Місто Винники і його околиці розташовані в межах геоморфологічної області Волино-Подільської височини. На території міста вона представлена двома основними підобластями: Подільська височина і Внутрішня рівнина верхнього Бугу і Стиру (Мале Полісся).
У межах Подільської височини виділяють геоморфологічні райони Львівського плато, Львівської улоговини, Верхньополтвинської долини, Розтоцького горбогір’я, Білогоро-Мальчицької долини.
У межах Внутрішньої рівнини верхнього Бугу і Стиру (Мале Полісся) виділяють один район - Грядове Побужжя.
Геоморфологічні райони можна поділити на дрібніші геоморфологічні одиниці, систематизований опис яких подається далі.
Подільська височина займає панівне місце в територіальній структурі міста та околиць.
Львівське плато в типологічному плані являє собою поєднання слабкохвилястих лесових поверхонь з ерозійними й денудаційно-структурними поверхнями. Розташоване на пд.- зх. від Винник. Плато має плоский рельєф, зумовлений горизонтальним заляганням більш стійких порід неогену. Панівні висоти плато становлять 350 м. Відносні глибини розчленування височини коливаються в межах 40-80 м, а на окремих ділянках, на пн.- сх. схилі сягають 130 м.
Загалом Львівське плато має пластовий (структурний) тип рельєфу, зумовлений горизонтальним заляганням крейдових, неогенових та вкриваючих їх четвертинних суглинків. Невеликими долинами річок Щирець, Зубра і Давидівка плато слаборозчленоване плоскодонними балками й долинами рік Щирки, Зубри та Давидівки на окремі ділянки).
Долини рік (ліві притоки Дністра), які беруть початок на Львівському плато, мають доволі пологі схили та широкі плоскі днища з частими котловиноподібними розширеннями, у яких часто споруджували і споруджують стави. У будові річкових долин, балок та ярів Львівського плато помічено лівосторонню асиметрію, а саме правобережні схили їх довші від лівобережних, які зазвичай короткі, глибоковрізані, круті.
Львівське плато відрізняється від Розточчя більш згладженим рельєфом, наявністю структурних терас і плосковершинних денудаційних останців.
У межах Львівського плато виділяють чотири підрайони:
1. Власне Львівське плато - з лесовим, слабкохвилястим, слабкорозчленованим рельєфом.
2. Львісько-Бібрське горбогір’я - зі структурно-ерозійним глибоко розчленованим рельєфом.
3. Розчленована пн. схилова частина Львівського плато - з ерозійними мисоподібними виступами, що облямовують Львівську улоговину.
У межах Львівської улоговини виділяються такі підрайони:
1. Днище Львівської улоговини з алювіальними й пологоввігнутими терасами річок Полтви, Пасіки та Вулецького потоку.
2. Схили Львівської улоговини з ерозійно-делювіальними похилими і слабкорозчленованими поверхнями.
Ця улоговина сформована р. Полтвою та її притоками. Витоки річки Полтви розташовані на схилах Львівського плато в районі вулиць Мечнікова, Черемшини, Сахарова. Звідси Полтвинська долина розширюється і охоплює територію від вулиць С. Бандери, Юрської гори до підніжжя гори Високий Замок. Заплава р. Полтви складена комплексом алювіальних відкладів руслової, заплавної й старичної фацій (піски, супіски, суглинки, глини, торфи, заторфовані ґрунти, мул тощо) потужністю від 1-3 до 10-12 м.
Наступний геоморфологічний район - Верхньополтвинська долина.
Верхньополтвинська міжгрядова долина зайнята річкою Полтвою. Дно Полтвинської долини плоске або полого-ввігнуте, підніжжя схилів ускладнені знівельованими терасами й делювіальними шлейфами.
У межах Верхньополтвинської долини виділяються:
1. Днище Верхньополтвинської долини.
2. Схили Верхньополтвинської долини.
Генетично Верхньополтвинська долина характеризується акумулятивним та денудаційним типами поверхні рельєфу. Алювіальний морфогенетичний тип характерний для формування рельєфу днища Полтвинської долини, яка є алювіальною плоскою і ввігнутою надзаплавною терасою р. Полтви. Ерозійно-делювіальний морфогенетичний тип формує поверхню рельєфу схилів Полтвинської долини, який представляє ерозійно-делювіальні схили різної форми і крутизни.
З півночі Львівська улоговина з’єднується з Пасмовим (Грядовим) Побужжям. В основі гряд залягають верхньокрейдові породи, поверхня яких майже повсюдно збігається з підняттям крейдового рельєфу. З поверхні гряди перекриті воднольодовиковими пісками, алювіально-делювіальними та еоловими суглинками.
Наступний геоморфологічний район займає північно-західну частину м. Львова і представлений Розтоцьким горбогір’ям. Розточчя є пн.- зх. відрогом Подільської височини. Це вузький погорбований кряж шириною 15-20 км з переважаючими висотами 380-390 м. Він підходить своїм пд. краєм до Львівської улоговини, а сх. - спадає до Грядового Побужжя.
Ерозійний (скульптурний) рельєф Розточчя складається із горбистих пасм і окремих горбів, що мають простягання з пн.-зх. на пд.-сх. Абсолютні висоти окремих горбів перевищують 380-390 м. Для Розточчя є характерною асиметрія пасом і горбів: зх. і пн.- зх. схили крутіші, а сх. і пн.-сх. пологіші.
В околицях Винник спостерігається лише пд.-сх. окраїна цієї гряди. Південно-західний схил цієї гряди горбистий, пологий, поступово переходить в прилягаючі долини й рівнини.
У межах пд.- сх. окраїни горбистої гряди Розточчя виділяють такі геоморфологічні підрайони:
1. Власне горбиста гряда Розточчя (Голосківська височина) з ерозійним сильно-розчленованими горбисто-грядовим підвищеннями.
2. Південно-західні відроги горбистої гряди Розточчя з еолово-делювіальним, слабкохвилястим і дрібноопуклим рельєфом.
3. Клепарівська останцева височина зі структурно-денудаційним розчленованим рельєфом.
4. Останцеві підвищення Давидівського кряжу - зі структурно-денудаційними, столово-останцевими грядами.
Північна і східна частини височини дещо підняті та сильно розчленовані, утворюють чисельні горби, виступи й ерозійні останці. Характерною рисою всіх останцевих горбів є різка асиметричність їх схилів: пн.- сх. схил утворює уступ, який обривається в бік Грядового Побужжя, тоді як пд.- зх. непомітно переходить у Львівське плато.
Усім останцям властиві значні абсолютні висоти (до 400 м і більше). Саме такими останцями є: г. Високий Замок 413 м (36 м - копець), Піскова гора (389 м), Лиса гора, Чортова скеля.
У морфології останця чітко використовуються структурні тераси.
На сході розташована Піскова гора, яка відслонює біля підніжжя верхньосенонські мергелі, а вище - піски, пісковики й літотамнієві вапняки тортону. На схилах гори добре виражені три структурні тераси.
Лиса гора (Кайзервальд) має також чітко виражені терасові схили, які круто обриваються в бік широкої долини Полтви і більш полого у Львівську улоговину.
Білогорсько-Мальчицька прохідна долина - відділяє Розточчя від Львівського плато і виділяється, як самостійна геоморфологічна одиниця. Це плоске, місцями заболочене пониження шириною до 10-12 км, довжиною до 25-30 км, поєднуючи басейни рік Дністра та Західного Бугу.
Білогорсько-Мальчицька прохідна долина має ширше площинне розміщення і пов’язує долину р. Верещиці не тільки з верхів’ями р. Полтви, але й з долинами р. Ставчанка, р. Ременівка, р. Щирка та зі струмками Капелівка, Язичеський.
Знахідки гравію, гальки та дрібних валунів у четвертинних відкладах, значні потужності цих відкладів та аналіз карти гіпсометрії до четвертинних відкладів свідчить про те, що ложе долини було створено від початку пліоцену і слугувало шляхом стоку талих льодовикових вод, а пізніше було частково засипане водно-льодовиковими осадами. На крайньому заході Мальчицько-Львівська прохідна долина з’єднувалась з Надсянською рівниною через долину р. Гноєць.
Використано матеріали «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, Ю. Зінько, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар