Європейські гуни – споконвічні жителі українських етнічних земель. Гунські й Хуннські казани

 Гунські казани (Hunnic cauldrons) — характерна риса матеріальної культури гунів у вигляді металевих місткостей для приготування їжі. Казани (туло) мали витягнуту циліндричну форму, конічний піддон і постачали рамчастими ручками, нерідко з грибоподібними навершеннями. Матеріалом цих судин була бронза. Від скіфських казанів відрізнявся меншими розмірами. Датовані переважно V-VI століттям н. е. та поширені від Центральної Європи до Східного Туркестану. Передбачається, що гунські котли виконували важливу сакрально-символічну функцію (визначення за східно-азійською версією походження гунів). 

Але ж в хуннських казанах зовсім інша форма (див. малюнок 3)!!!

Азійські  гуни і Європейські гуни були два абсолютно різні народи, кожен з яких мав цілком відмінну расову приналежність, окрему історію, свій напрямок розвитку і їхні життєві дороги ніколи не пересікалися. Дивно, але азійське походження гунів більшість вчених (й українських теж) виводиться за подібністю звучання етнонімів «хунну» та «гуни». Тут слід розрізняти європейських гунів від азійських гунів (хунну; сюнну). Європейські гуни не були народом, який невідомо звідки взявся на українських землях і невідомо куди подівся в VII ст. Європейські гуни це – споконвічні жителі українських етнічних земель. 

Європейські гуни це – нащадки гіперборейців-аріїв, трипільців, кіммеріян (сумеріян) і скіфів-сарматів. Слово “гуни” є лише одним із імен, якими нас у різні часи називали європейці. А гунський період був одним із етапів етногенезу української нації. Отож, сучасні етнічні українці є нащадками великих гунів і несуть у собі дещицю їхньої крові![Олександр Ковалевський. Загадка» гунів: історична правда українців незручна для всіх. 2017]. 

 В Європі століттями проживав великий народ, який стародавні історики називали гунами. Але вони не мали тюркського коріння і були високими, міцними та світлошкірими європейцями. А те, що їхня назва «гуни» подібна до «хунну», жодним чином не ріднить їх з азіатами. Європейські гуни багато століть проживали на своїй території, від діда-прадіда займалися хліборобством, не проживали в юртах і ніколи не були кочовиками. Це був висококультурний і цивілізований європейський народ. Це були наші праукраїнці!

Саме звідси гуни розпочали експансію проти сусідніх народів, створивши за якийсь час велетенську імперію з центром у Києві! Імперія гунів стала найбільшою державою за всю історію української нації. І вона має стати об’єктом нашої особливої гордості![Олександр Ковалевський. Загадка» гунів: історична правда українців незручна для всіх. 2017].

 

Проте, варто зауважити, що 6 з 9 зразків гунів з Угорщини в європеоїдному кліні генетично і антропологічно, 3 – з ознаками монголоїдності, 2 – з деформацією черепа (Галина Водяк "Гуни – нащадки черняхівців з території сучасної України та сарматів". 2022 р.). 

Азійські  гуни — це тюрко-монголо-фіно-угорсько-єнісейсько-тунгусько-кавказько-іранська суміш народів центрально-азійського походження, яка пов'язана з кочовою імперією Хунну (Xiongnu), яку розгромила імперія Хань і витіснила на захід. Хунну — кочовий тюркський народ, перші повідомлення про який датовані 2-м тисячоліттям до н. е. Саме тоді хунну перейшли через Велику Китайську стіну і вдерлись до Китаю. Білі гуни або ефталіти, споріднений народ, нападали на Персію і північну Індію в VI ст. до н. е. і V ст. до н. е. До Європи хунну (сюнну), як виявилося, не дійшли. Сліди їхньої присутності археологи знайшли лише на території Казахстану.

Правда про скіфів-гунів і про їх Велику імперію була незручна для багатьох народів. Впершу чергу – для московитів і германців (німців). Правда спростовує цілу низку міфів й вигадок, які Московія сама собі придумала і з якими їй так зручно жити, особливо тепер, і повчати інших. Наприклад, про вищість та першість “великоросів” серед слов’янського світу, про неможливість існування будь-якої державності на території України у період до Київської Русі, про залежність “малоросів” від Росії у силу їхньої неспроможності створити власну державу і т. д. Германці ж протягом багатьох століть вважали слов’ян неповноцінними і неспроможними до великих справ і культурних перетворень народами. А тут якась Велика Скіфія з її претензіями на світове панування?! І це в той час, коли германці й держави ще власної не мали.

В Х ст. Костянтин Багрянородний писав про росів (Ρως; українців): “Цей народ ми називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами”. Дещо пізніше, в XI ст., північнонімецький хроніст Адам Бременський стверджував, що в Подніпров’ї споконвіку проживали гуни, а нашу країну він називає Гунігард. Столицею цієї праукраїнської держави було місто Хівен. У ХІІ ст. ще один німецький хроніст Гельмольд у своїй праці “Хроніка слов’ян” теж називатиме Русь-Україну Гунігардом через її заселення гунами. Гельмольд був переконаний, що гуни є слов’янським народом.  Данський хроніст XII ст. Саксон Граматик (Saxo Grammaticus) у своїй 16-томовій хроніці «Діяння данів» (лат. Gesta Danorum) теж вважав русичів і гунів одним народом. Вже у ХVІІ ст., шведський учений Олай Варелій напише, що шведи з давніх-давен називають Русь Гунігардом. І навіть у скандинавському епосі Русь-Україна часто фігурує під назвою Країна гунів [ Олександр КОВАЛЕВСЬКИЙ. Історична правда українців незручна для всіх або "загадка" гунів. 2017].

 

1962 р. Бронзовий гунський казан із с. Шестачі в Молдові. 

Близьким за типом  є котел зі станиці Іванівської на Дону. Такі котли відомі на території Румунії та Угорщини, де вони датуються початком V ст.  Найбільш близькою аналогією котла з с. Шестачі є котел з Десса-Чуперчень у Румунії. Котел та інші предмети є першими знахідками гунської культури, виявлені на території Прутсько-Дністровського міжріччя.

Ріка Бог (Південний Буг). Історичний сакральний ландшафт Гард. Казан Аттіли, вага 19 кг, висота 50 см.

 

 Гунський казан з території теперішньої Угорщини. 1913 р.

30 червня 2022 р. в музеї історії Бурятії відбулася передача казана, виявленого на місці Гунського (хуннського) городища, у фонд Національного музею Бурятії. Передачу здійснив керівник «Гуннского фонду» Олег Булутов.