Андрій Байцар: Мода Львова і Винник у фоторафіях в 1960-х

Більшість винниківчан жили тоді дуже скромно, і одягалися по простому. Також ще зберігалися елементи воєнної уніформи, які були як повсякденний одяг. Цікаво, за часи «відлиги», ще шилися кітелі і галіфе. У вжитку з верхнього одягу були кожухи, широко розповсюджені куфайки, що носили й чоловіки, і жінки. В цих роках буденно було вийти у куфайці і на Винники (тобто в центр міста), і ніхто на це не звертав уваги. Навіть і в 70-х роках це не було якоюсь «крамолою».

У 1960-ті в повсякденному житті в обігу були ще кирзові чоботи, що носили обидві статі, і навіть діти, або більш дорогі «хромові» чоботи.

У 1960-х роках, коли світ поступово відійшов від воєнних страхів і економіка почала відновлюватися, мода знову зробила крутий поворот. Ідеалом краси стали тендітні, дуже худі моделі на кшталт Твіггі, а разом із ними — мінімалістичні силуети, короткі сукні, легкі тканини, яскравий макіяж та підкреслена індивідуальність. Такий образ, заснований на молодості, витонченості й певній недоступності, залишається актуальним і донині.

У 1960-х та 1970-х роках капелюх залишався важливим елементом міської культури, хоча його роль поступово трансформувалася від обов’язкового атрибута до модного аксесуара. Класичний фетровий капелюх із м'якими полями та характерною заглибиною був особливо популярним серед інтелігенції, викладачів та старшого покоління. Чоловічі капелюхи цих років сильно не відрізнялися від капелюхів 30-х — 40-х років. Але широкі та середні криси у 30-х роках, що тримали чітку форму помітно звузилися у 60-х, капелюх став компактнішим. Фетр був нижчої якості, поява синтетичних домішок (в 30-х роках - якісний фетр із кролячого пуху).

У 20-50-х роках носили переважно капелюхи Федора (тип фетрового капелюха з широкими крисами й заломом на наголовку; зазвичай розширюється донизу й має дві ум'ятини по боках; наголовок може мати округлу, краплеподібну або діамантоподібну форму, поздовжній і центральний заломи, розташування бічних ум'ятин може бути різним).

Отже, модні тенденції «брали» своє. Мода, зрештою, почала впливати загалом на стиль життя.

Знамениті вестерни з югославським актором Гойко Мітічем суттєво вплинули на радянську моду. Вони спровокували справжній бум на ковбойську та індіанську тематику в СРСР наприкінці 1960-х та у 1970-х роках. Хоча фільми виробництва кіностудії DEFA (НДР) показували індіанців як шляхетних героїв, а колонізаторів-ковбоїв — як антигероїв, радянська молодь запозичувала елементи стилю обох сторін. Фільми підігріли й без того шалений дефіцитний попит на джинси. Куртки та штани з деніму стали головним символом крутості, копіюючи екранний образ «ковбоїв».

Куртки, жилети та сумки з бахромою, які носив Гойко Мітіч у ролях Чінгачгука чи Оцеоли, стали ультрамодними серед радянських хіпі та модників. Їх часто шили власноруч або замовляли в ательє.

Класичні ковбойські сорочки в клітинку (фланелеві або бавовняні) стали базовим елементом чоловічого, а згодом і жіночого повсякденного гардероба. Спроби копіювати ковбойське взуття (чоботи з гострими носами) та масивні шкіряні ремені з великими металевими пряжками стали мрією багатьох тогочасних підлітків.

1960-ті рр. Інтелігенція часто обирала поєднання класики з елементами етностилю, наприклад, вишиванку під піджак.

На початку 1960-х рр. ще трималася мода 1950-х — приталені сукні з дуже пишними спідницями, що підкреслювали талію. Пізніше стали модними прямі сукні та спідниці. Спідниці ставали коротшими, з'явилися перші міні. У моду входили підбори-шпильки, хоча англійський середній каблук залишався практичнішим вибором. У 1961 році з’явилися перші жіночі туфлі на шпильках. Висота підбора сягала аж 12 сантиметрів! Популярні були яскраві хустки, намиста, зачіски «бабетта» (високий начіс).

Чоловіки у другій половині 1960-х носили подовжені піджаки на трьох ґудзиках, часто з двобортною застібкою, звужені до низу штани без манжетів; вузькі краватки («оселедці»), сорочки з вузькими комірцями. На початку 1960-х штанини стрімко звужуються, від стандарту 35—40 см до 25—30 см.

Від початку 1962 року в моді були хула-хупи, у народі це називали обручами. Їх дівчата й жінки крутили навколо талії на відпочинку, на подвір’ях і у квартирах.

В 1960-ті відбувається стрімкий ривок у наближенні до світових взірців, через повальну «хімізацію народного господарства», якою був захоплений генсек М. Хрущов. Хімічна промисловість породжує нові поняття в текстилі: капрон, лавсан, вінол, орлон, нейлон і т. д. З синтетичних та штучних тканин виготовляють усе: від шуб до шкарпеток. Завдяки «хімізації» в чоловічій моді з’являється знакова річ першої половини 1960-х — біла нейлонова сорочка. Найпопулярніші — білого кольору, а коли зношувались — їх перефарбовували. Популярним стало синтетичне хутро, і в моду ввійшов мохер.

Тоді ж у модників з’явилися болонові плащі. Це була епоха парадоксального тріумфу синтетичних тканин. Болонья (від назви італійського міста Болонья, звідки походить ця тканина) — синтетична тканина, яка призначена для виробництва плащів, курток та іншого водонепроникного одягу. Тканина «болонья» потрапила в СРСР з Італії на початку 1960-х років. Спочатку вона вироблялася на Наро-Фомінському шовковому комбінаті, де перейняли італійський досвід її виготовлення. «Болонова» гарячка не вщухала, допоки кожен бажаючий не купив собі такого плаща. Болоновий плащ - річ на всі випадки, за будь-якої погоди і для будь-якої ї нагоди.

«Болонья» являла собою капрон або нейлон, покритий поліакрилатами і силіконами. Тому, якщо на неї в ті часи потрапляв органічний розчинник (ацетон, уайтспірит), вона розчинялась і утворювались дірки. Вона більш ніж в два рази легше бавовняної тканини і набагато міцніша. «Болонья» не пропускає не тільки воду, а й повітря, їй шкодять прямі сонячні промені

Товар був дефіцитним, тому дорогим і престижним, а від того й модним. Імпортні італійські «болоньї» коштували 80—90 рублів, а радянські 45—50 рублів.

У 1967 році прийшла мода на одяг із кримплену, який швидко електризувався. Тому почали масово випускати антистатики — рідини, що нейтралізують електричний заряд.

Кримплен — тканина з синтетичного волокна, яка легко переться і не мнеться. Недоліками матеріалу є висока водопроникність і тривалий час висихання. Використовується для шиття верхнього одягу. Батьківщиною кримплену вважається Велика Британія, саме там був запатентований цей вид тканини в 1946 році.

Пік популярності кримплену в СРСР припав на середину 1970-х років. Пізніше він поступився сумішовим тканинам, які за характеристиками ближче до натуральних тканин.

У 60-х роках в СРСР, коли в країні з'явилося таке поняття, як мода, радянські дівчата дізналися про міні-спідниці (на 15—20 сантиметрів вище від колін) і короткі сукні. А 1966 року, завдяки В'ячеславу Зайцеву, на дефіле в коротких спідницях вперше вийшли манекенниці в Будинку моделей в Москві.

Але ще кілька років у них забороняли приходити до шкіл та вишів. Та все ж радянські чоловіки вперше за всі часи одержали можливість спостерігати при денному світлі у громадських місцях ті частини жіночих ніг, які віками були сховані під довгими сукнями, і які чоловіки домальовували у своїй уяві.

До кінця 1960-х років міні-спідниці остаточно завоювали любов молодого покоління по всьому СРСР, що спочатку викликало обурення у блюстителів моралі і представників більш старшого покоління. Так, школярок через сміливе вбрання могли відправити додому перевдягатися, а дорослим робили зауваження на роботі і навіть погрожували виключити з комсомолу чи партії. Однак все це не мало жодного результату і вже на початку 1970-х міні-спідниці стали носити навіть ті, кому за 40.

В ансамблі з міні дуже ефектний вигляд мали панчохи «капрони» тілесного кольору (мода на чорні з’явилась дещо пізніше) зі швом ззаду по центру, який візуально видовжував ноги.

1964 р. дівчата у Львові почали вже масово носити штани, що шокувало консервативне покоління не менше, аніж міні. Хоча аж до початку 1970-х жінок у штанях не пускали до ресторанів, барів, кінотеатрів.

До кінця 1960-х у жіночій моді вже панували брючні костюми, а на відпочинку з’явилися раніше не бачені ґумові капці — в’єтнамки. У 1969 році особливо престижним було італійське взуття. За ним — фінське, югославське й чеське. Радянське взуття на той час коштувало 20—30 рублів, але було й дешеве — від 8 рублів. Китайські кеди коштували майже вдвічі дорожче від радянських — 4 рублі 50 копійок. Імпортне взуття у магазинах коштувало 30—40 рублів, а не встиг вхопити — купуй у «спекулянтів» за 70—100 рублів.

У магазинах зрідка почав з’являтися досить пристойний за радянськими мірками одяг. Тому від 1960-х значно більше винниківчан стали купувати готовий одяг у магазинах. Але через вимушену ощадливість більшість жителів Радянського Союзу тоді своїм дітям брали одяг «на виріст», тобто на один-два розміри більший, просто підтягуючи його паском. Подібно купували і взуття, набиваючи в носок вату.

1970-ті рр. Мода в одязі 1970-х після казенно-сірих 1960-х дивувала барвами та яскравістю.

Основновними рисами стилю 1970-х років стала різноплановість. Це десятиліття поєднує безліч стильових напрямків: етно, класика, романтика, фольклор, спорт, хіпі, диско та панк.

Дівчата стали обирати такий одяг, який можна вранці одягнути на роботу, а після того піти в ньому на танці. Основним поняттям стала «антимода». Головною метою у 1970-ті роки було виглядати неординарно.

Жіноча мода 1970-х років пройшла під знаком еклектики та свободи самовираження, де культові мініспідниці, що здійснили революцію у 1960-х, стали повноцінною частиною повсякденного гардероба. Попри появу конкуруючих довжин міні та максі, мініспідниці залишалися символом сміливості, але набули абсолютно нового стилістичного забарвлення завдяки впливу субкультури хіпі, диско та бохо-естетики.

Виразно довшими стали жіночі сукні, спідниці, плащі з гладких, узорних або картатих тканин. Вони формували вертикальний, об’ємніший, фалдистий силует.

Чоловіче вбрання відзначалося функціональністю, простою конструкцією та багатошаровістю: піджаки, куртки, сорочки з високим і гострим коміром, майки, гольфи, джинси, штани-кльоші.

Штани-кльош — це головний символ і легендарний тренд моди 1970-х років. Вони уособлювали свободу, бунтарський дух, епоху диско та рок-н-ролу. У 70-х їх комбінували з короткими топами, вільними блузами, водолазками та взуттям на платформі чи масивних підборах. Кльош — це особливий крій штанів, який облягає стегна і поступово розширюється донизу (від коліна або від стегна), нагадуючи форму дзвона.

Чоловіча мода зазнала фемінізації. Чоловіки тоді носили доволі «жіночні» картаті сорочки з квітами, туфлі на високих підборах, яскраві кольорові шкарпетки.

Зимовим одягом для обох статей були дублянки, хутряні та в’язані власноруч шапки, високе важке взуття.

На дублянках схибилися практично всі. Вони були дорогими, але престижними. Разом з шапкою з натурального хутра, подібної до тієї, що була на героїні Барбари Брильської у фільмі «Іронія долі, або З легким паром», вона становила найхарактерніший жіночий образ тієї пори.

У цю епоху дівчата розпочали носити яскраві та великі прикраси. Популярними були намиста з перлів, масивні браслети, сережки. А також - масивний каблук, платформа та танкетка. Тоді жодна модна жінка не уявляла себе без взуття на платформі, яка іноді сягала 15 см заввишки.

Приблизно від середини 1970-х половина Львова ходила в одязі з кремпліну. Це були чоловічі й жіночі костюми, демісезонні плащі, мода на які прийшла з НДР. У чоловіків стали популярними «водолазки» — тонкі светри під горло: імпортні — із синтетики, або натуральні радянські, з рукавами, обшитими, наче на спідній білизні. Серед молоді дуже популярними були сорочки-хакі, які до Львова привозили студенти-кубинці з Вищого військового училища.

Перші імпортні кросівки з’явилися у продажу у Львові 1978 року. Це були чеські СEBО і югославські Convers — All Stars за 60 руб. Звісно, їх завжди продавали «з-під поли», і вони завжди були дефіцитом. З магазину «Каштан» почалася мода на чоловіче взуття Salamander і фінські куртки. Відтоді куртки почали рішуче витісняли пальто. У кінці 1970-х років в моді була куртка «аляска».

У 1970-ті роки львів'янки все частіше обирали джинси. Вони стали у той час уніформою.

Використано матеріалами: Ілько Лемко «Львів 1970-ті: русифікований побут, рибний дефіцит, ковбаса 4-х сортів, цигарки Marlboro і тотальна мода на джинси. 2023 р.» та Ілько Лемко «Коли є «все» не для всіх, зате є джинси, «довгі патли» і жовто-сині трамваї. Побутові хроніки Львова: 1960-ті. 2023 р.».