УКРАЇНА - від Сяну до Кавказу. 1949 р. В. Кубійович та М. Кулицький. Етнографічна карта України.

Володимир Михайлович Кубійович (23. 09. 1900 –02. 11. 1985) – географ, демограф, картограф, громадсько-політичний діяч, один з організаторів української науки на Заході в 1950–1980-х рр. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1931) та Української вільної академії наук. Професор (1940). Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. З його ім'ям пов'язані підготовка та вихід у світ «Енциклопедії українознавства» та англомовної «Енциклопедії України». Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-1985). 

В. Кубійович зазначав, що для укладання етнографічних карт було використано результати таких переписів населення: радянського 1926 р. (українсько-білоруська та українсько-російська межі),  чехословацького 1930 р. (українські  межі  у Закарпатті),  угорського 1910 р. (українсько-словацький кордон),  австрійського 1910 р.  (для  Галичини й  Буковини);  для  зображення  розміщення  українців  у Бессарабії  було  взято  за  основу  працю  Л. Берґа,  для  Холмщини й Підляшшя — праці В. Францева, для Волині й Полісся — польську  статистику 1921 р.,  для  визначення українсько-білоруської межі — дослідження  мовознавців та  етнографів, передусім Є. Карського.

 1949 р. Етнографічна карта України  (Ethnographical map of Ukraine). Автори: В. Кубійович та М. Кулицький. Масштаб 1: 5 000 000. Видавництво Мюнхен, Нью-Йорк; Molode Zyttja [Молоде життя]. Формат 23х44 см. Карта невелика за розміром. Підписи на мапі виконано англійською мовою, легенда – українською мовою. Карта є ілюстрацією до статті 1-го тому "Енциклопедії Українознавства" – першої фундаментальної наукової праці, що містить систематизовані знання про Україну.

 Перемишль, Ярослав, Холм, Брест, Пінськ, Білгород,  Катеринодар, Новоросійськ - українські міста.  

 Це одна з найкращих етнографічних мап України, де станом на 1930-роки показано український етнічний ареал. 

 На жаль, вже на момент друку цієї мапи в 1949 р. ці ретельно зібрані й нанесені на мапу дані вже застаріли, адже після Голодомору 1932-1933 років та русифікації картина суттєво змінилась. Український етнічний ареал зменшився на третину: Кубань, Передкавказзя, Донська Слобожанщина, Пінщина і т. д. перестали бути українськими.  Український етнічний ареал сягав Поволжя. 

 Після польського геноциду Українців 1942-1947 рр. суттєво зменшились українські етнічні терени на заході: Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Берестейщина, Підляшшя. Українські етнічні терени сягали із заходу Неману, Дорогичина, Берестя, Сяну, Перемишля, Бескид і Дунайця на Лемківщині, Сіверщина на півночі, а на сході — середній Дон на Східній Слобожанщині, Калитва над Дінцем, Таганріг, степи вздовж Манича і звісно ж, Передкавказзя та Кубань.