Зібрано 50 давніх світлин!
У 1960-х роках більшості населення (тим, хто не крав) жилося несолодко. Середня зарплата була не більше ста рублів, а кукурудзяний хліб та акуратна латка на коліні чи лікті робітника або службовця були звичним явищем. Галичина у 1960-х завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи й, зокрема, Польщі, завдяки родинним зв’язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, порівняно зі східними територіями України, перебуванню у складі тоталітарного совка і, нарешті, завдяки міцним традиціям — сімейним, моральним, релігійним і українофільським, була регіоном вільнодумства, який Москва вважала найнебезпечнішим і піддавала шаленому ідеологічному тискові.
На початку шістдесятих, вперше після війни, львів'яни побачили площу Ринок більш-менш пристойному вигляді - нарешті нормально поштукатурили середньовічні будинки. Тоді ще стояли мури Бернардинського собору. У центрі було відносно чисто. Вулицями ходили пани у фетрових капелюхах і макінтошах, у їхніх кишенях лежали абонементи до філармонії на весь концертний сезон. Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який і не снився пізнішим адептам рок-музики, штурмували концертні зали, де виступав піаніст Святослав Ріхтер; шкільні вчителі старого польського гарту били ледачих учнів лінійкою по долонях, а не кулаком по обличчю. Кулькові ручки ще були дивом, отже школярі мачали пера в чорнильниці й мусили писати з каліграфічним натиском - до сімдесятих років у шкільній програмі існував окремий предмет «чистописання». На спеціальних уроках першокласники намагалися як найретельніше виводити літери в зошитах у косу лінійку. Чорні нарукавники захищали їх від фіолетових чорнильних плям, що розтікалися партою; взимку учні ходили до школи у валянках і гумових калошах, чорних і блискучих ззовні та червоних зсередини.
Це був час, коли говорили не «на Ринку», а «в Ринку» і на вулиці ще часто можна було почути, як норму, звертання «прошу пані» і «прошу пана», на відміну від пізніших сімдесятих і вісімдесятих років, коли така форма звертання вважалася вже (і, на жаль, не лише москалями) архаїчним впливом села і перекочувала виключно на базари.
Бачки з питною водою і металевим горнятком на ланцюжку в установах, а також фонтанчики з питною водою у парках і на вулицях давали змогу громадянам безкоштовно втамовувати спрагу. Біля під'їздів багатьох будинків стояли блискучі металеві шкрябачки для зчищення бруду із взуття.
Шістдесяті роки - це епоха хрущовок. Хоча перші з них з'явилися наприкінці п'ятдесятих, але масово чотири- і п'ятиповерхові бараки будують з 1961 року: висота квартири - 2,70 м (а деколи і 2,50), найменші із можливих кухні - 5,5 кв.м і суміжний санвузол. Норма житлової площі - 9 кв.м на людину - небачений раніше простір! Та головне, що це було початком масового переселення людей із комунальних квартир і підвалів в окремі помешкання, де кожна сім’я нарешті мала власну кухню, туалет і ванну. Про ці квартири львів'яни жартували, що будівельники забули з’єднати стелю з підлогою і водопровід із каналізацією. А через те, що стіни не тримали тепла, їх прозвали «хрущовськими холодильниками».
У 1960-х до Львова спеціально приїжджали з інших міст пити наше знамените пиво, а шоколадні цукерки «Світоч» возили до Москви як найвишуканіший подарунок для найвищих імперських чиновників. Тими роками вуличні скрипалі ще ходили львівськими подвір’ями і грали «Розамунду», а вдячні слухачі з балконів другого і третього поверхів кидали дрібні монетки, загорнуті в папірець, намагаючись точно потрапити у скрипковий футляр. А потім на тих самих подвір’ях за десять копійок мандрівні точильники гострили ножі за допомогою величезного кам’яного колеса, і дітям було радісно спостерігати, як іскри розліталися навсібіч. Це була епоха, коли вулицями Львова ще ходили сажотруси у штруксовому вбранні з ґудзиками старого львівського магістрату.
У 1960-х з’явився і новий символ духовно-мистецької боротьби з тоталітарною системою. Якщо у 1950-х цим символом був саксофон, то тепер ним стала звичайна шестиструнна (іспанська) гітара. Тоді гітари серйозно не сприймали, тож їх випускали навіть не музичні, а меблеві фабрики, до того ж лише семиструнні (російські або циганські). У 1965 році з модою на «Бітлз» у Львові з’явився термін «бітлас» і отоді почалася справжня боротьба з довгим волоссям.
У 1962-1963 роках виникли перші житлові корпоративи, і почалося будівництво корпоративних будинків. Спочатку це запровадили телевізорний завод, «Сільмаш» і фірма «Прогрес». Львів почав стрімко розбудовуватись, і мікрорайон на вулиці Терешкової став першим експериментальним у місті. Він виріс на місці пустиря, обмеженого із західного боку вулицею Пустою, з півдня - Кульпарківською, з півночі - вулицею 1 Травня і зі сходу - залізничною колією на Сихів.
Тривала широкомасштабна газифікація міста, і до вісімдесятих років Львів був практично повністю газифікований.
1969 р.
* У квітні на Львівській фабриці музичних інструментів випустили перші в Україні електрогітари.
* У червні відкрилися популярні львівські кафе «Ватра», «Під левом» і бар «Під вежею».
* 8 липня відкрили стелу на проспекті Ленінського комсомолу (вулиця Пасічна) на честь 50-річчя ВЛКСМ.
* Безумовно, найвидатнішою подією у спортивному житті міста за всі радянські часи став день 17 серпня 1969 року, коли команда «Карпати» завоювала кубок СРСР з футболу. Тоді на московському стадіоні імені Леніна в Лужниках львівські хлопці подолали ростовський СКА 2:1. А що у ці хвилини діялось у Львові! Десятки тисяч фанатів "Карпат" після перегляду матчу по телевізору висипали на вулиці міста. Це найбільша демонстрація за всю історію футбольного руху у Львові. Розповідають, що ошалілі від щастя фанати «Карпат» підняли на руках міліцейський «лунохід» (так називали міліцейські авто - на честь пристрою, який в ті часи висадили на Місяці) і занесли його на знамениту клумбу (батько мені розказував, що фанати перевернули трамвай №4). Отже, досвід вуличних демонстрацій львів'яни набували ще із шістдесятих (Гриць Совків).
28 червня 1969 р.
1/8 фіналу. «КАРПАТИ» Львів – «Чорноморець» Одеса 2:0 (0:0).
Львів. Стадіон «Дружба». 50 000 глядачів. +24 °C.
Голи: 1:0 Габовда (49), 2:0 Лихачов (55).
«Карпати»: Турпак, Сарабін, Поточняк, Данильчук, Сиров, Броварский, Данилюк (Басалик, 66), Булгаков (Бондаренко, 82), Габовда, Кульчицький, Лихачов.
«Чорноморець»: Альтман, Лисенко, Решко, Зубков, Москвичов, Скурський (Кузьмін, 60), Секеч, Прокопенко (Михайлов, 46), Босий, Гасперський, Сапожников.
19 липня 1969 р.
1/2 фіналу. «КАРПАТИ» Львів – «Суднобудівник» Миколаїв 2:0 (2:0).
Львів. Стадіон «Дружба». 50 000 глядачів. +27 °C.
Голи: 1:0 Лихачов (36), 2:0 Габовда (43).
«Карпати»: Турпак, Герег, Поточняк, Данильчук, Сиров, Броварський, Булгаков (Сарабін, 69), Данилюк, Габовда (Бондаренко, 76), Кульчицький, Лихачов.
«Суднобудівник»: Галімов, Карлаш, Совейко, Заболотний, Шеховцев, Селецький (Ісенко, 56), Більдюк, Авер’янов, Полуянов (Курінний, 46), Кімалов, Дерев’яга.
* 14 серпня на стадіоні СКА, відбувся континентальний фінал командного чемпіонату світу. Збірні чотирьох країн виборювали 2 путівки до фіналу у Вроцлаві.
Використано матеріалами: Ілько Лемко «Львів 1970-ті: русифікований побут, рибний дефіцит, ковбаса 4-х сортів, цигарки Marlboro і тотальна мода на джинси. 2023 р.» та Ілько Лемко «Коли є «все» не для всіх, зате є джинси, «довгі патли» і жовто-сині трамваї. Побутові хроніки Львова: 1960-ті. 2023 р.».
ВИННИКИ.
Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.
Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.
Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.
Місто ВИННИКИ ЦЕ:
Перший скульптурний пам’ятник на Україні й у світі Т. Шевченку – 1913 р.
Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.
Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.
1854-1867 р. — Винниківський повіт.
1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.
Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).
ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.
1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.
1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.
20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.
10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.
ВИННИКИ. Хронологія подій.
1960-ті рр. — 1970 р. (жовтень) — п. Наконечний директор тютюнової фабрики.
1960 р. — помер Микола Полєк (професор-філолог).
1960 р. — ФК «Авангард» (Винники) чемпіон Львівської області, чемпіон м. Львова, володар Кубка Львова (Богдан Маркевич).
1960 р. — матчі «Авангард» (Винники) — «Нафтовик» (Дрогобич) за «путівку» до класу Б «Україна» (винниківчани програли з рахунками 2:0 і 3:0).
1960 р. (квітень) — дитячий садок на 100 місць.
1961 р. — 1986 р. — о. Петро Баран парох Святовоскресенської церкви.
1962 р. — санаторна школа-інтернат (тепер вул.Галицька, 88 а; директори: Д. Т. Гайворонюк, В. І. Закальницький, С. М. Совяк, Ю. М. Чайківський, В. Й. Корч, Л. Є. Свистович). 2015 р. — 44 вчителі, 264 учні.
1962 р. — Винниківське відділення Львівської швейної фірми «Маяк».
1962 р. — цех №1 пластмасових виробів (127 робітників); виготовляли – ґудзики, посуд, фари для Львівського заводу автонавантажувачів, світлофільтри для радіоапаратури, поліметилмед акрилового порошку.
17 травня 1962 р. — помер Микола Федюк (український маляр-реаліст).
1963 р. — реставрація пам’ятника Т. Шевченкові.
1963 р. — ФК «Авангард» (Винники) чемпіон Львівської області (Богдан Маркевич).
1964 р. — мототраса «Майорівка» у Винниківському лісі (тут проходили етапи чемпіонату СРСР, України, ранги кубка Європи).
8 березня 1964 р. — урочистості з нагоди 150-річчя від дня народження Т. Шевченка (багатолюдне віче біля пам’ятника Т. Шевченку; виступи Володимира Грабовецького, Григорія Нудьги, Михайла Керницького).
19 вересня 1964 р. — помер Володимир Лиско (священник УГКЦ, релігійний і громадський діяч).
21 вересня 1964 р. — багатолюдний похорон о. Володимира Лиско. Похорон відправляли: о. Василь Богонюк, о. Василь Галій, о. Ігнатій Цегельський і о. Артемій Цегельський.
1964 р. — юнацька ФК «Авангард» (Винники) чемпіон Львівської області серед юніорів.
1960-ті рр. (середина) — Анна Михайлівна Сенчишин директор Народного дому м. Винники.
1960-ті рр. (середина) — закладено новий сад на лівому березі Комсомольського (Винниківського) озера. Шефство над садом взяв сільськогосподарський інститут в Дублянах (ректор академік Михайло Тимофійович Гончар).
1965 р. — ФК «Авангард» (Винники) чемпіон Львівської області (Богдан Маркевич).
1965 р. — помер Василь Богонюк (священник, доктор).
1967 р. — база відпочинку «Електрон» (площа 8 га, висаджено 116 видів дерев і чагарників).
1968 р. — відкриття залізниці Львів (залізничний вокзал) — Комсомольське (Винниківське) озеро.
1968 р. — передача Винниківської філії фірми «Маяк» фабриці текстильно-художніх виробів (1970 р. її перейменовано на Львівське текстильно-галантерейне об’єднання «Юність»), а Винниківська філія відтепер отримала назву — «Швейний цех №3».
1968 р. — Галич Г., Наконечний Д. «Львівська тютюнова фабрика» (історичний нарис).
7 квітня 1968 р. — народився Боровик Олександр Валерійович (Саша Боровик) — український політик, юрист, економіст.
1969 р. — перший випуск десятикласників у СШ №47 (директор школи Аркадій Дорман).
1969 р. — 1984 р. — директор Будинку піонерів Любов Іванівна Демиденко (Антонів).
1969 р. — розбудова молокоцеху (збільшення довжини у 3 рази, ширини вдвічі, пробурення 70-ти метрової свердловини) на вул. Крива, 2.
1969 р. — на Розлавці, на вул. Соборності (колишня вул. Ульянова) розпочато житлове будівництво (1971 р. — перші будинки).
23 травня 1969 р. — Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про зміну підпорядкованості міста Винники Львівської області» (передати місто Винники в підпорядкування Червоноармійській районній Раді депутатів трудящих міста Львова).
1969 р. Магазин "Барвінок".
1969 р.
Вул. Івана Франка 1969 р.
1969 р. З архіву Вячеслава Карабулькина (ФБ)
..jpg)
1969 р. Вул 17-го Вересня. Молодіжне кафе "Веселка".
.
Верхній ряд (зліва направо): Віктор Турпак, Лев Броварський, Петро Данильчук, Роман Покора, Валерій Сиров, Володимир Булгаков, Володимир Данилюк, Геннадій Лихачов, Ернест Юст.
Нижній ряд: Іван Герег (не потрапив у кадр, на окремому знімку), Богдан Грещак, Янош Габовда, Ігор Кульчицький, Роман Поточняк, Михайло Сарабін, Михайло Лупал, Карло Мікльош.
.jpeg)
1969 р. З архіву Юрія Карманчука
* Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009).
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар