Червоні хорвати, білі хорвати й хорвати. Карта словʼянських земель VIII–IX ст. Едвард Генрик Левінський-Корвін

 

Едвард Генрик Левінський-Корвін (Edward Henryk Lewiński-Korwin; 1885-1953) – польський історик, який працював у США. Під час Першої світової війни він обіймав посаду секретаря Американського комітету допомоги полякам, де лобіював інтереси Польщі. Він опублікував численні книги та публікації у Сполучених Штатах про Польщу та історію польської діаспори в Сполучених Штатах, на які часто цитували американські історики. Він здобув докторський ступінь у Колумбійському університеті.  

       1917 р. В його історичній праці  “Political History of Poland” поміщена карта розселення Словʼян VIII–IX ст. На карті позначені червоні хорвати (Галичина), білі хорвати (Верхня Вісла) і хорвати (Адріатика). На території сучасної України - червоні хорвати,  древляни, сіверяни, а також хозари й мадяри на сході та півдні.

Прабатьківщиною білих хорватів, яка отримала назву «Велика Хорватія», варто вважати територію Верхнього й Середнього Подністров’я, Пруто-Дністровського межиріччя та верхньої течії Тиси. Велика Хорватія, у різі періоди, охоплювала території Західної України (Галичина, Закарпаття, Буковина, Волинь, частина Поділля), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі, Північної Угорщини, частково Німеччини, Австрії та Словенії.  Племена антів, склавінів, венедів та карпів зінтегрувалися в регіоні Верхнього та Середнього Подністров'я та Нижньої і Середньої Вісли, стали відомими як «хорвати» (регіональний комплекс Придністров'я та Попруття празько-корчацької культури, V—VII ст.)

Велика Біла Хорватія (хорв. Bijela Hrvatska, Velika Hrvatska, Stara Hrvatska, лат. Chrobatia) —  це праукраїнська протодержава західних горян (карпів–білих хорватів), одне із найбільш ранніх державних утворень, яке виникло після смерті Аттіли;  це поліцентрична протодержава (V ст.- середина Х ст.), конфедерація споріднених хорватських племен вождівського типу.   

 Утворилася вона у середині V ст., проіснувала до кінця Х ст. У V-VI ст. цей суперсоюз гіпотетично займав територію від середньої течії Пруту і Дністра  до верхньої течії рік Вісла, Ельба, Біла Ельстер. Засновником держави був Отко (433 р. н.), котрого латиномовні хроністи йменують Одоакром і котрий правив Римською імперією у 476-493 рр. Проіснувала  з різними назвами і перервами  (перша  слов'янська держава Само (Самослава) у 623—658 рр.). З 955 р. по 999 р.  -  повноцінне державне утворення - Велика Хорватія (від р. Прут до Баварії)   об’єднане під владою одного князя (засновник князь Славник) до 999 р.

З V ст. по 955 р. Велика Хорватія була протодержавою,  її не слід розглядати в цей період як якусь конкретну країну (виключення - держава Само (Самослава) у 623—658 рр.), а  як геопростір, який переважно населяли хорватські племена. У такому суперсоюзі хорватські племена,  зберігаючи свою ієрархію, визнавали зверхність якогось племені-гегемона.  Велика Хорватія була такою могутньою,  що Славник і його син Собібор навіть  карбували у Любечі (Лібіце) власну монету (на той час це було досить рідкісним явищем навіть серед розвинених держав Європи).

 Поляки, що окупували хорватські землі в районі Кракова (999 р.), розділили їх на дві частини, після чого Велика Хорватія почала розпадатися.  Всередині цього масиву асимілювалися дрібніші племена даків, германців, язигів і роксоланів. Роксолани залишилися у Сер. Подніпров'ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русі. У Середньому Подніпров'ї поляни асимілювали ту частину роксоланів, яка не вирушила до Тиси.