Золота доба Нідерландів (нід. Gouden Eeuw) — період історії Нідерландів який охоплює майже все XVII століття на який припадає найбільший розквіт голландського мистецтва, науки, зокрема географії та картографії, торгівлі, а також політичної впливовості.
Північні Нідерланди, які утворили Голландську республіку, процвітали в галузях торгівлі, науки та мистецтв. Республіка також займала провідні позиції у світі в контексті політичної та військової могутності (особливо на морі). Розквіт північних Нідерландів, виражений у метафорі Золотої доби, розглядається як важливий новий етап у розвитку західної цивілізації. Ця метафора, яка виникла у 19 столітті, є широко поширеною, але також породила регулярні дискусії.
Початкова точка відліку Золотої доби коливається від 1602 року, в якому була заснована VOC, до 1609, року початку Дванадцятирічного перемир'я. Після початку Франко-голландської війни (1672—1679 рр.), настав період відносного економічного спаду, і Золота доба пройшла свій пік.
За словами Рональда Фіндлі та Кевіна Х. О'Рурка, географія сприяла процвітанню Голландської республіки: розташування на півдорозі між Біскайською затокою та Балтійським морем дозволяло голландцям забезпечувати прибуткове посередництво (сіль, вино, тканина, а потім срібло, спеції та колоніальні продукти – на схід), а балтійське зерно, рибу та військово-морські запаси - на захід).
Європейський економічний центр перемістився із Середземномор'я до Західної Європи. Місто Антверпен, що входило до герцогства Брабант, стало «центром усієї міжнародної економіки» і найбагатшим містом Європи на той час.
«Голландський золотий вік» був тісно пов'язаний із епохою Великих географічних відкриттів. Франческо Гвіччардіні, венеціанський посланець, заявив, що сотні кораблів проходили повз Антверпен за день, а 2 000 возів входили в місто щотижня. Португальські кораблі, навантажені перцем і корицею, розвантажували свій вантаж. Оскільки в місті проживало багато іноземних купців, яким керувала олігархія банкірів-аристократів, яким заборонено займатися торгівлею, економіка Антверпена була під контролем іноземців, що зробило місто дуже інтернаціональним, з купцями та торговцями з Венеції, Рагузи, Іспанії і Португалії та політикою толерантності, яка привернула велику громаду ортодоксальних євреїв.
У свій золотий вік місто пережило три буми: перший був заснований на ринку перцю, другий був започаткований сріблом Нового Світу, що надходило з Севільї (закінчився банкрутством Іспанії в 1557 році), і третій бум, після Договору Като-Камбрезіс, в 1559 році, заснований на текстильній промисловості.
У 1477 в результаті шлюбу Марії Бургундської територія Нідерландів увійшла до складу Священної Римської імперії. У 1556 в результаті династичного розділу Священної Римської імперії територія Нідерландів опинилася під владою Іспанії. Спроба введення іспанських порядків натрапила на опір місцевого населення. Розгорнулася антиіспанська боротьба під прапором кальвінізму. 26 липня 1581 року була проголошена незалежність країни, яка була офіційно визнана іншими країнами після Вісімдесятирічної війни (1568–1648).
У роки війни також почалася Золота доба Нідерландів, період економічного і культурного процвітання, що зайняла все XVII століття.
До 1581 р., територія історичних Нідерландів складалася з князівств, графств та незалежних єпархій; деякі з них, проте не всі, входили до складу Священної Римської імперії. Сьогодні, ця територія розподілена між такими державами, як Нідерланди, Бельгія, Люксембург та частини територій Франції та Німеччини.
До падіння Антверпена (1585) голландці і фламандці зазвичай вважалися одним народом. У той час Антверпен, розташований в сучасній Бельгії, був не тільки найбільшим голландським містом, а й культурним, економічним і фінансовим центром Сімнадцяти провінцій і північно-західної Європи.
Голландська республіка (1581—1795) займала терени сучасних Нідерландів і Бельгії. Постала внаслідок перемоги Нідерландської революції. Була конфедерацією декількох голландських провінцій, що колись входили до складу іспанських Нідерландів.
Хуан Фернандес, відпливаючи з Чилі в 1576 році, стверджував, що він відкрив Південний континент. Луїс Ваес де Торрес, галісійський мореплавець, який працював на іспанську корону, довів існування проходу на південь від Нової Гвінеї, тепер відомого як Торресова протока.
Перша згадка про Торреса в історичних документах відноситься до 1605, коли Торрес як командир одного з трьох кораблів експедиції Педро Фернандеса де Кіроса, а саме «Сан-Педро» відправився на пошуки «Південної землі» (Австралії). Кораблі вийшли з перуанського міста Кальяо в грудні 1605, а в травні 1606 вони досягли островів, які Кірос назвав «Austrialia de Espiritu Santo» (зараз Нові Гебриди). Під час плавання кораблі Кіроса і Торреса розійшлися. Після марних спроб Луїса Ваеса знайти уламки корабля Кіроса, мореплавець разом з командиром третього корабля експедиції вирішив продовжити морське плавання. В ході нього були відкриті південне узбережжя острова Нова Гвінея, а також протоку, що відокремлює цей острів від Австралії. 27 жовтня 1606 Торрес досяг західного краю Нової Гвінеї, а 22 травня прибув до Маніли, де, ймовірно, провів залишок свого життя.
Віллем Баренц (Willem Barents, 1550—1597) — голландський мореплавець і дослідник. У 1594—1597 рр. тричі здійснив плавання по Північному Льодовитому океану з метою відшукати північно-східний прохід з Атлантичного океану в Тихий. Під час першого плавання (1594) експедиція досягла острова Нова Земля і знайшла там сліди перебування московитів. Друге плавання було невдалим. Під час третього Баренц зазимував на острові Нова Земля. Баренц склав карту Нової Землі й щоденник стану погоди на острові. Однак, голландці не змогли просунутися дальше Нової Землі (де в 1596–1597 рр. відбулася перша відома в історії полярна зимівка), і плавання в цьому напрямку припинилися.
Розквіт голландської могутності в південних морях починається... в лісабонській в'язниці. Туди в 90-х рр. XVI ст. був ув’язнений за борги голландський моряк Корнеліс Гаутман. У в'язниці язик розв'язуються. Від товаришів по ув'язненню, португальських моряків-невдах, Гаутман дізнався великі таємниці - про морські шляхи з Португалії в Індію і до Молуккських островів. Гаутман повідомив про це на батьківщину торговій компанії «Товариства далеких країн». Повідомлення довелося дуже до речі. Річ у тім, що до цього часу голландські («бунтівні») кораблі могли ще відвідувати португальські порти, правда під іноземним прапором. Але 1594 р. Філіп II, бувши з 1580 р. і португальським королем, вирішив одним ударом припинити голландську посередницьку торгівлю і конфіскував у Лісабоні 50 голландських кораблів, що належали «заколотникам і єретикам». Саме тоді голландська компанія викупила Гаутмана з в'язниці і забезпечила його грошима на експедицію до «островів прянощів».
Корнеліс де Гаутман (нід. Cornelis de Houtman; 1565—1599) — нідерландський мореплавець і колоніальний діяч. Керував першою голландською торговою експедицією до островів Південно-Східної Азії (сучасна Індонезія) в 1595—1597 рр. Кораблі експедиції проклали новий морський шлях з Європи до островів Малайського архіпелагу, в обхід чинних португальських морських шляхів, що призвело до руйнування португальської монополії на торгівлю з цим регіоном і налагодження прямих постачань південноазійських прянощів до Нідерландів.
Перша голландська експедиція в Ост-Індію (1595 -1597) — морська експедиція, організована голландськими підприємцями. Вона сприяла відкриттю торгівлі спеціями для голландських торговців, що врешті-решт призвело до створення голландської Ост-Індської компанії, і ознаменувало злам португальської монополії на торгівлю прянощами та кінець домінування
Розвиток голландської морської могутності був швидким і вражаючим. Роками голландські моряки брали участь у португальських подорожах на Схід як досвідчені мореплавці та вправні картографи. У 1592 році голландські купці відправили Корнеліса де Гаутмана до Лісабона, щоб зібрати якомога більше інформації про Острови прянощів.
У 1595 році купець і дослідник Ян Гюйген ван Лінсхотен, який багато подорожував Індійським океаном на службі у португальців, опублікував в Амстердамі звіт про свою подорож «Звіт про подорож через плавання португальців на Сході» (Reys-gheschrift vande navigatien der Portugaloysers in Orienten). Цей звіт включав важливі вказівки щодо навігації між Португалією та Ост-Індією і Японією.
Ян Гюйген ван Лінсхотен (Jan Huygen van Linschoten; 1563—1611) — голландський мореплавець, картограф та письменник. Лінсхотен багато подорожував регіонами Азії (Ост-Індії), що належали Португалії або знаходились під португальським впливом. Служив секретарем архієпископа в Гоа між 1583 і 1588 роками. Став відомий завдяки публікації в Європі важливої систематизованої інформації про азійську торгівлю та мореплавання, яку португальці тримали в секреті. У 1596 р. він опублікував книгу «Itinerario» (пізніше видану англійською як «Discours of Voyages into Ye East & West Indies»), де вперше в Європі графічно відображені детальні карти подорожей до Ост-Індії, зокрема до Індії. Під час свого перебування в Гоа Ян Гюйген методично копіював строго секретні карти аркуш за аркушем. Що ще більш важливо, Ян Хюйген надав навігаційні дані, такі як течії, глибини, острови та мілини, що було абсолютно важливим для безпечної навігації, а також зображення фрагментів узбережжя для орієнтації на місці. Публікація навігаційних маршрутів дозволила відкрити торгові шляхи в Ост-Індію голландцям, французам та англійцям. Як наслідок, голландська Ост-Індська компанія та Британська Ост-Індська компанія зруйнують монополію 16 ст., якою користувалися португальці у своїй торгівлі з Ост-Індією.
1595 р. Гаутман, під час першої голландської експедиції в Ост-Індію (1595—1597), відкрив новий морський шлях, пропливши від Мадагаскару напряму через Індійський океан до Зондської протоки в Індонезійському архіпелазі та підписавши договір із султаном Бантена.
У 1596 р. на Яву висадилась перша голландська експедиція, а через чотири роки голландці уклали перший договір з правителем острова Амбон про будівництво там факторії і закупівлі прянощів.
До 1590-х рр. Іспанія й Португалія, що захопили великі території, почали їх освоювати й уступили ініціативу Англії, пізніше Голландії. Оскільки вже відкриті морські шляхи до країн Сходу навколо Африки й Америки контролювалися Португалією й Іспанією (а останній був ще й занадто довгим і ризикованим), в цей час особливо активно йшли пошуки Пн.-Зх. проходу й Пн.-Сх. проходу. У 1553 р. на пошуки Пн.-Сх. проходу була відправлена англійська експедиція Х. Уіллобі й Р. Ченслера, яка встановила торговельні відносини з Росією. В кінці 16 ст. активні пошуки Пн.-Сх. проходу проводила Голландія, спорядила три експедиції поспіль (1594, 1595, 1596-97). Ключову роль в них зіграв В. Баренц, хоча офіційно їх не очолював.
Друга голландська експедиція в Ост-Індію (1598—1600) — одна з приватних голландських експедицій кінця XVI ст., спрямованих на руйнування португальської монополії по торгівлі прянощами з Ост-Індією. Відбувалась під керівництвом Якова Корнеліса ван Нека. Під час експедиції голландцями вперше було досягнуто Молуккських островів. Надзвичайно високий прибуток, отриманий в результаті експедиції, сприяв подальшому створенню голландської Ост-Індської компанії.
На рубежі 16-17 ст. голландці витіснили португальців з Індонезії. У плаванні 1605-1606 рр. голландський мореплавець і колоніальний губернатор Віллем Янсзон (нід. Willem Janszoon; 1570—1630) досяг берегів Австралії, прийнявши її за о. Нова Гвінея. Це перший відомий європеєць, який побачив берег Австралії під час своєї подорожі.
Віллем Янсзон втретє відплив із Нідерландів до Ост-Індії 18 грудня 1603 року як капітан Duyfken (або Duijfken, що означає «Маленький голуб»), одного з дванадцяти кораблів великого флоту Стівена ван дер Хагена. Опинившись в Індії, Джансзуна відправили шукати інші торгові точки, зокрема у «великій землі Нова Гвінея та інших Східних і Південних землях». 18 листопада 1605 року Duyfken відплив від Бантама до узбережжя західної Нової Гвінеї. Потім Янсзон перетнув східну частину Арафурського моря, не бачачи Торресової протоки, у затоку Карпентарія. 26 лютого 1606 року він висадився на річці Пеннефазер на західному березі мису Кейп-Йорк у Квінсленді, поблизу сучасного міста Вейпа. Це перший зафіксований вихід європейців на австралійський континент. Янсзон продовжив накреслення приблизно 320 км берегової лінії, яка, на його думку, була південним продовженням Нової Гвінеї. У 1615 році Якоб Лемер і Віллем Схаутен обігнули мис Горн і довели, що Вогняна Земля була відносно невеликим островом.
На початку XVII ст. голландці захоплюють деякі іспанські і португальські колонії й створюють свою колоніальну імперію. Експлуатацією колоній займалася Ост-Індійська компанія, організована на акціонерних засадах. Ця компанія стала «державою в державі»: мала свої війська, карбувала монету, укладала договори з іншими державами. Головними колоніями цієї компанії стали Зондські острови (нинішня Індонезія), а в навколишніх морях, в Індії, Індокитаї і Японії вона мала опорні бази.
Голландська Ост-Індійська компанія (нід. Vereenigde Oostindische Compagnie, VOC) — голландська приватна компанія з торгівлі з країнами Ост-Індії та Китаєм. Заснована в 1602 році, проіснувала до 1798 року. Здійснювала торгівлю (в тому числі чаєм, міддю, сріблом, текстилем, бавовною, шовком, керамікою, прянощами і опіумом) з Японією, Китаєм, Цейлоном, Індонезією; монополізувала торгівлю з цими країнами Тихого і Індійського океанів. Більшість з цих експедицій принесли великі прибутки. Незабаром голландці витіснили португальців з провідних позицій в торгівлі спеціями з Південно-Східної Азії й на уламках португальських колоній почали створювати власну, Нідерландську колоніальну імперію.
Голландська Ост-Індська компанія (VOC) також була головною рушійною силою Золотого століття голландських географічних відкриттів (1590-і рр.. – 1690-і рр..). Розвідувальні плавання (наприклад, на чолі з Віллемом Янсзоном і Абелем Тасманом), які фінансувала VOC відкрили в основному невідомі цивілізованому світу землі. Крім того, в Золотий вік нідерландської картографії (близько 1570—1670 рр.), навігатори та картографи VOC допомогли формуванню сучасної географії та картографії світу, якими ми їх знаємо сьогодні.
У 1609 р. голландцям вдалося витіснити своїх португальських та іспанських конкурентів з Молукки. У 1619 р. вони захопили на Яві Джакарту (Батавію), пізніше перетворивши її в головний адміністративний центр своїх колоніальних володінь в Індонезії.
У 1619 р. голландський флот здобув ряд перемог над англійським флотом в Сіамській і Зондській протоках, а в 1620-і рр. витіснив їх і з Молукки. Після цього британці зосередили свою головну увагу на Індії.
На островах компанія створювала плантації прянощів: перцю, кориці, гвоздики, мускатного горіха. На плантаціях застосовувалася праця рабів, що, втім, у той час було явищем звичайним. Для того, щоб поповнити склад рабів на плантаціях острова Ява, компанія захоплювала дітей на острові Целебес. Викрадені утримувались до визначеного віку в таємних «розплідниках», а потім відправлялися на плантації.
На початку XVII ст. голландці запропонували місцевим правителям продавати їм прянощі за вищими цінами, ніж португальцям чи іспанцям. Потім вони, навпаки, прагнули зробити ці ціни максимально низькими. Зв'язки між островами могли підтримуватися лише голландськими суднами або суднами, які мали спеціальний дозвіл від них. На Молукки могли приїжджати лише голландці.
Щоб підтримувати на високому рівні ціни на прянощі, голландці безжалісно знищували частину масивів цих рослин і залишали тільки таку частину, що забезпечувала максимальний прибуток. Мало того, частина прянощів, уже доставлених в Амстердам, спалювалася відразу в порту, щоб не допустити падіння цін.
Прянощі продавалися в Європі у 8-10 разів дорожче, ніж обходилися компанії, але доходи акціонерів були не настільки великі, як можна було очікувати: у колоніях приходилося утримувати цілу армію і величезний штат чиновників. Середній дивіденд на акції становив близько 20 % річних. Базою компанії було місто Горн.
У пошуках зручних шляхів від півдня Африки до о. Ява Х. Броувер в 1611 р. відкрив оптимальний маршрут, що пролягав на південь від колишнього. Користуючись ним, голландці час від часу досягали західного узбережжя Австралії й в 1616-1636 рр. відкрили значну його частину.
Голландські капіталісти, не пов'язані з Нідерландською Ост-Індською компанією, не раз намагалися прорвати її торгову монополію й шукали нових шляхів до Молуккських островів. Одна з таких спроб зазнала повну фінансову невдачу, але привела до важливих відкриттів в Атлантичному і Тихому океанах. Купці міста Хорн спорядили два судна, запросивши начальником експедиції досвідченого капітана Віллема Корнелісзона Схаутена; торговим комісаром був призначений Якоб Лe-Mep.
Голландці до початку 40-х рр. XVII ст. знали та, хоч неточно, нанесли на карти наступні частини Австралії: на півночі – західний берег півострова Кейп-Йорк і виступ Арнемленда, весь західний берег материка і західну половину його південного узбережжя. Однак Нова Голландія в їхніх очах являла собою не окремий континент, а гігантський виступ ще не дослідженого Південного материка, виступ, який простягався від Нової Гвінеї до берега, відкритого Тейсеном.
У 1642 р. генерал-губернатор Нідерландської Індії Ван Дімен вирішив встановити, чи є Австралія частиною Південного материка і чи з'єднується з нею Нова Гвінея, а також знайти нову дорогу з Яви в Європу. Ван Дімен знайшов молодого капітана Абеля Тасмана, який, пройшовши через багато випробувань, завоював собі славу прекрасного знавця моря.
З 1642 по 1644 рік Абель Тасман, голландський дослідник і торговець на службі Голландської Ост-Індійської компанії, обігнув Нову Голландію, довівши, що Австралія не була частиною міфічного південного континенту. Він був першою відомою європейською експедицією, яка досягла островів Земля Ван Дімена (нині Тасманія) і Нової Зеландії, а також оглянула острови Фіджі, що він і зробив у 1643 році. Тасман, його мореплавець Вісшер і купець Гілсеманс також нанесли на карту значні частини Австралії, Нової Зеландії та островів Тихого океану.
Ян ван Рібек (1619 —1677) — відомий голландський дослідник і мореплавець, що заснував місто Кейптаун (Капська колонія), а пізніше — колоніальний адміністратор Нідерландської колоніальної імперії, зокрема, її азійських володінь (сучасна Індонезія).
Голландська Вест-Індійська компанія (нід. West-Indische Compagnie, скор. WIC) — голландська торгова компанія, що була чартерною (або хартійною) компанією голландських купців та іноземних інвесторів. Заснована 3 червня 1621 року. Серед її батьків-засновників був Віллем Усселінкс (1567—1647).
З 1624 по 1654 рік, в контексті голландсько-португальської війни, WIC утримувала португальську територію на північному сході Бразилії, але було витіснена з Голландської Бразилії після шаленого опору. Після кількох реорганізацій WIC, в 1675 році компанії було видано нову хартію, в основному, завдяки впливу в работоргівлі через Атлантичний океан. Ця «нова» версія компанії проіснувала більше століття, аж до Четвертої англо-голландської війни, під час якої вона втратила більшість своїх активів.
У 1609 р. англійський дослідник Генрі Гудзон, який працював на VOC, висадився на узбережжі Нової Англії і проплив річкою Гудзон, шукаючи Північно-Західний прохід в Азію. Проте, йому не вдалося його знайти.
В 1615 р. Ісаак Лемер і Самуїл Бломарт, за сприяння інших торговців, вирушили на пошуки південно-західного шляху біля Південної Америки та архіпелагу Вогняної Землі.
Також голландських торговців цікавив шлях до Африки. Одним з перших моряків, який зосередив свою увагу на торгівлі з Африкою був Бальтазар де Мушерон.
Торгівля з Африкою пропонувала кілька можливостей для створення торгових постів або факторій, - важливої відправної точки для подальших досліджень континенту. Однак Самуїл Бломарт заявив, що в 1600 році аж вісім голлагдських компаній плавали біля узбережжя Африки, змагаючись одна з одною за постачання міді з Королівства Лоанго. В одній з таких компаній працював Пітер ван ден Броеке. У 1612 році було побудовано голландську фортецю в Мурі (сучасна Гана), на території Голландського Золотого Берега.
Якоб Лемер (нід. Jacob le Maire; 1585—1616) — нідерландський мореплавець. Разом з Віллемом Схаутеном здійснив навколосвітню подорож в 1615—1616 рр. Метою експедиції на суднах «Eendracht» (220 т) та «Hoorn» (110 т) було знаходження нового шляху до Островів спецій через Тихий океан, в обхід монополії Голландської Ост-Індійської компанії. У кінці травня 1615 р. Лемер и Схаутен відпливли з міста Горну. 7 грудня 1615 р., біля берегів Патагонії на «Hoorn»і виникла пожежа, що повністю його знищила. 25 грудня 1615 р. Лемер і Схаутен відкрили острів Лос-Естадос, який вони назвали Землею Штатів (оскільки вони вирішили, що це його північна частина Невідомої Південної землі). Протока між островами Естадос і Вогняна Земля зараз називається на його честь — Ле-Мер. 29 січня 1616 р. підійшла до південної точки Південної Америки — мису Горн (названий на честь рідного міста Схаутена — Горна). У квітні 1616 р. Лемер і Схаутен відкрили декілька островів архіпелагу Туамоту, в травні — північну частину архіпелагу Тонга, і 25 червня досягнули архіпелаг Бісмарка, відкрив острови Нова Ірландія і Новий Ганновер.
У цей час тривала Голландська війна за Незалежність (1568—1648) між Іспанією і Голландською республікою. Торгівля сіллю, цукром і тютюном з колоніями Карибського басейну, була ускладнена цією війною та діями Іспанії і завмерла через мирні переговори. Іспанія запропонувала мир за умови, що Голландська Республіка вийде з торгівлі з Азією і Америкою. Іспанія відмовлялася підписати мирний договір, якщо буде створено голландську торгову компанію на території Вест-Індії. Великий пенсіонарій Голландської Республіки Йохан ван Олденбарневелт запропонував призупинити торгівлю із Вест-Індійськими колоніями в обмін на дванадцятирічне перемир'я.
Результатом було те, що протягом кількох років компанія функціонувала під іноземним прапором в Південній Америці.
Однак, через десять років, штатгальтер Моріц Оранський, запропонував продовжити війну з Іспанією, й відвернути увагу Іспанії від Республіки. У 1619 р. його опонент Йохан ван Олденбарневелт був обезголовлений, а коли через два роки у квітні 1621 р. перемир'я минуло, вже не було перепон для створення Вест-Індійської компанії.
Вест-Індська компанія отримала статут від Генеральних штатів у червні 1621 р., який надавав їй 24-річну монополію на торгівлю та колонізацію, яка включала американське узбережжя між Ньюфаундлендом і Магеллановою протокою.
Використавши послаблення Португальської колоніальної імперії, голландцям вдалося заволодіти північною частиною Бразилії(див. Голландська Бразилія), а також Суринамом та рядом островів Вест-Індії (Нідерландські Антильські острови). Головною голландською факторією в Північній Америці став Новий Амстердам (на території теперішнього Нью-Йорка). На узбережжі Африки вдалося захопити ряд португальських фортів та заснувати власні форти.
.jpg)
Барк «Маврикій», один з чотирьох кораблів першої голландської експдиції в Ост-Індію. Картина Корнеліса Врома 1600 р.
Нідерландські заморські території протягом історії.
Карти Інституту Передових Технологій
Азійські колонії Португалії, Іспанії, Голандії та Англії на 1650 рік. З атласу "Всесвітня історія та географія". Лондон. 1895 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар