Яка ж зима без санчат, лиж, ковзанів! Зима для нас, дітей 1960-1970-х рр., була жадана пора. Зими були холодні й сніжні, сніг скрипів! Спогади про зиму та санчата завжди сповнені тепла, навіть якщо за вікном тріщить мороз. Це яскраві картини дитинства, наповнені сміхом, адреналіном від швидкого спуску з гірки та домашнім затишком, де всі були живими й життєрадісними (дідо, баба, мама й тато) й чекали тебе.
Одним із найперших спогадів є звук снігу, який скрипить під валянками чи чобітками, коли виходиш на вулицю. Цей звук асоціюється з передчуттям веселощів та ігор. Багато хто згадує санки, зроблені дідами чи батьками, які були не просто забавкою, а справжнім витвором мистецтва та гордістю. Великі, дерев'яні чи металеві, вони могли вмістити цілу компанію дітлахів. Такі сани колись мені зробив дід Олег, їм вже майже 60 років, зберігаю і шаную їх до тепер!
Головна розвага — це, звісно, катання з гори. Неважливо, була це маленька вулична гірка чи гора у лісі, відчуття швидкості, вітру в обличчі та легкого страху запам'ятовується на все життя. Винниківська дітвора каталася на санках на Жупані, Лисівці, Діброві. У Діброві особливо людно й гамірно було на «Двох горбах». Це було улюблене місце дітей із Загороддя, Розлавки й Камчатки.
Гуртове катання на санках цілою «зграєю» - зміцнювало дружбу та дарувало відчуття спільноти.
Додому після катання старались прийти непомітно для батьків, бо були обмерзлі й мокрі з ніг до голови. І що характерно, діти мало хворіли простудними хворобами. Були загартовані снігом і морозом. А скільки позитиву було після катання! Зараз «ДІБРОВА» стоїть сама, невесела, похмура…
Майже всі великі дерева вирубані, й дітвори не має…
Немає коментарів:
Дописати коментар