Спогади дитинства та юних літ. ВИННИКИ 1970-і – 1980-і рр. Різдво у нашій родині. Святкування іменин мами.

Моя мама – МАРІЯ (давно її вже не має з нами, померла молодою). Другий день Різдвяних свят (8 СІЧНЯ - Собор Святої Богородиці). З 1971 р. (коли батьки збудували хату) і до 1996 р. (включно, поки жила мама) до нас приходили гості й вітали МАМУ з днем ангела. Це було незабутнє дійство.

До свята готувалися з самого ранку (дефіцитні продукти були заздалегідь придбані, деякі «по блату» - бо такі були часи). Спочатку всі ми йшли до церкви, і лише після святкової літургії бралися до «роботи». Ми жили скромно (в тата зарплата – 130-140 руб., в мами – 90 руб.), але столи були накриті по «повній програмі», як і в більшості людей в ці Різдвяні дні. Так столи, а не стіл. Бо МАМУ приходило вітати скільки людей (30-40), що ледь їх можна було розсадити.

Навіть спробую їх згадати: мами рідний брат вуйко Микола і вуйна Дана, мами рідна сестра Гєня і вуйко Влодик, двоюрідні сестри з Чишок Оксана і Оля з чоловіками Зеником і Богданом, інколи був мій стрик Ярослав з Монастирця, татова двоюрідна сестра Михайлина з чоловіком Юрієм, родичі і друзі Фірмани (Дмитро і Параскевія), мамина найкраща подружка Оксана Александер з вуйком Ігорем (я його називав вуйком), Файні і порядні друзі з Суховолі і Рудного (вуйко Ярко Коржинський з дружиною, Орко Александер) та ін. На третій день коляда продовжувалася в їхніх краях (мама з татом і вуйко Ігор Александер їхали колядувати до них – до ранку).

Та й загалом в нашому сімействі ніхто «дядьком» не називав, були вуйки і стрийки (стрики), не розумію чому зараз дехто, навіть з родини, інколи вже стидається цього слова. Я всіх своїх племінників і племінниць колись навчив теж до мене звертатися тільки «вуйко», а племінниці (дочки двоюрідних братів Любомира й Івана) з Монастирця і Львова Оксанка і Маруся і так завжди до мене зверталися і звертаються «стрийко».

«Ліричний» відступ завершено – повертаюся до гостей. Завжди приходила мами подружка і моя ХРЕСНА – Світлана з чоловіком Іваном, Литвини (вуйко Юрко і цьоця Люся — так я їх і дотепер називаю, хоча вони і не родина), добрі наші сусіди і друзі Березки (Степан і Марія), сусіди Даниляки, Звінські. Любив в цей день до нас навідувалися тата друг Віктор Осін (етнічний росіянин, глибоко віруюча і порядна людина).

Інколи в цей святочний день до нас навідувалися мами двоюрідна сестра цьоця Марійка з чоловіком Міретом (етнічний туркмен, український націоналіст, взагалі «прикольна» людина), мами троюрідний брат з Сихова вуйко Зеник з дружиною Галею.

Дехто приходив зі своїми дітьми, так що людей було тьма-тьмуща.

Атмосфера була Різдвяна. Колядували і веселилися цілу ніч. А репертуар колядок був – просто унікальним і різноманітним. Адже серед гостей були і вихідці із Закерзоння і їхні нащадки, уродженці інших регіонів Галичини, і не тільки Галичини… І коли навіть колядували традиційні колядки (які всі без виключення знали), при кінці колядки – кожен ще казав – а в нашому селі колядували так… (і ще стовпчик колядував вже сам). Шкода, що це не було зафіксовано на камеру (та в родині й камери ніхто й близько не мав).

Дехто з гостей після святкування повертався до дому, але частина залишалася, брала «РІЗДВЯНУ ЗІРКУ» і йшла колядувати по Винниках. Були часи…

Багатьох з них вже не має з нами! Вірю що вони на небесах!ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ тобі МАМО!!! Вічна пам'ять всім хто любив Бога, УКРАЇНУ і свою родину!

ЯК ЗНИЩУВАЛАСЬ УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ

 

 Cучасна версія світової історії є суцільним міфом. Імперські історики (Пруської та Російської імперій), які у XVIII ст. писали світову історію, і на думці не мали, що скіфсько-сарматсько-гунська (1500 р. до н. е. – V ст. н. е. ) спадщина належить українцям (русичам), загнаним у рабство в Російській імперії. Тим більше, що царі Московщини платили шалені гроші своїм першим найманцям-історикам, таким як Г. З. Байєр (1694–1738), Г. Ф. Міллер (1705–1783), С. Г. Шелін (1745–1774), А. Л. Шльоцер (1735–1809), А. Й. Гільденштедт (1745–1781) та десяткам інших, які фальшували все, чого царі бажали. В ті часи про Трипілля (5400 до 2250 рр. до н. е.) ще не знали. На їхню думку, європейську історію саме вони — германці й творили. Тому й вигадували разом із Катериною II для Московії ось такий — пронімецький історичний науковий напрямок. Згодом з тої німецької вигадки утворився еталон історії Європи. Історія українського народу стала жертвою найбільшого культурного грабунку і обману так, як жодна інша історія європейських народів, в першу чергу завдяки німецьким історикам. На жаль пора переосмислення німецько-московської історичної та археологічної доктрин для України ще не відбулася.

З нинішньою Україною повʼязані Трипілля, Скіфія, Сарматія, Гунія, Антія, Велика Біла Хорватія, Русь, та й усі перехідні між ними форми праукраїнських держав. Так, саме праукраїнських, а не якихось інших. Територіальна і генетична спадковість нації вказує на те, що первісно пов'язане з українською землею, водою, їжею, сонячною  радіацією. Ядро нації ніколи цю землю не покидало, передаючи власну своєрідну генетику своїм нащадкам, тобто нам УКРАЇНЦЯМ. З цього ми можемо зробити цілком обґрунтований висновок, що всі народи, які жили на нашій території, є давніми українцями, нашими прямими пращурами, а сучасна Україна є прямим нащадком Давньої України, як би її в той далекий час не називали сусіди.

Однією з найбільших  і наймогутніших європейських держав античності, без сумніву, була Велика Скіфія – наша давня Праукраїнська держава. 

1718 р. за таємним наказом Петра І було спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, яким було понад 700 років. 1743 р., за наказом імператриці Єлізавєти Пєтровни, з українських храмів знову були забрані старі українські церковні книги і, уже звично, спалені. А у 1780 році, в часи Катерини II, була спалена книгозбірня Києво-Могилянської Академії, яка збиралася понад 150 років, і була однією з найбагатших в усій тогочасній Європі.

4 грудня 1783 р. за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Комісія під командуванням цариці працювала 9 років і нахимерила новий каркас історії Російської імперії, прикрутивши її походження до княжої Русі. Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом». «Велика історикиня» Катерина ІІ ретельно вичитувала матеріали комісії і особисто уклала родовід київських і московських князів.

 Куди дівся оригінал "Повісті минулих літ"? Той, що з ХІ століття, писаний Нестором і правлений Сільвестром? Його власноруч спалила Катерина ІІ. Її кабінет-секретар Олександр Васильович Храповицький записав у своєму щоденнику: "Я тримав її у власних руках". Крім того, імператриця знищила ще й Степенну книгу, що її передав той таки Храповицький. Не ту фальшивку, писану у XVI столітті на замовлення царя Івана Грозного, а теж з ХІ або ХІІ століття - ту, в якій був справжній родовід київських князів та історія Руси.

Скільки ще старожитностей було знищено, сказати важко - імператриця мала вельми об'ємистий камін.

 Тоді ж за вказівкою імператриці провели ревізію усіх стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили. Новоспечену версію російської історії опублікували 1792 р. Вона стала еталоном для майбутніх істориків XIX ст. і лягла в основу «Истории государства Российского» Миколи Карамзіна Ця 12-томна праця вийшла друком у 1816-1829 роках. Цей твір відкрив історію Росії для широкої публіки. Микола Карамзін почав писати «Історію держави Російської» у 1806 р., однак не закінчив через смерть у 1826 р. Інші два історики — Сергій Соловйов та Василь Ключевський — лише розширили, поглибили й удосконалили раніше написане.

Куди дівся оригінал "Слова про полку Ігоревім" - він "випадково" згорів під час пожежі Москви у 1812 році. Тодішній його власник граф Мусін-Пушкін "забув" його взяти із собою, тікаючи з Москви. В тумбочці. 

1833 р. Микола І дав наказ забрати з усіх мечетей Криму документи та книги, написані татарською, турецькою та арабськими мовами і спалити на центральних площах міст. Там горіла й українська історія, оскільки багато спалених документів стосувалися України-Русі і її відносин з південними народами.

 Отже, історики царської Росії справно взялися тиражувати міфи про колиску трьох братніх народів і про те, що «Київська Русь» була першою російською державою.

 Імперська схема історії була непорушною до 1904 р., коли її блискуче спростував видатний історик Михайло Грушевський. У свої знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії…»  він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держави Русь був український етнос і що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів – це повна фікція: «Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності, – писав Грушевський. – Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».

 В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських. На багатьох європейських картах навіть другої половини XVIII ст. Росія ще позначена як Московія.

Хто святкує 7 січня (25 грудня за Юліанським календарем) Різдво Христове

*Афон (Свята Гора Атос) — автономна монастирська держава, найбільший у світі центр православного чернецтва, який є «земною Долею Богородиці». Тут розташовано 20 чоловічих православних монастирів;

*шість з 16 автокефальних Східних православних церков (Єрусалимський патріархат, Сербська православна церква, Грузинська апостольська автокефальна православна церква, Польська автокефальна православна церква, Македонська православна церква — Охридська архієпископія, Російська православна церква). У православній церкві у Польщі є два календарі. Зараз офіційним календарем є Юліанський календар, проте незначна частина парафіян використовує також Новоюліанський календар;

*Українська православна церква Київський патріархат (відновлена 20 червня 2019 р.);

*Вікаріат УПЦ КП в США і Канаді;

*частина парафій ПЦУ;

*частина парафій Мукачівської греко-католицької єпархії (церкви);

 *Українська православна церква;

*Український греко-католицький вікаріат у Румунії;

*частина українців греко-католиків (старокалендарників) яких позбавили можливості святкувати Різдво в храмах (цілковитий перехід УГКЦ на новоюліанський в Україні і григоріанський в діаспорі (крім країн Центральної Азії);

*Українська автокефальна православна церква в діаспорі (православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Українська православна церква США (УПЦ США; православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Православний український вікаріат у Румунії (Румунська православна церква). Станом на 2009 рік вікаріат налічував 32 парафії та 3 монастирі, чисельність вірян близько 52 тис.;

*Чорногорська православна церква;

*окремі єпархії Румунської православної церкви (Бессарабська митрополія);  

*частина парафій Православної церкви Чеських земель і Словаччини;

*деякі православні монастирі та парафії в країнах Європи та Америки;  

*три східно-католицьких церкви (з 23 церков): Еритрейська католицька церква (168 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська католицька церква (71 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Російська греко-католицька церква. Східні католицькі церкви — це двадцять три східно-християнські sui iuris (автономні) окремі церкви Католицької церкви, у повному спілкуванні з Папою Римським. Попри те, що вони відрізняються від Латинської церкви, усі вони у повному євхаристійному спілкуванні з нею та між собою;

*три з шести Орієнтальних православних церков: Коптська православна церква Александрії (приблизно 10 мільйонів вірян у всьому світі; використовує Копський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Еритрейська православна церква Тевахедо (понад 3 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська православна церква Тевахедо (36 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю);

*Єрусалимський вірменський патріархат (Єрусалимський вірменський патріархат використовує Юліанський календар, тоді як решта Вірменської апостольської церкви григоріанський календар. Обидві відзначають Різдво Христове як частину свята Богоявлення за своїм календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво Христове — 6 січня в один день з Хрещенням Господнім, а через те, що Єрусалимський вірменський патріархат використовує юліанський, а не григоріанський календар, то їхнє Різдво Христове й Хрещення Господнє припадає на 19 січня;

СТАРОСТИЛЬНІ церкви:

*Православна старостильна церква Румунії використовує в богослужінні Юліанський календар. Число парафіян оцінюється в 2-3 мільйони осіб. Церква налічує 130 парафіяльних храмів, в яких служать 160 священників, 16 єпископів і 26 дияконів. У 6 чоловічих монастирях мешкають 290 ченців, а в 7 жіночих монастирях — 510 черниць. Слетіоарський монастир є духовним та адміністративним центром церкви. 

*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. 

Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції);

*Болгарська православна старостильна церква (болгарські старостильники відокремилися від визнаної Болгарської православної церкви у 1990 році у зв'язку з невдоволенням серед консервативної частини населення Болгарії запровадженням у 1968 році у Болгарській церкві новоюліанського календаря. Вірян понад 70 000, 18 храмів та 4 каплиці, 2 єпископи, 20 священників);

*Сербська істинно-православна церква (виникла на території Сербії в 1995 році і пов'язана з діяльністю афонських ченців сербського походження — ченця Данила (Мирковича), схимонаха Серафима (Мільковича) та Акакія (Станковича), які влилися в рух старостильників, приєднавшись до афонського монастиря Есфігмен).

За національним складом вірян, які використовують Юліанський календар, більшість становлять слов'янські народи та народи Кавказу. Станом на 2025 рік цього календаря в літургійному житті дотримуються:

Українці - близько 15-20 млн.

Ефіопи - близько 37 млн.

Серби - близько 12-13 млн .

Копти - близько 10 млн .

Білоруси - близько 8 млн .

Грузини - близько 4-5 млн.

Еритрейці - близько 3, 5 млн.

Румуни - близько 3 млн.

Молдавани - близько 3 млн.

Македонці - близько 2 млн.

Греки - близько 1 млн.

Араби — близько 300-400 тисяч.

Чорногорці - близько 350 тисяч.

Поляки - близько 350 тисяч.

Осетини - близько 300 тисяч.

Гагагузи - близько 200 тисяч.

Абхази - близько 150 тисяч.

Болгари - близько 150 тисяч.

Вірмени - близько 30 тисяч.

Росіяни (москалі) - близько 130 млн та ін.

Загальна кількість вірян — близько 235 млн.

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Церква – це містичне Тіло Христа. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них», — сказав Господь (Мт 18, 20). Вона складається з Ісуса, Богородиці, Апостолів, святих і сотні мільйонів (може мільярдів) інших живих і усопших людей. Так ось, за Юліанським календарем жив Ісус (бо цей календар впроваджений за 45 років до Його народження), Богородиця, Апостоли, святі Отці Церкви, св. Володимир, Тарас Шевченко, козаки, Іван Франко, Михайло Грушевський, УПА, Степан Бандера і всі інші сотні мільйонів українських християн.

Юліанський календар виник перед Боговтіленням. За 45 років до Боговтілення, за ледь не півтори тисячі років до появи того прища на тілі Землі, що стало Московією, а пізніше Росією.

Богослужіння в абсолютно особливі доби у році, на яких стоїть Юліанський, стримували і стримують диявольські сили. Та давали світові духовний кисень з озоном, зміцнюючи, даючи наснагу, підживлюючи батарейки та оздоровлюючи навіть тих, хто до церкви не ходив. Так незбагненно це працює.

У 325 році Юліанський календар ПЕРШИМ НІКЕЙСЬКИМ СОБОРОМ, де засідали СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, СВЯТИЙ СПИРИДОН, ВАСИЛІЙ ТА АФАНАСІЙ ВЕЛИКІ й численні інші святі, затверджено як ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН.

Святі Дні в календарі то не кубик-рубик, яким можна крутити. Це фундамент будинку в якому живемо. Без фундаменту просто завалимось.

Потім Юліанський календар наповнився СВЯТИМИ торжествами. Особливі дні стали Богослужбовими. Бо СВЯТИМ поступово відкрилася їхня непересічність. Що дають людям Богослужіння в ці дні такого, що не дають дні звичайні, на які зараз так намагаються антихристські сили попхати українців.

У 988 році Юліанський календар прийшов в Київ разом із прийняттям православної віри та охрещенням наших предків, ані Москвою, ні Росією ще не штиняє. Немає їх, не існує в природі. Вони потім вкрали календар разом з Церквою в України. Але нав'язати його НЕ МОГЛИ!!!

Благодать Божа, що виробляється на Богослужіннях у особливі дні, на яких стоїть Юліанський календар, стримувала антихристську силу, яка зараз розгулялася у ядерно-вірусно-роботно-україногеноцидному шалі й намагається знищити людство й Планету загалом.

Тому, оббріхувачі Юліанського календаря, воюючии з 7 січня, ви підіграли антихристським силам. Хто намірено, хтось бездумно, хтось волів так вчинити, а хтось проти волі. Шансів на порятунок в українців та людства взагалі небагато. Ситуація ж зі швидкістю розігнаного потяга наближається до точки неповернення.

Священники - це ті, хто завинили в цій історії ще більше архієреїв. Бо ближчі до людей. І ті, хто брехали про Юліанський, скористалися довірою. Посприяли перетворенню людей на бездумне стадо, котре саме вже не знає, що сповідує.

Господь завжди дає право обирати. Ми вільні у своїх діях. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. Ми як на рентгені, нас видно кожного. І не те як ми одягнені, а чим наповнені.

Без чіткого опертя, на ногах не встоїш. І вміст швидко вивітрюється, якщо нами постійно теліпає (за матеріалами FB; Катерина Когут, Аня Венжівська).

Іван Франко про Юліанський календар (1890 р.):

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

Духовні провідники українського народу Андрей Шептицький, Іван Огієнко та Йосиф Сліпий - були за ЮЛІАНСЬКИЙ календар.

Прямі цитати Митрополита Андрея Шептицького про Юліанський календар (за матеріалами о. Ярослава Гонтара; жовтень 2025 р.).

«МИ ЗБЕРІГАЄМО СТАРИЙ СТИЛЬ, БО В НЬОМУ НАША ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ, І ЗМІНА ЙОГО ОСЛАБИЛА Б ЄДНІСТЬ І ВІРУ НАРОДУ».

Цитата дійсно походить з колекції листів Митрополита Андрея Шептицького за 1920–1930-ті роки, що зберігаються в архіві Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Ця фраза відображає його позицію щодо збереження Юліанського календаря як елемента духовної та національної ідентичності УГКЦ. Матеріали стосуються переважно 1910-х – 1920-х років, коли Андоей Шептицький активно протидіяв спробам запровадження григоріанського календаря в УГКЦ, вважаючи це загрозою для єдності церкви та народу.

1. З пастирського листа 1917 року (про скасування календарної реформи в Станіславівській єпархії).

У червні 1917 року, після повернення з московитського полону, Андрей Шептицький видав пастирське послання, в якому наказав повернутися до Юліанського календаря, щоб протидіяти православній агітації та зберегти церковну єдність. Пряма цитата з листа (опублікована в газеті «Діло» від 6 червня 1917 р.):

«Ми, Андрей, милістю Божою Митрополит Галицький, наказуємо всім священикам Станіславівської єпархії повернутися до старого стилю в усіх церковних святах і обрядах, бо нова реформа календаря, запроваджена в часи окупації, була тимчасовою і шкодила нашій єдності з іншими східними церквами».

Контекст: Цей лист був реакцією на «календарний експеримент» 1916 року в Станіславівській єпархії, коли тимчасово запровадили григоріанський календар. Митрополит А. Шептицький скасував реформу, наголошуючи на духовній традиції та єдності.

2. З листа до єпископів УГКЦ (1924 рік, про єдність і традицію).

У листі до єпископів, датованому 1924 роком (з колекції «Листи Митрополита Андрея Шептицького», опублікованій у 2005 р. як частина архіву Національного музею у Львові), Андрей Шептицький пише про календар як символ духовної спадщини:

«Зміна старого стилю не лише розколола б нашу Церкву від східних братів, але й послабила б віру нашого народу, бо в Юліанському календарі – НАША ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ НАС З АПОСТОЛЬСЬКИМИ ЧАСАМИ».

Контекст: Лист адресований у контексті дискусій про можливу календарну реформу в Польщі 1920-х. Андрей Шептицький аргументує збереженням «старого стилю» для уникнення розколу. Джерело: «Листи Митрополита Андрея Шептицького до Іларіона Свєнціцького" (упоряд. Соломія Дяків, 2005), с. 145–147, доступно в бібліотеках УКУ.

3. Фрагмент з пастирського послання «Про церковну єдність» (1929 рік).

У посланні 1929 року, виданому до ювілею Флорентійської унії, Шептицький торкається теми календаря як частини східної традиції:

«Наша Церква зберігає старий стиль не з прив'язаності до минулого, але тому, що в ньому – наша духовна сила; зміна його розмила б нашу ідентичність і послабила б зв'язок з народом, який бачить у ньому знак своєї віри».

Контекст: Послання присвячене єдності східних церков, де Андрей Шептицький протиставляє «старий стиль» латинським впливам. Джерело: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького» (збірка 2010 р., том 3, с. 210), опубліковано Постуляційним центром УГКЦ.

Додаткові зауваження.

Історичний контекст: Митрополит Андрей Шептицький неодноразово наголошував, що «старий стиль» – це не просто календар, а символ опору асиміляції та засіб збереження національної та релігійної єдності УГКЦ. У 1916–1918 рр. під час війни Станіслався єпархія УГКЦ тимчасово перейшла на григоріанський календар, але Митрополит А. Шептицький скасував це в 1917–1918 рр., повернувши Юліанський календар. Це рішення врятувало церкву від православної агітації.

Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.

З КНИГИ о. Петра Біланюка «Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.»:

«Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».

Іван Огієнко (Предстоятель Української православної церкви Канади (УПЦК).

«НА СВІТАНКУ БОРОТЬБИ ПРОТИ НОВОГО СТИЛЮ». Уперше ця стаття видрукувана була в «Духовній Бесіді», 1924 р. Ч. 4. Тоді якраз, за розпорядженням митрополита Діонисія, в Польщі введено новий стиль, якого вірні не приймали, і в церкві постав неспокій.

Іван Огієнко: «Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його... Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень — на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою? Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя — нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається».

Храм Гробу Господнього, Єрусалим

Спогади дитинства (1970-і рр.) про Українське Різдво у Винниках 6-19 СІЧНЯ!

Вифлеємську звізду зробив вуйко Дмитро Фірман. З нею мої батьки, родичі й сусіди ходили колядувати майже цілий січень, з 6 по 19. Колядували у Винниках по сусідах і знайомих. Колядували у Чишка (там в нас багато родини). З цією звіздою їхали в Суховолю до наших добрих друзів — Коржинських. Часи були застійні, молодь, мабуть, цього не зрозуміє. Але в наших краях в дні Різдва сильно не переслідували, хоча хтось міг і закласти й тоді на роботі — велика неприємність. Для прикладу: вуйко Дмитро Фірман був викладачем педучилища і членом КПРС (але одночасно він мав мужність зробити цю Вифлеємську звізду й організувати коляду), тато працював інженером на «Мікроприборі» і т. д.

В день люди були на роботі, а у вечері й аж до ранку ходили колядувати. Це були прекрасні моменти в житті. Атмосфера РІЗДВА у ВИННИКАХ була чудова!!! Коляда лунала від «Забави» й «Кута» до «Камчатки» і «Негрів», від «Загороддя» до «Сахаліну»!!! Колядували всі – від «малого» до «старого»!!! Таке не ЗАБУВАЄТЬСЯ!!! Це наші традиції. Це наше коріння!! 

ФОТО (середина 1970-их рр.). РОЗЛАВКА; колишня вул. Ульянова (тепер вул. Соборності). Зліва направо: Фірман Дмитро, Байцар Марія, Березка Степан, Фірман Параскевія, Березка Марія, Голод Євгенія, Голод Володимир (з різдвяною зіркою). Фото: Байцар Любомир.

Українське Різдво 7 СІЧНЯ у Львові. 1937-1938 рр.

 

Архівні сторінки часописів “Діло” та “Правда” за 1937–1938 роки зберегли для нас детальну картину того, як Львівське радіо готувалося до Різдвяних свят.

6 січня (Святвечір): О 19:35 — художня постановка "Колядники під вікном". Це було справжнє занурення в атмосферу українського села з хором та солістами.

7 січня (Різдво): Пряма трансляція літургії з Волоської (Успенської) церкви.

9–14 січня: Етери на будь-який смак — від лекцій про "Чумацький шлях" до великої постановки "Царє ходять", яку транслювали зі Львова навіть на польські радіостанції.

ФБ. Інформаційна агенція "Гал-інфо". 

Коли відзначали Різдво українці Львова до 1939 року ? Тоді ж як і після 1939 р. і до 2024 р. (але і тепер значна частина залишилася вірна Юліанському календарю). У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в підпіллі за СРСР.  За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

Oleh Stetsyshyn (FB, 24 грудня 2025 р.): «Різдво у Львові. Яскраве, святкове, але.. не українське. Не наше. Англомовні вивіски, Jingle Bells i Let It Snow, іноземна кулінарія. Не звучить Нова Радість Стала чи Бог Предвічний, у ресторанах не знайти куті чи пампухів. Українські колядки почув лише в Кавказькій випічці”.

Гуцульське РІЗДВО 7 січня. 10 чудових різдвяних листівок. 1940-і - 1990-і рр.

 

    Українські (руські) церкви в Речі Посполиті  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

    Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

      Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

   Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині. 

  З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ

 Першу поштову картку випустили 1 жовтня 1869 року. Відтоді це стає комерційною справою і в усіх європейських країнах друкують вітальні листівки.

Мода на вітальні святкові листівки прийшла в Україну на межі ХІХ та ХХ століть. Цей період у світі називають “золотою ерою” для листівок, які було заведено надсилати своїм рідним та близьким на найбільші свята у році. Ідея пришвидшити і здешевити комунікацію привела до появи листівки в Австро-Угорщині і набула популярності у період франко-пруської війни у Львові та на Галичині у 1872 році. Отже, Галичина, зокрема Львів були біля першоджерел листівки — бо міжнародне затвердження кореспонденційна картка отримала лише 1874 р. 1894 р. листівка зʼявилася у Росії — тоді дозволили відсилати й отримувати листи відкритого типу. .

А от в Наддніпрянській Україні перші поштові листівки з’явилися  1895 року. Посприяло цьому антимонопольне, як сказали б зараз, розпорядження, видане 1894 року, котре обмежило право поштового департаменту Російської імперії на випуск листівок. І вже наступного року відомий київський видавець Степан Кульженко надрукував серію кольорових поштових листівок з краєвидами Києва. Згодом поширювалися картки з іншими українськими містами, які доповнювали написом «Привет изъ Кіева» (Одеси, Маріуполя, Кременчука тощо). Син Кульженка, Георгій Нарбут, пізніше друкував перші банкноти УНР, але саме листівки як популярний проєкт стали однією із причин успішності друкарні.

Перші різдвяні листівки за часів Російської імперії були випущені з добродійною метою Петербурзьким опікунським комітетом сестер Червоного Хреста. 1898 року російська Община Святої Євгенії за акварельними малюнками відомих петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з 10 штук накладом у 10 тис. примірників. Ці листівки коштували дуже дорого. Серед них Іллею Рєпіним була підготовлена поштівка «Запорожець», яку, напевно, слід вважати першою «українською» різдвяною листівкою. Щоправда, у сучасному розумінні її важко назвати різдвяною, оскільки на ній відсутні будь-які ознаки святкової картки. Тут зображений запорізький козак з люлькою, а майже 2/3 частини залишено для написання привітання. 

У побуті киян кінця ХІХ — початку ХХ століть традиційними були новорічні візити: до родичів, до начальства тощо. Згодом візити замінювали вітальними різдвяними й новорічними листівками. Широкий вибір вітальних листівок пропонували крамниці Владислава Ідзиковського (Хрещатик, 29 і 35) , Стефана Кульженка (Хрещатик, 39) та Казимира Дітріха (вул. Фундуклеївська, 8). Ціни на листівки були різними й залежали від країни виробника, сюжетів та якості картону — від 3 до 50 копійок.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українські вітальні листівки друкувало, зокрема, краківське видавництво «Салон польських художників», де до дизайну і створення сюжетів листівок залучали іменитих художників і друкарів та видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах.  З 1902 р. на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями.

Українські видавництва довоєнного часу із поліграфічною продукцією у Львові: “Видавництва артистичних карток Григорія Гануляка”, “Союзний базар”, «Сокільський базар»,“Русалка”, “Українська преса”, "Українське мистецтво ", "Зоря", "Відродження ",“Тема”, "Нова хата ", «Преса»; у Перемишлі «Народний базар», книгарні «Рідна школа», громадській організації «Комітет допомоги вдовам і сиротам священників у Львові» та інші.; у Коломиї: "Галицька накладня"; у Кракові: “Українське видавництво”, «Салон польських художників»; у Празі: “Видавництво Ю. Тищенка”. Окрему групу складають художні листівки, що вийшли накладом українських громадських організацій – Пласту, Основи, Українського педагогічного товариства, Комітету допомоги вдовам і сиротам священників у Львові та ін.

Найбільшим центром видання листівок стала Коломия — на початку ХХ століття тут діяло аж 32 видавництва, і кожне випускало свої листівки. Одним із найвідоміших видавців листівок того часу був Яків Оренштайн, частину книг у якого купував Іван Франко та робив із них записи для своїх нотаток про екслібриси. 

В Україні на початку ХХ ст. над створенням листівок до свят працювало чимало художників, подаючи цікаві ідеї щодо їхнього художнього вирішення. Серед класиків згадаємо імена Ярослава Пстрака, Олени Кульчицької, Святослава Гординського,  Антіна Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича. Відомі листівки й таких авторів як Катерина Антонович, Микола Буович, Юрій Вовк, Оксана Глинська (Кічура), Іван Їжакевич, Володимир Кадулін, Василь Касіян, Гнат Колцуняк, Фотій Красицький, Мирон Левицький, Осип Бокшай, Василь Дядинюк. Серед художників, які працювали в еміграції, відомі імена творців різдвяних листівок таких як Галина Мазепа, Едвард Козак, Яків Гніздовський, Петро Андрусів та ін.

Одними з перших художників, яким вдалося наблизити українську листівку до різдвяної були:  Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят («Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники»). Олена Кульчицька (1877–1967) у своїх вітальних листівках («Різдво Христове», «Вифлеємська зірка» та ін.) використовувала такі святкові символи, як фігурки янголів, дзвони та інші. В її орнаментах простежується популярний тоді стиль модерну. 

Разом із Оленою Кульчицькою ранній український модерн у листівках представляли Ярослав Пстрак,  Теодор Гриневич, а ще Юліан Крайківський, який одним із перших одягнув листівку у взори українських килимів. 

Ярослав Васильович Пстрак (24 березня 1878, смт Гвіздець, Коломийський район, Івано-Франківська область — 16 березня 1916, Харків) — український живописець і графік.  У 1910-х роках твори Пстрака були популярні з кольорових репродукцій на листівках.

Ажіотажний попит на вітальні художні листівки, особливо різдвяної та великодньої тематики, що виник у середовищі галичан на початку 20 століття і став доброю традицією, залучив до поліграфічної справи найкращі тогочасні малярські таланти. На період зрілої творчості Пстрака припадає «золотий вік» українських листівок, чому, безперечно, прислужився і сам Ярослав. За його оригіналами лише впродовж 1912—1914 років львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя, 120 поштових карток. Особливо великим тиражем розійшлася по західноукраїнських землях яскрава листівка з портретом Тараса Шевченка пензля Пстрака, випущена видавництвом «Русалка» до сторічного ювілею Кобзаря (1914 рік). 

Різдвяне колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» ‎(1912 - 1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан».

Святослав Гординський підготував цикл «Українські колядки», кожна листівка якого вирізняється оригінальною орнаментацією, насиченістю рослинними та анімалістичними мотивами, оформленням геометричними формами. Антін Манастирський (1878–1969) для новорічних і різдвяних листівок використовував образ маленького хлопчика-козака, який у поштівці «Слава во вишніх Богу» разом з ангелами прославляє новонародженого Христа. Особливо виразною стала серія листівок львівського графіка Мирона Левицького. Його твори «Різдво Христове», «Тріє царі несуть дари», «Коляда на Запорожжі», «Просфора в староукраїнській хаті» сповнені національним колоритом. 

 

На початку ХХ століття технології друку доповнювались і ускладнювались — додалась ксилографія, цингографія, геліогравюра, відтак ускладнювались і листівки. Українські листівки видавали не тільки в Україні, а й масово на замовлення у Празі, Кракові, містах Німеччини. 

Щоб зупинити наплив з Росії, з наддруком тризуба з’являються листівки 16 липня 1918 р. Наддруки робилися підручними засобами у 6 поштових округах: Київському, Полтавському, Харківському, Катеринославському, Одеському і Подільському. Велике розмаїття листівок, що створювалися на межі 1898 – 1918 рр. можна вважати «золотим» періодом. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури. 

Жовтневий переворот 1917 року позначився і на вітальних трендах. Під заборону потрапили різдвяні, а з ними й новорічні листівки. Але українці за кордоном продовжували їх друкувати. Зокрема, побачили світ святкові видання церкви святого Івана Хрестителя у Нью-Йорку. Їх появі завдячуємо видавництву «Український книгар» у Лондоні та «Українському видавництву» у Кракові.

У міжвоєнний період Західна Україна (Галичина та Волинь) перебувала під владою Другої Речі Посполитої. Тому листівки польською мовою були поширені і на наших рідних теренах. Українці використовували іноземні картки, на яких умільці друкували вітання українською мовою. Українці Західної України до 1939 р.  вітання писали українською, адресу однак вписували польською, оскільки в іншому випадку листівка не доходила до пункту призначення.

Українські різдвяно-новорічні листівки друкувалися найчастіше з трьома видами написів: «З Різдвом Христовим!», «З Різдвом Христовим і Новим роком!», «З Новим роком!». Встановлення російського більшовицько-комуністичного режиму стерли релігійний аспект вітальних листівок. Святкові листівки друкувалися переважно лише на Новий рік. Лише в період УПА відновлюється випуск листівок. 

Особливо символічними були повстанські різдвяні листівки. В період Другої світової війни вдалося налагодити кустарний випуск різдвяних карток. Підпільні друкарні не мали можливості виготовляти листівки на високому технічному чи мистецькому рівні. Їх часто друкували на друкарських машинках, прикрашаючи узорами із комбінацій літер, або нескладним малюнком та вітальним текстом. Виконувались вони двома-трьома кольорами. Краще виглядали листівки, видрукувані на циклостилі або методом штампування. 

Іноді якийсь повстанець із художнім хистом малював їх на папері та розфарбовував аквареллю. Це вимагало наявності фарб, що було рідкістю у підпіллі, та, елементарно, — часу. Таку листівку можна було зробити, хіба що перебуваючи у криївці. На різдвяних листівках кінця 1940-их років зображені воїни УПА: з Ангелом, різдвяною зіркою Вертепу або на фоні яскравої падаючої зірки. Також є листівки з гуцулом, який з трембітою вітає народження Христа, при цьому на плечі у нього – гвинтівка. На всіх листівках напис «Христос роджається» або «З Різдвом Христовим». На листівках, випущених у 1950-их роках, воїни УПА переважно уже зображені з Вертепом або під час Святвечора  в криївках. При цьому на усіх сюжетах із вечерею зображено упівця, який не бере участі в святковій трапезі, а чатує, щоб не дати захопити зненацька своїх побратимів.

 Поліграфічним методом друкувалися листівки за кордоном Закордонними частинами ОУН та Закордонним представництвом Українського Головної Визвольної Ради (підпільного парламенту воюючої України). Пресове Бюро Закордонного Представництва УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) також в свій час підготувало серію вітальних карток, які з 1946 р. друкувалися у містах Регенсбург, Зальцбург, Новий Ульм, Мюнхен. Випуском листівок, а також бофонів і марок Підпільної пошти України займалися Любомир Рихтицький (псевдо – Степан Любомирський) та Степан Ґоляш. Імена художників в умовах конспірації, як правило, не розголошувалися. Відомо, що деякі листівки зробили, наприклад, Юрій Костів, А. Каника, «Лев» (псевдонім Мирона Левицького).

 Проте в умовах конспірації імена художників, як правило, не розголошувалися. Окрім різдвяних мотивів на них були зображені українські церкви, карпатські краєвиди, а також козаки, князі, повстанці в образах Трьох Царів зі Сходу чи пастухів. Часто знаходимо поєднання різдвяної тематики та військового часу. Це могло бути зображення повстанців, які прийшли колядувати у село. Чи, наприклад, символічна Свята вечеря у військовому наметі. Ці листівки переважно поширювалися на еміграції. Хоча в одиничних випадках вони також потравляли і до українського підпілля .

До справи творення різдвяних українських листівок долучилися наші митці і в еміграції, зокрема,  Яків Гніздовський, Едвард Козак, Петро Андрусів, Галина Мазепа, Мирон Білінський, Едвард Козак, Святослав Гординський  та ін. У них ми знаходимо поряд із різдвяними мотивами українські краєвиди, спогади про боротьбу ОУН-УПА, про Княжу та Козацьку добу. Листівки не тільки нагадували українцям за кордоном про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

Отже, значну кількість українських листівок видавали за кордоном. Українське діаспорне мистецтво, починаючи ще з міжвоєнного періоду, формувалося довкола проблем національного відродження. Цій ідеї підпорядковувалася тематика, стилістика й оформлення поштових листівок. Мабуть, основною причиною цього було намагання митців-емігрантів забезпечити тяглість українського вільного мистецтва на противагу цензурі, заідеологізованості мислення, творчій несвободі в самій Україні. Бути отією “нашої нації енергією”, кажучи словами Євгена Маланюка.

Як бачемо українська еміграція ніколи не припиняла видавання різдвяно-новорічних листівок.У Європі, Австралії, США, Канаді, – всюди, де проживали українці, завжди в обігу були листівки, присвячені темам, забороненим в Україні за часів СРСР. Найкращі зразки листівок сприймали як вишуканий подарунок, знак прихильності та особливої уваги. Новорічні та різдвяні листівки становили значний пізнавальний та художній інтерес, ознайомлюючи із традиціями та звичаями українського народу. Поштівки не тільки нагадували закордонним українцям про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.

У рамках святкування 35-ти ліття Пласту видавництво Cooperative Ukrainian Scouting Plast у таборах ДіПі протягом 1947- 1948 років випустило серію пластових поштівок у кількості 40 штук. Дизайнерами цих листівок були: Едвард Козак, Мирон Левицький, Мирон Білинський, Володимир Залуцький. Дев'ять листівок із них присвячені темі РІздва Христового.  Епоха ДіПі – період в європейській історії другої половини 1940 – початку 1950-х рр., коли після завершення Другої світової війни на території переважно Німеччині й Австрії під опікою міжнародних організацій (Адміністрації допомоги і відбудови Об’єднаних Націй (ЮНРРА, англ. United Nations Relief and Rehabilitation Administration – UNRRA); Міжнародної організації у справах біженців (ІРО, англ. International Refugee Organization – IRO) перебували мільйони переміщених осіб і біженців різних національностей, зокрема українці.

Відомі українські художники брали участь в оформленні різдвяних листівок. З-поміж цих митців були Галина Мазепа, Святослав Гординський, Мирон Білинський, Петро Андрусів, Микола Антохій, Едвард Козак, Василь Кричевський та ін.  Листівки 1947 р. авторства В. Кричевського перевидали в 1960-і рр. в США.На цих листівках звучить тема української державності: поєднання національних кольорів — синього й жовтого, тризуб на різдвяній ялинці. Майже на кожній листівці є зображення Вифлеємської зірки. 

 

На одній з листівок В. Кричевського зображена Свята Софія в Києві в Різдвяну ніч із зіркою в небі. На звороті щемливий напис: “Гей, краю мій, не знаєш ти, як тужу за тобою!”. У листівках роботи Галини Мазепи, дочки прем’єр-міністра уряду УНР Ісаака Мазепи, історія української державності переплітається з різдвяними мотивами. На одній з листівок біля Ісуса зображені козаки в образах Трьох Царів зі Сходу з дарами. Чудовий майстер графіки Мирон Левицький випустив в Австрії в 1946 р. цілу серію різдвяних листівок.

 Едвард Козак (1902-1992) – український карикатурист, художник, іконописець та видавець, уродженець Львівщини, жив у Детройті (США).  Псевдоніми: Еко, Мамай, Майк Чічка. Воював у лавах Українських Січових Стрільців, пізніше в УГА. 1939 р. Е. Козак устиг утекти від більшовиків, й опинившись у Кракові, де під ту пору гуртувалися провідні українські втікачі - тимчасові емігранти, влаштувався в «Українському видавництві» (Краків, 1940-44). Там блискуче ілюстрував книжки та найпопулярніший під ту пору дитячий журнал «Юні друзі», а також журнал «Дорога». Там побачили світ кілька його кольорових листівок та ілюстрований знаменитий твір Івана Франка «Лис Микита» (1944). Відомі три комплекти листівок авторства ЕКО: 1)На тему українських народних пісень 1949 року; 2)“Село” 1956 року.; 3) “В 50-річчя УСС” 1965 року (видавництво “Червона калина”, Нью-Йорк), а також серія різдвяних листівок. Коли Едвард Козак переїхав до Детройта, працював в церковному мистецтві, оформляв книжки та часописи, видавав власний журнал сатири та гумору «Лис Микита», утримував власне видавництво з такою ж назвою.

Цікаві яскравим оформленням й різдвяні листівки українських художників, які в повоєнні часи жили й творили в Канаді, США. Серед них — Петро Холодний молодший, Вадим Доброліж та Петро Андрусів. Петро Холодний — одна з найпомітніших постатей в українському мистецтві ХХ ст., уродженець Києва, син міністра народної освіти УНР, випускник Варшавської мистецької академії.

 

Модерне бачення митець уміло поєднує з класичною європейською школою й українським осердям, яке виразно простежується в його працях, хоч за що він береться — чи за книжкову графіку, чи за станковий живопис, чи то за іконопис або ж вітраж. Цікаві його різдвяні листівки, серед них — “Ангел Господній чудо сповіщає” та “Три Царі зі Сходу”. 

 

Вадим Доброліж — театральний художник, родом з Ніжина, працював над оформленням фільмів Олександра Довженка, в Німеччині створював сценографії до вистав таборового театру, після Другої світової війни опинився в Едмонтоні. Його авторству належать розписи в кількох десятках храмів у всій Канаді. На листівках В. Доброліжа зображені колядники із зіркою, українські краєвиди в Різдвяну ніч. Всі листівки художника облямовані українським орнаментом й мають релігійний характер.

 

 Петро Андрусів — маляр з села Каменобрід на Львівщині, який з московського сиротинця через Варшавську академію мистецтв потрапив до США, щоб стати засновником найбільшого допомогового фонду українців в Америці “Самопоміч”. Він відомий передусім творами на теми ранньої історії України й козацтва. Тому така яскрава його різдвяна листівка “Козаки з колядою”, де зображене місто, містяни й козаки, що співають коляду. Одяг, традиції передано настільки вірогідно, що це справляє незабутнє враження.

 

 По завершенні Другої світової війни радянські солдати почали надсилати своїм родичам небачені досі барвисті іноземні новорічні листівки, які можна вважати трофейними. Масив трофейних листівок був досить великим, їх пускали в продаж, але з цензурою. На деяких листівках стояв напис польською мовою: "Веселих свят". Щоб його закрити, радянська цензура ставила на ньому штамп з візерунками. На самих листівках були різдвяні й новорічні мотиви — елементи зимового пейзажу, гілочка ялинки, прикраси на ялинку тощо. Такі листівки використовували як вітальні новорічні.

Також використовували різдвяні листівки німецького виробництва з написом німецькою мовою "Радісного Різдва"; цей напис також закривали візерунком. Листівки з "цензурними" штампами були поширені в Україні наприкінці 1940-х та на початку 1950-х. Зразки таких трофейних листівок представлені на виставці в Музеї історії міста Києва.

Водночас стали супермодними листівки з фотоательє. Їх робили як фотографії на папері. На листівці розміщували фото особи, яка вітає з Новим роком, або ж зимовий пейзаж. У 1960-х були навіть зимові пейзажі українських міст, зокрема Києва. Наприклад, "Укррекламафільм" випускав краєвиди Києва з привітним пам’ятником Богдана Хмельницького.

В СРСР поштову листівку використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі. З 1953 р. розпочався масовий випуск новорічних листівок, а з середини 50-х рр. XX ст. почали випускати кольорові.

Розквіт новорічних поштових листівок припадає на 1960 роки. Передусім переважала дитяча тематика. Згодом запанувала космічна.

В УРСР переважно друк листівок здійснювало Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, «Радянська Україна» та ін.

 

 Відродження різдвяних листівок в Україні відбулося лише з кінця 1980-х рр. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури. В основі композицій листівок – сюжети народження Христа, зображення Церкви, Віфлеємські зорі, дідух, колядники. Над створенням вітальної листівки працювали Г. Горобієвська, І. Дзюбан, О. Долотін, Д. Захарченко, Г. Кислякова, С. Кічай, О. Мікловда, Н. Морозова, А. Пономаренко, З. Расіна, Р. Саєнко, Ф. Панко. 

 

 У Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові є унікальний фонд видатного оперного співака, героїчного тенора Модеста Менцинського. У ньому збережено понад 400 поштових карток, найбільше різдвяних, які отримав маестро з різних країн світу. А в Національному музеї імені Андрея Шептицького є чудові різдвяні листівки із зображенням робіт української художниці Олени Кульчицької.

 

Від 2000-их рр.  чудова традиція різдвяних привітань підупала. В інтернеті з'явилася купа примітивних вітальних листівок, які творять далекі від мистецтва і від розуміння українських свят комп'ютерні дизайнери. А люди тепер лінуються підписувати ці святочні картки, заадресовувати конверти, нести їх на пошту і за це платити. Легше скопіювати різдвяне вітання і послати та й забути. І лише колекціонерів-філокартистів ще зворушують ці гарні міні-твори з прославою народження Сина Божого. 

 

Українські різдвяні листівки в діаспорі.

        - Найпопулярнішим на еміграції у 1940-50-х рр. було видавництво «Український книгар» у Лондоні. 

- У другій пол. 1940-х рр.  на поч. 1950-их рр. листівки видавалися в Німеччині в містах Мюнхен, Регенсбург, Зальцбург, Нюрнберг та в Австрії в місті Інсбрук (Видавництво Івана Тиктора). В Німеччині - видавництво "Шлях Перемоги" та інші".

- Австралія. Відомий український митець Леонід Денисенко жив і творив у Австралії (всього описано Ігорем Павлишинем в "Електронного Каталогу Української Діаспорної Листівки" 126 листівок його авторства, з них 58- різдвяних). Л. Денисенко тісно співпрацював із видавництвами Тараса та Дарії Баран у Канаді- випущено цими видавництвами не менше 88 листівок, з них 40 різдвяних та видавництвом "Ореста" - випущено 20 листівок, з них 13 різдвяних.

 

- Канада- видання "Гомін України", Фундація Ольжича в Канаді, Братство Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізіїі, Організація Українок Канади, Осередок (Вінніпег), видання Івана Тиктора;

- США- видання "Хвилі Дністра", хор "Думка" (Ню Йорк), B & D Publishing, церква св. Івана Хрестителя, що в Гантері, НЙ;

- Польща- видавництво "Криниця".

 

ДЖЕРЕЛА:  *Галина Терещук. Як вітали з Різдвом наприкінці ХІХ – початку ХХ століть? Колекція різдвяних листівок. 2022 р. *Лаврук Наталія. "Українські листівки до свят початку XX століття: мистецтвознавчий огляд". *Наталія Шпакович. РІЗДВЯНО-НОВОРІЧНА ЛИСТІВКА ЯК ВИД ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА. (до історії створення художньої поштової картки). 2021 р. *Устина Стефанчук. П'ятдесят років діаспорної листівки   http://uamoderna.com/blogy/ustina-stefanchuk/postcards. * Різдвяні та новорічні листівки України https://ukrcy.news/2023/12/26/rizdvyani-ta-novorichni-lystivky-ukrayiny/ *Хто ми без нас самих? Історія різдвяної листівки в Україні.Колонка дизайнерки Олександри Корчевської-Цехош. *Історія українських різдвяних листівок. 24 грудня 2023 р.

 

З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ в США.  

Містерія Різдва у листівковій спадщині видавництва "Хвилі Дністра", м Клівленд, штат Огайо.

Ігор Павлишин (ФБ; 7 січня 2022 р.): "Засновником і душею видавництва був мій земляк Василь Ільчишин (22 лютого 1927 року, м. Любінь Великий, Україна - 19 березня 2013 року, Клівленд, США), Великий Українець Діаспори, який все своє життя присвятив українській справі. Засноване у 1954 році видання спеціалізувалося на випуску вінілових грампластинок та українській книжковій продукції. Випуск своїх перших листівок, причому вони були різдвяні, припав на 1961 рік. Було випущено пробну серію із чотирьох листівок. Наступна серія (5 листівок, також різдвяної тематики) із використанням малюнків відомого українського митця Едварда Козака виходить тільки через три роки, у 1964 році. І знову рік перерви до 1966 року - 6 різдвяних листівок із картин В. Крюкова. 

У 1967 році було видано 4 листівки, знову ж різдвяні, із зображень картин знаменитого Василя Кричевського та 4 листівки Великодньої тематики Катерини Кричевської- Росандіч, внучки Василя Кричевського. Видавництво пропрацювало приблизно до 2010 року, популяризуючи й поширюючи українську культуру і мистецтво у всьому світі, оскільки листівки видавництва знайшли свого споживача далеко за межами США і розсилалися по всьому світу, включаючи окуповану радянську Україну. За цей час було видано понад 350 листівок (у "Електронному каталозі Української Листівки" зібрана інформація про 356 листівок  видавництва "Хвилі Дністра"), причому із них лише 2 поштівки, а решта складані листівки.  Усі листівки включно до 2000 року на звороті мають вказаний рік видання і порядковий номер.

Темі Різдва Христового присвячені 137 листівок видавництва.

Серед художників, яким випало щастя бути популяризованими через видання листівок видавництвом "Хвилі Дністра", можна віднести:

- Оксана Мошинська - 85 листівок, із них 21 різдвяна;

- Катерина Кричевська- Росандіч - 55 листівок, із них 53 різдвяних;

- Володимир Беднарський- 30 листівок, із них 10 різдвяних;

 - Дарія Гулак- Кульчицька- 23 листівки, із них 16 різдвяних;

- Богдан Божемський - 20 листівок, із них 5 різдвяних, а також багато-багато інших митців української діаспори, результат праці яких на мистецькій ниві було представлено на листівках видавництва.

 Ігор Павлишин (ФБ; 26 грудня  2025 р.): "Цікавинки із торбинки до Різдва- із "Електронного Каталогу Української Діаспорної Листівки"- листівки видавництва "Reproducta Co.", число різдвяних якого є НАЙБІЛЬШИМ у Каталозі- 328! Як не дивно, це видавництво існує по сьогодні і там можна замовити і купити листівки, їхній сайт:https://shop.catholicsupply.com/store/c/3073-Stationery.aspx

Хотів би також звернути увагу, що за весь час спілкування в Інтернеті НІХТО їх не виставляє, як і не виставляє українські діаспорні листівки інших неукраїнських видавництв таких як "Alfred Mainzer", "Diamond Line", " J. J. Stark", "Success Brooklyn NY", хоча дизайн їх зроблений на високому рівні.

Усі різдвяні листівки видавництва "Reproducta Co." суто релігійного характеру, всі листівки складані, часом односторонньо друковані, 13 із описаних в Каталозі- з витинанками. Частина цих листівок була замовлена у видавництва українськими релігійними організаціями чи українськими торговими точками, про що свідчить буква "U" на зворотній сторінці листівки, а на деяких просто поставлено надрук напису різдвяної тематики на титульній сторінці чи надрук вітання на внутрішніх сторінках. На мою думку, замовлення та вживання таких листівок робило "медвежу" послугу для української діаспори, оскільки давало прибутки у казну цих видавництв, які, по- перше, не були українськими, по- друге, українські художники не були задіяні у дизайні цих листівок. За гарний приклад підтримки українських художників та примноження української культурної спадщини хотів би навести роботу власника українського видавництва "Хвилі Дністра" Василя Ільчишина, дизайн усіх 387 листівок його видавництва, описаних у Каталозі, було замовлено в українських митців, що спонукало їх творити і примножувати українську культуру".

 

1960-і рр. Кричевська-Росандич Катерина Василівна 

Листівка УПА. Гуцул си не журить... Видана до 1946 р. Місце видання та автор невідомі

Листівка УПА. Трембітар  з гвинтівкою. Видана до 1947 р. Місце видання та автор невідомі.

Листівка «Карпатське Різдво» 1999 р. художник Никола Никільчук. Видавець Українська Канадська Фундація Тараса Шевченка, Вінніпеґ, Канада. З сімейного архіву Marika Dubyk 

1970-і рр. В. Беднарський «З Різдвом Святим! З Новим Роком!»

 

 1960-ті рр. США. З архіву Ihor Pavlishyn

АНТОХІЙ Микола

Едвард Козак 

Листівка Едварда Козака (з архіву Ігоря Павлишина).