Територія Винник була заселена значно раніше,
ніж виникло місто під його сучасною назвою. Вперше людина освоїла його околиці
(пам’ятка Львів–VII) ще в пізньому палеоліті. Протягом тисячоліть одні культури
змінювались іншими: археологи виявили сліди перебування носіїв культури
лінійно-стрічкової кераміки (ур. «Лазки», «Загуменки»),
лендельської історичної спільноти (ур. «Торговиця»), культури лійчастого посуду
(г. Жупан і г. Лисівка), пізньотрипільської (г. Жупан і г. Лисівка), шнурової
кераміки (ур. «Лазки»), комарівської (с. Гончарі, с. Підберізці). Пам’ятки
ранньозалізного віку зафіксовані в урочищах «Лазки», «Лісничівка», «Кут»,
«Підлужжя», «Загуменки», «Голянівка». У першій половині І тисячоліття н. е. тут
з’являються поселення племен пшеворської (ур. «Торговиця»,
с. Підберізці), черняхівської культур (ур. «Кут»).
У княжі часи на місці сучасних Винник була
фортеця із поселенням, яка оберігала шлях на Поділля. Згодом її функції
перебрав укріплений двір, а пізніше замок XVI–XVIII ст. (територія теперішньої тютюнової
фабрики).
За переказами та легендами, Винники були
засновані як селище виноградарів (винників). Клімат на той час був м'якшим ніж
у наступні століття, тож не дивно що на південних і східних схилах росли
виноградники. За свідченням історичних джерел, «давні
руські князі»
мали з них чимало вина. Назва Винники свідчить також про заняття виноробством.
Писемні джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації
якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці
Личаківської і до Винник. Зауважимо, що між Львовом і Винниками аж до 1578 р.
не існувало розмежування земель. Щорічно селище постачало до княжого двору 50—100
бочок вина і велику кількість кошиків винограду.
Бертольд Штехер — перший
відомий володар Винник. Винники перебували у власності родини
Штехерів близько ста років. 1290/1300 рр. — король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові
Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі
Винники з млином, ставом, корчмою, хутір Підберізці та місцевість «Підпреськ».
До Львова
Бертольда разом з німецькими ремісниками міг привести зі собою король Данило,
коли перебував у Чехії 1282 р. Бертольд був перший львівський війт німецького
права, який отримав маєтки під Львовом (млин Сільський Кут, селище Малі Винники
і хутір Підберізці) за вірну службу від короля Лева Даниловича (1228—1301 рр.).
Враховуючи детальні біографічні відомості про короля Лева, можна припустити, що
ця подія відбулася у 1290—1300 рр. Війт мав право судити міщан, а сам підлягав
лише суду князя. Через кілька десятиріч після появи війта, посада якого була
спадковою, сформувалася Рада —
адміністративний орган міщан, що у своїй діяльності керувався німецьким
Магдебурзьким правом. Німецька громада разом з українською, єврейською та
вірменською була присутня у Львові з часу його заснування Данилом та Левом.
Німецькі переселенці принесли до Львова традиції Магдебурзького права — де війт
керував справами громади і представляв її перед королем.
Бертольд Штехер був серед засновників костелу
Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова.
Матеус
(Матвій) Штехер
— син Бертольда, також
був війтом Львова і володарем Винник на початку XIV ст. Ймовірно Матеус народився не пізніше 1300 р., тобто при житті короля Лева.
Далекий нащадок Матеуса — Петро Штехер (нім. Peter Stecher) був львівським бургомістром. Мав статус міського будівничого. До 1382 р.
проживав у будинку на проти
Латинського катедрального собору (відомо, що того року продав його Генрику з
Теребовлі). 1388 р. придбав пекарню. Обирався
міським радником у 1382—1384 і 1388 рр. Протягом 1404—1407
рр.
збудував міський водогін, провівши глиняними трубами воду з Погулянки. 1405 р.
здійснив поїздку до Кракова, ймовірно у справах будівництва водогону
(краківський водогін на той момент ще будувався). Керував будівництвом
Латинського катедрального собору.
Право на володіння Винниками, нащадкам
Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22
серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
1352 р., серпня 22. — ПРИВІЛЕЙ
ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА III ЮРІЮ, РУПЕРТУ ТА МАРГАРИТІ - НАЩАДКАМ
ЛЬВІВСЬКОГО ВІЙТА БЕРТОЛЬДА НА ВІЧНЕ ВОЛОДІННЯ МАЄТКАМИ ПІД МІСТОМ ЛЬВОВОМ —
МЛИНОМ СІЛЬСЬКИЙ КУТ, СЕЛОМ МАЛІ ВИННИКИ І ХУТОРОМ ПІДБЕРІЗЦІ, НАДАНІ ЙОМУ В
МИНУЛОМУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИМ КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ
В ім'я боже, амінь. Оскільки в людській пам'яті затираються всі справи,
якщо вони не закріплені урочистим оповіщенням документів і свідченням
достовірних людей, ми, Казімір III, з ласки божої король Польщі, Краковії, Сандомирії,
Ленчиці, Куявії, Померанії та Русі, доводимо до відома як сучасним, так і
майбутнім поколінням, що у нашій та наших баронів присутності з'явились перед
нами поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні сини доброї пам'яті Матія,
колись львівського війта разом з панею Маргаритою, їх рідною сестрою. Вони
достатньо і вірогідно повідомили нашу величність, що їх вищеназваний батько
купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у
Львівському передмісті (а в цьому млині меляться або можуть молотися різні
види зерна, крім одного проса), село, що зветься Малі Винники, з розміщеними
у ньому млином, рибним ставом та шинком, разом з околицею, названою Підпреськ
, що належить до цього села, з усіма їхніми пожитками, доходами, правами, володіннями,
прибутками, чиншами, які відтепер там існують, з оброблюваними,
необроблюваними, а також уперше викорчовуваними полянами, лісами, ожинниками,
гаями, місцями для ловлі птахів і мисливства, водами та їх стоками, лугами,
пасовищами, як також з усім, що до них належить у межах згаданого села Малі
Винники і вищеназваної околиці, які там є і які можна собі уявити в
майбутньому. І ці маєтки визначаються як даровані визначному мужеві
Бертольду, колишньому львівському війтові, їхньому дідові великим володарем,
блаженної пам'яті Львом, князем Русі, за його вірну службу. Вони
водночас ласкаво просять нашу світлість, щоб ми зволили присвоїти їм і
підтвердити за ними нашим королівським привілеєм всі названі вище маєтки. Ми
ж, дійсно бажаючи зберегти права наших підданих, і передусім, жителів нашого
міста Львова, віднині присвоюємо, наділяємо і даруємо вищезгадані маєтки
вищеназваним Юрію, Руперту і Маргариті та їхнім нащадкам і нинішнім актом
затверджуємо їх на вічні часи з правом спадкоємства мирно посідати, мати,
держати, продавати, вільно відписувати, як це їм буде до вподоби. Крім того,
ми, зваживши на вірні послуги, що їх вищеназвані Юрій, Руперт і Маргарита
неодноразово виявляли нашій величності у слушний час, а також з уваги на їхні
уклінні просьби, постановляємо ласкаво до них віднестись і їм щедро
віддячитись відповідною відплатою. Так, з нашої особливої ласки названі вірні
наші Юрій, Руперт і Маргарита та їх нащадки зможуть піднімати і будувати свої
вищезаписані млини, кожний з трьома і скільки б їм потрібно було колесами.
Хай вони вільно всіляким способом краще придумують, як для розвитку цих
млинів використати річки або стоки вод з гір і долин через ліси та поля,
через луки і мочари; хай володіють повним правом творити без усяких перешкод
з боку панів будь-якого стану і становища та їх управителів. Свідченням цієї нашої
грамоти велимо також, щоб ніхто з суддів вищеназваного Королівства Русі не
міг судити кметів і мешканців вищеназваного села Малі Винники, крім дійсних
дідичів, а дідичі за те мають служити завжди одним каменеметальником, коли в
землі Руській буде оголошено загальний похід.
Для засвідчення цієї справи ми
веліли скласти даний документ і скріпити його прикладенням нашої королівської
печатки. Завершено і дано у Львові пізно в середу на Благовіщення славної
святої діви Марії, року божого 1352. Присутні були діяльні та здорові: славний наш канцлер Генріх, віслицький
каштелян, генеральний намісник Герман, староста Русі Авраам, наш кухмістр
Прандота і Микола Далявський.
|
За Ігорем Тимцем
(2015 р.): «З
грамоти дізнаємось, що за отримані маєтності згадані брати та сестра мали під
час загального походу «в землі Руській» дати до війська одного
каменеметальника. До дібр Винників входили річки, пасовища, гаї, ожинники,
місця для ловлі птахів та мисливства; в селі був шинок, рибний став та млин на
три колеса. До Винників належала і околиця Підпреськ. Цікаво, що ще на
кадастрових картах 19 ст. в районі сучасної вул. Забава позначено топонім
«Пріска гора». Припускаємо, що саме тут і розташовувався давній «Підпреськ».
Юрій (Григорій) Штехер — син Матеуса, львівський міщанин і дідич, володар Винник (1352 р. — кінець XIV ст.). Ймовірно Юрій (Григорій) народився у 1320-их рр., бо в 1352 р. мав би
бути дорослим і зробити вже багато добрих справ і вчинків.
1 листопада 1378 р. Владислав
Опольський (намісник угорського короля в Галичині) підтвердив
право на землі с. Малі Винники
Юрію (Григорію) Штехеру.
Отже, як виглядали Винники за Штехерів? За Романом Бучко: «На
півночі стояв укріплений замок. З лівої сторони ріки жили кметі
та мешканці, які обробляли свою землю, займалися
бортництвом, рибальством, дрібними ремеслами та випасом худоби. Можливо, були посередниками у продажі гончарних виробів
з сусіднього села Гончарі, як ще недавно гаварецьку кераміку продавали візники
з сусідніх сіл. Така спеціалізація була, напевно, і тоді взаємовигідною. Для
транспортування потрібні були певні дороги суходолом і стара Звенигородська
проходила через річку, можливо греблею,
де був і млин і шинок, потім серпантином обходила замкову гору, теперішньою вулицею І. Франка і далі у Лисиничах злучалася з Глинянським
трактом. Ще одна дорога розгалужувалася і заплавою Маруньки вела навпростець через узгір'я до Львова, — теперішня вул. Забава. Шинок, на який мали монополію Штехери,
служив тоді радше як громадсько-культурний
та інформативний центр. Вино, якого мешканці згодом
поставляли по 50—100
бочок до Львова, зацікавлені могли спожити вдома,
бо сама назва села свідчить, що засновники поселення з останньою назвою завезли з
теплих країв виноградну лозу. Чи це були волохи, як вважав Шераневич в 12 ст, чи ті, якими володарював жупан набагато раніше, важко
визначити.... Зрозуміло, що для зберігання вина
потрібна була тара, бондарі не
сиділи без роботи. Рибні ставки належали Штехерам, тому селяни могли ловити рибу поза ними. Схоже, що Штехери були добрими підприємцями і
споруджували млини з трьома водяними колесами з дозволу короля, за що мусили в
разі потреби посилати в похід одного каменеметальника».
В кінці XIV ст. володаром Винник був
син Юрія (Григорія) Штехера Петро з Винничок або Малих Винник (Петро
Винницький).
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
* Boniecki Adam. Herbarz polski:
wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz.
1. — t. 15. — S. 163—165. (пол.)
* Łoziński W. Prawem i
lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów :
nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 33—45. (пол.)
Немає коментарів:
Дописати коментар