Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) — Східна Католицька Церква, яка перебуває в повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад п'ять з половиною мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх 23 Східних Церков у католицькій спільноті та другою після Латинської Церкви. Її очолює Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Блаженніший Святослав. УГКЦ, за чинним законодавством Католицької Церкви, — Церква свого права (Ecclesia sui juris). У неї є власний обряд, який походить із Константинопольської традиції, та вона зберігає літургійну, богословську, духовну і дисциплінарну спадщину цієї традиції в культурі та історичних обставинах свого народу. Як одна з частин давньої Київської Церкви. Згідно з угодами Берестейської унії, богослужіння, церковна організація й обряди в Унійній Церкві залишилися такими, якими були до унії. Церква підпорядкувалася Папі Римському та прийняла католицькі догмати про сходження Святого Духа від Отця і Сина (filioque) та про чистилище, які в ті часи становили головні розбіжності між Православною та Католицькою Церквами.
В Руській Уніатській Церкві вже в XVIII ст. почав прискорюватися процес латинізації й полонізації, особливо після Замойського синоду (1720). Проявом цього були зміни церковного устрою, звичаїв, обрядів, обладнання храмів (усунення іконостасів чи впроваджування органів), в результаті чого деякі уніатські церкви майже не відрізнялися від костелів. Сильнішим ставав вплив польської мови. Сполонізована була значна частина уніатського духовенства, яке нерідко ототожнювалося з польською національною ідеєю.
Латинізація - впровадження латинських елементів у богослужебні обряди, церковне законодавство та в саму ментальність вірних, зокрема єрархії й духовенства, будь-якої Східної Церкви. У цьому знаменні термін «латинізація» має негативний відтінок, бо означає засвоєння чогось чужого, супротивного духові Східної Церкви. Позаяк найпершою українською умовою укладання Берестейської унії 1596 р. було залишення на розсуд українців їх обрядових особливостей, а саме вони помітно змінювалися в уніатській Церкві в напрямку західнохристиянському, «латинщилися».
Календарне питання увійшло в коло основних проблем процесу укладення Берестейської унії. Після того як єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький звернулися до папи Климента VIII з проханням про об’єднання Церков, перед ними було поставлено умову, щоб уніати прийняли н. ст. до церковного вжитку. Руські ієрархи спершу погодились з цією вимогою. 1596 року вони надрукували у Ватиканській друкарні працю рідною мовою, де існуючу Пасхалію* і відповідний порядок свят Православної церкви було пристосовано до григоріанського календаря. Однак масовий опір упровадженню н. ст. унеможливив реалізацію цього проекту: в інструкціях, привезених представниками православної шляхти та міщанських громад на помісний синод, що відбувся у Бересті 6-9 жовтня 1596 р., знаходимо однозначне: „Не приймаємо нового календаря” [Олег Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. 2012].
Погодившись узяти уніатів у своє підпорядкування, Апостольська столиця врешті визнала головним саме дотримання догматичних постулатів, тому не наполягала категорично на відміні східного обряду чи церковних постанов. Непорушність обрядової та церемоніальної специфіки уніатів офіційно підтвердили папа Климент VІІІ (24 лютого 1596 р.) та папа Павло V (20 грудня 1615 р.). Таким чином Греко-католицькій церкві вдалося зберегти ст. ст. і відповідне чергування свят. Утім, календарний конфлікт мав для русинів-українців і негативні результати. Яків Головацький стверджував, що неодностайне ставлення до календарної проблеми під час прийняття унії спричинило полонізацію частини руської шляхти [Олег Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. 2012].
1598 р. у Луцьку декілька руських князів та шляхтичів, серед них Станіслав Радзивілл та Юрій Чорторийський, підписали заяву про прийняття унії та григоріанського календаря. Заява про перехід на н. ст. посполитих і шляхти Волинського воєводства, які прийняли унію, була передана 1603 р. у Любліні королю Сиґізмунду ІІІ та сенатові. Після того як уніатам було офіційно дозволено вживати юліанський календар, ті, що підписали заяву про прийняття н. ст. і святкували за григоріанським календарем, уважалися вже католиками й у другому поколінні цілковито сполонізувалися [Г[оловац]кій Я. Попытки и старанія римской куріи ввести грегоріанскій календарь у славянъ православныхъ и уніатовъ // Журналъ министерства народнаго просвhщенія. 1877. Сентябрь. Ч. CXCIII. № 9. С. 8, 11)].
ЗАМОЙСЬКИЙ СИНОД 1720 р. Був другим після Кобринського (1626) загально-церковним синодом в історії УГКЦ. Було складено і підписано «Сповідання віри», де містилося принципово важливе для католицизму доповнення про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина. Це доповнення мусили визнавати всі кандидати на висвячення (диякони, священики, єпископи), а також ті, хто мав прийняти чернечий постриг. Рішення собору поглибило обрядові та організаційні розходження між православними та греко-католиками й зблизило останніх з католиками. Водночас греко-католицькому духовенству заборонялося причащатися, молитися в православних церквах, навіть спілкуватися з православним духовенством. Усупереч попереднім гарантіям римської курії греко-католицькому духовенству наказувалося вилучити всі тодішні богослужбові книги та замінити їх новими, допущеними ватиканською цензурою, також було санкціоновано обрядові зміни. Запроваджувалися деякі римо-католицькі свята. Латинізація греко-католиків викликала певний спротив, особливо в середовищі львівських братчиків, однак він не набув значних масштабів. Після офіційного затвердження постанов Замойського собору римською курією і їх першої публікації в латиномовному оригіналі (1724) вони стали основоположними для УГКЦ.
Холмська уніатська духовна семінарія (1760-1875 рр.). Мовою викладання у семінарії до 1820-их рр. була латина, якою, зокрема, були написані всі підручники. На побутовому ж рівні її учні користувалися переважно польською. Оскільки керівництво семінарією здійснювали василіани, то внутрішній устрій цього духовно-освітнього осередку мало чим відрізнявся від укладу василіанських богословських шкіл, а також єзуїтських колегіумів, за взірцем яких тогочасні василіанські школи, власне, й створювалися.
Маркіян Шашкевич - перший русин у Галичині, який пройнявся ідеєю національності.
Виховувався Маркіян Шашкевич у священичій уніатській родині, у якій спілкувалися між собою виключно польською мовою. Шашкевич публічно виступав українською мовою на різних заходах, наприклад, виголосивши промову українською мовою в семінарії перед представниками духовної влади, що було сміливим вчинком на той час (до Маркіяна Шашкевича проповіді в уніатських церквах виголошувалися переважно польською мовою). Ініціатива Маркіяна Шашкевича, яку підтримали інші семінаристи – перші проповіді народною мовою у львівських храмах. Це трапилося 13 жовтня 1836 року, на свято Покрови (з 1900 р. - 14 жовтня). Тоді такі проповіді виголосили Маркіян Шашкевич у церкві святого Юра, Юліян Величковський в Успенській церкві і Микола Устиянович у храмі св. Параскеви. Знаково, що тексти проповідей, які вони подали керівництву семінарії на затвердження, були укладені польською мовою. Однак, коли семінаристи підіймалися на амвон, з їхніх уст лунала проповідь українською.
Возз'єднання з Римом 1596 р. було вимушеним кроком, а не з "доброго" життя. УКРАЇНСЬКА Церква пішла на такий крок, щоб зберегтися від "дикої" експансії Ватикану і шовіністичної політики Речі Посполитої, щоб зберегти наш УКРАЇНСЬКИЙ народ від олатинення й асиміляції. Ватикан протягом 1700-1900-х років все одно намагався УКРАЇНЦІВ олатинити, нав'язуючи Руській Унійній Церкві свої догми, які чужі нашому народу. І лише завдяки ПРОВОДИРЯМ УКРАЇНСЬКОГО народу та УГКЦ Митрополиту Андрею Шептицькому (1865–1944), Патріарху Йосифу Сліпому (1892–1984) та Патріарху Любомиру Гузару (1933–2017) УГКЦ збереглася і не піддалася олатиненню!!!
На жаль значна частина єпископату і священства це, мабуть, забула!
«1916 року єпископ Г. Хомишин запровадив григоріанський календар у Станиславівській єпархії. Чому так сталося? Окупаційна московитська влада вивезла до Росії, як заручників, поряд з А. Шептицьким, ще 58 осіб духовного стану. 28 квітня 1915 р. помер перемишльський єпископ Костянтин Чехович. До осені 1917 р. станиславівський єпископ Григорій Хомишин був єдиним присутнім у митрополії владикою.
На початку квітня 1916 р. широкого розголосу набули відомості про негативне ставлення до заходів Г. Хомишина провідних українських інституцій краю. За повідомленням часопису „Нива”, проти реформи – „під сю пору і таким способом” – виступили всі українські політичні репрезентації, преса й Ставропігія.
Як сприйняли календарну реформу у Станиславівської єпархії?
24 травня 1916 р. Станиславівський ординаріат, підтвердивши, що віруючі деяких парафій вимагали відправи Служби Божої на свята за Юліанським календарем, усе ж заборонив духовенству відправляти у ці дні урочисті богослуження. Священникам дозволялося відчитати (але не співати) св. Літургію між 6-ю та 7-ю годинами ранку, після чого церква мала бути замкнена протягом цілого дня.
11 квітня 1916 р. Г. Хомишин заявив у спеціальному розпорядженні, що він на-віть не допускає думки про непослух підпорядкованого йому духовенства у здійсненні календарної реформи. На переконання владики, негативне ставлення парафіян до нового порядку свят могло свідчити лише про недбалість їхнього душпастиря. Єпископ застеріг, що такий священнослужитель неодмінно буде притягнений до суворої відповідальності – аж до позбавлення душпастирської посади. Це ж стосувалося й катехитів [Григорий, Епископ. Ч. 45 / орд. – З нагоди Посланія: „О подвигах за добрі і сьвяті справи” // Вістник Станиславівскої Епархії. 1916. Цьвітень. Ч. ІV. С. 34].
Очевидно, що відкрито виступити проти єдиного на той час діючого єпископа в Галичині мало хто наважувався" [Олег Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. 2012].
Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій. Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий. З КНИГИ о.Петро Біланюк. Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.
«Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим Юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».
Лише українці греко-католики України та Центральної Азії й Казахстану дотримуються Юліанської пасхалії. А в Португалії, Італії, Іспанії українці вже 3-4 роки з матірною Церквою не святкують Великдень!!! Тому, що УГКЦ в Західній Європі, Америці й Австралії, вже перейшла повністю на григоріанський стиль (тобто всі свята — рухомі й нерухомі — святкує за новим стилем).
Португалія. 25 грудня 2020 року у спільнотах Української Греко-Католицької Церкви, які засновані і здійснюють своє служіння на території Лісабонського патріархату: Лісабон, Сінтра, Кашкайш, Аленкер, Калдаш да Раїня – відбувся перехід на григоріанський календар.
Італія. Апостольський Екзархат УГКЦ в Італії перейшов на григоріанський календар з 1 вересня 2021 р. (Апостольський Екзарх Діонісій).
Великобританія. 9 червня 2023 року Українська католицька єпархія Пресвятої родини в Лондоні, згідно з декретом владики Кеннета Новаківського, переходить з 1 вересня 2023 року на григоріанський календар, зокрема з Пасхалією.
Повністю перейшли на григоріанський календар, тобто всі свята — рухомі й нерухомі — святкують за новим стилем з 1 вересня 2023 р. : УГКЦ в Австралії та Океанії, Мукачівська єпархія ГКЦ.
Польща. Від Неділі про Закхея — 18 січня 2026 року — на території Перемисько-Варшавської митрополії святкування Пасхи та всіх рухомих свят буде проходити згідно з Григоріанським календарем.
Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.
Немає коментарів:
Дописати коментар