Брест-Литовський та Пінськ (тепер
Білорусь) в складі України. Стародубщина (тепер Росія, займає 12 сучасних
районів Брянської області) та Кубань в складі України. Крим, Луганщина та
Донеччина теж належать до України. Таганріг (місто й округ) в складі України.
Проведений у царській Росії в 1897
році перепис населення показав, що більша частина людності нинішньої Брестської
області вважали себе українцями (офіційно – малоросами) й, відповідно,
спілкувалися українською мовою. Наприклад, у Берестейському повіті їх було 64,4%, у
Кобринському – аж 79,6%. Значну частку становили вони в інших південних повітах
тогочасних Гродненської та Мінської губерній. Пізніші переписи, які там
проводилися за часів міжвоєнної Польщі, Радянського Союзу й Білорусі,
фальсифікували етнічний склад населення.
Згідно з переписом 1897 року, в
Таганрозькому окрузі проживало 61,7 % українців. Під час визвольних змагань
1917–1921 років Таганріг навіть на деякий час, у березні-квітні 1918 року, став
столицею Української радянської республіки. Але в травні цього року місто вже
контролювали німецькі війська. До гетьмана Павла Скоропадського
таганрожці послали делегацію, яка звернулася з проханням включити місто до
складу Української Держави. І деякий час Таганріг був у її складі. У 1924
році, уже за часів існування СРСР, більшовицьке керівництво вирішило змінити
кордони Української радянської республіки й Російської Федерації. Тоді від
України було відібрано низку територій – серед них Таганріг і землі навколо
нього. Те, що Таганрозький округ був українським, засвідчив всесоюзний перепис
1926 року. Українці становили 71,5 % населення округу. Хоча в самому місті
Таганрозі переважали росіяни. Але в цьому немає нічого дивного. Навіть у
тогочасній радянській Україні чимало міст, як і Таганріг, були русифікованими.
"Карта вміщена у
документі «Mémoire sur l’indépendance de l’Ukraine présenté à la Conférence de
la paix par la délégation de la république ukrainienne» («Пам’ятка про
незалежність України, представлена делегацією української республіки на мирній
конференції»), виданому у Парижі в 1919 році. Kyiv, Kharkiv, Lviv, Mykolaїv: українська транслітерація населених пунктів на мапі України.
Складена французькою мовою
«Пам’ятка» була одним з інформаційних видань української делегації на Паризькій
мирній конференції. За допомогою таких друкованих матеріалів делегація УНР,
очолювана Григорієм Сидоренком, намагалася зацікавити українським питанням Раду
Чотирьох, яка вирішувала долю держав і кордонів у світі після Великої війни 1914
– 1918 років.
Книга обсягом 125 сторінок
містить основні відомості про географію, історію, культуру та економіку
України, обґрунтування права українців на незалежну державу та представлення
бажаних кордонів УНР (описаних у тексті та зображених на карті). З аналогічними
документами в Парижі перебували тоді й інші національні делегації: польська,
чехословацька, грузинська, азербайджанська тощо. Тільки деякі з делегацій
новопосталих республік були допущені до участі у мирній конференції. Більшості
ж, серед них і українській, доводилося задовольнятися кулуарними розмовами з
західними політиками та експертами" (Джерело: likbez.org.ua).
Історична довідка. Паризька мирна
конференція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана
державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними
державами у Першій
світовій війні 1914—1918 рр. Конференція
проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21
січня 1920. На
конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню
участь у війні. У Париж приїхали також делегації з Прибалтики, Закавказзя і
України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки
і Західної Області УНР,
яку очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 — граф М.
Тишкевич).
ж
Немає коментарів:
Дописати коментар