліси та річки. У XVIII ст., коли вимоги до вірогідності вихідних даних для складання карток зросли, передбачуваний континент перестали наносити на карти.

Відкрита Антарктида була у 1820 р. російською експедицією під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва.

Історія картографування Невідомої Південної землі – Антарктиди є рідкісним випадком, коли вигадана територія виявилася насправді реальною.

 Герард де Йоде (Gerard de Jode; 1509—1591) – голландський художник, видавець та картограф, конкурент А. Ортеліуса. Представник відомої родини фламандських художників та граверів Йоде. Батько Корнеліса де Йоде та Пітера де Йоде-старшого. Дід Пітера де Йоде-молодшого.

Ще у молодих роках проміняв військову службу на заняття наукою та мистецтвом. Твори його відрізняються грубуватістю, властивою сучасній нідерландській школі, і водночас визначеністю малюнка.

У 1547 р. став членом гільдії Святого Луки в Антверпені. Тоді ж зайнявся видавничою діяльністю та книготоргівлею. Часто друкував роботи інших картографів, у тому числі в 1555 р. - карту світу Гастальді, в 1558  р. - карту Якова ван Девентера (Брабант), в 1564 р. - карту світу Ортеліуса з 8 аркушів, карти Бартоломеуса Мусінуса і Фернандо Альварес Секо.

У 1572 році він опублікував свій власний атлас, але його версія ніколи не продавалася добре як атлас Ортеліуса, попри репутацію автора. Найвидатніша робота Г. де Йоде – видання двотомного атласу «Speculum Orbis Terrae», опублікованого у 1578 році. У 1593 р. його син Корнеліс видав друге видання цього атласу.

Фахівці вважають, що багато карт де Йоде перевершують карти Ортеліуса як за деталями, так і за стилем. При побудові своєї карти світу «Hemispherium Ab Æquinoctiali Linea, Ad Circulum Poli Arctici», опублікованої в 1593, де Йоде знаходився під враженням полярної планісфери Гійома Постеля 1581 (Polo aptata Nova Charta Universi). Герард де Йоде, ймовірно, був творцем глобуса, зробленого в Антверпені, який також багато в чому завдячує космографічним ідеям Гійома Постеля.