Перша друкована карта із назвою «Україна або Країна Козаків» у заголовку. 1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо.

З історії.  Нікола Сансон (батько Гійома Сансона) є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками  Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон вже на карті 1672 р.  «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків».

На карті 1672 р. Гійома Сансона та Юбера Жайо «LE ROYAUME DE HONGRIE..» ([Карта] королівства Угорщина...) Центральне Правобережжя та Лівобережжя назване Україною, або Країною Козаків (Vkraine ou Pays des Cosaques). На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita).

Отже, починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.

Карти України 1640-х рр. Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для означення всієї української території "від Московії до Трансільванії". Вони мали великий вплив на розвиток західноєвропейської картографії у другій половині ХУІІ-ХУШ ст. та утвердження назви "Україна" не тільки на картах Польщі та Московської держави, які в ті часи володіли певними частинами українських земель. З цього часу Україна у свідомості європейців відклалася, як територія із чіткими межами, як окрема країна. Саме після карти Боплана Україна почала фігурувати на всіх європейських мапах.

          Гійом Сансон та Юбер Жайо

         Гійом Сансон (Guillaume Sanson; 1633—1703), французький картограф, син картографа Нікола Сансона, народився в Парижі. Після смерті батька в липні 1667 р., Гійом продовжив його справу. За успіхи в картографуванні був призначений географом французького короля. В основному відомий картами Європи й Африки. Г. Сансон працював у партнерстві з Алексісом Юбером Жайо. Повна оригінальна назва карти – «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків). Масштаб карти 1:1 900 000. Мова французька.

      Центральне Право- і Лівобережжя назване Україною, або Країною Козаків (Ukraine ou Pays des Cosaques), в межиріччі Інгульця (Itigulet Maly R.) і Дніпра позначене Дике поле (Dzike Polie ou Campagnes Defertes et Inhabitées).

      В околицях Кодака (Kudak), напис про розташування порогів (Porowys de Nieper), нижче за течією зображені пороги з написом про місця перебування козацького війська і зберігання скарбниці (Ifles ou est la Cache ou le Trésor de l'Armée des Cosacques). Від місць татарських переправ на Дніпрі відходить Чорний шлях (Czarny flack, Chemin que fuiuent les Tartares pour entrer en Pologne), що проходить через Нижнє та Верхнє Поділля аж до Львова, та його відгалуження — Кучманський шлях (Kusmanski flack), який пролягає через Кам’янеччину та Брацлавщину. На Лівобережжі, від Дніпровських порогів на північ до Вязьми (Wiasma), пролягає Муравський шлях (Morawsky fzlak Chemin que suiuent les Tartares pour en trer en Moscovie).

          Українські етнічні землі представлені Поліссям (Polesie); Волинню (Volhynie), що поділяється на Верхню Волинь (Haute Volhynie) з Луцьким (Palatinat de Lufuc) і Київським (Palatinat de Kiow) воєводствами та Нижню Волинь (Basse Volhynie); Поділлям (Podolié), що поділяється на Верхнє Поділля (Haute Podolie), яке охоплює Кам’янецьке воєводство (Palatinat de Каmеnіес), та Нижнє Поділля (Basse Podolie), що охоплює Брацлавське воєводство (Palatinat de Braclaw). На заході виділена Чорна Русь (Russie Noire). В її межах зображені Холмське (Palatinat de Chelm), Белзьке (Palatinat de Belz) та Львівське (Palatinat de Lemberg) воєводства та Покуття (Pokutie). На сході українські історико-географічні землі представлені Чернігівським (Duché de Czernihow) та Новгород-Сіверським (Duché de Novogorod Sewierjki). У Причорномор’ї показані Тартарія Буджацька (Tartares de Budziak) та Очаківська (Tartares d'Oczakow) у складі Османської імперії.

       Ця карта була виготовлена на замовлення монсеньйора Луї де Фрасуа (1661-1711), дофіна і наслідного принца Франції, сина короля Людовика XIV з династії Бурбонів.  Карта виготовлена на основі більш ранніх карт Нікола Сансона. Неодноразово перевидавалася (до 1806 р.).

        Юбер Жайо (Алексіс Юбер Жайо; Hubert Jaillot; 1632-1712),  французький гравер, скульптор, видавець і картограф, упорядник кількох атласів, у тому числі за матеріалами Нікола Сансона та його синів. З 1657 р. жив і працював у Парижі, кінець XVII ст. – початок XVII ст. – на службі у короля Людовика XIV. 1670 р. отримав титул Королівського скульптора (Sculpteur du Roi). Після смерті свого тестя; видавця Нікола Берея І (Nicolas Berey І) у 1655 р. і шваґра видавця та гравера Нікола Берея II (Nicolas Веrey II) купив від овдовілої своєї сестри карти колекції Berey. 1667 р. очолив картографічну майстерню, використовуючи початково плити Береїв. Таким чином, він одержав цінну основу, для майбутньої видавничої діяльності. Створив картографічну фірму “Les Deux Globes” (сини та внуки Жайо забезпечили фірмі процвітання аж до 1781 р.). 1670 р. придбав у Г. Сансона (помер 1703 р.) та Андрієна Сансона (Adrien Sanson; помер 1718 р.) їхні матеріали та виготовив великий атлас «Atlas nouveau contenant toutes les partiers du monde...». 1671 р. отримав виключне право на публікацію всіх карт Сансонів.

Початково майстерня Жейо видавала окремі карти у видовженому форматі folio, тільки у 1681 p., у співпраці з Ґ. Сансоном, вийшло перше видання відомого «Atlas Nouveau...» (46 карт). Друге видання 1684 р. (72 карти) і третє видання 1689 р. (80 карт).

Більшість карт в атласі належали Н. Сансону, проте відсутність його прізвища на титульному аркуші спричинилася до хибної версії про авторство А. Ю. Жейо, хоча сам Жейо не мав ні географічної, ні математичної освіти. Створені ним карти були фактично копіями сансонівських карт.

1692 р. атлас (99 карт) Сансона-Жайо був перевиданий в Амстердамі Георгом Колле і П'єром Мортьє (помер 1724) під назвою  «Atlas Royal a l’Usage de Monseigneur le Duc de Bourgogne…», атлас мав також, як і у французькому виданні, посвяту герцогу Бургундському; 1696 р. – з 111 картами. У 1707/1708 рр. П'єр Мортьє видав атлас з 168 картами. Пізніші видання Мортьє розширили атлас ще більше – 1708 р. –  200 карт; близько 1721 р. – 300 карт; близько 1735 р. – 400 карт.

Юбер Жайо увійшов у видавничу справу в сприятливий момент. Починаючи з 1668 р. французький король Людовик XIV почав вигравати свої битви. Територія Франції постійно розширювалася. Це сприяло високому попиту на карти. 20 липня 1686 р. одержав від короля титул Géographe du Roy.

Карти, надруковані в майстерні А. Ю. Жейо, вигідно вирізнялися багатими та ошатними картушами роботи Шарля Сімоно (Charles Simonneau), П'єра Брісара (Pierre Brisart), Франсуа Шово (François Chauveau) та точною різьбою Франсуа Кумартена (François Coumartin) та Луї Кордьє (Louis Cordier).

При описі карти використано джерела: Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. – 224 с.

    ЧОРНИЙ ШЛЯХ — один з основних шляхів, що сполучали Пн. Причорномор’я із західноукраїнськими землями. Назва "Чорний шлях" трапляється в джерелах із кінця 15 ст. У зарубіжних джерелах того періоду шлях  називався - Czarny Szlak або Via Nigra. В атласі Польщі Рицци Занноні (1772 р.) турецькою мовою Чумацький шлях названий Kerman-Joli - "караванний шлях", а польською мовою написано "droga niedojrzana", а далі на північний захід "zły krok".

     Дмитро Яворницький: «Чорний (Польський) або Шпаків шлях, у турків Кара Іслах, що отримав свою назву від Чорного лісу, виходив з глибини Польщі, з Варшави на Кознище, Пулави, Маркушів, Люблін, Жовкву, Львів, повз Умань на Торговицю, через річку Синюху й звідси в межі вольностей запорізьких козаків, через річки Вільшанку, Кільтінь, уздовж Малої Висі на Велику Виську, над верхів'ями Костуватої й Бобринця, потім вододілом між Ташликом і Мертвоводом до гирла самого Ташлика, до Бугу, врешті за Буг до шляху Керван-Іол, тобто Караванної дороги».

   До початку 18 ст. Чорний шлях, яким користувалися кримські татари для грабіжницьких нападів на Правобережну, Західну Україну і Польщу, починався під Перекопом. З початку 18 ст., після зменшення інтенсивності набігів, Чорний шлях почали використовувати чумаки. Згідно з картами Г. де Боплана та ін. європейських картографів 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. Чорний шлях переважно проходив вододілами річок. Він починався від Тавані (нині в районі Каховки та Берислава) й ін. дніпровських переправ та йшов на північ до верхів’їв Інгульця й Тясмину (притоки Дніпра), де розгалужувався на дві гілки. Пн. гілка проходила повз Лебединський ліс (у районі сучасного с. Лебедин Шполянського р-ну Черкас. обл.) та суміжні лісові масиви, далі пролягала між витоками Гнилого та Гірського Тікичів (бас. Пд. Бугу) і правих приток Росі (бас. Дніпра). Пд. гілка, від якої біля витоку р. Велика Вись (прит. Синюхи) відокремлювався Кучманський шлях, вела до переправи через Синюху (прит. Пд. Бугу) біля Торговиці (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.), проходила повз Умань та зливалася з пн. гілкою в районі витоку Гірського Тікича. Далі Чорний шлях пролягав вододілами річок у північно-західному та західному напрямках повз Погребище, Пиків (нині село Калинівського р-ну Він. обл.), Уланів (нині село Хмільницького р-ну Він. обл.), Хмільник, Стару Синяву та Старокостянтинів. Біля витоків річок Пд. Буг та Случ Чорний шлях з’єднувався з Кучманським шляхом та йшов на захід повз Збараж у напрямку Львова. Відгалуження Чорного шляху вели на Київщину і Волинь.

 Ґедзь Т.М. ЧОРНИЙ ШЛЯХ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Chornyj_shliakh

МУРАВСЬКИЙ ШЛЯХ, Муравська сакма — один з найважливіших стратегічних шляхів 16—18 ст., який пролягав з Південної України на північ до кордону з Московією. Етимологія назви, за однією з гіпотез, пов'язана з травою-муравою, або споришем (Polygonum). На місці зруйнованих горизонтів ґрунту виростає інший склад трав, що відмінний від звичайної степової рослинності. Мурава була своєрідним індикатором дороги. Низькоросла трава зростала саме в місцях зі збідненими ґрунтами. Імовірно, вперше згадується в писемних джерелах під 1555 р. Походження назви дискусійне. Найбільш докладно описаний у «Большому чертежу книге». З'єднував Крим із центральними районами Московії. Подібно до інших степових шляхів МУРАВСЬКИЙ ШЛЯХ пролягав переважно вододілами, із мінімальною кількістю переправ. Починався в Перекопі, ішов верхів'ями річок Дніпровського та Азовського басейнів, далі – вододілом Дніпра та Сіверського Дінця (прит. Дону), переходив у басейн Дону (де перетинав його праву притоку Бистра Сосна біля м. Лівни; нині місто Орловської обл., РФ), а потім – у басейн Оки (прит. Волги), де перетинав її праву притоку Упа біля м. Тула (нині місто в РФ). Від Тули МУРАВСЬКИЙ ШЛЯХ вів до бродів через Оку і на Москву. Між верхів'ями річок Мож (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону) і Коломак (прит. Ворскли, бас. Дніпра) станом на 1627 р. шлях був перекопаний ровом, який не можна було обминути.

        16–17 ст. МУРАВСЬКИЙ ШЛЯХ використовувався ордами Кримського ханату для набігів та походів на терени Московії, а також на Слобідську Україну. Друга назва траси – "Царева дорога" – пов'язана з тим, що нею рухалося військо на чолі із самим ханом ("царем"). Із розвитком російської прикордонної оборонної системи інтенсивність татарських набігів зменшувалася, натомість зростало значення МУРАВСЬКОГО ШЛЯХУ як торгівельної артерії.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. 367 с.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.).Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

 

1700 р.