З історії медицини у Винниках (з 1939 р.)

З окупацією Західної України СРСР у вересні 1939 р., у Винниках було налагоджено безплатне медичне обслуговування.

У Винниках було шість старих, розкиданих по різних місцях, будівель де розміщувалися лікарі. За радянської влади відкрились лікарня, поліклініка і шпиталь.

Протягом 1944—1959 рр. у місті діяла Винниківська районна лікарня (керівник до 1953 р. видатний лікар — Григорій Сардак (піонер судинної хірургії), який з 1945 р. по 1953 р. працював хірургом).  Лікарі: Г. Сардак, Чередник, Д. Бреславська, Атаманчук Надія Михайлівна (акушерка), Віра Куліковська (пізніше довгий час працювала у Винниківській поліклініці на швидкій), І. Калитовський та ін. Адреса: вул. Леніна (тепер ЦНАП; Галицька, 12).  Будівля - поч. ХХ ст.

Ще одна будівля лікарні знаходилася через дорогу; в ній аж до 1990-х рр. працювало терапевтичне відділення (зараз в занедбаному стані).

Історична довідка. ЦНАП у м. Винники облаштували літом 2020 р. на вул. Галицькій, 12. Будівлю повністю відремонтували й обладнали, встановили меблі й обладнання. Вже відремонтували дах будівлі й зараз завершують ремонт фасаду. Загальна вартість облаштування ЦНАП у Винниках (ремонти та реконструкції, закупівля обладнання) становить понад 7 млн грн. Також ще близько 5 млн грн скерували на ремонт даху та фасаду.

1959 р. — 1975 р. — 10-та міська Винниківська лікарня, з 5 листопада 1975 р. назва — 6-та міська лікарня. 5 травня 1979 р. 2-гу міську поліклініку було об'єднано з 6-ою міською лікарнею в одну лікувально-профілактичну установу — 6-ту міську лікарню, яка стала базою сучасної комунальної 6-ої міської лікарні м.Львова. Лікарня знаходилася при в’їзді до Винник по вул. Галицькій і проіснувала до 2008 р. 2008 р. — переведення Львівського міського медичного центру «Мікрохірургія ока» (створений 1 вересня 2004 р. на базі лікарні) з м. Винники до комунальної 8-ої міської клінічної лікарні м.Львова. У 2008 р. була прийнята ухвала 9-ої сесії 5-го скликання Львівської міської ради №1915 від 26 червня 2008 р. «Про зміну назви комунальної 6-ої міської лікарні м.Львова на комунальну 6-ту міську поліклініку м.Львова».

У 1960—1990-х роках по теперішній вул. Винниченка діяла дитяча консультація.

Медичне обслуговування населення у кінці 1970-их рр. здійснювалося поліклінікою, дитячою консультацією та лікарнею на 120 ліжок. У медоб'єднаннях міста — 25 лікарів, в т. ч. три кандидати медичних наук, 56 осіб середнього медичного персоналу. 

ДРУГЕ ПОЛІКЛІНІЧНЕ ВІДДІЛЕННЯ 6-ої МІСЬКОЇ ЛІКАРНІ

Знаходиться за адресою – вул. Галицька, 15. Керівництво 2-м поліклінічним відділенням здійснює завідувач – Жигало Надія Степанівна, лікар-організатор вищої категорії. Поліклінічне відділення розташоване в чотириповерховій типовій сучасній будівлі., яка введена в дію після реконструкції у 2010 році. Функціонують кабінети: реєстратура, п’ять кабінетів ЗПСМ, хірургічний, отоларингологічний, офтальмологічний, неврологічний, гінекологічний, долікарський, старшої медсестри, завідувача поліклінічного відділення, маніпуляційний та кабінет щеплень, фізіотерапевтичний, кабінет масажу, клініко-діагностична лабораторія, ДТС.

2-ге поліклінічне відділення обслуговує – 14723 населення (в т.ч. 3016 дітей). 2-ге поліклінічне відділення надає кваліфіковану меддопомогу населенню м. Винники в поліклініці, та вдома, здійснює щорічну диспансеризацію дорослого і дитячого населення, а також систематично проводить профілактичну, протиепідемічну і санітарно-просвітню роботу серед мешканців м. Винники та серед робітників підприємств. 2-ге поліклінічне відділення працює в дві зміни з 8.00 до 18.00 у в осінньо-зимовий період і з 8.00 до 19.00 у весняно-літній період.

Згідно з архівними даними, перша згадка про будівлю, де сьогодні розташоване 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова, датована 1850 р. У 1883 р. власником будинку №15 по вул. Галицькій (тепер — приміщення поліклініки) був Вольф Фрідріх. У міжвоєнний період будинок належав лікарю-поляку К. Становському, який провадив в ньому приватну медичну практику. В період німецької окупації в будинку знаходилася Міська рада Винник. Поліклініку у Винниках відкрили ще після Другої світової війни. Але у цьому приміщенні, коли Винники були районним центром (1940—1959), знаходився Винниківський райвиконком. У поліклініці працювали такі відомі лікарі як Г. Сердак, Д. Бреславська, Богач, Є. Гукевич, І. Калитовський та ін.

18 червня 2010 р. після реконструкції у Винниках відкрили 2-ге поліклінічне відділення комунальної 6-ї міської поліклініки Львова. Місто вклало в цю реконструкцію 4,7 млн грн. Ідея реконструкції цієї будівлі виникла наприкінці 2006 р.

У ході реконструкції у будівлі проведено укріплення фундаментів, замінено дерев’яні міжповерхові перекриття, надбудовано 3-й та мансардний поверхи, влаштовано шатровий дах, утеплено фасад, замінено всі електротехнічні та сантехнічні мережі, встановлено енергоощадні вікна, склопластикові двері, постелено підлоги, виконано оздоблювальні роботи.

7 листопада 2017 р. Міський голова Львова Андрій Садовий, голова м. Винники Володмир Квурт, начальник управління охорони здоров’я ЛМР Володимир Зуб та депутат ЛМР Григорій Козловський у поліклініці м. Винники відкрили сучасний кабінет із цифровим рентген-обладнанням японської фірми «Shimadzu».

ЛЬВІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ГОСПІТАЛЬ ІНВАЛІДІВ ВІЙНИ ТА РЕПРЕСОВАНИХ ім. ЮРІЯ ЛИПИ

Згідно наказу управління охорони здоров’я №57 від 21 січня 1988 р., була проведена реорганізація і перебазування зі Львова госпіталю у м. Винники у новозбудовані приміщення (тепер вул.В. Івасюка, 31).

Згідно наказу управління охорони здоров’я Львівської держадміністрації від 31. 12. 1991 р. Львівський обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни був перейменований на Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих та згідно з розпорядженням Голови Львівської обласної ради народних депутатів від 19 вересня 1994 р. №95. Обласному госпіталю інвалідів війни та репресованих присвоєно ім’я Юрія Липи. У березні 2009 р. перейменований в комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю.Липи». У госпітальний комплекс входить 9-поверхова будівля стаціонару, 4-поверховий корпус, де розташоване поліклінічне відділення, а також на  території знаходяться патолого-анатомічне  відділення, дезінфекційні  камери, харчоблок, пральня, гаражні приміщення.

Керівниками госпіталю з початку його заснування були лікарі – учасники бойових дій II Світової війни (Опришко Л. О., Попкова А. І., Ніконенко Ф. Т., Ткаченко О. К., Рафалюк І. Я, Федунь П. І. ).

Коротка історія госпіталю. У березні 1946 р. у м. Львові був створений госпіталь інвалідів Вітчизняної війни, підпорядкований обласному відділу охорони здоров'я, який був розміщений по вул. Студенток, 2. 1949 р. госпіталь був переведений на вул. Куркова (Лисенка), №№ 41-45 і знаходився тут до 1960 р. Згідно розпорядження Ради Міністрів УРСР від 13 лютого 1960 р. № 173-р на підставі наказу Міністра охорони здоров'я УРСР від 5 березня 1960 р. № 100 Львівський обласний госпіталь інвалідів війни був об'єднаний з Львівським республіканським госпіталем інвалідів війни та розміщений по вул. 700-річчя Львова, 45.

ВИДАТНІ ВИННИКІВСЬКІ ЛІКАРІ 

Яків Нагляк (1889 р., м. Стрий — 11 вересня 1959 р., м. Винники) – лікар, підхорунжий УСС, громадський та політичний діяч. Навчався в місцевій гімназії, згодом вивчав медицину в Відні. Був старшиною австрійської армії під час Першої світової війни (з 1. 01.1917 р. санітарний лейтенант резерву в 4 п. п. АУА). Листопадовий чин застав його коли він працював у гарнізонному шпиталі у Відні. Але це не перешкодило йому повернутися у Галичину і зголоситися на службу в УГА. 

      В листопаді 1918 р. - медик в Дрогобицькому гарнізоні ГА, 1.03.1919 р. підвищений у званні до поручника Галицької армії; у листопаді 1919 р. перехворів на тиф у м. Вінниця (Сергій Перепічка, 2020). 

    Був учасником визвольної боротьби на Західних і Східних землях України. З останніми частинами Армії УНР 1920 р. повернувся на  батьківщину. Під час епідемій він не знав, що таке відпочинок, намагаючись допомогти хворим товаришам по зброї. Пізніше, відбувши кількарічну практику в Відні. 

        Відкрив у 1925 р. лікарську консультацію у Винниках.

      На початках Яків Нагляк проживав на квартирі в будинку Михайла Маркевича, а згодом побудував собі будинок, в якому тепер Історико-краєзнавчий музей Винник (вул. Галицька, 26). Саме тут було встановлено перший у місті рентген-апарат.

      У Винниках не вистачало лікаря-українця після смерті Івана Липи. Яків Нагляк виявився гідним наступником свого видатного попередника, скоро здобувши собі славу відомого лікаря, попри велику конкуренцію з боку трьох місцевих лікарів-поляків (К. Становського та подружжя Хмури). Він надавав лікарську допомогу й убогим, від яких не тільки не брав грошей, але ще давав їм свою готівку на придбання ліків.

Крім лікарської практики, працював ще у торговельному і кредитовому кооперативах, та зробив чимало для їх розвитку. Був головою Надвірної ради торговельного кооперативу, який мав у своєму розпорядженні три крамниці, де працювали тільки українці. У місцевій самоуправі був членом Міської ради і  керував господарським майном. Здобув гарну земельну ділянку для спортового товариства «Дніпро». Яків Нагляк був активним членом винниківської «Просвіти».

За радянської влади його буквально недооцінювали, позбавили власного будинку з політичних міркувань. В останні роки  працював у міській поліклініці рентгенологом. Яків Нагляк знав кілька іноземних мов, дуже добре орієнтувався в політиці, любив розповідати про свою участь в Українській Галицькій Армії 1918–1920 рр.

Помер 11 вересня 1959 р. За його заслуги перед Україною, похорон  перетворився в маніфестацію вдячності громадян Винник, хоч це було за радянських часів. На похороні було кілька священників та тисячі винниківчан. На честь Якова Нагляка названа одна з вулиць Винник.

Сардак Григорій Антонович (8 листопада 1916 р., м. Токмак Запорізька обл. — 20 серпня 2001 р., м. Тернопіль) — український хірург, піонер судинної хірургії. Народився в родині робітників. 1940 р. закінчив Донецький медичний інститут. Того ж року був призваний на військову службу. З перших днів війни перебував на передовій. Зазнав долі військовополоненого і держперевірки НКВС. Після демобілізації 1945 р. на практичній роботі у Винниках. 1945—1953 р. — Григорій Сардак хірург у Винниках.

1944—1959 рр. — Винниківська районна лікарня (керівник до 1953 р. — Григорій Сардак). Тут у Винниках він зумів згуртувати навколо себе колектив однодумців, створив оптимальні умови для лікування хворих. У Винниках зорганізував лікувально-експериментальну лабораторію, де під керівництвом відомого хірурга Г. Караванова досліджував проблему кишкової непрохідності. Наполеглива праця завершилася захистом кандидатської дисертації «Проблема діагностики й хірургічного лікування кишкової непрохідності».

1953—1954 рр. Г. Сардак працював у Золочівській лікарні (Львівська обл.).

1954 р. перебрався в Івано-Франківськ. В Івано-Франківському медінституті Г. Сардак працював спочатку асистентом, а пізніше доцентом кафедри госпітальної хірургії. У 1960—1980-х рр. він перший у Галичині розпочав і широко впроваджував операції на стравоході, легенях, серці, великих судинах.

Коли Григорій Сардак перебував у Івано-Франківську, до нього неодноразово зверталися зі своїми болячками винниківчани. Він ніколи нікому не відмовляв. Багато наших земляків лікувалися в нього у стаціонарі (при потребі їх оперували). Мій дідо, Соболь Олег, теж був прооперований на легені (своїм життям завжди завдячував професору Сардаку).

1965 р. у Москві Григорій Сардак захистив докторську дисертацію на тему «Експериментально-клінічне обґрунтування пластики стравоходу». Після захисту докторської дисертації Г. Сардак очолив кафедру госпітальної хірургії у Вінницькому медінституті.

1974 р. був обраний за конкурсом завідувачем кафедри факультетської хірургії Тернопільського медінституту. Під керівництвом Г. Сардака виконано в інституті 4 докторських і 12 кандидатських дисертацій.

Помер і похований в Тернополі. 

Дарія Степанівна Бреславська - багато років працювала лікарем-терапевтом у Винниківській поліклініці. Народилася  15 січня 1924 р. у Винниках, в родині Анни й Степана Бреславських. Після війни скінчила медінститут і працювала кілька років в селі Гаї, а в 1950-х роках почала працювати у Винниківській лікарні, певний час була завідувачкою терапевтичного відділення, а потім працювала звичайним терапевтом. До неї ходили лікуватися не тільки мешканці Винник, але й люди з навколишніх сіл, а навіть приїздили люди здалеку - таку славу вона заробила собі як уважний і чуйний лікар. Пропрацювала вона там, поки не вийшла на пенсію в 1980 році. Але навіть коли вона була вже на пенсії, люди все одно ходили до неї додому по пораду. Померла вона 2007 року на 84 році життя, похована на старому цвинтарі (за спогадами Мар’яни Прокопович).

Калитовський Іван Теодорович (1 липня 1922 р., с. Балинці (тепер – Снятинський р-н, Івано-Франківська обл.) – 5 лютого 1986 р., м. Винники) — відомий винниківський лікар. Його дід Василь Калитовський був священником, бабуся Євгенія Калитовська дочка священника Кирила Гаморака, рідна сестра Ольги – дружини Василя Стефаника. Український письменник Василь Стефаник часто відвідував родину Гамораків і Калитовських в с. Трійця.

Батько Івана Олег-Теодор після закінчення Коломийської цісарсько-королівської гімназії в 1905 р. вчився в Чернівецькому університеті на природничому факультеті й мав право викладати природу і фізику.

1914 p., коли почалась І Світова війна був мобілізований, у складі легіону Українських Січових Стрільців брав участь в боях у Карпатах, дістав поранення. Після одужання в 1916 р. разом з сотником Д. Вітовським та групою  старшин осіли в м. Ковелі на Волині.

1919 р. влаштувався на роботу викладача математики, фізики й природничих наук в Коломийській гімназії та міських школах.

Тоді ж одружився з Марією Демчук і проживав разом з батьком в с. Балинці. В 1935 р. сім'я Калитовських переїхала до Коломиї. Іван вчився в Коломийській гімназії й закінчив навчання в 1939 р. Коли більшовики «визволили» Західну Україну — то не признали атестату польської влади про середню освіту, довелося ще рік вчитися у швецькій школі в 10 класі.

Під час німецької окупації  родина переїхала в село й І. Калитовський працював на ремонті доріг.

При відступі німців Калитовські переїхали в Німеччину, через кілька років  — в США. Похоронені на цвинтарі в Детройті. Батьки довго не знали, що сталося з Іваном, шукали його через Червоний хрест, хтось з Польщі повідомив їх, що Іван у Львові. Після смерті Сталіна надходили від них листи. Дуже хотіли повернутися, але через політичну ситуацію в Україні боялися зашкодити родині сина.

1946 р. І. Калитовський вступив у Львівський університет. Під час навчання у І семестрі перевівся в медінститут на лікувальний факультет, який закінчив в 1951 р. Семен Стефаник, син письменника Василя Стефаника, працював головою Львівського облвиконкому і допомагав І. Калитовському матеріально, перший рік Іван жив у Стефаників, пізніше перейшов до гуртожитку. Завдяки Стефаникові Іван Калитовський одержав посаду хірурга у Винниках, а також квартиру, одружився в 1955 р. з лікаркою Теофанією Гордіюк. 1956 р. народився син Олег, 1962 р. — син Роман. Хрещений батько Олега  — академік Володимир Грабовецький. Після тяжкої нетривалої хвороби Іван Калитовський помер 5 лютого 1986 р. Похоронений на цвинтарі у Винниках (за матеріалами Володимира Грабовецького).

 

ЛІТЕРАТУРА

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с. 

Винниківський альбом: Авт. ідеї – Г. Козловський; упорядник Н. Білас, І. Тимець; літ. редактор – І. Лемко; Львів: АПРІОРІ, 2015. – 252 с. 

1960-і рр. (середина). Біля поліклініки. З архіву Славіка Половинки.

2018 р. (травень)

День вишиванки у поліклініці.2016 р. (травень)

Працівники лікарні. 1947 р.

Колектив медиків лікарні. 1947 р.