Спогади дитинства. 1960-1970-і рр. А санчата їм усім, змайстрував старий Максим!!!

 

Яка ж зима без санчат, лиж, ковзанів! Зима для нас, дітей 1960-1970-х рр., була жадана пора.  Зими були холодні й сніжні, сніг скрипів!  Спогади про зиму та санчата завжди сповнені тепла, навіть якщо за вікном тріщить мороз. Це  яскраві картини дитинства, наповнені сміхом, адреналіном від швидкого спуску з гірки та домашнім затишком, де всі були живими й життєрадісними (дідо, баба, мама й тато) й чекали тебе.

Одним із найперших спогадів є звук снігу, який  скрипить під валянками чи чобітками, коли виходиш на вулицю. Цей звук асоціюється з передчуттям веселощів та ігор.  Багато хто згадує санки, зроблені дідами  чи батьками,  які були не просто забавкою, а справжнім витвором мистецтва та гордістю. Великі, дерев'яні чи металеві, вони могли вмістити цілу компанію дітлахів. Такі сани колись мені зробив дід Олег, їм вже майже 60 років, зберігаю і шаную їх до тепер!

Головна розвага — це, звісно, катання з гори. Неважливо, була це маленька  вулична гірка чи гора у лісі,  відчуття швидкості, вітру в обличчі та легкого страху запам'ятовується на все життя. Винниківська дітвора каталася на санках на Жупані, Лисівці, Діброві. У Діброві особливо людно й гамірно було на «Двох горбах». Це було улюблене місце дітей із Загороддя, Розлавки й Камчатки.

Гуртове катання на санках цілою «зграєю» -  зміцнювало дружбу та дарувало відчуття спільноти.

Додому після катання старались прийти непомітно для батьків, бо були обмерзлі й  мокрі з ніг до голови. І що характерно, діти мало хворіли простудними хворобами.  Були загартовані снігом і морозом. А скільки позитиву було після катання! Зараз «ДІБРОВА» стоїть сама, невесела, похмура…

Майже всі великі дерева вирубані, й дітвори не має… 

Львів, 1 січня 1961 року. Світлив Юліан Дорош

 

 

 

 

«Зима століття». 1929 р. на Винниківщині

У ХХ столітті винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – у 1901, 1912, 1917, 1921/22, 1924, 1927/28, 1928/29, 1935, 1937, 1939/40, 1940/41, 1941/42, 1943, 1946/47, 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956, 1962/63, 1978/79, 1984/85, 1986/87, 1995/96, 1996/97    роках;  у ХХI столітті  – 2009/10, 2012 та 2017 роках.

Зими 1920-1930-х років були доволі сніжними. За спогадами очевидців, в ті зими на деяких вулицях снігові замети сягали дахів високих машин.

«Зимою століття» вважалася зима на рубежі 1928 та 1929 років. Тоді рекордно низькі температури показували термометри по всій Європі, не оминула ця зима й Винниківщину.

Пeршi снiгoпaди трaпилися вжe в пeршiй пoлoвинi жовтня 1928 р. Пoстiйний снiгoвий пoкрив тривaв бeзпeрeрвнo з пoчaткy грyдня дo сeрeдини квiтня, a йoгo тoвщинa в пeрioд з сiчня пo бeрeзeнь стaнoвилa вiд 20-60 см в низинi дo 100 см i бiльшe в пeрeдгiрських рaйoнaх.

Через постійні снігові замети у Львівській дирекції залізниць дорожній рух майже на всіх місцевих залізницях довелося припинити на якийсь час, а коли відновили, то потяги до Львова все рівно запізнювались: швидкий поїзд із Варшави – 15 хвилин, із Кракова – 45 хвилин, пасажирський із Бродів – 120 хвилин, з Варшави – 140 хвилин, із Самбора – 35 хвилин, з Тернополя – 14 хвилин.

Львiвськi вyлицi взимкy 1929 рoкy рoзчищaв вiд снiгy гyсeничний тaнк. Гaзeти пoвiдoмляли тaкe: «Вжe кiлькa днiв прaцює y Львoвi – гyсeничний тaнк, oблaднaний мoтoрoм пoтyжнiстю 1000 кiнських сил, який викoристoвyється для видaлeння бiльших шaрiв снiгy. Koли тaнк їхaв пo вyлицях, тo викликaв нeaбиякe зaхoплeння тa вeликий iнтeрeс y пeрeхoжих».

У ту зиму у Львові доклали великих зусиль для підтримання основних вулиць та трамвайних рейок у такому стані, який би дозволяв б підтримувати комунікацію. У січні 1929 р. сміття зі Львова вивозили на конях, а всі вантажівки використовували для перевезення снігу з міста.

11929 р. Львів, вул. Стрийська

Зима 1978/79 р. на Винниківщині

 

У ХХ столітті винниківчани запамʼятали декілька суворих зим – у 1901, 1912, 1917, 1921/22, 1924, 1927/28, 1928/29, 1935, 1937, 1939/40, 1940/41, 1941/42, 1943, 1946/47, 1949/50, 1952/53, 1953/54, 1955, 1956, 1962/63, 1978/79, 1984/85, 1986/87, 1995/96, 1996/97    роках;  у ХХI столітті  – 2009/10, 2012 та 2017 роках. 

 Зима 1978/79 року була морозною, триваю і сніжною. Вона була суворою, з сильними морозами, які сягали -32°C і нижче у західних областях. В Івано-Франківську було зафіксовано -32,4°C,  в Рівному — -31,4°C, у  Львові - -21,6°C.  1979 рік у Львові не відзначився рекордними морозами.

Ці морози мали значний негативний вплив на сільське господарство (вимерзання плодових дерев), призвели до труднощів із доставкою продуктів.

Грудень 1978 року видався теплим та майже без опадів. Різка зміна погоди настала в ніч з 29 на 30 грудня, коли з півночі на країну насунув холодний атмосферний фронт, який приніс з собою мороз та великі опади снігу. 1 січня вже майже вся Україна була засипана снігом та паралізована. 

Зустріч 1979 року пройшла в умовах очікування потепління, а не святкування. Влада рекомендувала не випускати дітей на вулицю.

1970-і рр. Львів 

Трагедія УПЦ у США

 

Трагедія УПЦ у США, яка пішла після смерті Патріарха Мстислава під владу греків - навіть українські могили в Бавнд Бруці теперішні владики готові продати з молотка! Головні «актори»: Антоній Щерба та Даниїл Зелінський!

Доцарювалися "владики".

1."Після смерті Його Святості Мстислава у 1993 році, у грудні 1994 року, після невдалої спроби стати Патріярхом Київським, архиєпископ Антоній разом з Митрополитом Костянтином таємно увійшли в угоду з престолом у Стамбулі, зрадили свою Українську Православну Автокефальну Церкву, і на початку 1995 року були переведені в ієрархію Константинопольського Церкви, базованої у Туреччині, зрадивши свою Матірну Церкву у Києві.

2. Їм були надані єпископські титули тої церкви: архиєпискор Антоній став АНТОНІЄМ ГІЕРОПОЛІССЬКИМ і надалі не визнавався єпископом Української Автокефальної церкви.

3. Патріярх розташованої у Туреччині Константинопольського церкви тепер заявляє, що УПЦ США Є адміністративною частиною Константинопольського Церкви і єпископи УПЦ США в даний час знаходяться під безпосереднім контролем Вселенського Патріярха.

4. В 1995 році Патріярх Константинопольський чітко запевнив московську патріархію маловідомим офіційним документом (протокол 937), що долучення ієрархів УПЦ США до Константинопольського церкви НАЗАВЖДИ заборонить колишнім священнослужителям УПЦ США пропагувати будь- яку самостійність (автокефалію) для будь-якої Української Православної Церкви.

5. Протягом 13ти років архиєпископ Антоній чинив різноманітні дії, включно з судовими позовами, проти парафій, які висловлювали сумнів у коректності угоди архиєпископа Антонія та інших ієрархів з Константинополем. Вони звертали увагу на негативні наслідки, до яких приведе ця угода, для Української Православної Церкви та для української державності.

6. Парафії не погоджувалися належати до Константинополя і підкреслювали, що своїми діями архиєпископ Антоній відмовився від своїх позицій в юрисдикції УПЦ США, що він НЕ МАВ ПОВНОВАЖЕНЬ підпорядковувати УПЦ США іноземному пануванню, цілковито порушуючи її Конституцію, а також, що вони активно вводили в оману віруючих.

7. Всі суди і позови проти парафіян архиєпископ Антоній програв, а суд відхилив скарги Антонія на конституційних підставах. Апеляційний відділ Верховного Суду Нью Джерсі дуже чітко визнав права парафії на власне майно та адміністрацію, і контроль над всім залишився у руках парафіян.

8. Наслідки цієї багаторічної тяганини: парафії можуть успішно захищати свої права на своє власне майно та управління і залишатися вірними і відданими Материнській Церкві в Україні.

9. Цей наслідок набере більш важливого значення у світлі останніх подій в Константинопольський церкві, яка сьогодні претендує на визнання УПЦ США в якості свого адміністративного підрозділу.

10. У листопаді 2009 року Вселенський Патріярхат зажадав від всіх його єпископів, щоб вони переписали частину свого єпархіального нерухомого майна на Патріярха Константинопольського.

Крім того, Константинопольський Патріярхат проводить реорганізацію своїх північно- американських церковних адміністрацій, і існують докази того, що управління УПЦ США буде передано посереднику- єпископу, призначеному Церквою із престолом у Туреччині, скасовуючи роль собору УПЦ США що цілковито суперечить Конституції УПЦ США.

Якщо це станеться, це перетворить духовну невірність колишніх ієрархів УПЦ США в ганебну, безсердечну зраду української діяспори".

Тепер, у 2025 році наші українські парафії у Австралії і Новій Зеландії "спокійно" переходять у юрисдикцію чужого патріярхату. Того ніколи б не сталося, якби ми і до нині були незалежною Українською Православною Автокефальною Церквою у діяспорі.

За матеріалами ФБ Halyna Jasinski. 

З історії.
        У неділю, 10 жовтня 1965 року ,відбулося урочисте освячено Церкви-пам'ятника святого апостола Андрія в Саут-Баунд-Бруці - кафедрального собору Української Автокефальної Православної Церкви у вигнані і Української Православної Церкви у США.

Того дня освячення очолив митрополит Іоан (Теодорович) у співслужінні митрополита Мстислава (Скрипник) і десятків священиків.

На освячення Церкви-памʼятника приїхали 10 тисяч українців з різних куточків Сполучених Штатів Америки і різних країн поселення.

Після освячення відбулося урочисте вручення церковних хоругов тим парафіям, які найбільше пожертвували на будівництво Храму - памʼятника у Саут-Баунд-Брук.

Це - архітектурна домінанта українського меморіального комплексу - цвинтаря святого Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, який називають Українським Єрусалимом у США, або Пантеоном.

Церква-пам'ятник збудована на знак вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні і тих, хто віддав своє життя за волю України.

Будівництво Церкви-пам'ятника почалося у 1955 році на пожертви православних українців з ініціативи митрополита Мстислава (Скрипника) і митрополита Івана (Теодоровича).

Автор проекту - архітектор з Канади Юрій Кодак. Іконостас та мозаїки над вхідними дверима ззовні виконав художник Петро Холодний (молодший), мозаїку св.Ольги - Михайло Михалевич. За десять років роботи були завершені і в жовтні 1965 року Церкву - памʼятник освятили.

У крипті Храму-памʼятника розташований Мавзолей святого Воскресіння, в центрі якого - склеп першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника) та присвячений йому невеликий музей. Довкола центральної частини розташовано ще 276 склепів для поховання українців Америки, які зробили значний внесок у життя церкви і української громади.