Під ДІБРОВОЮ «на свинарнику». Схрон і дільничий Атаханов. ВИННИКИ 1970-і рр. Спогади дитинства і юності

Колись Піддібровою (поряд з лісом Діброва) був свинарник. Тепер це район вул. Стрілецької (біля просіки в лісі на поляну). Там тримали свиней яких годували відходами з їдальні школи-інтернату. Був там фірман пан Сеньків який тримав там свої коні. Десь з середини 1970-их рр. свиней забрали, а коні ще кілька років там були.

Ми пацанами інколи «забиралися» в цей свинарник (сторожа там не було), брали коней і «трішки» на лонці на них каталися, бавилися в ковбоїв. Заняття було небезпечне, бо «процедура» відбувалася ввечері, коли ніхто не бачив.

А в день, на стриху свинарника, ми інколи проводили свій вільний час, особливо коли йшов дощ. Бо в цей період і у футбол не пограєш і в лісі не побудеш. На стриху було багато сіна, ми по ньому «товклися як коні». На сіні грали «хованки» і карти. Дехто покурював у віконце, я дотепер дивуюся як ми там всі не згоріли, адже маленька іскра могла зробити багато біди. Але Бог милував!

В кінці 1970-их рр. свинарник припинив свою «історію». Дерев'яний дах свинарника ми розібрали і все це дерево поносили на Розлавку, на лонку. Вирішили там збудувати СХРОН. Але зробили велику помилку збудували його недалеко від вулиці (тоді Ульянова, тепер Соборності). Схрон весь був з дерева, 70% у землі, стояла буржуйка. На дверях висіла колодка. На стіні висіла карта світу. Андрій Костів замалював УРСР у чорний колір і підписав «УНР». Це був вже десь 1981-82 рік.

З часом наше «буйне» життя в схроні закінчилося. Прийшов в один момент дільничий міліціонер пан Атаханов. Був строгим, але порядним міліціонером, не мєнтом!!! Показав нам купу доносів які були на нас написано. І сказав нам так (він розмовляв суржиком, був уродженець Кавказу): «Ребята. Щоб я більше цьої х.рні нє відєл. Врямя маєте до ранку. Бумаги ті что на вас написали я унічтожу». Він дотримав слова, з органами ми дійсно справи за схрон і за карту не мали.

Ми теж дотримали слова – СХРОН горів до ранку яскравим полум'ям, дим з нього було видно на другому кінці Винник!

  Фото кін. 1970-х рр. Справа «руїни» свинарника, на задньому плані - Кільцева.

ДІБРОВА – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ЛІС, це – частинка життя винниківської дітвори в 1940-1980-их рр.

Діброва – це лісовий масив у східній частині Винник, що колись переважно був покритий дубовими лісами; простягається до с. Підберізці (колись це був суцільний лісовий масив, в 1950-х рр. розділений кільцевою дорогою). Це один з найдавніших топонімів у Винниках.

Дітвора з Розлавки, Загороддя і Камчатки в Діброві проводила значну частину вільного часу, і не тільки дітвора… Молодь теж часто відпочивала в лісі (різні забави, дні народження і т. д.). Сміття за собою завжди прибирали, пусту «тару» теж забирали.

В Діброві зимою каталися на лижах і санках (Перша лінія, Друга лінія, Два горби і т. д.). В теплу пору року – «гонки» на роверах, гра в «Тарзана» (лазили по деревах і грали «лови»), палили вогонь з сухих гілок… (тоді ще не було прийнято ідіотських законів). Гра в «Тарзана» бере свій початок з 1940-х рр., коли в кінотеатрах (клубах) почали показувати американські фільми (1930-х – 1940-х рр.) про Тарзана. «Тарзана» грали на «Поляні» (галявина у Діброві), там росли молоді буки, ми вилазили на них, розхитувалися і перестрибували 3-5 метрів на інше дерево.

В Діброві проводили час «прогульники» (тоді їх називали «сачкістами») з 47 Школи, коли не було бажання вчитися, а час треба було десь скоротити.

В Діброві хлопчаки викурювали свою першу сигарету, а підлітки випивали з «горла» перший «сухарик» (і таке було, це ж життя…).

З кінця 90-х рр. ліс частково занедбали, дуби вирубали, трав'яний покрив в багатьох місцях знищили мототрасою, сміття на околиці Діброви – «море», це ж не москалі це роблять, а деякі мешканці прилеглих вулиць, та й не тільки вони… (колись би за таке «морду» набили…).

Діброва.

Тепер у лісі росте декілька 200-літніх дубів. Лісотвірними породами тут є граб, бук, клен, явір та дуб. Зрідка зустрічається береза та липа. З кінця XVIII ст. і до 1939 р. частина лісового масиву належала німецькій громаді Вайнберґен. Великої шкоди дубовим насадженням в Діброві завдала II Світова війна. У Винниках (весна-літо 1944 р.) німці спорудили потужну захисну смугу для оборони Львова, спорудженням цієї смуги займалися грузинські солдати, які воювали на боці німців. Місто було перерите замаскованими окопами й дотами, які зробили зі стовбурів величавих дубів. Залишки окопів ще недавно (15-20 років тому) можна було побачити на західній околиці Діброви.

За спогадами корінного винниківчанина, українського поета та перекладача  Івана Врецьони (Златокудра; 1930 р. н.): «Поля та околиці було зрито окопами та бункерами, до будови котрих вжито колоди зрубаних дерев у Діброві. Бачив, бо при будові стрілецьких ровів помагали голодні місцеві: сам літом 44 р. зарахував

один день із лопатою, заробивши половину хліба і порцію мармеладу. За ходом робіт наглядав німецький офіцер. Моя колаборація на ніщо німцям на ніщо не здалася. Й так пограли війну!».

Ліс «Діброва» на КАРТАХ. 

На карті «Lemberg Leopol Lwow» (1783 р. Масштаб: 1:28 800. Формат карти: 63 х 42 cм. Автор карти: Фрідріх фон Міг. Видавець: Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу) позначені вали в урочищі Діброва. 

Урочище «Діброва» (Dabrowa)  позначене на карті 1855 р. Повна назва карти — «Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz, Zator und Bukowina in 60 Blättern, C.R. von Kummersberg» (Адміністративна карта Королівства Галичини та Лодомерії...). Аркуш «21. Umgebungen von Lemberg Winniki Kulikow Busk und Gliniany». Масштаб 1:115 200.  

Урочище «Діброва» (Dеbrowa)  позначене на карті 1861 р. 

Урочище «Діброва» (Dabrowa) і «Піддіброва» (Pod dabrowa) позначені на карті 1919 р. Карта «Wіnniki». Масштаб 1:25 000. Видавництво: Biuro Kartograficzne Oddz. IV. Dow. Gen. Iwaszkiewicza.

Піддіброва.

Піддіброва – територія у східній частині Винник, що безпосередньо, з заходу, прилягає до лісу Діброва. Також це одна із найдавніших вулиць Винник, назва якої збереглася ще з австрійських часів.

Урочище Піддіброва згадується в «Акті Другої генеральної візитації Винниківської парафії» яка відбулася 3 лютого 1764 р. 

Краєзнавець Михайло Влох (1970 р.) подає опис мапи 1783 р.: «…Другий віддільний вал зазначено вздовж західнього берега лісу «Діброва», а в південному продовженні оборонної споруди знаходяться мочари на лузі «Лазки», що їх заливали води з «Кута». Вал «Під Дібровою» має дві прірви — переїзди. На іншому місці подаємо за Семеном Маґалясом переказ про цей вал. Правдоподібно в початках австрійської влади цей вал також розібрано і по нім не стало сліду, крім знаку на мапі. Може колись археологічні розкопки розкажуть про походження цього валу. Ця мапа становить цінне доповнення до історії Винник».

1960-і рр. Вид на Діброву з Лисівки. Фото Олександр Комендяк

  

Ліс Діброва (2016 р., осінь)

Унікальна карта Винник та околиць («Wіnniki»). 1919 р. Масштаб 1:25 000.

1919 р. Карта «Wіnniki». Масштаб 1:25 000. Видавництво: Biuro Kartograficzne Oddz. IV. Dow. Gen. Iwaszkiewicza. 

 

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецький цвинтар (без підпису); німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); залізнична колія Львів-Підгайці; залізнична станція на теперішній вул.. Івасюка; урочище Діброва (Dabrowa); між Вайнберґеном та Унтерберґеном – урочище Під діброва (Pod dabrowa); Ліс Жупан (Las Zupan); урочище Лисівка (Lysówka); Чортова cкеля 414 м н. р. м. (Czartowska Skala); урочище Млинівці (Mlynowce); залізнична станція Маріївка (Mariówka); г. Приска 360 м н. р. м. (Góra Pryska) в районі урочища Забава; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; Ліс Вулька (Las Wólka); поселення — Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Сихівська Вулька (Wólka Sichowska); поселення Коп’ятин; потік Чишківський (Czyszkowski), що бере початок між г. Приска (360 м н. р. м.) та г. Копань (352 м н. р. м.) й протікає через територію Першої Вульки та в Чишках впадає в Маруньку; потік Чепін (Czepin), що бере початок на Другій Вульці, протікає через територію Третьої Вульки і за Чишками впадає в Маруньку; дорога на Львів; дорога на Бібрку; дорога на Золочів та довкільні села.

  

1919–1939 рр. Карта «Mapa Szczegółowa Polski» (Детальна карта Польщі). Масштаб 1 : 25 000. Видавництво: Військовий Географічний Інститут (Wojskowy Instytut Geograficzny; WIG).

За О. В. Шишка «Картографування Львова (1918—1944)»: «Всю територію Польщі було розділено на аркуші, кожен з яких мав власне найменування за назвою найбільшого міста і код, який складався з номера колони (Slup) пояса (Pas). Аркуш Львова має код Р 49 S 38 для карт масштабу 1:100 000 і складається з 9 аркушів масштабу 1:25 000, позначених A, B, C, D, E, F, G, H, J. Територію міста охоплюють аркуші D, E, G, H. Як план міста ці карти малоцінні через дрібний масштаб. Вони радше цікаві з огляду на зображення його околиць».

З 1923 р., коли були введені єдині нові топографічні знаки на польських картах, до 1928 р. видавалися кольорові карти масштабу 1 : 25 000 на певні райони. Залежно від того, які карти були основою 1 : 25 000, рамка карт в цей період була 6' широти й 10' довготи (від острова Ферро) (основа німецькі карти), або 5' широти й 9' довготи (від Пулково) (основа карти Російської імперії).

Пізніші видання (після 1928 р. за ін. даними 1931 р.) карти мали розміри 5' широти та 10' довготи (від Гринвіча). Карти видавалися за оригінальним топографічним зніманням та за оновленими старими картами (або перевидавалися старі карти під нову рамку).

На один аркуш карти 1 : 100 000 накладалися 9 карт масштабу 1 : 25 000. Отже, назву карти масштабу 1 : 25 000 позначено назвою карти масштабу 1 : 100 000, латинською буквою (A, B, C, D, E, F, G, H, I), що вказує на положення аркуша, а також за назвою найбільшого населеного пункту. Карти видавалися одноколірні, двоколірні або чотириколірні. Карти масштабу 1 : 25 000 під час Другої світової війни використовувала німецька армія. Німці видали карти на територію України, Польщі, Литви, Білорусії. Всього в період 1919–1945 рр. Було видано близько 1 700 WIG карт.

 

 З ІСТОРІЇ КАРТОГРАФУВАННЯ (1919-1945 рр.)

Зважаючи на непросту політичну ситуацію, що на той час була у Європі (щойно завершилася Перша світова війна), створену у 1919 році картографо-геодезичну службу Польщі було підпорядковано військовому відомству. Називалась вона спочатку Географічна служба. Географічну службу Польщі очолював начальник Генерального штабу. За структурою вона включала наступні підрозділи: адміністративний, три виробничі відділи (тріангуляційний, топографічний, картографічний) та фонд картографічних матеріалів  [Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011].

Кадровий склад Географічної служби включав: офіцерів корпусу географів; офіцерів-співробітників та мічманів особових корпусів, віднесених до Географічної служби; помічників секретарів та цивільний персонал. Останній спеціалізувався на обслуговуванні  [Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011].

Видавництвом карт у Польщі займався в основному Військовий Географічний Інститут (Wojskowy Instytut Geograficzny; WIG; 1919-1949 рр.) у Варшаві.

Голова WIG підпорядковувався Генеральному штабу збройних сил Польщі.  WIG був відповідальним за проведення основних вимірів по всій країні та за формування послідовної системи оновлення карт для всієї території Польщі, особливо її кордонів та став основним осередком картографування у міжвоєнний період. Він був заснований для потреб армії та видавав карти масштабів 1:25 000, 1:100 000, 1:300 000, 1:500 000, 1:750 000. За основу було прийнято аркуш 1:100 000.

Персонал ВІГ підпорядковувався керівнику Інституту, при якому також була заснована Офіцерська школа топографів, підпорядкована керівнику Топографічного відділу Географічної служби та Школа креслярів, що підпорядкована керівнику Картографічного відділу. Зокрема, Офіцерська школа топографів готувала професійно навчених офіцерів-географів. За структурою у 1919 році ВІГ складався з 5 секцій: геодезичної, топографічної, картографічної, технічної та адміністративної. За весь період його існування з 1919 до 1949 року його керівниками були вищі офіцери. Серед них у 1919–1939 роках: бриг. Войцех Фелєвич, полковник Джон Моравський, полковник Генрі Земанек (1919); полковник Болеслав Язвінський, полковник Джон Моравський (1920–1926); полковник Джозеф Креутзінгер, полковник Тадеуш Зіленевський (1926–1939)  [Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011].

Перший напрям пов’язаний із перевиданням існуючих загальногеографічних карт (роботи здійсню вались з 1919 до середини 1920-х рр.); другий – з оновленням змісту існуючих у той час загально-географічних карт (друга половина 1920-х – початок 1930-х рр.); третій – зі створенням нових оригінальних картографічних творів на основі проведення топографічної зйомки (початок 1930-х рр. – 1939 р.)

Військовий географічний інститут, заснований 1919 р. для потреб армії, видавав карти масштабів 1:25 000, 1:100 000, 1:300 000, 1:500 000, 1:750 000, 1:1 000 000. За основу було прийнято аркуш 1:100 000. WIG в основному випускав наступні типи карти: 1: 25 000 (Mapa szczegółowa — детальна карта), 1: 100 000 (Mapa taktyczna — тактична карта), 1: 300 000 (Mapa operacyjna — операційна карта), 1:1 000 000, 1:750 000 (оглядова карта).

Ці групи в сучасному розумінні визначаються топографічними (тактичні й детальні у масштабах 1:100 000 і більше) та оглядово-топографічними (оперативні й оглядові 1:200 000 – 1:1 000 000) картами. Згідно з класифікацією загальногеографічних карт, що існує у військовій топографії, карти масштабів 1:1 000 000 – 1:500 000 віднесені до дрібномасштабних, 1:200 000 – 1:100 000 – до середньомасштабних, 1:50 000 – 1:25 000 – до великомасштабних. Цю класифікацію можна застосувати і для польських загальногеографічних карт міжвоєнного періоду з деяким уточненням масштабів: для дрібномасштабних: від 1:1 000 000 до 1:300 000 включно; для середньомасштабних: 1:200 000 – 1:100 000; для великомасштабних: 1:50 000 – 1:10 000 [А.В. Іщук, Е.Л. Бондаренко. ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНИХ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ПОЛЬСЬКИХ ЗАГАЛЬНОГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ ПЕРІОДУ 1919–1939 РОКІВ. 2012].

У 1923 р., були введені єдині нові топографічні знаки в польських картах. Під час Другої світової війни WIG працював в Шотландії (Единбург).

На картах ВІГ показано державні кордони, границі адміністративних одиниць. На великомасштабних картах є також межі різних землекористувачів і огорожі. Останні зображують із характеристикою конструктивних особливостей та матеріалу споруди. Об’єкти цієї групи передаються на картах лінійними знаками певного рисунка, які різняться складовими елементами (крапки, риски, їх поєднання) та розмірами (довжина, товщина).

ДЖЕРЕЛА

 *Архів карт Військового Інституту Географічного, виданих у 1919-1939 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://polski.mapywig.org

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Іщук А. В. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІГ ПОЛЬЩІ З КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРІОД МІЖ ПЕРШОЮ ТА ДРУГОЮ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ. Часопис картографії. Випуск 3. 2011.

 

*Електронна колекція карт [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.maps4u.lt/ru/maps.php?cat=48

*Загальногеографічні карти Польщі масштабу 1:100 000: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://igrek.amzp.pl/ mapindex.php?cat=WIG100.

*Польська Вікіпедія. Про ВІГ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://pl.wikipedia.org/wiki/Wojskowy_Instytut_Geograficzny.

*Польська Вікіпедія. Про Службу Географічну [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pl.wikipedia.org/wiki/Służba_geograficzna_(II_RP).

*Польський географічний форум [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://geoforum.pl/?menu=46812,46823,46900&link=geodezja-historia-w-wolnej-polsce#page_top

*Cосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. : корот. нарис / Сосса Р.І. – К., 2000. – С. 71–73.

* Cосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1941 р.: бібліогр. покаж. / Сосса Р.І.. – К., 2007. – С. 188–193.

*Cосса Р. І. Картографування території України / Сосса Р.І. – К., 2004. – C. 68–71.

*Bogusław Krassowski, Polska kartografia wojskowa (1919-45) / Bogusław Krassowski. – Warsaw, 1974. – 364 с.

 

Видатні винниківчани. Дмитро Дмитерко — педагог та лікар.

Дмитерко Дмитро (1875 р. м. Винники – 1930-ті рр. м. Кам’янець-Подільський) — педагог, лікар. У Винниках збудував лікувальний санаторій для хворих на легені на власній землі в урочищі «Піддіброва». У Львові в 1904 р. видав книжку німецькою мовою «Лікування туберкульозу сонячним світлом», а у Тернополі в 1908 р. – «Як можна вилічитися зі сухотів». У Винниках брав участь у культурно-освітньому житті міста. У 1919 р. разом з Пилипом Миськом переїжджає в Кам’янець-Подільський. Тривалий час працював в освіті і діставши ще за Австро-Угорщини пенсію, повернувся до вчителювання в Наддніпрянській Україні, де став ревним виконавцем директив влади. Зокрема, його атеїстична пропаганда в одному із сіл призвела  до того, що релігійна громада — «куркульня» (як пише в автобіографії Любомир Дмитерко), пообіцяла батька вбити, а хату спалити. Помер у 1930-их рр.

Син - Любомир Дмитрович Дмитерко (18 березня 1911, Винники — 2 жовтня 1985, Київ) — український письменник, поет, прозаїк, драматург, публіцист, сценарист, перекладач. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка. Один з трьох членів літературної групи «Західна Україна», які не потрапили до радянського ГУЛАГу.

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Влох Михайло. Виники. Звенигород. Унів та довкільні села. 1970 р. Чикаго, США.

1930-і рр. На задньому плані - лікувальний санаторій для хворих на легені

На передньому плані Піддіброва