Великими географічними відкриттями називають відкриття, здійснені європейськими мандрівниками наприкінці XV – у першій половині XVII ст. Поштовхом до них стали пошуки європейцями нового морського шляху до Індії в обхід володінь Османської імперії.
Доба Великих географічних відкриттів стала переломною між Середніми віками та Новим часом: людство накопичило достатньо знань і відчуло потребу пізнати Землю з її невідомими просторами. Однак у другій половині XV ст. ситуація значно ускладнилася внаслідок загарбання турками-османами Близького Сходу. Різноманітні побори з торговельних караванів і кораблів, грабунки, піратство робили торгівлю вельми ризикованою, невигідною та нерегулярною. З'явилася велика кількість посередників (арабів, італійців), що призводило до подорожчання товарів. Шлях до Індії через Єгипет і Червоне море повністю контролювали араби, які не допускали сюди європейців. Нові шляхи до країн Сходу першими почали шукати Португалія та Іспанія.
Кінець ХV – початок ХVІ ст. ознаменувався для світу початком колоніальної експансії європейських країн. Саме Португалія та Іспанія першими розпочали здійснювати активну колоніальну політику.
Першою європейською країною, що активно розгорнула далеким подорожам і відкриття нових земель, була Португалія. Після того як Португалії вдалося відокремитися від Іспанії та визначилися до середини XIII ст. її кордони, які існують і досі, вона раптом виявилася абсолютно відрізаною й ізольованою від Європи.
Португальські географічні відкриття (порт. Descobrimentos portugueses) — це численні території та морські шляхи, виявлені португальцями в результаті їх інтенсивних морських досліджень в XV – у першій половині XVII ст., здійснені за підтримки Португальської корони або португальських приватних осіб. Протягом цього часу португальські мореплавці були в авангарді європейських заморських досліджень, вони відкривали та картографували узбережжя Африки, Азії, Бразилії та Канади та безлічі островів в Атлантичному, Індійському і Тихому океанах.
Європейські дослідження за межами Середземного моря почалися з морських експедицій Португальського королівства на Канарські острови в 1336 році, а протягом XV століття португальці відкрили атлантичні архіпелаги Мадейра та Азори, дослідили узбережжя Західної Африки та нарешті в 1498 році відкрили морський шлях до Індії. Експедиція Васко да Гами започаткувала португальську морську та торгову присутність у в Індійському океані від узбережжя Суахілі в Східній Африці до Островів прянощів, Китаю та Японії
Португалія вступила у XV ст. сильною та централізованою державою зацікавленою в морській експансії.
Запливати далі Азорських та Канарських островів і Мадейри португальських моряків не могла змусити ніяка сила. Зате на південь одна за одною попрямували експедиції споряджені принцом Генріхом прозваним сучасниками Мореплавцем.
У 1415 році португальці захопили у Північній Африці мусульманське місто Сеута, що стало першою європейською колонією.
Першими значущими географічними відкриттями португальських мореплавців стало відкриття (точніше- перевідкриття) островів Порту-Санту і Мадейра у 1418 і 1419 роках (капітани Жуан Зарку і Тріштан Ваш Тейшейра) і Азорських островів у 1427 році (Діогу де Сілвешем). Надалі ці острови стали важливими базами для подальшого просування португальських мореплавців на південь і захід в Атлантичному океані.
У 1444-1448 роках майже 40 португальських кораблів побувало біля африканських берегів.
У 1453 році захоплення Константинополя османами стало потужним ударом для християнського світу та встановлених ділових зв'язків зі сходом. У 1455 році Папа Микола V видав буллу Romanus Pontifex, що посилює попередній Dum Diversas (1452), надаючи королю Португалії Афонсу V та його наступникам всі землі та моря, відкриті за мисом Бохадор, а також торгівлю та завоювання проти мусульман і язичників, започаткувавши тим самим в Атлантиці політику закритого моря (mare clausum). Король, який розпитував генуезьких експертів про морський шлях до Індії, замовив карту світу Фра Мауро, яка прибула до Лісабона в 1459 році.
У 1456 році Діогу Гоміш досяг архіпелагу Кабо-Верде. У наступне десятиліття кілька капітанів на службі у принца Енріке, в тому числі генуезець Антоніо да Нолі та венецієць Альвізе Кадамосто, відкрили решту островів, які протягом XV століття були колонізовані.
Між 1458 і 1460 роками Антоніо да Нолі (італійський мореплавець який перебував на службі у Португальського королівства) вирушив зі своїм братом і племінником до острова Сантьягу і в 1462 році заснував поселення Рібейра-Гранде (сучасне Сідаде-Велья) на південній частині острова. Йому, разом з Діогу Афонсу, приписують систематичне дослідження і перші зусилля по колонізації усього архіпелагу Кабо-Верде. Однак через суперечливі звіти про перші португальські подорожі неможливо з упевненістю встановити, які з окремих островів відкрили Нолі та Афонсу, а які такі португальські мореплавці як Альвізе Кадамосто, Діогу Діаш та Діогу Гоміш. Антоніо да Нолі вважається автором офіційної назву архіпелагу Ilhas de Cabo Verde («Острови Зеленого Мису»).
Гвінейська затока буде досягнута в 1460-х роках.
У 1487 році португальський капітан Бартоломеу Діаш повів свої каравели на крайній південь Африки. В 1488 році він обігнув південний мис Африки, який він назвав «Мис Штормів» (порт. Cabo das Tormentas) і проплив далі на схід аж до гирла Великої рибної річки, довівши, що в Індійський океан можна було потрапити з Атлантики. Незабаром мис був перейменований португальським королем Жуаном II на «Мис Доброї Надії» (порт. Cabo da Boa Esperança) через великий оптимізм, викликаний можливістю знайдення морського шляху до Індії, що підтвердило помилковість думки, що Індійський океан не має виходу до моря яка існувала ще з часів античності та робіт Птолемея.
Морський шлях до Індії був відкритий, але дістатися до неї Діаш не зміг, оскільки команда навідріз відмовилась йти далі. З жалем повертався він навколо мису, який невдовзі буде названий королем мисом Доброї Надії, надії на майбутнє, яку давав відкритий шлях до Індії. З жалем ще й тому, що розумів, що португальцям буде важко скористатися цим шляхом – лише від Лісабона до мису Доброї Надії понад 10 000 кілометрів.
Поки іспанці та англійці намагалися дістатися Індії і Китаю західним шляхом, португальці наполегливо просувалися на схід.
В 1494 році Іспанія та Португалія уклали між собою Тордесільяський договір, який розділив як вже відкриті, так і ще невідомі землі між двома державами. За цим договором португальці отримали все за межами Європи на схід від лінії, яка проходила на 370 лігах західніше від островів Кабо-Верде (на той момент вже португальських). Це дало їм контроль над Африкою, Азією та східною частиною Південної Америки (Бразилією).
У 1498 році флотилія каравел під командуванням адмірала Васко да Гами відплили шляхом відкритим Бартоломеу Діашем і досягши Індійського океану перетнули його і досягли Індії. Повернення експедиції у 1499 році стала справжнім тріумфом Португалії. Схід віднині був пов`язаний морським шляхом з заходом. Каравели Васко да Гами повернулися наповненими цінними товарами: шовками і фарфором, корицею і перцем, гвоздикою та мускатом, перлинами та смарагдом. Португальці побачили Індію, країну високої культури та жвавої торгівлі.
У 1500 році Педру Алваріш Кабрал натрапив на те, що зараз відоме як бразильське узбережжя, яке він вважав великим островом.
З 1501 по 1502 рік одна з португальських експедицій, очолювана Гонсалу Коелью і Гашпаром де Лемушем дійшла на південь уздовж узбережжя Південної Америки до затоки сучасного Ріо-де-Жанейро.
У 1510 році португальці захопили перше індійське місто на узбережжі – Гоа. Тут була створена фортеця, оселилися солдати. Король Португалії призначив і відправив туди віцекороля португальських володінь в Індії.
З 1511 по 1512 рік португальські капітани Жуан де Лісбон та Ештеван де Фройс досягли гирла річки Ла-Плата у сучасному Уругваї та Аргентині та пройшли далеко на південь до сучасної затоки Сан-Матіас на 42° пд. ш.
З Індії португальці продовжили свої плавання далі на схід, увійшовши до другого чинного кола торгівлі в Індійському океані, що поєднував Калікут та Кійон в Індії з портами Південно-Східної Азії, включаючи Малакку та Палембанг. Португальці з’ясували, що самі прянощі виробляють не в Індії, а на островах Індонезії. Добравшись до них в 1511 році, португальська ескадра підійшла до порту Малакка. Нещадний гарматний вогонь знищив стіни фортеці і змусив утікати навіть бойових слонів місцевого правителя. Так в руках португальців виявилася протока, через яку йшла вся торгівля прянощами. Тепер мускатний горіх і гвоздика безпосередньо доставлялися в Європу. За сформованими торговими шляхами португальці незабаром добралися до Китаю і Японії, де також з’явилися їх факторії. Всі форти, факторії і місцеві міста стали португальськими колоніями, тобто територіями, позбавленими місцевого управління і перебували під владою чиновників, надісланих з країни-загарбника – метрополії.
У 1511—1512 роках Антоніу де Абреу дослідив Малі Зондські острови, острів Амбон, архіпелаг Банда. Звідси Франсішку Серран рушив до решти Молуккських островів, але через кораблетрощу був змушений осісти на о. Тернате. До 1529 року португальці створили численні факторії на Молуккських островах, уклавши союз з Баянсіруллахом, султаном Тернате, проти султанату Тідоре — союзника Іспанії.
1513 року Жоржі Алваріш стає першим європейцем, що висадився в Китаї — на о.Таман в дельті річки Чжуцзян (Перлинна річка).
Між 1525 і 1528 роками Португалія направила кілька експедицій, щоб дослідити район навколо Молуккських островів. У 1525 році губернатор Тернате Жоржі де Мінезіш відправив на схід Гоміша де Секейра та Діогу да Роча, які стали першими європейцями, які досягли Каролінських островів, які вони назвали «Острови Секейри». У 1526 році сам Жоржі де Мінезіш досягнув островів Біак, Вайгео та Нова Гвінея. На цих дослідженнях базується теорія про відкриття португальцями Австралії, одна з кількох конкуруючих теорій про раннє відкриття Австралії, яку підтримує австралійський історик Кеннет Макінтайр, стверджуючи, що континент відкрили Кріштован де Мендонса та Гоміш де Секейра.
У 1543 році троє португальських торговців випадково стали першими жителями Європи, які досягли Японії та розпочали з нею торгівлю. За словами Фернана Мендіша Пінту, який стверджував, що брав участь у цій подорожі, шторм прибив джонку на якій перебували він, Антоніу да Мота та ще один португалець в Танеґасіму, де місцеві жителі були вражені вогнепальною зброєю, яку японці негайно скопіювали і почали виготовляти у великих масштабах.
1558 рік — відкриття португальцями Мальдівських островів.
1606 рік — відкриття португальцями островів Нові Гебриди.
Завдяки португальським дослідникам для Європи були відкриті країни та народи Африки, південної Америки, Південної та Південно-Східної Азії та Далекого Сходу. Португальські географічні відкриття є складовою епохи Великих географічних відкриттів.
Побоюючись конкуренції з боку іспанців та інших народів, португальці тримали свої географічні відкриття в секреті. Карти нововідкритих земель зберігалися під замком в Каса-да-Індіа (Індійському домі) в Лісабоні.
Азійські колонії Португалії, Іспанії, Голандії та Англії на 1650 рік. З атласу "Всесвітня історія та географія". Лондон. 1895 р.
Західна півкуля 1815 р. Колонії Британії, Португалії, Іспанії, Голандії, Франції, Росії. Історичні карти з атласу "Всесвітня історія та географія". Лондон. 1895 р.
Планісфера Кантіно, створена в 1502 р. на підставі таємних карт, викрадених з португальського архіву. Зображує тогочасний рівень досягнень португальських першовідкривачів.
Немає коментарів:
Дописати коментар