Географія Криму: країна Дорі

У V-VІ ст. у західній частині Гірського Криму сформувалась область Дорі, яка з 527 р. була володінням Візантійської імперії (залежала від Херсона). Тут проживало мішане міщанське населення: кримські готи, алани, нащадки тавроскіфів, греки, вірмени, караїми та інші. На початку VIII ст. хазари підпорядкували своїй владі увесь Кримський півострів, за винятком Херсона. Тож область Дорі увійшла до складу Хазарського каганату. Впродовж 720-730 рр. була створена окрема Готська єпархія православної церкви. Близько 786 р. відбулося антихазарське повстання у Доросі. У 830-х роках на Крим почали нападати мадяри, які призвели до відходу хазар у другій половині IX ст. Цим скористалася Візантія, яка згодом повернула свій вплив на увесь південь Кримського півострова, у тому числі на область Дорі. Візантійський історик VI ст. Прокопій Кесарійський у трактаті «Про будівлі» писав про гірську Таврику та її населення: «готи, які в військовій справі досвідчені і в землеробстві достатньо вмілі. За першою вимогою імператора вони зобов’язані давати три тисячі воїнів. Населена ними країна Дорі лежить на височині, але вона не кам’яниста і не суха, навпаки, земля дуже хороша і приносить найкращі плоди. Імператор у цьому краї не побудував ніде ні міста, ні фортеці, він поступив по- іншому. Довгими стінами загородивши проходи, навколо де тільки ця місцевість, як йому здавалось, була легко прохідною, він позбавив готів від турбот про напад. Такими були його справи тут». З того часу минуло півтори тисячі років, однак однозначного трактування цих текстів не існує і сьогодні. Хто становив основну частину населення в горах - готи? Чи під цим іменем розуміли усіх аборигенів? Що це за «довгі стіни»? І, зрештою, де в Криму була розміщена «країна Дорі»? Суперечки з цих питань тривають досі. Роль готів у житті середньовічної Таврики, як бачимо, була значною, якщо в візантійських джерелах її називають Готією. Сьогодні неможливо чітко визначити етнічний склад населення в горах. Готи займали вищі щаблі в ієрархії місцевого населення. Хоча ми кажемо «готи», але розуміємо, крім них, місцевих греків, сармато-аланів, нащадків таврів, скіфів та ін. Питання про «довгі стіни» і локалізацію «країни Дорі» насправді пов’язані між собою. Сьогодні існують такі два основні погляди. Перший - під «країною Дорі» з центром у Доросі (Мангуп) розуміли гірську Південно-Західну Таврику, а під «довгими стінами» загалом - ланцюг «печерних міст». Другий - «країна Дорі» була на Південному узбережжі Таврики, а «довгі стіни» - це справжні стіни, складені з каменю, які доповнювали природний гірський ланцюг. Залишки цих стін і сьогодні збереглися на перевалах та гірських проходах Головні гряди - від Привітного і Карабі-Яйли на сході до Батилимана на заході. Правда прихована десь посередині. Тим більше, що залишки оборонної стіни VI ст. знайдені в долині неподалік від Мангупа; є згадки про стіни, що перегороджують гірську долину під Бахчисараєм. Отож, виявляється, що «печерні міста» - лише ланка єдиного ланцюга природних укріплень і природних перешкод, завдяки яким візантійці та їхні союзники захищалися від зовнішньої небезпеки. Ланцюгів таких мінімум, два: один уздовж Внутрішньої гряди, другий - Головної гряди, вони захищали безпосередньо фортеці і поселення на узбережжі. Ці невеликі фортеці на узбережжі («ісари») у значній кількості з’явились у VI—X ст. Частина з них виростала на базі ще таврських укріплень. Серед них Алупка-ісар, Ореанда-ісар, фортеці на Ай-Тодор, Кастель, Аюдаг, скелі Айя та ін. Фортеці були феодальними замками, навколо яких існували відкриті поселення. Узбережжя було доволі густозаселене, хоча великих поселень, порівняно з Мангупом і Ескі-Керменом, не зафіксовано. Із найзначніших - Алустон, Горзувіти, укріплені монастирі в Партеніті та в Ласпі. У XIII ст. французький посол до монгольського хана Гільом де Рубрук писав, що між Херсоном і Судаком «існує 40 замків і майже кожен з них має власну мову, серед якої і німецька». На жаль, значну частину «ісарів» зруйнували і про них знають значно менше, ніж про «печерні міста». Мережа доріг зв’язувала поселення Південного берега з «печерними містами». Гірські перевали, перегороджені «довгими стінами», у мирний час перетворювались у відроджені торговельні шляхи. Тому доволі чітко вимальовуються контури «країни Дорі», тобто всієї Південної Таврики - від Сугдеї до Херсонеса, а не лише узбережжя. Стосовно Дороса зазначимо, що дороського пана згадують в історичних документах як одного з керівників антихазарського повстання у VIII ст. разом з Іоанном Готським - єпископом Готїї. В X ст. вперше згадано назву Мангуп. Далі - найтаємніший період його історії. Зрештою, з кінця XII ст. до 1475 р. тут існувало князівство Феодоро з однойменною столицею на горі Мангуп. ЛІТЕРАТУРА Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с. Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.