Поняття Європа виникло ще за часів Античності, а її межі з часом зазнали істотних змін.
Ще в Античність люди ставили собі питання, де закінчуються частини світу. Уже в IX-VIII ст. до нашої ери фінікійці виділяли три частини світу: Європу (від слова «Ereb» - захід), Азію (від слова «Asu» - схід) і Лівію - як назва Африки. Греки проводили кордон між Європою й Азією по Понту (Чорне море). Римляни відсунули кордон на Меотиду (Азовське море) до Керченської протоки та р. Танаїс (Дон). У працях Геродота, Полібія, Страбона, Помпонія Мела, Клавдія Птолемея показано саме такий розподіл і завдяки їм межа по Азовському морю і Дону залишалася непорушною до XVIII ст.
У середньовічних арабських працях кордоном Європи служить р. Ітіль (Волга) і р. Кама.
За А. Ортеліусом (друга пол. XVI ст.) на Сході територія Європи обмежена, як було заведено в Середньовіччі, ріками Дон - Волга.
Французький картограф Гійом Деліль у своєму «Всесвітньому атласі» провів
кордон по Обі (ймовірно за винагороду від Петра I).
Ідея про проведення кордону між Європою та Азією по вододілу Уральських гір і р. Урал була вперше висунута шведом Філіпом Йоганом (Юханом) Таббертом фон Страленберг (швед. Philip Johan von Strahlenberg, нім. Philipp Johann von Strahlenberg) у книзі «Історико-географічний опис північної й східної частин Європи й Азії», надрукованої у Стокгольмі 1730 р. Це його попросила зробити ("розширити" Європу) наступниця Петра I, Анна Іоанівна, що той люб’язно й зробив.
Він був офіцером шведської армії короля Карла XII під час Північної війни, 1703 року отримав чин капітана. Після битви під Полтавою, потрапив у полон, відправлений до Сибіру в Тобольськ, де пробув бранцем 13 років. Тут він зібрав багатий етнографічний і картографічний матеріал та відомості про відкриття в північно-східній частині Азії першої чверті XVIII ст., які використовував при створенні карти «Росії й Великої Тартарії 1730 р.».
Однак, В. М. Татищев (1686—1750; російський географ та історик, державний діяч) заперечує пріоритет Страленберга й стверджував, що саме він в 1720 р. запропонував цей поділ. У своїй роботі Татищев (видана в Росії тільки в 1950 р.!) відкидає старі уявлення авторів про кордон по Дону, Волзі, Камі й Обі. У його праці докладно описано, чому саме межа між двома частинами світу - Європою та Азією - повинна проходити по Уральському хребту, а не Дону. Одним з головних аргументів, наведених Татищевим, є той факт, що Уральський хребет виступає в ролі вододілу - по його схилах річки течуть як на захід, так і на схід. Однак така пропозиція була підтримана далеко не відразу.
Німецький натураліст,
ботанік, лікар та географ Йоганн Ґеорґ Ґмелін (нім. Johann Georg Gmelin; 1709
—1755) у своїй книзі «Подорож через Сибір у 1733-1743 роках» обґрунтував східний кордон Європи по Єнісею (з 1730 р.
він викладав у Санкт-Петербурзькому університеті, наступного року був
призначений професором хімії та природничої історії), як і пізніше французький
географ Е. Реклю у праці «Земля і люди. Загальна географія» 19 томів
(1873–1893).
Погляд на річку Дон, як природний кордон між Європою й Азією, був поширений і в московських (російських) географічних працях. М. В. Ломоносов у своїй праці «О слоях земных» (1763) проводив межу між Європою та Азією по Дону, Волзі й Печорі, хоча до цього часу вже з'явилися інші уявлення.
Вже в 1767 р. Катерина
II категорично заявила, що Росія (Московія) – європейська держава,
хоча проти цього виступала більшість тогочасних географів і філософів.
Англійський географ Томас Кітчін (Thomas Kitchin; 1718–1784) межу між Європою та Азією проводив по Дону, Волзі й Уральських горах (1780-і рр.).
І лише 1833 р. після виходу «Підручника з географії» Фольґера сприйняття Європи від Атлантики до Уральських гір здобуло загальне визнання.
1570 р. А. Ортеліус
1787 р. Томас Кітчін
1793 р. Томас Кітчін
Немає коментарів:
Дописати коментар