Володарі Винник (XVII ст.). Андрій Лагодовський — український галицький шляхтич

     Андрій Лагодовський (помер 1653 р., або 1654 р.) — український галицький шляхтич, представник роду Лагодовських гербу Корчак, староста бібрецький (1649 р.), дерпіський підкоморій (1654 р.), володар Винник (1620-ті рр. - 1631 р.), військовий діяч, дідич, зокрема, Затурців (їх у 1642 р. продав). Батько — Лагодовський Іван, волинський каштелян. Мати — дружина батька княжна Ізабелла Олександра Вишневецька, донька волинського воєводи та каштеляна Андрія Вишневецького, перша дружина луцького старости князя Юрія Чорторийського, з яким розлучилась.

Свою молодість провів у воєнних походах. Служив в іспанській армії Філіпа II, воював у Швейцарських Альпах, був у Бельгії. Там у м. Лювен написав латинською мовою гучний панегірик (похвальну промову) на честь Зигмунда III, надрукувавши його у 1620 р. Повернувшись на батьківщину, продовжує боротися, але вже з родиною, сусідами, монахами, міщанами, селянами та й з усіма з ким мав тільки якісь стосунки.

За Романом Бучко: "Андрій у Львові чинить бешкет з приводу визволення з ясиру хлопчика (1624 р.) і нападає на село Якторів, поблизу Унева, який вважав своєю спадщиною (1627 р.). Під час нападу він вбив селянина, а худобу забрав до Винник. Не один раз він разом з другим чоловіком своєї сестри – Боратинським нападав на Унівський монастир, де спочивали вічним сном його предки. Робив він напад на корчму у Млинівцях. Князь Пронський звинувачує його за гроші (5 000 злотих), що Андрій узяв на вербування війська проти шведів і не повернув. А Куропатинський оскаржує його за викрадення грошового зобов'язання на 3 000 злотих. У 1629 р. він ледь врятувався від екзекуції, бо вже мав інфамію і беніцію, як і його брати, та добивається відкладення кари, щоб продати маєтки – Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошівку хорунжому Вацлаву Замойському, гербу Єліта".

Сам він купує село Краківець і там також бешкетує (1631 р.). У 1647 р. король Владислав IV затверджує село Княже на користь Андрія і Анни Лагодовських, але вони продають його у 1649 р. Чермінським.

Петрушевич пише, що після відходу козаків Хмельницького Андрій наказує осліпити священика села Краківець та відрубати йому голову, а кількох селян повісити. Така жорстока кара спіткала цих людей за їхню прихильність до козаків. Він також наказав розібрати церкву. У 1650 р. Андрій мав суперечку з майбутнім польським королем Яном Собєським за село Порубне (тепер с. Калинівка, Яворівський район). Та останній прогнав його.

У 1650-их рр. володів «Бібрською державою» (Бібрка із селами Лани, Ланки, П'ятничани і Серники).

1631 р. Андрій Лагодовський за борги продав Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівському каштеляну Вацлаву Замойському, гербу Єліта. Сам перебирається у Краківець біля Яворова.

Дружина — Анна Даровська (вийшла заміж 1637 р.). Діти (правдоподібно, за даними А. Бонецького, останні Лагодовські, про яких були згадки в актах):

* Казимир — дідич Порудна і Поруденка (Перемиський повіт, тепер Яворівський район);

* Тереза, її чоловік — таборівський староста Пйотр Яніцький;

* Іванна — дружина Пйотра Снопковського, заставна посесорка Кривого (Сяніцький повіт).

За Романом Бучко: «У заповіті 1653 року Андрій пише: «А моєму сину Казимиру дати таку освіту, яку почав за життя мого. Після курсу риторики післати в Інгольштат або Грац, потім знову риторику і на службу до короля, потім на військову службу на три роки. На закордонну освіту – 100 зл, у короля — 300 зл, а у війську не більше – 100 зл. Спорядити почет з 6 расових коней, добрий впоряд і три пари одягу. А якщо не захоче вчитися, то не витрачати на нього грошей, а віддати на службу в чужий край, аби пізнав нужду, або зробити так, як вирішать опікуни — кн. Михайло Чорторийський, Ян Замойський і кн. Пражмовський і брат Юрій Лагодовський, а щодо дочки, То бажаю, щоб навчилась читати і писати, а також грати на лютні, а коли їй сповниться 12, віддати її на двір королеві, а її вчительці пані Мотидловській виплачувати платню... Моє майно на Інфлянтах Дільфарт і Кульчинта всі мої землі і села, щодо них належать, хай успадкує син Казимир, або діти поділяться».

ДЖЕРЕЛА

* Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.

  * Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р. 

*  Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

* Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz. 1. — t. 15. — S. 163—165. (пол.)

* Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 33—45. (пол.)