Вся територія Донеччини
та Луганщини – українські етнічні землі. Берестейщина, Пінщина (тепер в
Білорусі) та Пряшівщина (тепер в Словаччині) – теж українська земля. На мапі
показано, що перед Першою світовою війною переважно українцями
("малоросами" за імперською термінологією) були заселені не лише Крим,
але й в сучасних межах – майже цілком Кубань (Краснодарський край),
Бєлгородська область, значні частини Ростовської та Воронезької областей –
територія теперішньої Росії. Все Підляшшя, Холмщина, Надсяння (тепер Польща) –
заселені українцями.
Мапа
складена 1914 р. Назва - «Дiалектологическая карта русскаго языка в Европѣ». Видана
в 1915 р. в Петрограді Російським імператорським географічним товариством.
Карту складали шляхом анкетування місцевого сільського населення. Роботою
керувала Московська діалектологічна комісія на чолі з академіком О. О.
Шахматовим та професорами М. М. Дурново, Д. М. Ушаковим, М. М.
Соколовим.
Автори карти – Микола Миколайович Дурново, Дмитро Миколайович Ушаков, . Виконана членом Російського імператорського географічного
товариства - І. П. Піддубним. Кольоровий
формат-101х83 см. Літографія Козловської (спосіб Янова).
У 1903 р. створюється Московська діалектологічна
комісія (МДК), керівником якої став Ф. Є. Корш, а справжнім натхненником – О.
О. Шахматов. Комісія опублікувала дві програми («Програма для збирання
відомостей, необхідних для складання діалектологічної карти російської мови») в
1909 і 1911 роках. Комісією була прийнята і розвинена класифікація російських
говірок О. О. Шахматова. Програма містила розгорнуті питання по всіх
мовних явищах, головним чином фонетичних і морфологічних. На цю програму були
отримані сотні відповідей, в основному від представників сільської інтелігенції
- вчителів, лікарів, духівництва. 1915 р. була опублікована робота «Опытъ дiалектологической карты
русскаго языка въ Европѣ съ
приложенiемъ очерка русской дiалектологiи» (Опыт
диалектологической карты русского языка в Европе), в
якій були накреслені межі говорів східнослов'янських мов, окреслено території
української, російської, білоруської мов, дано розмежування цих мов на наріччя
і групи говірок, виділені перехідні говірки між наріччями та мовами. В якості
додатку до карти було подано «Очерк русской диалектологии», підготовлений
членами МДК М. М. Дурново, М. М. Соколовим, Д. М. Ушаковим.
Фрагмент з праці «Опыт
диалектологической карты русского языка в Европе» «§ 73. I. Южномалорусская группа (называемая так
же «украинскимъ» нарѣчiемъ
или поднарѣчiемъ).»
«Примечанiя» сообщают: «212.
Терминъ «украинскiй» по отношению къ языку употребляется въ
разныхъ значенiяхъ. У старыхъ ученыхъ — Михальчука, Житецкаго (прим. 197) и др.
- этим терминомъ обозначаются лишь в. говоры ю.-м.-р. нарѣчiя, называемые нами
«восточно-украинскими»; «подольскiй говоръ» и «галицкiй говоръ» ими отдѣляются отъ «украинскаго».. Въ
томъ же смыслѣ
употребленъ этот терминъ и у Соболевскаго… . Но тотъ же терминъ употребляется
многими учеными, главнымъ образомъ, малорусскими, для обозначенiя всей м.-р. рѣчи, а так же — какъ названiе м.-р.
литературнаго языка (въ основу котораго легъ одинъ изъ украинскихъ говоровъ).
...» .
Олексій Шахматов — один з
авторів роботи «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916), брав участь
у написанні декларації Петербурзької АН «Про отмену ограничений малорусского
печатного слова» (1905-1906), автор докладних рецензій на граматики української
мови А. Кримського і С. Смаль-Стоцького, словник української мови Б. Грінченка.
Олексій Шахматов з інтересом і співчуттям ставився до розвитку української
літератури і української мови, але скептично висловлювався по відношенню до
прагнення діячів «українського руху» до відділення малоросійської народності
від єдиного російського народу.
О. Шахматов в своїй праці «О государственных задачах
русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию»
писав: «Где же та русская народность, о которой мы говорили выше и которую хотели
признать естественною носительницей и представительницей государственных
интересов? Признаем ли мы такою русскою народностью только великорусскую? Не
будет ли это признание тяжким преступлением против государства, созданного и
выношенного всем русским племенем в его совокупности? Решение объявить
«инородцами» малорусов и белорусов не умалит ли самое значение русской
народности в нашем государстве, вводя его в сравнительно тесные пределы
Московского государства XVI—XVII вв.?» [2].
На цій же карті наочно
показані та інші етнографічні кордони. Сірим кольором позначено ареал поширення
білоруської мови ("діалекту" по-імперськи) в двох варіантах говорів -
південно-західному та північно-східному. Так, ареал білоруської мови на сході
охоплював нинішню Смоленську область, великі частини Брянської й Калузької
областей, південь Псковської і південно-захід Тверської областей Росії. Цікаво
й те, що Полісся і практично вся нинішня Брестська область Білорусі в цей ареал
не потрапляють і до білоруської мови не належать. Мову вище названої території
російські академіки віднесли до північномалоросійського
діалекту російської мови, тобто до української мови.
1. Дурново
Н. Н., Соколов Н. Н., Ушаков Д. Н.
Опыт диалектологической карты русского языка в Европе с
приложением очерка русской диалектологии. — М., 1915. —
132 с.
2. Шахматов Алексей. О государственных задачах русского
народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию. - Режим
доступу: http://www.mosjour.ru/index.php?id=922
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
ФРАГМЕНТИ КАРТИ
Немає коментарів:
Дописати коментар