У геоструктурному плані територія Винниківщини розташована на Західноєвропейській платформі, в межах Львівського палеозойського прогину, виповненого потужною (понад 6-7 км) товщею осадових порід протерозою, палеозою та мезо-кайнозою.
Геологічна будова Львова та околиць подана на фрагменті геологічної карти, складеної Л.С. Герасимовим (1968).
Найдавнішими дочетвертинними відкладами на території Винниківщини, що залягають вище базису ерозії, є накопичення маастрихтського ярусу верхньої крейди. Вони належать до складу порід, які виповнюють так звану Львівсько-Люблінську крейдову западину. Ця западина простягається з північного заходу на південний схід. Її вісь проходить поблизу Львова.
Крейдовий комплекс відкладів тут має сумарну потужність 800-900 м. Літологічно породи маастрихтського ярусу складені сірими, світло-сірими і зеленувато-сірими мергелями. На території Винниківщини поширені львівські мергелі. Їхньою характерною особливістю є підвищений вміст вуглекислого кальцію, кількість якого змінюється від 43 до 77%. Завдяки його високому вмісту порода бурхливо закипає при взаємодії з соляною кислотою. У мергелях простежується значна кількість піриту. Він утворює дрібні конкреції, поодинокі кристали кубічної форми та тоненькі плівки, що вкривають викопні залишки фауни.
Окиснення піриту супроводжується утворенням скупчень гідрооксидів заліза - лимоніту, завдяки якому порода набуває жовтуватого з помаранчевими плямами забарвлення. Серед викопних решток організмів найчастіше трапляються белемніти, спікули губок, уламки раковин іноцерамів, луска риб, залишки коралів, морські їжаки та зуби акул, простежуються також поодинокі залишки голок хвойних дерев.
Мергелі тріщинуваті. Тріщинуватість спостерігається до глибини 80-100 м. Переважно це тріщини вивітрювання, рідше - тектонічна тріщинуватість. В інтервалі її розвитку мергелі обводнені.
Над мергелями майже повсюдно залягає глиниста кора їхнього вивітрювання - мергелиста глина. Вона складена тонкодисперсною глинисто-карбонатною масою напівтвердої і твердої консистенції. Глина вміщує релікти звітрілих мергелів, часто озалізнена, сіра і жовтувато-сіра. Її потужність коливається в широких межах від 0,5-1,0 до 10 м і більше.
Поверхня верхньокрейдових відкладів на території Львова залягає на різних гіпсометричних рівнях. У північно-східній і східній частинах міста (г. Високий Замок, г. Чортова скеля) вона знаходиться на абсолютній позначці 320 м. У центральній частині Львівського плато (вул. Стрийська) - 300-310 м, на заході (Білогорща) - 275-285 м.
На розмитій поверхні крейди зі стратиграфічним неузгодженням залягає товща неогенових відкладів. Їхня потужність коливається від 10-20 до 100 м. У межах Білогорщо-Мальчицької долини вона зазвичай не перевищує 20 м, на Чортовій скелі - сягає 100 м. У віковому плані неогеновий комплекс представлений міоценом, який налічує породи раннього, середнього та пізнього баденію, об’єднані у три світи: опільську, тираську та косівську. У двох місцях (г. Чортова скеля, Кортумова гора) на відкладах верхнього баденію залягає малопотужна товща нижнього сармату - Волинський горизонт.
В об’ємі кожної світи простежується по декілька літолого-фаціальних відмін порід - шарів (верств), які суттєво відрізняються один від одного літологічним складом.
Найбільш повні розрізи неогену, які налічують відклади раннього, середнього та пізнього баденію приурочені до північно-західної (Кортумова гора) північно-східної (г. Високий Замок, Піщана гора), східної та південно-східної (Чортова скеля) частин території Львова.
У підошві неогенового комплексу залягають баранівські верстви, представлені, зазвичай, грубо-шаруватими літотамнієвими (багрянковими) вапняками.
Вгору за розрізом літотамнієві вапняки збагачуються піщаним матеріалом і часто переходять у карбонатні, грубозернисті пісковики з жовнами літотамній. Сумарна потужність літотамнієвих вапняків та пісковиків, здебільшого не перевищує 3-5 м, однак в окремих свердловинах вона може сягати 10-11 м.
Миколаївські верстви складені переважно ясно-сірими та сірими кварцовими та зеленувато-сірими кварцово-глауконітовими пісками та пісковиками. Піски дрібні, рідше середньозернисті з добре вираженою скісною шаруватістю, з прошарками бентоніту зі скрем’янілими стовбурами дерев. Сумарна потужність миколаївських шарів у межах Львова сягає 40 м. Часто у пісках трапляється фауна, представлена форамініферами, устрицями, моховатками, морськими їжаками тощо.
Нараївські верстви залягають безпосередньо на миколаївських пісках. Вони складені літотамнієвими вапняками та різнозернистими карбонатними пісковиками з жовнами літотамній. Це так званий середній літотамнієвий горизонт. Вапняки вміщують велику кількість фауни. Потужність нараївських верств у межах Львова не перевищує, зазвичай 2,0 м.
Геологічний розріз опільської світи завершується кривчицькими (ервілієвими) верствами. Вперше їх визначив і надав значення маркуючого горизонту М. Ломницький (1887). Вони складені переважно вапняками та вапнистими пісковиками з фауною Ervilia pusilla Phil. Потужність ервілієвих шарів становить, зазвичай 10-20 см, рідко сягає 1 м.
Баранівські та миколаївські верстви добре прослідковуються у Кривчицькому піщаному кар’єрі та піщано-вапняковому кар’єрі с. Бірки.
Нараївські вапняки - у давньому кар’єрі Львівської скульптурної фабрики, кривчицькі верстви - на Погулянці.
Тираська світа (середній баденій) включає тираські та ратинські верстви.
Тираські верстви складені гіпсами та ангідритами загальною потужністю до 30 м, які за простяганням змінюються пісками. Гіпсо-ангідритова товща залягає з розмивом на пісковиках опільського горизонту. Глибина їхнього залягання змінюється у широких межах. У західній частині міста (Рясна-Руська), у правому борту Білогірського потоку вони практично виходять на поверхню, або є на глибині 3-6 м, на абсолютних позначках 285 300 м. У південній та південно-західній частинах глибина залягання гіпсів сягає 12-15 і навіть 26 м, абсолютні позначки їхньої покрівлі 315-330 м. Здебільшого гіпси залягають на глибинах від 10 до 20 м. Поверхня їхня має незначний (0,0036) південно-західний нахил. Потужність гіпсо-ангідритової товщі коливається в широких межах від 1-3 до 27,6 м. Ділянки з їхньою підвищеною потужністю (10-15 м) тяжіють переважно до південної частини гіпсового масиву. Максимальну ж потужність зафіксовано у районі нового ЦУМу. За хімічним складом гіпси досить чисті. Вміст СаS04 в них коливається від 96, І до 99,6%. Серед багатьох різновидів гіпсів найчастіше трапляються дрібнозернистий, порфіроподібний та крупнозернистий. Дрібнозернистий гіпс - це переважно суцільна дрібно-кристалічна мономінеральна порода, що складається із різноорієнтованих ізометричних зерен, які щільно прилягають одне до одного і мають розміри від 0,1 до 0,4 мм. Колір цих гіпсів світло-сірий, білий, жовтуватий, іноді сірувато-коричневий. Потужність пачок, складених цим різновидом, не перевищує найчастіше 3-5 м.
Крупно- та гігантокристалічний гіпс залягає переважно у верхніх частинах розрізів, має жовтувато-коричневе, іноді темно-сіре забарвлення. Цю відміну гіпсів називають ще «шаблястою». Вона складається з окремих різноорієнтованих кристалічних індивідів пластинчастого гіпсу довжиною до 30 см і шириною 10-15 см, зцементованих між собою дрібнозернистим чи приховано-кристалічним гіпсом. На окремих ділянках дрібнозернистого цементу нема. Дрібнозернисті та шаблясті відміни гіпсів відрізняються за величиною пористості. Для дрібнозернистих вона становить 20,6, для шаблястих - 17,9 % . З існуванням у геологічному розрізі гіпсо-ангідритової товщі порід середнього баденію пов’язаний сульфатний карст.
Сумарна площа карстонебезпечної зони в межах міста сягає 30 км . Водорозчинні породи простежуються у вигляді майже суцільної смуги шириною від 2,5 до 5,0 км, що простягається з південного сходу від долини р. Зубри на північний захід до с. Рясна-Руська.
У гіпсах на різних глибинах від поверхні зафіксовано велику кількість підземних карстових форм. Розміри порожнин у плані коливаються від 1-3 до 8-10 м, по вертикалі сягають 3,9 м (Рясна-Руська). На ділянках розвитку гіпсів значно поширені різні морфогенетичні типи поверхневих карстових форм: провальні карстові лійки, блюдця, западини, улоговини тощо. Карстові лійки мають, зазвичай, ізометричну форму діаметром від 3-5 до 15-18 м і глибину до 3 м і більше. Діаметр блюдець сягає 100-150 м, а улоговин - 200-300 м за глибини, що не перевищує, зазвичай, 1,5 м. Виявлені поверхневі форми карсту здебільшого давні. Розподіл їх за площею дуже нерівномірний.
На окремих ділянках, наприклад в районі сіл Сокільники, Березівка, Рясна-Руська їх кількість сягає 20-60 шт. на км2 . Тут вони формують своєрідний карстовий ландшафт. Більшість із них круглий рік наповнені водою, характеризуються своєрідним набором рідкісної флори і фауни, яка потребує захисту та охорони. Свіжі карстові лійки та западини виявлено лише у долинах Білогірського та Холодновідківського потоків. Завдяки унікальним ландшафтним особливостям такі ділянки мають велику пізнавальну цінність, повинні бути полігонами моніторингових досліджень динаміки розвитку карсту та рослинних сукцесій.
Ратинські верстви представлені світло-сірими та жовтувато-сірими, щільними, пелітоморфними, кавернозними хемогенними вапняками. Стратотип ратинських вапняків розташований на Ратинській височині у давньому кам’яному кар’єрі, який знаходиться біля північного борту глибокого яру, впадаючого у р. Маруньку. Головне відслонення вапняків розміщене в північному уступі кар’єру висотою приблизно 10 м. Посередині відслонення у вапняках розміщена велика печера, яку називають Медовою.
Стратиграфічно вапняки залягають вище кривчицьких верств. Детальні дослідження бортів кар’єру засвідчили, що у багатьох місцях вони заміщуються пісковиками. Тобто являють собою фаціальні відміни одного стратиграфічного горизонту. На Розточчі, у тому числі й у Львові (г. Високий Замок, Піскова гора, Чортова скеля) стратиграфічні відповідники ратинських пластів складені пісками та пісковиками.
Верхній баденій представлено косівською (пронятинською) світою. Геологічний розріз цієї світи розпочинається кайзервальдськими верствами, складеними кварц-глауконітовими, дрібно- та середньозернистими, сірими, жовтувато- та зеленувато-сірими пісками з прошарками слабкозцементованих пісковиків аналогічного складу і бентонітових глин. Їх потужність змінюється від 10 до 40 м. Характерною особливістю пісків є добре виражена скісна шаруватість. Тернопільські верстви завершують розріз верхнього баденію. Вони займають переважно вершинні поверхні рельєфу. За простяганням ці верстви мають різний фаціальний склад.
На вершині Піщаної гори залягають щільні піскуваті вапняки з дрібними жовнами літотамній і великою кількістю устриць. У давньому кар’єрі поблизу с. Бірки тернопільські верстви складені зеленуватим сильноглинистим пісковиком з дрібними жовнами літотамній та вапнистими, шаруватими глинами з великою кількістю дрібних і великих літотамній, сумарною потужністю понад 4 м.
У південній, західній і північно-західній частинах міста (на Львівському плато та в Білогоро-Мальчицькій долині) тернопільські верстви складені глинами.
У цьому районі простежуються прутські верстви, представлені зеленувато-, жовтувато-, голубувато-сірими глинами з прошарками і лінзами глауконітових пісків та пісковиків потужністю 5-12 м.
Нижче за розрізом залягають вербовецькі верстви, складені темно-сірими масивними глинами з домішкою дрібних уламків вапняку. Потужність цих верств коливається від 5-7 до 14 м. Часто вони вміщують щебінь і брили кварцитоподібних масивних пісковиків та уламків пелітоморфних вапняків. Потужність глин змінюється від 3-5 до 20-26 м. Здебільшого вони залягають на розмитій поверхні гіпсів, рідше - на підстилаючих їх пісковиках і пісках нижнього баденію.
На Кортумовій горі і Чортових скелях на розмитій поверхні відкладів верхнього баденію виявлено незначні за потужністю товщі волинських верств нижнього сармату. За літологічним складом це різнозернисті пісковики, піски, листуваті глини та щільні мергелі з сарматською фауною.
Використано матеріали «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, П. Волошин, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар