Сучасну адресу пр. Свободи 6/8 займає восьмиповерховий будинок. З лютого 1965 р. і до початку 1990-х років тут містилося кафе “Червона Шапочка”, яке потім було перейменовано на “Біля фонтану”. Потім у цьому будинку працював ресторан японської кухні “Острів суші”, а тепер перші поверхи окуповані новими ресторанами.
До поч. 1960-х років тут було два чотириповерхові будинки, зведені у ХІХ ст., в стилі австрійського так званого чиншового історизму, які ще можемо бачити на старих поштівках Львова.
Оскільки сучасний проспект Свободи був основним місцем проведення радянських парадів, під час яких використовували важку військову техніку, старі австрійські будинки не витримали й почали руйнуватися. До речі, після цього під час військових парадів на 9 травня та 7 листопада танки тодішнім проспектом Леніна почали перевозити на платформах.
Щоб не сталося трагедії будинки довелося повністю розібрати та побудувати на їхньому місці, за проєктом архітектора Ярослава Назаркевича, у 1964 році восьмиповерховий будинок в стилі радянського конструктивізму. Цікаво, що через браму будинку можна було перейти на вул. Театральну.
То була «хрущовка» для обраних радянських. Поки робітничий клас будував комунізм і тулилився в хрущовках на околицях міста, де стеля ледве не лежала на голові, у самому центрі Львова виросла «елітка» за індивідуальним проєктом. З цегли, з високими стелями, ізольованими кімнатами, нормальними кухнями й роздільними санвузлами. Козирні ордери на житло з виглядом на центральний проспект і Оперний театр видавали лише партійним бонзам, номенклатурі, директорам заводів та «правильним» діячам культури, які вміли вчасно і красиво вихваляти й прославляти (ФБ, Гриць Совків).
Щоб якось замаскувати постраждалу пролетарську рівність у цьому номенклатурному раю покращеного планування , для пересічних громадян, на першому поверсі у 1965 році відкрили «Червону Шапочку»- перше суто дитяче кафе у Львові.
Стіни розписали персонажами казки, поставили зручні меблі, запустили в меню дефіцитні збиті вершки, желе в креманках і молочні коктейлі, випічку. Поки діти облизували ложки й розглядали вовка на стіні, дорослі менше звертали увагу на верхні поверхи, де вечорами запалювалися люстри львівської політичної еліти.
Тут продавали смачне морозиво, де кульки морозива були різноколірні. Перед фонтаном колись була зупинка тролейбусів. 27 листопада 1952 року відбулося відкриття першої тролейбусної лінії довжиною 7,3 км. На вулиці міста виїхав перший тролейбус, який курсував за маршрутом № 1 «Залізничний вокзал — площа Міцкевича». Ціни на квитки залежали від відстані і становили від 20 до 50 копійок.
За спогадами письменника Романа Онишкевича (2018 р.): «Перша локація – це локація, так би мовити, мого дитинства. Називалася вона «Червона Шапочка». Вона знаходилася у тому будинку, де нинішній ресторан «Сало». То був такий собі «совєтский общепіт» з довгим залом зі «столовкою», а з боку розташвувався бар, де мужики могли собі випити якусь «соточку». Але чого він такий мені дорогий? Бо коли я був маленьким і ми з бабцею йшли гуляти у центр, то мусили туди зайти і з’їсти якусь котлетку з капусточкою. Не те щоб голодні були чи в дома не було що їсти. То була така традиція – святе зайти у «Червону Шапочку». Там ще були желейки, вершки. Це було дуже класно. А мої старші товариші вже ходили туди сто грамів випити. Це був досить культурний заклад у центрі міста. «Червону Шапочку» нині дуже багато хто згадує».
Джерела:
* Львів, якого уже немає, або де була “Червона шапочка”. ФОТОГРАФІЇ СТАРОГО ЛЬВОВА. 2016.
Джерела:
* Львів, якого уже немає, або де була “Червона шапочка”. ФОТОГРАФІЇ СТАРОГО ЛЬВОВА. 2016.
*Львів, якого більше немає: історії від Романа Онишкевича. 2018.
*FB Ретро-Львів
1977 р.
2016 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар