Суворі зими у 1960-х роках на Винниківщині

 

Винниківчани запамʼятали у 1960-х роках суворі зими - 1962/63, 1969/70.

Сніжними були зими 1960, 1961, 1962, 1963/64, 1967/68, 1969/70 років і т. п.

Зима 1960-х років на Винниківщині закарбувалася в пам’яті містян як період справжніх «класичних» зим із рясними снігопадами, які перетворювали архітектуру міста на казкові декорації

Зими того десятиліття були значно суворішими за сучасні. Сніг часто випадав «товстою периною», вкриваючи дахи та вулиці, а замети могли стояти тижнями.

Фотограф Юліан Дорош зафіксував засніжені вулиці Львова того часу де сніг повністю приховував тротуари.

Винниківчани активно користувалися ковзанками та санчатами. По цілому місту були хокейні майданчики. У хокей грали всі.

На засніжених вулицях поряд із рідкісними тоді автомобілями переважно “курсували” фіри (підводи). Рясний сніг часто ставав несподіванкою” для комунальних служб, тому мешканці нерідко самі долучалися до розчищення території біля своїх будинків.

На архівних світлинах видно типовий зимовий одяг винниківчан 60-х: важкі пальта, хутряні шапки та вовняні хустки.

Зима 1962/63 рр. — «Велике обледеніння».

Досить холодною була зима 1962-63 років. В Україні січень та лютий 1963 року відзначилися екстремальними морозами. Холодні повітряні маси з Арктики спричинили тривале падіння температури, яке в окремі ночі сягало нижче -30°C. Стабільні морози тривали майже три місяці без значних відлиг, що призвело до глибокого промерзання ґрунту та замерзання водойм. Зима супроводжувалася потужними завірюхами. Сніговий покрив був стабільним і високим, що ускладнювало транспортне сполучення.

Середньосезонна температура у Львові становила - - 8,1°C. Вона почалася раптово перед католицьким Різдвом у 1962 році. Стовпчик термометра сягав у грудні — -20,7° C, а вже у січні-березні 1963 р. мінімальні температури – відповідно: -31,5 °C, -26° C, - 24,5 °C.

Зима 1969/70 рр. — зима крижаного панцира.

Ця зима була морозною та надзвичайно сніжною та вологою. Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.

У грудні 1969 року у Львові було зафіксовано - - 20,8° C, в січні 1970 р. - - 19,3° C, у лютому - -15,9° C, у березні - - 9,1° C.Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

Ця зима продемонструвала вразливість радянської моделі міської інфраструктури і змусила владу переглянути стандарти теплоізоляції будинків.

 

Олена Комендяк з дочкою Надійкою. Світлина Олександр Комендяк. Вул. Леніна (тепер Галицька)

1960-і рр. Вулиця Шевченка. На фото Володимир Копач 

Суворі зими у 1970-х роках на Винниківщині

 

У 1970-их рр. винниківчани запамʼятали суворі зими – у 1969/70, 1978/79 роках.

Сніжними були зими 1969/70, 1973, 1974, 1975/76 років.

Зими на Винниківщині у 1970-х роках запам'яталися як період справжньої кліматичної класики з тривалими морозами та великою кількістю снігу. За спогадами мешканців, зими того часу могли тривати майже пів року. Снігові замети нерідко сягали рівня колін, а хуртовини були звичним явищем.

У 1970-х роках спостерігалася стабільна морозна погода з частими нічними температурами нижче -15...-20°C.

Від появи снігового покриву до стійкого його утворення існує період передзимів’я, який в середньому триває 30 днів. Іноді він триває більше двох місяців. Так, взимку 1971-1972 передзим’я відмічалось з 16 листопада до 6 січня (82 дні). Були зими 1969-1970, 1975-1976, коли сніговий покрив відразу ставав стійким.

Сніговий покрив до 30 см спостерігався у листопаді 1973 року. 30-31 жовтня 1974 року висота снігового покриву була від 16 до 19 см. 1976 р. січень – 50 см. При вторгненні арктичних мас повітря снігопади були в другій декаді квітня у 1976 р.

Зима 1969/70 рр. — зима крижаного панцира. Ця зима була морозною та надзвичайно сніжною та вологою. Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.

У грудні 1969 року у Львові було зафіксовано - - 20,8° C, в січні 1970 р. - - 19,3° C, у лютому - -15,9° C, у березні - - 9,1° C. Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

Ця зима продемонструвала вразливість радянської моделі міської інфраструктури і змусила владу переглянути стандарти теплоізоляції будинків.

Зима 1978/79 рр. — «новорічний апокаліпсис». Ця зима стала однією з найсуворіших у другій половині XX століття по всій Україні, принісши аномальні морози на зламі років.

Грудень 1978 року видався теплим та майже без опадів. Різка зміна погоди настала в ніч з 29 на 30 грудня, коли з півночі на країну насунув холодний атмосферний фронт, який приніс з собою мороз та великі опади снігу. У передноворічні дні температура в Україні впала з +3…+5 °C до −30 °C всього за добу. 1 січня вже майже вся Україна була засипана снігом та паралізована. 

Зустріч 1979 року для ВИННИКІВЧАН пройшла в умовах очікування потепління, а не святкування. Влада рекомендувала не випускати дітей на вулицю.

Львів. У грудні 1978 року у Львові було зафіксовано - - 12,6° C, в січні 1979 р. - - 21,6° C, у лютому - -15,7° C, у березні - - 11,0° C.

Ці морози мали значний негативний вплив на сільське господарство (вимерзання плодових дерев), призвели до труднощів із доставленням продуктів. У Львові через промерзання ґрунту лопалися магістральні труби, а жителі багатоповерхівок були змушені грітися біля газових плит або збиратися в одну кімнату всією родиною. Системи опалення не були розраховані на такі навантаження.

Офіційно святкувався лише Новий рік із “радянськими” атрибутами (Дід Мороз), проте у Галичині зберігалися традиції відзначення Різдва в колі родини та друзів, що дивувало гостей з інших регіонів. 

1972 р. Винники. "Розлавка" 

1970-і роки (середина). Винники. Коляда на "Розлавці" 

Суворі зими у 1950-х роках на Винниківщині

Винниківщина. У 1950-х рр. винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956.

Сніжними були зими 1953/1954, 1957, 1958.

Зими на Винниківщині в 1950-их роках були сніжними, морозними та тривалими, суттєво холоднішими за сучасні.

Зими 1950-х часто характеризувалися температурою значно нижче -20° С, холодні періоди були регулярними.

У січні 1950 року спостерігалися значні перепади: від плюсової температури (+ 3,5 ° С) на початку січня до суворих морозів (-33,7° С).

Абсолютний мінімум температури повітря зафіксований у січні: між 8-ою а 9-ою годиною ранку 12 січня 1950 року термометр показував -33,7° С. 10 лютого 1956 року було зафіксовано -29,5° С. Цікаво, що найхолодніші дні у січні в ті часи часто припадали на середину місяця (Йордан).

Характерними були глибокі снігові замети, замерзання глибоких водойм та тривалий сніговий покрив. З 1957 року, на Винниківщині були такі періоди, коли сніг лежав з жовтня по квітень.

Особливо лютою була зима 1953/54 рр. Температури в окремі періоди сягали критичних позначок, що робить цю зиму однією з найсуворіших у XX столітті поруч із 1929 та 1942 роками.

У 1953-1954 рр. на великій території від Атлантики до Уралу з листопада по квітень лютувала холоднеча, замерзла північна частина Чорного і вся акваторія Азовського морів. Замерзли канали Венеції та Данська протока.

Середньосезонна температура у Львові становила - -8,1° C. Мінімальна температура у Львові в січні й лютому — -23,6° C (5 січня) та -24,9° C. Морози супроводжувалися сильними хуртовинами. Замети висотою в кілька метрів повністю блокували транспортне сполучення. Подекуди люди були змушені викопувати тунелі, щоб вийти зі своїх домівок.

Ця зима стала яскравим прикладом того, як природа може випробовувати на міцність інфраструктуру та згуртованість суспільства.

1950-і рр. Винники. Дітвора з "Кута". З архіву Юрія Домазара

1950-і рр. Друкарня на вул. Танкістів (В. Івасюка) 

1958 р. 21 січня

 

Природнича географія Винниківщини. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА. Четвертинні відклади

 

ЧЕТВЕРТИННІ ВІДКЛАДИ.

 

Породи четвертинного віку майже суцільним чохлом покривають більш давні накопичення. Серед них простежуються широкий спектр вікових і генетичних комплексів порід.

До ранньоплейстоценових відкладів належать льодовиковий комплекс утворень, який представлено водно-льодовиковими та льодовиковими нагромадженнями. Породи цього комплексу поширені головно в межах Білогоро-Мальчицької прохідної долини і представлені сірими грубо- і різнозернистими невідсортованими пісками потужністю від 3-4 до 10-12 м. Льодовиковий комплекс поширений на західній периферії Львівського плато та у Білогоро-Мальчицькій долині. Він складений зеленувато-сірими та коричневими глинами і суглинками різної консистенції, рідше - різнозернистими пісками. Характерною ознакою будови цього комплексу є наявність великої кількості вкраплень грубоуламкового матеріалу та гляціодислокацій. Уламки представлені пісковиками, хемогенними вапняками та кварцитами різного ступня обкатаності та звітрілості. Їхня потужність змінюється від 3-5 до 8-10 м.

Середньочетвертинні відклади представлені еолово-делювіальними лесоподібними супісками з прошарками пісків та дрібнозернистими пісками. Лесоподібні супіски залягають, зазвичай, під досить потужною (8-10 м) товщею лесів верхнього плейстоцену і поширені здебільшого у межах Малехівського та Винниківського лесових пасом. Піщані відміни цього стратиграфічно-генетичного комплексу поширені на південно-західних схилах Розточчя, а також на північних і північно-західних схилах Львівського плато і виходять безпосередньо на поверхню. Часто піски вміщують малопотужні прошарки та лінзи супісків.

Пізньочетвертинні відклади складені досить строкатою за генезисом і літологічним складом товщею порід. Найпоширенішими серед них є леси та лесоподібні суглинки. Лесова товща - це циклічно збудована пачка, яка налічує лесові горизонти і горизонти викопних ґрунтів та ґрунтових комплексів. Найповніші лесові розрізи простежуються на пасмах Малого Полісся. Тут виокремлюються два лесових горизонти (верхній і нижній) і два викопних ґрунти (дубнівський і горохівський). Верхній горизонт лесів складений твердими, макропористими, переважно пухкими, просадочними, карбонатними супісками палевого кольору. Потужність шару коливається від 3-5 до 6-8 м.

Часто в товщі супісків трапляються структурні морозно-мерзлотні деформації типу псевдоморфоз по полігонально-жильних льодах. На Львівському плато, завдяки високому заляганню рівня ґрунтових вод, ці супіски переважно пластичні сильноозалізнені жовтувато-сірого кольору. Нижній лесовий горизонт складений напівтвердими і тугопластичними коричнювато-сірими суглинками, щільними, сильно озалізненими з добре вираженою посткріогенною текстурою і слідами соліфлюкційних зміщень.

Дубнівський викопний ґрунт (гомогенно-ґлейовий) складений важкими, щільними, масивними суглинками голубувато-сірого кольору.

Горохівський викопний ґрунт складається з добре вираженого темно-сірого з коричнюватим відтінком гумусового та іржаво-бурого і помаранчевого забарвлення ілювіального горизонту. Гумусовий горизонт складений напівтвердими, гумусованими, масивної текстури суглинками з неповносітчастою посткріогенною текстурою у верхній частині пласту.

Ілювіальний горизонт ґрунту складений напівтвердими суглинками помаранчевого кольору з білястою присипкою у верхній частині, майже суцільно просякнутий гідрооксидами заліза, з поодинокими кротовинами, виповненими залягаючими вище гумусованими суглинками. Цей ґрунт формувався у теплих достатньо вологих кліматичних умовах, близьких до сучасних.

Алювіальний комплекс відкладів верхнього плейстоцену поширений на першій надзаплавній терасі р. Полтви. Він складений несортованими різнозернистими пісками руслової фації та супісками і суглинками, часто заторфованими, з прошарками торфу заплавної та старичної фацій.

Значні за площею території складені нерозчленованими четвертинними елювіально-делювіальними, делювіально-пролювіальними та елювіальними відкладами. Вони характеризуються строкатим літологічним складом. Переважно це шаруваті піщані, або глинисті породи зі значною кількістю уламкового матеріалу.

Просторово елювіально-делювіальні відклади приурочені до схилів різної крутості та вершинних поверхонь. Делювіально-пролювіальні - фіксуються біля підніжжя схилів, у днищах верхів’їв ярів та їхніх гирлах, утворюючи часто конуси виносу. Елювіальні - трапляються на вирівняних ділянках рельєфу, де на поверхню виходять корінні породи.

Голоценові відклади налічують широкий спектр генетичних типів порід: алювіальний, алювіально-болотний, озерно-болотний, елювіально-делювіальний, пролювіальний, техногенний.

Алювіальні та алювіально-болотні накопичення приурочені до заплавних терас річок і потоків. У фаціальному плані їх поділяють на руслові, заплавні і старичні. Руслові складені різнозернистими пісками. Заплавні і старичні - глинястими породами зі значною кількістю органічних решток, а також торфами і мулом. У долинах Білогірського і Ряснянського потоків товщина шару торфу сягає 3-7 м.

Породи озерно-болотної генези простежуються виключно у межах різного типу поверхневих форм карсту (карстових блюдцях, западинах, долинах тощо). За літологічним складом вони аналогічні описаним раніше. Їхня потужність часто сягає 3-5 м.

Елювіально-делювіальні та пролювіальні відклади поширені у тих самих геоморфологічних умовах, що й описані вище більш давні їхні аналоги. Літологічно вони залежать від складу материнських порід, що руйнуються і представлені невідсортованими та слабковідсортованими сумішами глинястих і піщаних накопичень, уламків корінних порід, а також суглинками і супісками з грубоуламковим матеріалом.

Техногенні нагромадження - це своєрідний генетичний тип природно-антропогенних утворень, формування яких тісно пов’язане з господарською діяльністю людини. Часто їх називають культурним шаром, оскільки він вміщує матеріальні залишки життя і діяльності людей. На території Львова цей генетичний тип відкладів займає значні за площею території. У центральній її частині, де господарська діяльність людини триває понад 750 років, техногенні породи суцільним шаром товщиною від 2 до 9 м вкривають більш давні відклади. Це складні за внутрішньою будовою нашарування стихійно накопиченого господарсько-побутового, будівельного сміття та відходів різного виду кустарного виробництва і природних порід. За літологічним складом - це великоуламкові, піщані, глинясті та біогенні породи з різною кількістю (від 3-5 до 50-70%) органічних решток. Вони мають бурувато-сіре та темно-сіре і чорне забарвлення й характеризуються вкрай високим ступенем просторової неоднорідності.

На околицях міста техногенні ґрунти трапляються на ділянках виконання вертикально-планувальних робіт, насипів автомобільних доріг, залізниць і місцях локалізації давніх кар’єрів з видобутку будівельних матеріалів. Вони складені переважно природними ґрунтами (супісками, суглинками, глинами, пісками, мергелями тощо) різного ступня злежаності, переміщеними в процесі господарської діяльності.

Використано матеріали «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, П. Волошин, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).

2020 р. Олег Кучерепа

Природича географія Винниківщини. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА. Дочетвертинні відклади

 

У геоструктурному плані територія Винниківщини розташована на Західноєвропейській платформі, в межах Львівського палеозойського прогину, виповненого потужною (понад 6-7 км) товщею осадових порід протерозою, палеозою та мезо-кайнозою.

Геологічна будова Львова та околиць подана на фрагменті геологічної карти, складеної Л.С. Герасимовим (1968).

Найдавнішими дочетвертинними відкладами на території Винниківщини, що залягають вище базису ерозії, є накопичення маастрихтського ярусу верхньої крейди. Вони належать до складу порід, які виповнюють так звану Львівсько-Люблінську крейдову западину. Ця западина простягається з північного заходу на південний схід. Її вісь проходить поблизу Львова.

Крейдовий комплекс відкладів тут має сумарну потужність 800-900 м. Літологічно породи маастрихтського ярусу складені сірими, світло-сірими і зеленувато-сірими мергелями. На території Винниківщини поширені львівські мергелі. Їхньою характерною особливістю є підвищений вміст вуглекислого кальцію, кількість якого змінюється від 43 до 77%. Завдяки його високому вмісту порода бурхливо закипає при взаємодії з соляною кислотою. У мергелях простежується значна кількість піриту. Він утворює дрібні конкреції, поодинокі кристали кубічної форми та тоненькі плівки, що вкривають викопні залишки фауни.

Окиснення піриту супроводжується утворенням скупчень гідрооксидів заліза - лимоніту, завдяки якому порода набуває жовтуватого з помаранчевими плямами забарвлення. Серед викопних решток організмів найчастіше трапляються белемніти, спікули губок, уламки раковин іноцерамів, луска риб, залишки коралів, морські їжаки та зуби акул, простежуються також поодинокі залишки голок хвойних дерев.

Мергелі тріщинуваті. Тріщинуватість спостерігається до глибини 80-100 м. Переважно це тріщини вивітрювання, рідше - тектонічна тріщинуватість. В інтервалі її розвитку мергелі обводнені.

Над мергелями майже повсюдно залягає глиниста кора їхнього вивітрювання - мергелиста глина. Вона складена тонкодисперсною глинисто-карбонатною масою напівтвердої і твердої консистенції. Глина вміщує релікти звітрілих мергелів, часто озалізнена, сіра і жовтувато-сіра. Її потужність коливається в широких межах від 0,5-1,0 до 10 м і більше.

Поверхня верхньокрейдових відкладів на території Львова залягає на різних гіпсометричних рівнях. У північно-східній і східній частинах міста (г. Високий Замок, г. Чортова скеля) вона знаходиться на абсолютній позначці 320 м. У центральній частині Львівського плато (вул. Стрийська) - 300-310 м, на заході (Білогорща) - 275-285 м.

На розмитій поверхні крейди зі стратиграфічним неузгодженням залягає товща неогенових відкладів. Їхня потужність коливається від 10-20 до 100 м. У межах Білогорщо-Мальчицької долини вона зазвичай не перевищує 20 м, на Чортовій скелі - сягає 100 м. У віковому плані неогеновий комплекс представлений міоценом, який налічує породи раннього, середнього та пізнього баденію, об’єднані у три світи: опільську, тираську та косівську. У двох місцях (г. Чортова скеля, Кортумова гора) на відкладах верхнього баденію залягає малопотужна товща нижнього сармату - Волинський горизонт.

В об’ємі кожної світи простежується по декілька літолого-фаціальних відмін порід - шарів (верств), які суттєво відрізняються один від одного літологічним складом.

Найбільш повні розрізи неогену, які налічують відклади раннього, середнього та пізнього баденію приурочені до північно-західної (Кортумова гора) північно-східної (г. Високий Замок, Піщана гора), східної та південно-східної (Чортова скеля) частин території Львова.

У підошві неогенового комплексу залягають баранівські верстви, представлені, зазвичай, грубо-шаруватими літотамнієвими (багрянковими) вапняками.

Вгору за розрізом літотамнієві вапняки збагачуються піщаним матеріалом і часто переходять у карбонатні, грубозернисті пісковики з жовнами літотамній. Сумарна потужність літотамнієвих вапняків та пісковиків, здебільшого не перевищує 3-5 м, однак в окремих свердловинах вона може сягати 10-11 м.

Миколаївські верстви складені переважно ясно-сірими та сірими кварцовими та зеленувато-сірими кварцово-глауконітовими пісками та пісковиками. Піски дрібні, рідше середньозернисті з добре вираженою скісною шаруватістю, з прошарками бентоніту зі скрем’янілими стовбурами дерев. Сумарна потужність миколаївських шарів у межах Львова сягає 40 м. Часто у пісках трапляється фауна, представлена форамініферами, устрицями, моховатками, морськими їжаками тощо.

Нараївські верстви залягають безпосередньо на миколаївських пісках. Вони складені літотамнієвими вапняками та різнозернистими карбонатними пісковиками з жовнами літотамній. Це так званий середній літотамнієвий горизонт. Вапняки вміщують велику кількість фауни. Потужність нараївських верств у межах Львова не перевищує, зазвичай 2,0 м.

Геологічний розріз опільської світи завершується кривчицькими (ервілієвими) верствами. Вперше їх визначив і надав значення маркуючого горизонту М. Ломницький (1887). Вони складені переважно вапняками та вапнистими пісковиками з фауною Ervilia pusilla Phil. Потужність ервілієвих шарів становить, зазвичай 10-20 см, рідко сягає 1 м.

Баранівські та миколаївські верстви добре прослідковуються у Кривчицькому піщаному кар’єрі та піщано-вапняковому кар’єрі с. Бірки.

Нараївські вапняки - у давньому кар’єрі Львівської скульптурної фабрики, кривчицькі верстви - на Погулянці.

Тираська світа (середній баденій) включає тираські та ратинські верстви.

Тираські верстви складені гіпсами та ангідритами загальною потужністю до 30 м, які за простяганням змінюються пісками. Гіпсо-ангідритова товща залягає з розмивом на пісковиках опільського горизонту. Глибина їхнього залягання змінюється у широких межах. У західній частині міста (Рясна-Руська), у правому борту Білогірського потоку вони практично виходять на поверхню, або є на глибині 3-6 м, на абсолютних позначках 285­ 300 м. У південній та південно-західній частинах глибина залягання гіпсів сягає 12-15 і навіть 26 м, абсолютні позначки їхньої покрівлі 315-330 м. Здебільшого гіпси залягають на глибинах від 10 до 20 м. Поверхня їхня має незначний (0,0036) південно-західний нахил. Потужність гіпсо-ангідритової товщі коливається в широких межах від 1-3 до 27,6 м. Ділянки з їхньою підвищеною потужністю (10-15 м) тяжіють переважно до південної частини гіпсового масиву. Максимальну ж потужність зафіксовано у районі нового ЦУМу. За хімічним складом гіпси досить чисті. Вміст СаS04 в них коливається від 96, І до 99,6%. Серед багатьох різновидів гіпсів найчастіше трапляються дрібнозернистий, порфіроподібний та крупнозернистий. Дрібнозернистий гіпс - це переважно суцільна дрібно-кристалічна мономінеральна порода, що складається із різноорієнтованих ізометричних зерен, які щільно прилягають одне до одного і мають розміри від 0,1 до 0,4 мм. Колір цих гіпсів світло-сірий, білий, жовтуватий, іноді сірувато-коричневий. Потужність пачок, складених цим різновидом, не перевищує найчастіше 3-5 м.

Крупно- та гігантокристалічний гіпс залягає переважно у верхніх частинах розрізів, має жовтувато-коричневе, іноді темно-сіре забарвлення. Цю відміну гіпсів називають ще «шаблястою». Вона складається з окремих різноорієнтованих кристалічних індивідів пластинчастого гіпсу довжиною до 30 см і шириною 10-15 см, зцементованих між собою дрібнозернистим чи приховано-кристалічним гіпсом. На окремих ділянках дрібнозернистого цементу нема. Дрібнозернисті та шаблясті відміни гіпсів відрізняються за величиною пористості. Для дрібнозернистих вона становить 20,6, для шаблястих - 17,9 % . З існуванням у геологічному розрізі гіпсо-ангідритової товщі порід середнього баденію пов’язаний сульфатний карст.

 Сумарна площа карстонебезпечної зони в межах міста сягає 30 км . Водорозчинні породи простежуються у вигляді майже суцільної смуги шириною від 2,5 до 5,0 км, що простягається з південного сходу від долини р. Зубри на північний захід до с. Рясна-Руська.

У гіпсах на різних глибинах від поверхні зафіксовано велику кількість підземних карстових форм. Розміри порожнин у плані коливаються від 1-3 до 8-10 м, по вертикалі сягають 3,9 м (Рясна-Руська). На ділянках розвитку гіпсів значно поширені різні морфогенетичні типи поверхневих карстових форм: провальні карстові лійки, блюдця, западини, улоговини тощо. Карстові лійки мають, зазвичай, ізометричну форму діаметром від 3-5 до 15-18 м і глибину до 3 м і більше. Діаметр блюдець сягає 100-150 м, а улоговин - 200-300 м за глибини, що не перевищує, зазвичай, 1,5 м. Виявлені поверхневі форми карсту здебільшого давні. Розподіл їх за площею дуже нерівномірний.

На окремих ділянках, наприклад в районі сіл Сокільники, Березівка, Рясна-Руська їх кількість сягає 20-60 шт. на км2 . Тут вони формують своєрідний карстовий ландшафт. Більшість із них круглий рік наповнені водою, характеризуються своєрідним набором рідкісної флори і фауни, яка потребує захисту та охорони. Свіжі карстові лійки та западини виявлено лише у долинах Білогірського та Холодновідківського потоків. Завдяки унікальним ландшафтним особливостям такі ділянки мають велику пізнавальну цінність, повинні бути полігонами моніторингових досліджень динаміки розвитку карсту та рослинних сукцесій.

Ратинські верстви представлені світло-сірими та жовтувато-сірими, щільними, пелітоморфними, кавернозними хемогенними вапняками. Стратотип ратинських вапняків розташований на Ратинській височині у давньому кам’яному кар’єрі, який знаходиться біля північного борту глибокого яру, впадаючого у р. Маруньку. Головне відслонення вапняків розміщене в північному уступі кар’єру висотою приблизно 10 м. Посередині відслонення у вапняках розміщена велика печера, яку називають Медовою.

Стратиграфічно вапняки залягають вище кривчицьких верств. Детальні дослідження бортів кар’єру засвідчили, що у багатьох місцях вони заміщуються пісковиками. Тобто являють собою фаціальні відміни одного стратиграфічного горизонту. На Розточчі, у тому числі й у Львові (г. Високий Замок, Піскова гора, Чортова скеля) стратиграфічні відповідники ратинських пластів складені пісками та пісковиками.

Верхній баденій представлено косівською (пронятинською) світою. Геологічний розріз цієї світи розпочинається кайзервальдськими верствами, складеними кварц-глауконітовими, дрібно- та середньозернистими, сірими, жовтувато- та зеленувато-сірими пісками з прошарками слабкозцементованих пісковиків аналогічного складу і бентонітових глин. Їх потужність змінюється від 10 до 40 м. Характерною особливістю пісків є добре виражена скісна шаруватість. Тернопільські верстви завершують розріз верхнього баденію. Вони займають переважно вершинні поверхні рельєфу. За простяганням ці верстви мають різний фаціальний склад.

На вершині Піщаної гори залягають щільні піскуваті вапняки з дрібними жовнами літотамній і великою кількістю устриць. У давньому кар’єрі поблизу с. Бірки тернопільські верстви складені зеленуватим сильноглинистим пісковиком з дрібними жовнами літотамній та вапнистими, шаруватими глинами з великою кількістю дрібних і великих літотамній, сумарною потужністю понад 4 м.

У південній, західній і північно-західній частинах міста (на Львівському плато та в Білогоро-Мальчицькій долині) тернопільські верстви складені глинами.

У цьому районі простежуються прутські верстви, представлені зеленувато-, жовтувато-, голубувато-сірими глинами з прошарками і лінзами глауконітових пісків та пісковиків потужністю 5-12 м.

Нижче за розрізом залягають вербовецькі верстви, складені темно-сірими масивними глинами з домішкою дрібних уламків вапняку. Потужність цих верств коливається від 5-7 до 14 м. Часто вони вміщують щебінь і брили кварцитоподібних масивних пісковиків та уламків пелітоморфних вапняків. Потужність глин змінюється від 3-5 до 20-26 м. Здебільшого вони залягають на розмитій поверхні гіпсів, рідше - на підстилаючих їх пісковиках і пісках нижнього баденію.

На Кортумовій горі і Чортових скелях на розмитій поверхні відкладів верхнього баденію виявлено незначні за потужністю товщі волинських верств нижнього сармату. За літологічним складом це різнозернисті пісковики, піски, листуваті глини та щільні мергелі з сарматською фауною.

Використано матеріали «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, П. Волошин, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

 *Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.