СПОГАДИ ДИТИНСТВА. ВИННИКИ (1960-і-1970-і рр.). МИ — ПОКОЛІННЯ, ЯКЕ ВЖЕ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ.

 

Нашими майданчиками були вулиці, а не торгові центри й супермаркети.

Ми не ходили з першого класу до репетиторів, та й слова такого не знали, в нас було дитинство!

Нас рідко возили "на моря" і в "гори", "море" для нас були Винниківське озеро і радгоспні стави, а гори - Ліс Діброва, Чортова скеля і Жупан.

Наші спогади зберігалися в сімейних альбомах, а не в «хмарі».

Раділи новій шкільній формі та будь-яким новим речам (а це було не так часто) які мама десь по блату придбала.

Ми - покоління, яке бігало босими, ходило на «атас» в чужі сади і городи, їли немиті фрукти ще зеленими й овочі (інколи витирали їх до свого одягу) , били коліна на роверах, але підіймалися й їхали дальше, завжди життєрадісні.... без «мобілки»... але куча друзів...

Ми пили воду з калюжі й ніякі бактерії нас не лякали, їли з цукром і сметаною білий хліб.

Їли хліб помащений смальцем чи шкварками, трохи присолений і зверху цибулька..

Покоління яке зранку в неділю вставало в 6-7 год. і з сумкою де булла банка і слоїк йшло в магазин по молоко і сметану (навіть у двадцятиградусні морози). Стояли в черзі кілька годин.

В дні канікул, ввечері ходили в магазин по хліб, займали чергу й інколи чекали 2-3 год (з 20 до 23 год).

По дорозі до дому половину буханки з'їдали, цей смак хліба залишився на все життя.

Ми ті , хто йшов додому зі школи пішки з портфелем за плечима й думками лише про те, щоб швидше зробити уроки й вибігти на вулицю. Не в супермаркет, а до друзів, які чекали біля фіртки.

Ганяли на роверах, пасли корів, каталися зимою на ковзанах і санках в Діброві, Лисівці і Жупані. Грали в різні ігри. Ми грали футбол, волейбол, хокей і т. д., хованки до темряви. Додому батьки не могли нас загнати.

Майстрували літачки з аркушів зошита і в школі на уроці їх запускали. Будували «хатки» з ковдр і стільців.

Це покоління відходить — повільно, але неминуче.

І залишає по собі щирість, тепло та відчуття часу, коли все було простим і справжнім.

Ми знали, що таке дитинство.

І головне — ми прожили його на повну.

У кожного покоління будуть свої спогади про дитинство, вони не кращі і не гірші, просто свої. Дитинство і юність це найпрекрасніші і найкращі роки, бо попереду стільки ще всього цікавого, стільки мрій, сподівань і задумів.