Матвій Меховський — фундатор наукової географії Східної Європи. «Трактат про дві Сарматії» (1517 р.)

 

Матвій Меховський (Матвій із Міхова, Мацєй із Мєхува (лат. Mathiae de Mechovia; пол. Maciej z Miechowa, Maciej Miechowita; 1457—1523) — фундатор наукової географії Східної Європи, польський освітній і науковий діяч періоду Відродження, популяризатор ідей сарматизму. Краківський канонік, історик, географ, доктор медицини. Придворний лікар і астролог короля Сигізмунда I Старого. Фундатор парафіяльних шкіл і шпиталів.

Походив із міста Мехува. Справжнє ім'я — Мацєй Карпіґа (пол. Maciej Karpiga), також вживають Матвій Карпига). Професор (з 1485) і ректор Краківської академії (1501—1519). Член магістрату Кракова (з 1523). Автор праць з історичної та географічної тематики латинською мовою: «Трактат про дві Сарматії» (1517), «Хроніка Польська» (Chronica Polonorum, 1519) тощо. В українській історіографії часто називається Міховським, Меховським, Мєховським або Меховітою.

Він поклав початок науковій географії Східної Європи, а все, що стосується території України, написав, використовуючи “безпосередню руську інформацію”. Потрібно зазначити, що він “Польщу вивів за межі Сарматії”, а “Європейська Сарматія” для нього – давня Русь разом з Прибалтикою.

1517 р. «Трактат про дві Сарматії» (лат. Tractatus de duabus Sarmatiis) — історично-географічний твір доби Відродження, присвячений Східній Європі, що названа Сарматією. Перше детальне дослідження східноєвропейського регіону від часів Птолемея. Цінне джерело з географії, історії та побуту народів Причорномор'я, Північного Кавказу, Польщі, Угорщини, Литви, Русі, Московії та Криму.

Написаний латиною. Виданий 1517 року в Кракові.. Адресований ольмюцському єпископу Станіславу Турсону. Складається з двох книг. Перша описує Сарматію Азійську — місця проживання татар та передкавказьких народів від Каспійського моря до басейна Дону. Друга розповідає про Сарматію Європейську — землі русинів, литовців і московитів від Дону до Карпат.

У роботі спростовані птолемеєві припущення про існування Гіперборейських і Рифейських гір на північному сході Сарматії. Твір був резонансним у тогочасній Європі і перекладався німецькою (1518, 1534), польською (1535), італійською (1561) мовами.

Книга друга присвячена Русі, Литві та Московії. Під Руссю автор розуміє українські землі від Дону до Карпат (Сарматських гір). Він розповідає про них як про великий край, багатий природними ресурсами. Зазначається, що русини є переважно православними, а їхній політичний центр розташований у Львові.

Також описується Самоготія (Жмудь) та Литва, що займали терени Білорусі та власне Литви. Автор подає коротку політичну історію литовців, їхніх взаємин із сусідніми країнами, а також оповідає про географію й устрій Великого князівства Литовського. Остання частина книги розповідає про Московську державу, звичаї її мешканців, історію знищення Новгорода й Пскова, а також підкорення московитами областей Північної Скіфії — Пермі, Югри та Карелії.

Назви «РУСЬ» і «РУСИНИ» у титулі монархів й у назві держави Великого Князівства Литовського

За правління Гедиміна (великий князь литовський у 1316—1341 рр.) частина українських земель й більша частина білоруських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. За даними літописів XV століття, у 1319—1320 роках він зайняв Берестейську землю і Дорогичин, а згодом Кам'янець (місо у Берестейщині) та інші міста. У васальній залежності від Гедиміна знаходились Мінське, Вітебське, Друцьке і Турівське князівства. Полоцьке князівство за Гедиміна добровільно перейшло під зверхність литовських князів (за іншими даними, Гедимін завершив процес його підкорення).

В актах, що походять від імені Гедиміна, він дуже часто іменується як «король Литви і Русі (литовців і русинів)»: «Gedeminne Dei gratia Letphanorum Ruthenorumque rex, princeps et dux Semigallie (Гедимін, Божою милістю, король литвинів і русинів, принц і князь Семигалії)» (1323); «Lethowinorum Ruthenorumque rex» (1325). Варто нагадати, що писарями в канцелярії Гедиміна служили латинські ченці францисканського та домініканського орденів.

В Ольгерда, наслідуючи Гедиміна, у титулі починають фігурувати русини або Русь, що оформлюється вже однозначно за Вітовта у вигляді назви «великий князь Литовський, Руський, Жемайтійський та інших» – тепер обидві держави керувались одним володарем.

До і після Кревської унії (1385 р.) у джерелах як назва держави (Велике князівство Литовське) зустрічаються такі терміни:terra Letouie et Russie; terra Lithuaniae; terra Litwanorum; in partibus Litwanie; land czu Littawn; unsere lande аlze Littawen, Ruessen und anderswo wo si gelegen sind; terrae Litwania et Russia; Lettowerland, Rutzenland тощо. І тут потрібно зробити важливе уточнення – це все описові назви, але не офіційна назва держави! Лише у 1419 р. назву «ducatus Lythwanie» зустрічаємо в документі Ягайла та Вітовта. А титул «Magnus Ducatus» зафіксовано 2 січня 1430 р. («in terris nostris ducatus magni Lithuanie»)  і продовжує регулярно використовуватися.

В спільному акті Ягайла і Вітовта, складеному в Лідзе 20 травня 1397 р., який зберігся в оригінальному оригіналі, справжні титули політичних лідери позначені дуже чітко: «Wladislaus Dei gracia rex Polonie Lithuanieque princes supremus et heres Russie etc. et Allexander alias Witowdus eadem gracia dux Lithuanie dominusque Trocensis etc» (Владислав, з ласки Божої, король польський і литовський, верховний князь і спадкоємець Русі і т. д., і Александр, інакше Вітовт, з тієї ж ласки, вождь Литви і владика Троцька і т. д.).

У Городельській унії 1413 року Ягайло визнав Вітовта монархом Литви (magnus dux Littwaniae) і руських земель (terrarum Russiae) – і в тексті цього документа Вітовт уже має титул: Allexander alias Wytowdus magnus dux Litwaniae nencnon terrarum Russiae dominus et haeres тощо.

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське (ст.-укр. Великое Князство Литовъское, Руское, Жомоитъское) — повна офіційна назва, з І Литовського статуту (1529 р.).

Печатка 1407 р. Вітовта з гербами Литви, Жемайтії та Русі (хрест) «SIGILLUM • ALLXANDRI • ALIAS • WITOWDI • MAGNIS • DUCIS • LITHWANIE • DNI RUSSIE • ET CETERA»