Холодний яр. Пам'ятник Юрію Горлісу-Горському

Пам'ятник Юрію Горлісу-Горському в селі Мельники Чигиринського району Черкаської області. (Фото липень 2014 р.). Пам'ятник відкритий 9 жовтня 2010 р. Має вигляд розгорнутої книжки з вирізьбленим портретом автора. Нижче — напис: «Юрій Горліс-Горський (Городянин-Лісовський), старшина Армії УНР, автор роману «Холодний Яр». Ще нижче — козацька шабля і гілочка калини. На окремому камені напис: «Холодний Яр живий, він знає, хто свій, а хто ворог» (одна з цитат роману).

Юрій Горліс-Горський (справжнє ім'я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський; літературний псевдонім Горліс-Горський, у підпіллі Залізняк, Горський) — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, письменник, автор історико-документального роману «Холодний Яр» (про події, що відбувались протягом 1918 — 1922 рр. в Холодноярській Республіці — осередку українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та москальських «білих» і «червоних» інтервентів).

Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом — можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом. На жаль, по цей бік межі мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині. Чигиринщина — це місцевість, в якій все говорить про сумне й радісне минуле України. Тут, над Суботовом, стоїть «домовина України» — церква Богдана... Над Чигирином — гора, на якій стояв замок гетьмана Дорошенка.. Тут віками точилася завзята боротьба за волю й долю... Про це свідчать сотні високих могил-курганів: «татарських», «лядських», «козацьких», які з часом не загубили серед населення своїх назв, переказів, овіяних легендами імен козацьких ватажків, що склали в них свої голови. По лісах і досі стоять «городки» та неприступні манастирі-фортеці, за валами яких укривалося колись населення перед ворожою навалою. В часи нової «Руїни» вони знову стали осередками збройної боротьби, до якої охоче було місцеве селянство, що не любило гнути шиї, серед якого не загинули ще без сліду войовничі традиції предків-козаків, яке однаково любило і плуг і рушницю. Ці села були в свій час козацькими сторожами перед «Диким полем» — царством орди, що недалеко звідси починалося. Природні умови: великі ліси, гори, яри — робили їх вигідними для оборони. Вони століттями жили спільним життям з недалеким Запоріжжям, до якого давали юнаків, а від нього приймали старців і покалічених. Розповсюджені в селах прізвища: Отаманенки, Отамасі, Осауленки, Хорунжі, Кошові, Довбуші, Гармаші, Козаченки, Бунчуженки, Верни-Гори, Верни-Дуби, Запоріжці, Залізняки і цілий ряд знаних з історії Козаччини прізвищ — говорять самі за себе. Тут Хмельницький і Залізняк збирали сили для боротьби. Коли на Україну посунули вперше червоні москалі, населення тих сіл береться за зброю, якої понаносило з царської армії, і починає з ними боротьбу...... (Юрій Горліс-Горський)