Червоні хорвати, білі хорвати й хорвати. Карта словʼянських земель VIII–IX ст. Едвард Генрик Левінський-Корвін

 

Едвард Генрик Левінський-Корвін (Edward Henryk Lewiński-Korwin; 1885-1953) – польський історик, який працював у США. Під час Першої світової війни він обіймав посаду секретаря Американського комітету допомоги полякам, де лобіював інтереси Польщі. Він опублікував численні книги та публікації у Сполучених Штатах про Польщу та історію польської діаспори в Сполучених Штатах, на які часто цитували американські історики. Він здобув докторський ступінь у Колумбійському університеті.  

       1917 р. В його історичній праці  “Political History of Poland” поміщена карта розселення Словʼян VIII–IX ст. На карті позначені червоні хорвати (Галичина), білі хорвати (Верхня Вісла) і хорвати (Адріатика). На території сучасної України - червоні хорвати,  древляни, сіверяни, а також хозари й мадяри на сході та півдні.

Прабатьківщиною білих хорватів, яка отримала назву «Велика Хорватія», варто вважати територію Верхнього й Середнього Подністров’я, Пруто-Дністровського межиріччя та верхньої течії Тиси. Велика Хорватія, у різі періоди, охоплювала території Західної України (Галичина, Закарпаття, Буковина, Волинь, частина Поділля), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі, Північної Угорщини, частково Німеччини, Австрії та Словенії.  Племена антів, склавінів, венедів та карпів зінтегрувалися в регіоні Верхнього та Середнього Подністров'я та Нижньої і Середньої Вісли, стали відомими як «хорвати» (регіональний комплекс Придністров'я та Попруття празько-корчацької культури, V—VII ст.)

Велика Біла Хорватія (хорв. Bijela Hrvatska, Velika Hrvatska, Stara Hrvatska, лат. Chrobatia) —  це праукраїнська протодержава західних горян (карпів–білих хорватів), одне із найбільш ранніх державних утворень, яке виникло після смерті Аттіли;  це поліцентрична протодержава (V ст.- середина Х ст.), конфедерація споріднених хорватських племен вождівського типу.   

 Утворилася вона у середині V ст., проіснувала до кінця Х ст. У V-VI ст. цей суперсоюз гіпотетично займав територію від середньої течії Пруту і Дністра  до верхньої течії рік Вісла, Ельба, Біла Ельстер. Засновником держави був Отко (433 р. н.), котрого латиномовні хроністи йменують Одоакром і котрий правив Римською імперією у 476-493 рр. Проіснувала  з різними назвами і перервами  (перша  слов'янська держава Само (Самослава) у 623—658 рр.). З 955 р. по 999 р.  -  повноцінне державне утворення - Велика Хорватія (від р. Прут до Баварії)   об’єднане під владою одного князя (засновник князь Славник) до 999 р.

З V ст. по 955 р. Велика Хорватія була протодержавою,  її не слід розглядати в цей період як якусь конкретну країну (виключення - держава Само (Самослава) у 623—658 рр.), а  як геопростір, який переважно населяли хорватські племена. У такому суперсоюзі хорватські племена,  зберігаючи свою ієрархію, визнавали зверхність якогось племені-гегемона.  Велика Хорватія була такою могутньою,  що Славник і його син Собібор навіть  карбували у Любечі (Лібіце) власну монету (на той час це було досить рідкісним явищем навіть серед розвинених держав Європи).

 Поляки, що окупували хорватські землі в районі Кракова (999 р.), розділили їх на дві частини, після чого Велика Хорватія почала розпадатися.  Всередині цього масиву асимілювалися дрібніші племена даків, германців, язигів і роксоланів. Роксолани залишилися у Сер. Подніпров'ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русі. У Середньому Подніпров'ї поляни асимілювали ту частину роксоланів, яка не вирушила до Тиси. 

Слов'яни в 850-900 рр. Червоні й Білі хорвати. Карта Карла фон Шпрунера. 1880 р.

 

Карл фон Шпрунер.

Карл фон Шпрунер (Karl von Spruner; 1803–1892) – німецький географ та картограф.

Карл фон Шпрунер був автором численних карт, більшість яких були опубліковані в німецьких історичних атласах. Першим плодом його наукових досліджень були статті в “Mitheilungen des historischen Vereins f ü r Oberfranken”, потім праці “Bayerns Gaue” (Бамберг, 1831), “Gaukarte des Herzogtums Ostfranken” (Бамберг, 1835).

Першими його картографічними творами були: «Historisch-geographischer Hand-Atlas» (Історико-географічний ручний атлас) (1837-1839 рр.; перше видання), 2-ге видання (1854), 3-є видання 1862–1879, перероблено Т. Менке та «Historischer Atlas von Bayern» (Історичний атлас Баварії), опублікований в 1838 р.

Головні праці Карла Шпрунера:

I-а  — «Dr. K. von Spruner's Historisch-Geographischer Schul-Atlas» (1-е видання – 1856 р., 2-е – 1860 р., 3-є – 1865 р., 4-е – 1866 р., 5-е – 1869 р., 1870 р., 6-е – 1871 р., 7-е – 1873 р., 1874 р., 8-е – 1875 р., 9-е – 1877 р., 10-е – 1880 р., 1890 р.);

II-а —посібник для вивчення давньої історії – «Atlas antiquus» (1-е видання 1850 р. (27 карт), 2-е видання 1855 р., 1860 р., 3-є видання, опрацьовано Генріхом Теодором Менке (Гота, 1865 р.), 4-е видання «v. Spruner-Sieglin, Hand-Atlas zur Geschichte des Altertums, des Mittelalters und der Neuzeit. I. Abteilung:  Atlas Antiquus  Atlas zur Geschichte des Altertums. 34 kolorierte Karten in Kupferstich enthaltend 19 Übersichtsblätter, 94 historische Karten und 73 Nebenkarten. Entworfen und bearbeitet von Dr. Wilhelm Sieglin. Erscheint in 8 Lieferungen (6 Lieferungen mit 4 Karten u. 2 Lieferungen mit 5 Karten) zum Preise von je 2 Mark 50 Pf. Nach Erscheinen der letzten Lieferung wird den Abonnenten ein vollständiges Namenverzeichnis zum Atlas Antiquus für einen mäßigen Preis zur Verfügung gestellt. Zur Abnahme desselben ist kein Abonnent verpflichtet. 2 Lieferung.  Inhalt: Gotha: Justus Perthes» (1893-1909 рр.);

III-а — «Atlas zur Geschichte Asiens, Afrikas, Amerikas und Australiens» (Гота; 1853 р. (12 сторінок, 18 карт), 1855 р., 1868 р.);

IV-а  — «Dr. Theodor Menke. Bible Atlas in eight map sheets. 1868.  Gotha: Justus Perthes».

Середньовічна та нова історія висвітлена в атласі — «K von Sprunerʹs Historisch-geographischer Schul-Atlas des Gesamtstaats Österreich von den ältesten bis auf die neuesten Zeiten. (1860)». Більшість його атласів були опубліковані фірмою «Justus Perthes».

Карта «Slawen nördlich der Donau, 850–900» (Слов'яни. 850-900 рр.). Ареал поширення Червоних хорватів (Rothe Сhrobaten) –  верхів'я р. Вісли, Карпати, Надсяння - до Зх. Бугу; Білих хорватів  (Weisse Сhrobaten) - від Дунаю до середньої Вісли.

Опублікована в  Атласі 1880 р. “SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON D^R. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON D^R. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten. GOTHA: JUSTUS PERTHES 1880”.

ЕТНОГЕНЕЗ СЛОВ'ЯН.

Нове міжнародне дослідження, опубліковане у вересні 2025 р. в журналі "Nature", підтвердило те, про що в Україні говорили давно: початок розселення слов’ян бере свій витік із території сучасної України.

Генетики проаналізували сотні зразків давньої ДНК і дійшли висновку, що центр слов’янської експансії у VI–VIII ст. знаходився на півночі України та півдні Білорусі. Це спростовує поширену в польській історіографії тезу про «автохтонне походження» слов’ян саме з території Польщі.

Цікаво, що за еталонний зразок узяли поселення Грудек на Холмщині (східна Польща, кордон з Україною). Проте важливо враховувати, що ще 1500 років тому, та навіть до ХХ ст., ця територія належала до української Волині. Лише після операції «Вісла» етнічний склад регіону штучно змінили. Схожа ситуація з Берестейщиною та басейном Прип’яті, які до ХХ ст. залишалися українськими етнічними землями.

Отже, науковці підтвердили: саме з українських земель почалася велика хвиля розселення слов’ян, які в VII–VIII ст. заселили половину Європи — від Балкан і Адріатики до територій сучасної Польщі й Німеччини.

Джерела середньовічних авторів

Цю картину підтверджують і давні писемні свідчення.

• У Х ст. арабський автор Аль-Масуді писав про плем’я волинян (дулібів), яке мало верховну владу серед слов’ян і користувалося особливим авторитетом.

• Баварський географ у IX ст. згадував черв’ян, які мали своє «королівство» та 325 градів, від яких «усі слов’янські племена ведуть свій рід».

• У Візантії імператор Костянтин VII Багрянородний описував білих хорватів (галичан), які вели війни з аварами, а частина з них переселилася в Далмацію, заснувавши хорватську державність.

Роль антів та гунського союзу.

На схід від волинян діяли анти — одне з найсильніших слов’янських племен. Вони забезпечили «південний напрямок» експансії — у напрямку Дунаю та Балкан, де згодом виникла Болгарія.

Цей процес не можна розглядати окремо від гунського союзу. Нащадки Аттіли не зникли після його смерті — як часто описують підручники. Навпаки, союз степових кочовиків і слов’янських землеробів ще в VI ст. робив походи на Візантію. Прокопій Кесарійський прямо писав, що анти й склавини «зберігають гунський норов», а їхні імена вважалися однаковими.

Фактично антський союз і гунський союз — це продовження одного й того самого явища: політичного та військового об’єднання причорноморських степів і лісостепу, яке поширювало слов’янські гени й культуру на південь та захід Європи.

Український вимір.

Таким чином, саме територія України була центром слов’янського світу. Тут формувалися племена, які дали початок найбільшій етномовній групі Європи. І саме тому князь Святослав називав Дунай «серединою своєї землі» — бо цей регіон був ядром історичних процесів від античності до Середньовіччя.

Не випадково новгородці у своїх легендах виводили свій рід «зі Скіфії» — з південних земель, а не з північних боліт.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.