Гора Лева (Лиса гора) у Львові: природа та історія

 

Гора Лева (Лиса гора, Піскова гора, 388 м н. р. м.) — один із пагорбів Давидівського пасма, пам'ятка природи місцевого значення. Історія Гори Лева розпочалася разом з історією Львова. 

Саме тут у ХІV ст.. розміщувався другий замок-палац короля Лева. Сама назва гори народилася після нападу поляків на Львів у 1340 році. Тоді було зруйновано замок короля Лева, проте відбудовувати його ніхто так і не став. Багато років гора була спустошена, на ній не було ні лісу ні будівель, за те її і почали називати Лисою (за легендами та переказами).

Пагорб розташований неподалік від центру Львова, між вулицями Опришківською, М. Кривоноса і О. Довбуша. Являє собою денудаційний останець, що стрімко підноситься над навколишньою територією на кілька десятків метрів. Це унікальна геологічна пам’ятка збереглася завдяки тому, що кварцеві та вапнисті піски вкриті шаром щільного пісковику. Складається з пісковиків та піску (звідси й друга назва — Піскова гора). На західному і (частково) північному боці пагорба є невисокі скелі. Його схили стрімкі, особливо північний та західний, місцями з урвищами. Пагорб переважно не заліснений, лише його південний бік порослий деревами та кущами. На вершині встановлено металевий хрест, облаштовано оглядовий майданчик, східним схилом прокладено стежку зі східцями та (місцями) поруччям. Пагорб з прилеглою територією розташований у західній частині Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».


Біля підніжжя північного схилу гори відслонюються мергелі верхньої крейди (львівська світа, сеноманський ярус, 100 млн р.). Над ними залягає товща баденського регіоярусу (14 млн p.). Його нижня частина складена породами опільської світи. У її основі залягають товстошар\»ваті пісковики з дрібними сферичними піщаними конкреціями, які є явищем локалізованої цементації. Основна частина світи тут представлена чергуванням лінзоподібних прошарків пісків потужністю до 1,5-2 м з чіткою косою шаруватістю, притаманною підводним частинам дельт та органогенно-уламкових вапняків. Верхня частина регіоярусу (кайзервальдські верстви) складена кварцевими пісками і пісковиками з проверстками бентонітових глин та лінзами органогенних вапняків, насичених черепашками устриць доброї збереженості. Завершують розріз пісковики з чіткою косою шаруватістю (буглівські верстви, 11 млн p.). На схилах гори добре виражені три структурних тераси (Геологічні пам’ятки України: У 3 т. / В.П. Безвинний, С.В. Білецький, О.Б. Бобров та ін.; За ред. В.І. Калініна, Д.С. Рурського, І.В. Антакової. — К.: ДІА, 2006. — Т. І. — 320 с.).

У минулому на Горі Лева активно використовувалися піскові кар'єри, через що його висота з роками стала значно меншою. Однак завдяки рішучим протестам історика Ісидора Шараневича каменоломні на цій горі були ліквідовані. Гору ще називають «Кальварія», а у XV—XVII ст. львівські міщани називали її горою Стефана. На гравюрі А. Гоґенберга за рисунком 1607—1608 рр., автором якого вважають Аврелія Пассаротті, її названо: «гора Стефана, загально звана Левовою». Проте горою Стефана тоді офіційно мав би називатися невисокий горб над Стрільницею, бо від її підніжжя здійснювалось розмежовування земель (ланів), що належали місту.

Львівські міщани перенесли назву гори на 400 м далі, щоби трохи збільшити площу своїх володінь. І довший час їм вдавалося дурити королівських ревізорів.