Андрій Байцар: Україна (Русь) на картах в "Космографії" (Атласі світу) Герарда Меркатора. 1595 р.

середа, 14 лютого 2018 р.

Україна (Русь) на картах в "Космографії" (Атласі світу) Герарда Меркатора. 1595 р.

З історії. З праці Миколи Кузанського (1460 р.) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.

Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.

Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії. Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

Для картографів XVI ст. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ це - Сарматія Європейська (Sarmatia Evropae), Русь (Rvssia), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія) та Bessarabia (Бессарабія), а московські - Руссія та Московія

Близько 1500 р. книговидавці почали під час друкування ілюстрацій, титульних сторінок і карт переходити з дерев'яних кліше на мідні друковані форми. При цьому центр виробництва карт автоматично перемістився в Нідерланди, де на той момент були кращі в світі гравери по міді. Особливо це стосувалося до Антверпена – великого торгового центру. Тамтешні майстри тисячами друкували гравюри зі сценами релігійного змісту, ілюстрували Біблію і житія святих. Цими гравюрами торгували на місцевих ринках і їх же відправляли місіонерам-єзуїтам в Південну Америку. Серед майстрів-друкарів виникла спеціалізація. Одні розробляли титульні сторінки та декоративні рамки для книг, інші гравірували вишукані орнаменти для художників та архітекторів, треті працювали над сухопутними і морськими картами; деякі кидали ремесло і починали займатися торгівлею та розповсюдженням друкованих видань. У великих нідерландських містах гравери були добре організовані й об'єднані в гільдію Святого Луки. Всі вони чудово володіли ремеслом і прагнули робити якісні речі. Виникали сімейні династії, де старші вчили молодших; батьки і сини, дядьки й кузени, брати й родичі по шлюбу опановували одними й тими ж технологіями і – занадто часто – повторювали одні й ті ж сюжети. Члени гільдії разом брали участь в релігійних обрядах і святах і вносили гроші в загальний фонд; майстри визначали години роботи, умови приймання в гільдію нових членів і правила учнівства, а старости суворо стежили за якістю вироблених речей.

Цей період історії картографії – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір.

“Атлас світу” 1595 р.

(Atlas sive cosmographicæ meditationes de fabrica mundi et fabricati figura (Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його»).

На той час у Нідерландах вже було видано два атласи світу Абрагама Ортеліуса (1527—1598), фламандського картографа та видавця, автора першого друкованого атласу світу (1570), та Герарда де Йоде (1508/9—1591) – нідерландського гравера, картографа видавця, що видав у 1578 р. у світ атлас «Дзеркало світу», який, незважаючи на незаперечні переваги, не витримав конкуренції з атласом Ортеліуса. Однак ці видання складалися з відібраних авторами готових карт, що зводяться до одного формату з мінімальним редагуванням змісту. Меркатор представляв атлас як цілісний твір, у якому карти мають бути об'єднані за змістом і узгоджені. Саме ці принципи є основою всіх сучасних атласів. На відміну від Ортеліуса, який мав штат найманих граверів, Меркатор сам зі своїми синами переробляв карти, які були в їх розпорядженні, і заново гравірував їх.

Перша частина задуманого Герардом Меркатором атласу з картами Франції, Нідерландів та Німеччини вийшла у Дуйсбурзі в 1585 р. Вона складалася з 51 сучасної карти (modern maps): 16 – Франції (зі Швейцарією), 9 – Бельгії та Нідерландів та 26 – Німеччини. Друга частина, яка охоплює Італію, Грецію та Балкани, з'явилася теж у Дуйсбурзі в 1589 р. Складалася з 23 сучасних карт (modern maps): 16 – Італії (включаючи Корсику), 3 – Штирії (тепер — федеральна земля на південному сході Австрії) та інших балканських країн, 4 – Греції. Ця збірка карт присвячена герцогу Фердинандо I Медічі.

Слідом за цим Г. Меркатор приступив до складання третього випуску свого видання, який повинен був містити в собі північні країни Європи, але смерть перешкодила йому закінчити цю роботу: він помер у 1594 р., коли ця третя частина була вже майже готова до виходу у світ. “Атлас світу” видав вже його син Румольд (1545–1599) у Дуйсбурзі (Duisburg). Видання вважається прижиттєвим тому що зі 107 карт в атласі 102 гравійовані власне Меркатором. У цьому виданні нараховується ще 28 карт: 16 – Британії, 4 – Данії та по одній карті Ісландії, Норвегії зі Швецією, Прусії, Лівонії, Росії, Литви, Трансільванії та Криму. Ця колекція карт присвячена королеві Англії Єлизаветі. В передмові Меркатор подає інформацію, яку він одержав від англійських мореплавців через сина Румольда, який провів велику частину свого життя в Лондоні. В цей атлас були включені всі карти попередніх двох видань. Румольд до атласу додав 5 карт: карту світу, карту Європи, карту Африки, карту Азії та карту Америки. Однак, атлас був неповним: Іспанія була опущена і детальних карт за межами Європи не було. Карти подані в різних проєкціях. На обкладинці зображений Атлант (Атлас), який тримає Землю.

Назва, обрана для цієї колекції карт, вперше включала слово «атлас» в застосуванні до географічної праці. Назва виглядала так: «Атлас, або Космографічні міркування про будову світу і зображенні його» (Atlas sive Cosmographicae meditations de fabrica mundi et fabricati figura). У присвяті Румольд вказав, що цю назву вибрав для публікації його батько. У тексті вступу було поміщено генеалогічне дерево Атласу – міфологічного персонажа, який був ватажком титанів у їхній війні проти бога Юпітера, був за це проклятий і приречений тримати на плечах небесне склепіння.

Після смерті Рудольфа, його сім’я видала ще раз “Атлас” у 1602 р. У 1602 р. всі три частини праці Меркатора були зібрані в єдиний том. Це перше справжнє видання видав у Дюссельдорфі Бернард Бізій. Ні Герард Меркатор, ні його син Румольд не дожили до цього і не змогли засвідчити особисто величезну популярність цього атласу, але їх карти в деякому роді увічнив Йодокус Гондіус.

Відомо, що сім’я Меркатора продала мідні пластини «Атласу Меркатора» та «Географії» Птолемея в березні 1604 р. Їх купив за 2 000 талерів фламандський картограф та видавець Йодокус Гондіус (Jodocus Hondius; 1563-1612). Популярність Меркатора в цей період падала в порівнянні з «Theatrum Orbis Terrarum» Абрагама Ортеліуса. «Географія» Птолемея вийшла друком в 1605 р.

Гондіус доповнив “Атлас” 50 картами Іспанії, Азії, Африки й Америки та видав його у Амстердамі в 1606 р. з латинським текстом, під своїм ім'ям, але з повним визнанням того, що більшість карт були створені Меркатором. Текст для цього атласу написав для нього Петро Монтан. Тепер титульний лист містив зображення Гондіуса та Меркатора разом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Гондіус був досвідченою діловою людиною, і під його керівництвом “Атлас” мав величезний успіх (1607 р. і 1608 р. – з латинським текстом; 1609 р. – французьке видання цього атласу).

1607 р. було виданоно кишенькове видання, для якого всі друковані форми були вигравірувані заново в дуже дрібному масштабі. Це видання отримало назву «Малого атласу Герарда Меркатора і Й. Гондіуса ...» (Atlas Minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio ...). Атласи Меркатора-Гондіуса, великий і малий, поступово перевершили за популярністю атлас Ортелія. Майже п'ятдесят років видання слідували один за одним, атлас виходив на латині, французькою, голландською та німецькою мовами.

Коли в 1611 р Гондіус помер то гідними спадкоємцями стали його син Генрік Гондіус (Henricus Hondius; Hendrik Hondius I; 1597-1651) та зять Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Між 1609 і 1641 роками атлас видавався 29 разів, зокрема один раз англійською мовою.

1612 р. Ян Янсон одружився з дочкою Йодокуса Гондіуса Єлизаветою. Попри смерть дружини в 1627 р. й нового одруження, в 1633 р. він уклав партнерський договір з її братом Генріком. Паралельно з Яном Віллемом Блау (1596—1673) починає видавати атласи Меркатора-Гондіуса (Блау у 1629 р. купив друковані форми Йодокуса Гондіуса для свого атласу). Під керівництвом Яна Янсона атлас значно розширився, і в 1638 р. вийшло перші три томи під назвою «Atlas Novus».

Карти Атласу.

До Атласу увійшли чотири карти із частковим зображенням території України: «Lithvania» («Литва») у масштабі близько 1:3 000 000, «Taurica Chersonesus» («Таврика Херсонеська») у масштабі приблизно 1:3 600 000, “Rvssia cum Confinijs” і «Europa ad magnae Europae Gerardi Mercatoris P. imitationem Rumoldi».

1595 р. Карта “Lithuania” (Литва). Карта поміщена в “Atlas sive Cosmographicæ Meditationes Fabrica de Mundi et Fabricati Figura”. На цій карті Г. Меркатор виділив українські історико-географічні землі з межами. Масштаб приблизно 1:3 000 000 (мідерит, 43,5 х 37 см). Це точна копія частини великої карти Європи 1572 р.

Українські історико-географічні землі представлені Rvssia (Руссю), Волинню (Volynia) та Поділлям (Podolia) та ін. Карта неодноразово перевидавалася, як окремо, так і в атласах. Карта пізніше з доповненнями та змінами входила до всіх перевидань атласу, виданих спадкоємцями великого картографа. Як правило, Київське воєводство завжди зображували у складі Великого князівства Литовського, що можна трактувати як прояв несприйняття литовською елітою включення литовських територій до складу Польського королівства за Люблінською унією 1569 року.

Карта Литви охоплює територію від Балтики на півночі до дельти Дніпра і Південного Бугу на півдні. Окреслено межі князівства з Курляндією (Curland), Лівонією (Liviniae Pars), Московією (Moscoviae Pars), Польщею (Polonia) і Пруссією (Prussiae Pars). На карті рясно нанесені населені пункти, багато з них вперше. Територіальні втрати після Люблінської унії 1569 р. показані неточно: Підляське воєводство включено в межі князівства, Волинь і частина Поділля відокремлені. Показово, що межами відокремлено і Полоцьке князівство, що знаходилося в складі ВКЛ з початку XIV ст., але зберігало свою культурну і політичну особливість. Зі зворотного боку на карті зазвичай присутній описовий текст, що стосується Великого князівства Литовського. Карта в пізніх перевиданнях або взагалі не мала змін, або вони були незначними, а ось текст зі зворотного боку відрізняється інформативністю, компонуванням і літерами. З появою в Європі Карти Радзивілла 1613 р. “меркаторська” Литва втратила свою актуальність.

На карті Литви на українських землях відображено політичний і адміністративний устрій території. У складі Польського королівства показані Руське (Rvssia) (включно з Белзьким), Волинське (Volhinia) та

Подільське (Podolia; включно з Брацлавським) воєводства з відповідним проходженням меж. Порівняно з ортеліївськими картами Польщі уточнено пролягання адміністративної межі між Подільським і Руським воєводствами, яка зміщена на захід із річки Збруч (Zbrucz flu.) на річку Стрипа (Stripa fl.). Північніше та східніше зазначених воєводств простягається Велике князівство Литовське (Magnvs Dvcatvs Lithvaniae), яке на сході, на відміну від карти В. Ґродецького, межує з Московією (Moscoviae Pars). Цей кордон на карті проходить з півдня на північ по Дніпру і далі по річці Сож (Mereia fl.). Тобто, порівняно з вищерозглянутою картою Європи Ґ. Меркатора, внесено неправильні зміни щодо простягання Московського царства до Дніпра. Умовне позначення державного кордону та адміністративних меж, як і на карті В. Ґродецького, однакове – пунктирна лінія з крапок, розфарбована пізніше вручну кольоровим кантом [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

В амстердамському виданні «Atlas minor Gerardi Mercatoris a I. Hondio plurimis aeneis Tabulis ...» (1628 р.) на карті «Lithuania» у складі литовських земель, крім Київського воєводства, показані навіть Підляське та Волинське воєводства. До позитиву цієї карти слід віднести позначення уточненого східного кордону князівства (у дійсності – Польського королівства) на лівому березі Дніпра, до якого примикає Сіверське князівство («Dukatus Severiensis») та Перекопська Татарія («Crimea. Tartaria Perecopenfis»). Територія Чернігово-Сіверщини, приєднана до Польщі за Деулінським перемир’ям з Московським царством у 1618 р., ще не показана на карті на основній території. Адміністративно-територіальну одиницю «Сіверське князівство» було створено у 1619 р. після передачі цієї території до Польського королівства. Зазначимо, що назва нової провінції не була усталеною до 1635 р., найчастіше вживалась назва «Чернігівське князівство» [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Карта Литви Ґ. Меркатора, яка порівняно з картою Польщі В. Ґродецького доповнена річками та гіпотетичними озерами і меншою мірою населеними пунктами, містить багато неточностей. Зображена на карті річка Стрипа з притоками є компіляцією різних окремих річок – Золота Липа, Коропець, Серет з відповідним неправильним зображенням населених пунктів (Теребовля, Тернопіль тощо). Східніше Дніпра українські землі на карті Литви Ґ. Меркатора показані з великими спотвореннями та явними помилками. Північніше Києва кордон Вел. кн. Литовського з Дніпра зміщується на ліву притоку Mereia fl. Вона, як помилково показано на карті, впадає у Дніпро практично напроти впадіння Прип’яті, до того ж, і також помилково, – південніше населеного пункту Любеч («Lubiez»). Виходячи з того, що найбільшою лівою притокою північніше від впадіння ріки Десна у Дніпро є річка Сож, на якій розміщене місто Гомель («Homei»), її ідентифіковано нами саме як сучасну річку Сож [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia). Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia.

1595 р. Карта «Europa ad magnae Europae Gerardi Mercatoris P. imitationem Rumoldi». Українські землі представлені Руссю (Rossia) зі Львовом та Поділлям (Podolia). В деяких варіантах назва «Русь» (Rossia) відсутня. Карта неодноразово перевидавалася (1606, 1610, 1613, 1619, 1623, 1628, 1630 рр. і т д.).

1595 р. Карта “Таврика Херсонеська”. Українські землі представлені Поділлям (Podolia). Московія позначена як Rvssiaе.

Опис карти подано за: Вавричин М. Г. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» («Crimea seu Tartaria Przecopensis») і охоплює територію від пониззя Дніпра до пониззя Дону включно з північною частиною Криму, що відповідало історичним реаліям. Розмежування держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.

Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.

Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).

На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом

входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або

«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,

et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1595 р. Арктика очима Герарда Меркатора.

Карта «Septentrionalium Terrarum descriptio». Карта стала доповненням, вкладкою до Карти Світу, що вже була видана Меркатором у 1569 році. Вперше арктичний регіон було зображено окремо від інших ділянок земної поверхні; до нього увійшло все, що знаходиться північніше 60-го градуса північної широти, а також те, що не знаходиться ніде взагалі.

За тодішніми уявленнями (міфічним, зрозуміло), найпівнічніша Земля складається з чотирьох островів, між якими чисте море, а посередині нього - Polus Arcticus і гігантська скеля. З цього моря витікають чотири повноводні річки.

У трьох медальйонах по кутах карти зроблено врізки - Шетландські острови, Фарерські острови та неіснуюча Фрісландія. У четвертому медальйоні – вихідні дані карти.

Цікаво те, що в 1595 р. Меркатор (як і інший картограф з Антверпена, Корнеліс де Йоде) вже знав, що американський і азійський материки розділені протокою, хоча до плавання Семена Дежнєва було ще більше ніж 50 років.

Герард Меркатор

XVI ст. (період історії картографії) – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), фламандський математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів.

Народився 5 березня 1512 року в Рупельмонді (Східна Фландрія, нині Бельгія). На той час Фландрія була частиною Габсбурзьких Нідерландів. Герард був сьомою дитиною в сім'ї, яка жила досить бідно. Його батько, Губер Кремер, був шевцем та фермером-орендарем. І батько, і мати Герарда не були уродженцями Рупельмонда, але походили з німецького містечка Гангельте, розташованого на кордоні з Нідерландами. У Рупельмонді ж Губер мав численних родичів, яких він іноді відвідував. Під час однієї з поїздок у подружжя Кремер у Рупельмонді народився син Герард. Через кілька років після його народження сім'я переїхала до Рупельмонда на постійне проживання.

Коли Герарду (фламандською він звався Герт Кремер) виповнилося 14 або 15 років, його батько помер, і сім'я залишилася без засобів до існування. Вихователем Герарда став дядько його батька –Гізберт Кремер. Завдяки йому Герард здобуває освіту в гімназії невеликого містечка Хертогенбос. Тут вивчалися основи богослов'я, класичні давні мови та початки логіки. Одним із вчителів Герарда був Макропедій. Імовірно, саме в гімназичні роки Герард, наслідуючи ренесансну моду того часу, «перевів» своє прізвище Кремер («купець», «торговець») латиною — і став Меркатором.

Гімназію він закінчує дуже швидко, за три з половиною роки, і майже відразу ж (29 вересня 1530) продовжує навчання в Левенському університеті (нині – на території Бельгії), знову завдяки підтримці Гізберта Кремера.

Лувен був найбільшим науковим та навчальним центром Нідерландів, у ньому знаходилося 43 гімназії, а його університет, заснований ще 1425 року, був найкращим у Північній Європі. У центр гуманістичної освіти та вільнодумства місто перетворилося завдяки Еразму Роттердамському (1465-1536), який жив деякий час у Лувені.

Меркатор став учнем географа, гравера та енциклопедиста Фрісіуса Гемми (нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі). Після закінчення університету в 1532 р. Меркатор працював разом з Геммою-Фрісіусом над створенням глобусів Землі і неба; одночасно займався виготовленням точних оптичних інструментів, а також викладанням географії та астрономії.

В 1536 р. Меркатор повінчався з Барбарою Шеллекен. У них було три сини: Арнольд, Бартоломей та Румольд.

Першу самостійно викреслену карту Г. Меркатор видав після відкриття власної майстерні у 1537 році. Це була карта Палестини на 6-ти аркушах з позначенням шляху виходу ізраїльтян з Єгипту. Точність цієї карти вразила багатьох його сучасників. Він почав одержувати замовлення на виготовлення нових карт.

Наступною його працею, виданою 1538 року, була невелика за розміром карта світу подана у подвійній серцеподібній проекції на якій вперше з’явилися підписи: «Америка. Північна частина» і «Америка. Південна частина». На ній він вперше показав місце розташування південного материка, існування якого довго викликало сумніви.

Ці дві роботи принесли Меркатору славу видатного картографа, і фламандські купці замовили йому карту Фландрії, яку він створив 1540 р. У тому ж році Меркатор видав брошуру "Спосіб написання латинських літер, який називається італійським курсивом". У ній автор запропонував використовувати курсив для одноманітного написання географічних імен - і його пропозиція незабаром була прийнята науковою спільнотою.

Завдяки цим двом картографічним роботам Меркатор отримав світове визнання. Слава про нього доходить навіть до короля Іспанії Карла V.

Глобуси 1541/1551 рр.

Наступного року імператор Священної Римської імперії Карл V доручив Меркатор виготовити набір астрономічних інструментів. В 1541 Меркатор створив глобус Землі, через 10 років – небесний глобус і в 1552 подарував їх Карлу V.

У 1544 р. вже знаменитий картограф був заарештований за підозрою в єресі й поміщений у в'язницю. Лише завдяки особистому втручанню Карла V через кілька місяців Меркатор знову знайшов свободу і потім, щоб не спокушати інквізиторів, він прийняв пропозицію герцога Вільгельма Юліх-Клеве-Бергського і переселився до Німеччини. На жаль, умови роботи там були гірші, , тому, що місто Дуйсбург (князівство Клеве, Німеччина), в яке він переїхав, було віддалене від моря і торгових шляхів, йому було складніше отримувати необхідну інформацію, креслення і карти. Його виручив інший відомий фламандський вчений-географ, Авраам Ортеліус (1527-1598), між ними виникло листування, завдяки якому Меркатор став отримувати необхідні відомості.

З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори.

У 1554 році Г. Меркатор закінчив роботу і видав досить точну на той час карту Європи на 15-ти аркушах на якій вперше правильно було вказано узбережжя Середземного моря.

Чудова карта Британських островів на 6-ти аркушах була ним надрукована в 1564 році.

Найбільш повне зображення земної кулі на великій карті світу з 18-ти аркушів із зображенням сітки паралелей і меридіанів у новій рівнокутній циліндричній проекції (названій пізніше на його честь), Г. Меркатор видав у 1569 році. Ця карта призначалася передусім мореплавцям. Цікаво, що на карті була показана Антарктида - материк, відкритий лише у 1820 році.

Власну редакцію «Географії» древньогрецького вченого астронома і географа Птоломея, що користувалася великим попитом до початку XVIII ст., він випустив у 1578 році.

У 1585 році вийшла з друку перша частина Атласу світу (51 карта Франції, Німеччини і Нідерландів), друга – у 1589 р. (22 карти Італії, Словенії та Греції).

В 1589 р. він одружився з Гертрудою, багатою вдовою мера Дуйсбурга. Картограф помер від крововиливу в мозок 2 грудня 1594 в Дуйсбурзі, це місто зараз знаходиться на території Німеччини. Сьогодні в усьому світі є багато будівель, університетів, вулиць, кораблів і навіть астероїд, названих на честь цієї великої людини.

Основна робота Герарда Меркатора – повний Атлас світу був виданий вже після його смерті сином Румольдом Меркатором у 1595 р. латиною.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.

*Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html