Старий Винниківський цвинтар. Військові поховання.

На винниківському цвинтарі знаходяться могили видатних людей, які залишили вагомий внесок в історії та культурі нашої держави. Тут є могили січових стрільців, пам'ятник воїнам УГА, пам'ятник польським воякам, два пам'ятники радянським танкістам, з десяток могил радянських воїнів.

Старий винниківський цвинтар заснований наприкінці XVIII ст. У 1748 р. Галицьке губернаторство опублікувало декрет, котрий постановляв, що «мають бути скасовані всі кладовища біля храмів, а кожна громада має виділити протягом чотирьох тижнів частину ґрунтів за містом, яких би вистачило на поховання покійників без різниці віросповідань (крім євреїв) на 10–20 років». Але видно, що й у ті часи не дуже ретельно виконувалися постанови, бо губернаторство через декілька місяців змушене було опублікувати цей декрет ще раз. Декретом від 11 грудня 1783 р. австрійський імператор Йосиф II, з огляду на небезпеку виникнення епідемій заборонив проводити поховання в церквах та довкола них, вимагаючи закладати нові цвинтарі.

У Винниках вибрали місце під цвинтар, де він знаходиться й досі. Про це свідчать і найдавніші пам’ятники, які тут збереглися. Це скульптури XVIII ст. роботи Шимзерів, дуже відомих на той час майстрів. До того цвинтар знаходився біля теперішньої церкви Воскресіння Господнього (1842 р.), яка була збудована на місці старої дерев’яної церкви (1680 р.). Раніше померлих хоронили біля церкви. Вперше документально зафіксовано існування при церкві цвинтаря у Винниках у 1753 р. Церковний візитор, описуючи парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, згадав про церковний місцевий цвинтар. Тоді цвинтар простягався до підніжжя г. Лисівка. Про це свідчать як спогади старожилів міста, так і поодинокі знахідки людей, що згодом забудували цю територію.

У XVIII–XIX ст. кладовище розширювалося і було перенесене на південний схил г. Лисівка, у своєрідне природне урочище. Починався винниківський цвинтар де розміщена стара польська каплиця. Саме там були перші поховання. А оскільки польська громада мала кошти, то, щоб утвердити себе, збудувала каплицю і захоронюючи поблизу неї своїх громадян, таким чином «посувала» можливість поховань українців значно далі. У XIX–XX ст. винниківське кладовище поділилося на польське і українське, яке обслуговувало 2 грабарі.

В акті візитації Винниківської парафії (8 вересня 1895 р.) записано, що в селі мають розширювати цвинтар і вже купили для цього ґрунт, але ще не посвятили.

Протягом багатовікового періоду похоронено не одне покоління жителів, їх могили після ліквідації при церкві цвинтаря австрійським урядом, були забуті і затерлися в пам’яті винниківчан.

Могила воїнів УГА.

На початку 1920-их років на Галичині було 392 військові некрополі з 51 514 груповими могилами, в яких покоїлись останки 84 384 воїнів. У відповідності до ст.ст. 225 та 226 Версальського мирного договору, Польська держава зобов’язувалась утримувати усі військові цвинтарі та окремі військові поховання з часів 1914—1918 років. Стосувалось це також кладовищ та могил українсько-польської та польсько-радянської воєн.

Польський уряд виділяв кошти на перенесення одиноких українських могил на збірні військові кладовища. Особливо активним цей процес був у кінці 1920-их, початку 1930-их років, коли проводилась т. зв. «комасація» (ущільнення) цвинтарів, що мала виразний антиукраїнський підтекст, тобто ліквідацію поодиноких могил і окремих груп поховань. 

Винники одними з перших на Україні виконали свій обов'язок по стосовно полеглих січовиків. Для перепоховання січових стрільців, які загинули у винниківських лісах під час облоги Львова і лежали позакопуваними в різних місцях, де хто зустрів смерть, у Винниках був створений Похоронний комітет під головуванням Андрія Курчака. До комітету ввійшли о. Григорій Гірняк, доктор Ярослав Левицький, Павло Кіяк, Степан Ханас, Василь Обаранець, Василь Дмитерко, Осип Гадус та дві місцеві вчительки Панейківна і Грицківна. За одностайною згодою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон, тіла 15 стрільців і чотаря Ганкевича перевезено на місцевий цвинтар і поховано їх усіх у стрілецькій могилі на репрезентованому місці, де звичайно хоронили найвизначніших людей Винник (між похованими не було ні одного винниківчанина) (дані про загиблих – за краєзнавцем Михайлом  Влохом).

Стосовно кількості похоронених бійців УГА точної інформації немає.

Газета «Свобода» (США) від 25 травня 1921 р. згадує про перепоховання (23 квітня, субота) 15 стрільців, з яких лише двоє відомі – Лука Семчук з Пирятина Радехівського повіту, згаданий у наступному «Інформаційному звіті» (документ 3 , ч.2 , стор. 4) та Петро Довгий з Романова (у звіті О. Козака не згаданий). Газета «Батьківщина»  (ч.50/1921), описуючи цю ж подію називає кількість перепохованих – 16 воїнів (п’ятнадцятьох стрільців і чотаря Ганкевича).

 Народився Петро Довгий у с. Романів Бібрського повіту (нині Перемишлянського р-ну Львівської обл.). В автрійській армії під час І світової війни був у званні капрала. Старший десятник Романівської залізної сотні ІІ Коломийської бригади. Про приналежність сотні до якогось куреня цієї бригади зимою 1918-1919 р.р. відомостей не маю. До травня 1919 сотня воювала поряд із Станіславівськими куренями, але деякі дослідники, не наводячи джерел, стверджують, що сотня до середини весни 1919 була окремим приділом і підпорядковувалась безпосередньо штабу, пізніше ввійшла у структуру січових стрільців і на її основі формувався ІІ полк. Петро Довгий в грудні 1918 (?), йдучи з дорученням, заблукав в околицях Винник під час завірюхи і вийшов випадково на позиції поляків, які його вбили. Перепохований у присутності родини 23 квітня 1921 року у Винниках (цит. за Ярославом  Іванишином).

У газеті «Галицька Брама» (1998. №5-6. С. 3-6) подається інформація про Воробця Івана.

Воробець Іван (д. н. н. – д. с. н.) – поручник УГА. Доброволець УСС. Поручник 2 куреня 2 полку УСС, учасник Чортківської офензиви. 1919 р. командант шпиталю в Одесі. Перепохований 23. 04. 1921 у  Винниках (у звіті О. Козака не згаданий).

Похоронна процесія виглядала так: з Розлавки (сьогоднішній кут вул. Стрілецької та вул. Кривої), у військовому порядку вишикувалися шістнадцять підвід, аж до могили на цвинтарі вся дорога була заповнена людьми, між ними всі школярі у національному одязі йшли за домовинами під проводом своїх учителів.  

Похорон очолив о. прелат Леонтій Куницький з кільканадцятьма священиками з Винник та околиць. Леонтій Куницький здобув популярність у зв'язку зі своїми антипольськими виступами на похоронах колишніх старшин та солдатів української галицької армії та політичних в'язнів. 1930 р. польським урядом він був заарештований і кілька місяців перебував в ув'язненні. У Винниках це була перша його панахида на стрілецькій могилі. 

Приїхав віддати військову шану своїм побратимам отаманам Степан Шухевич (громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915 рр.), отаман УГА (1918–1919 рр.).

Після похорону, в таємниці від уряду, винниківчани вирішили спорудити пам'ятник на стрілецькій могилі. Проект пам'ятника виконали Левко Лепкий (композитор і письменник, талановитий журналіст і художник, командир кінноти Українських січових стрільців, один із засновників видавництва «Червона Калина», найбільш відомий як автор широко популярних стрілецьких пісень) та Павло Ковжун (український графік, маляр і мистецтвознавець, учасник Перших Визвольних змагань 1917–1921 рр.), а виготовив місцевий майстер-каменяр Василь Сидурко.

Пам'ятник являв собою кулю між двома однораменними хрестами, яка мала символізувати, що воїни загинули, але не здалися. Посередині кулі – стилізований тризуб на фоні щита, під яким знаходяться дві шаблі, обвиті терновим вінком, а на хрестах цифри: 1918 і 1919.  

           Це був перший стрілецький пам'ятник на українських землях.

Пам'ятник освятили 5 червня (неділя) 1922 р. Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Леонід Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.

Програма складалася з польової Служби Божої на площі місцевого «Сокола», походу на цвинтар, відкриття пам'ятника і покладання вінків. Хоча промови та виступи були суворо заборонені, та саме покладання вінків (150!) з виголошенням від кого – викликали більше враження, ніж будь-які промови.

Службу Божу відслужили кілька священиків на чолі з прелатом о. Л. Куницьким. Під їхнім проводом відбувся процесійний похід на цвинтар. Це, мабуть, вперше довелося винниківчанам бачити такий похід. Перший вінок від Диктатора ЗОУНР ніс д-р Володимир Бачинський, а далі вінки від НКУГА, КЕУГА всіх корпусів, бригад та самостійних частин. А дальше вінки від різних установ Львівського повіту. Найзворушливіший був вінок від товаришів по зброї – інвалідів УГА, що його несли три інваліди.

Виконавши посвячення, о. прелат Л. Куницький сказав: «Говорити заборонено, помолімося за душі наших героїв», і почав голосно молитися.

Хоча згодом польські окупанти-шовіністи вимагали ліквідувати пам'ятник, однак з правової точки зору на це не знайшли підстав.

Пам'ятник щасливо перебув Другу світову війну. Згодом вже радянські вандали пошкодили пам'ятник та знищили державний знак — тризуб. Могилу в радянський час доглядала і опікувалася нею Михайлина Гарапа. Місцеві мешканці і тепер ретельно доглядають могилу і вшановують героїв. На початку 1990-х рр., за старими світлинами, здійснив відновлення могили п. Тарас Левків разом із студентами коледжу ім. І. Труша (радянським режимом було знищено тризуб на пам'ятнику).

Стосовно кількості похоронених бійців УГА достовірної інформації немає.

Подаємо матеріал Козака О. М. з «Інформаційного звіту про проведення заходу «Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій на території Львівської області»:

«Щодо пам'ятника воїнам УГА у Винниках у ДАЛО зберігаються такі документи.

Документ 1. ДАЛО. - Ф. 1 - Опис 30 - Спр. 4210. - Арк. 17.

Формат А5. Рукопис, чорнило чорне. Переклад із польської мови.

«Штамп «Уряд гміни Винники. Номер 737\23»

«Гміна Винники. До староства у Львові.

Щодо обіжника від 12\VII L 29081\23 у справі військових цвинтарів доповідаю, що на території тутешньої гміни немає жодних поховань військових із війни перед листопадом 1918 року.

Одночасно доповідаю, що на тутешньому гмінному цвинтарі є два збірних поховання загиблих військових із польсько-руської війни після 1 листопада 1918 р. на яких стоять кам’яні пам’ятники, які дуже ретельно доглядаються.

Винники 7 VII 1923. Печатка. Підпис.».

Даний документ 1923 року підтверджує про існування на місцевому гмінному цвинтарі Винник поховань часів польсько-української війни, які увічнені кам’яними пам’ятниками.

Документ 2. ДАЛО. - Ф. 1. - Опис 30. - Спр.4471. - Арк. 114.

Формат А5. Рукопис, чорнило чорне. Текст написано українською мовою.

«Виказ померших стрільців У.Г.А. по 1\ХІ. 1918.

Роман Вавець, поліг в бою 1\І. 1919.

Стефан Жилавюк – 3\І. 1919.

Петро Боднар – 17\ІІ. 1919.

Микита Сікора – 17\ІІ. 1919.

Роман Бордун – 18\ІІ. 1919.

Михайло Залізко – 24\ІІ. 1919.

Маріян Маланчук – 1\ІV. 1919.

Теодор Остапчук – 12\ІV. 1919.

Стрілець незнаного імени – 16\ІV. 1919.

Стрілець незнаного імени – 16\ІV. 1919.

На тутейшім цвинтари спочиває 14 стрільців незнаного імені У.Г.А. (Української Галицької Армії) в мурованій спільній могилі, перенесених з гробів які знаходились на грунтах Винницької громади. На могилі поставлено пам’ятник, посередині велике стрільно арматне з каміню (гранат), украшене тризубом, а по боках 2 менших хрести з каміню, з написом 1918-1919.

Штамп «ГР. КАТ. ПАРОХІЯЛЬНИЙ.

Винники 5\ІІ 1930. Підпис «о. Гірняк».

Даний документ 1930 року підтверджує факт масового поховання військовослужбовців УГА на цвинтарі Винник. Поховання увічнене кам’яним пам’ятником у вигляді артилерійського снаряда із зображенням тризуба. По боках центрального пам’ятника розміщено два хрести із каменю менших розмірів із написом «1918-1919». У документі також сказано, що у могилі поховано 14 стрільців УГА. Серед них 8 відомих імен. Решта – невідомі. Відомо також, що тіла загиблих були знесені із території громади Винник і перепоховані у спільній могилі. Усі вони загинули у бою. Двоє загинули на початку січня 1919 р., четверо – у лютому 1919 р., четверо – в квітні 1919 р. Документ написано парохом української греко-католицької парафії Винник о. Гірняком і поданий до воєводського управління. Можемо припустити, що українська громада доглядала поховання і вела власний облік похованих стрільців УГА.

Документ 3. ДАЛО. - Ф.1. - Опис 30. - Спр.4471. - Арк. 18-20.

Формат А 2. Формуляр заповнений фіолетовим чорнилом від руки.

Переклад із польської мови.

Сторінка 1.

«Місцевість: Винники. Гміна: Винники. Повіт: Львів. Ера польська. Гмінний цвинтар у Винниках.

СПИСОК солдатів і полонених загиблих або померлих після 1 листопада 1918 року»

Червоний прямокутний штамп. «Гмінний цвинтар. Національність. Польська – 1 масове поховання. Тіл – 14. Українська – 1 масове поховання. Тіл – 30. Разом 2 масових поховання. Тіл – 44.

На цвинтарі стоять два масові пам’ятники: в N 1 лежать воїни польської армії – 14, в N 2  - української армії – 30».

Штамп: «При складанні списків враховано. 25\8. 1930. Підпис».

Сторінка 2. Таблиця. 2.

Валець Н. (Walec N.), Українська армія, 2 сотня група «Схід»,  загинув 1\1 1919.

Жилавюк Стефан (Zylawiuk Stefan), Українська армія, загинув 3\1 1919.

Боднар Петро (Bodnar Piotr), ряд. (рядовий), Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 17\4 1919.

Сікора Максим (Sikora Maksym), ряд., Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 17\4 1919.

Бордун Роман (Bordun Roman), ряд., Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 18\4 1919.

Зеліско Михайло (Zelisko Michal), Українська армія, 2 бойова сотня, 20 полк укр. стріл., загинув 14\2 1919.

Маланчук Максим (Malanczuk Maksym), ряд., Українська армія, 3 Станіславівський курінь 8 сотня, загинув 1\4 1919.

Остапчук Теодор (Ostapczuk Teodor), Українська армія, загинув 12\4 1919.

Невідомих – 21, Українська армія.

Сторінка 3. Таблиця.

Графа «Точніше розміщення поховання – Парафіяльний цвинтар у Винниках». Графа «Зауваження» - «Спільне поховання».

Сторінка 4. Таблиця.2.

Семчук Лук’ян (Semczuk Lukasz), Українська армія».

Документ 3 складений воєводським управлінням, ймовірно у середині 20-х років. Його дані враховувались при складанні списків у 1930 році, про що свідчить відповідний штамп. Його зміст підтверджує факт існування на місцевому (гмінному чи парафіяльному) цвинтарі спільного поховання стрільців УГА (Української армії). Із Документом 2 він різниться такими даними.

Загальна кількість похованих – 30 стрільців (у Документі 2 – 14 стрільців).

Відомих імен – 9 (у Документі 2 – 8 стрільців).

Різниця у окремих іменних даних. Так у Документі 3 - Валець Н. (Walec N.), у Документі 2 - Роман Вавець; Сікора Максим у Документі 3 і Микита Сікора у Документі 2; відповідно Зеліско Михайло і Михайло Залізко, Маланчук Максим і Маріян Маланчук.

Разом із тим, Документ 3 надає нам додаткову інформацію про те, до яких військових підрозділів УГА належали загиблі стрільці. А саме – група «Схід», 4-та Золочівська бригада, 20-й Стрілецький полк, 3-й Станіславівський курінь.

Зліва від пам’ятника був похований січовий стрілець, винниківчанин Тимофій Макар (1894—1967 рр.). 3 лютого 2018 р. відбулася церемонія перепоховання Тимофія Макара у братську могилу воїнам УГА.

Відомі імена воїнів УГА (за Додатком 2 та Додатком) 3:

1. Роман Вавець (Валець Н/), поліг в бою 1\І. 1919.

2. Стефан Жилавюк (Жилавюк Стефан)– 3\І. 1919.

3. Петро Боднар (Боднар Петро) – 17\ІІ. 1919.

4. Микита Сікора (Сікора Максим)– 17\ІІ. 1919.

5. Роман Бордун (Роман Бордун )– 18\ІІ. 1919.

6. Михайло Залізко (Зеліско Михайло) – 24\ІІ. 1919.

7. Маріян Маланчук (Маланчук Максим)– 1\ІV. 1919.

8. Теодор Остапчук (Остапчук Теодор)– 12\ІV. 1919.

9. Семчук Лук’ян – 1919.

10. Петро Довгий – 12. 1919.

11. Чотар Ганкевич – 1919.

12. Тимофій Макар – 1967.

13. Воробець Іван.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що розміщений на старому цвинтарі пам’ятник стрільцям УГА є масовим похованням (14 або ж 15 чи 16, чи 30) українських воїнів. Кількість похованих потребує ще додаткового вивчення

Довідка надана о. Григорієм Гірняком

Доповідь уряду ґміни Винники до староства у Львові

Українське товариство допомоги інвалідам у 1922 р. придбало будинок у Винниках (тодішня вул. Собєського) для хворих на туберкульоз, бездомних інвалідів – учасників визвольної війни. Спочатку там проживало 7 інвалідів. Серед них поручник Шафран (похований біля стрілецької могили, з правої сторони), чотар Балич (похований біля стрілецької могили, з правої сторони).

З правої сторони біля цієї могили похований винниківчанин, булавний УСС з 1914 р. Василь Олексів (1897 р. н.).  1916 р. він захворів в армії і був комісований. Брав участь у роззброєнні австрійського гарнізону у Винниках 1 листопада 1918 р., відзначився в боях за Львів. У складі УГА перейшов р. Збруч, був поранений у ногу (від вибуху гранати).

Біля стрілецької могили (перед могилою справа) похований січовий стрілець, в’язень сталінських концтаборів, Почесний громадянин Винник, винниківчанин Степан Титович Копач (1902—1991 рр.).

Могила польських воїнів (1920-ті рр.).

Могила знаходиться вище від могили воїнів УГА (з правої сторони). Похоронені 14 польських вояків, які загинули в околицях Винник під час польсько-української війни 1918—1919 рр. та польсько-більшовицької війни 1919—1920 рр.

Могили радянських воїнів-танкістів (1941 р., 1944 р.).

Могила 1944 р. При вході на цвинтар, з правої сторони, знаходиться пам’ятник воїнам-танкістам. На монументі напис: «Загиблим воїнам-танкістам, які полягли в бою з німецькими загарбниками за визволення м. Винники 24 червня 1944 р.».

Мабуть воїни загинули не 24 червня, а 24 липня, адже тільки 20 липня радянські війська зайняли Перемишляни. Винники були визволені лише 27 липня (Львівсько-Сандомирська операція розпочалася 18 липня 1944 р.; мета – силами 1-го Українського фронту і лівого крила 1-го Білоруського фронту розгромити групу армій “Північна Україна”, звільнити Західну Україну).

Дата «24 червня» може і не бути помилкою, адже радянські джерела повністю замовчали першу спробу наступу у бік Львова у кінці червня 1944.

Могила 1941 р. За капличкою, теж з правої сторони (між могилою воїнів УГА та капличкою), знаходиться ще один пам’ятник воїнам-танкістам. В червні 1941 р. боїв запеклих в районі Винник не було. Як загинули радянські воїни, що тут поховані, достеменно не відомо.

ЛІТЕРАТУРА

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.