Продуктові магазини.
З історії цін на продукти у 1970-х – 1980-х рр.. Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 160-180 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів, а вищі посади та спеціалізовані професії (шахтарі, нафтовики, керівники) могли приносити до 500-1000 рублів. Жінки колгоспниці (ланка, телятниці, свинарки) отримували в районі 70 рублів. Вчителі від 100 до 140 рублів. Одночасно, ціни на споживчі товари були значно нижчими, ніж зараз, але це компенсувалося дорожнечею техніки, меблів та труднощами з її придбанням.
Хліб. Буханець чорного хліба в СРСР від початку 1960-х років і до середини 1980-х коштував у Львові 14 копійок, у кінці 1980-х його ціна зросла до 20-22 копійок. Так званий «кірпічик» сірий і круглий сірий коштував 16 копійок, білий батон – 15 копійок, білий круглий хліб – 22 копійки, білий «кірпічик» 24 копійки, великий буханець білого хліба «з козирком» – 42 копійки, маленькі білі булочки – 3 копійки, бублики були по 5 копійок, рогалики 6 копійок.
Чай. Цукор. Крупи. 1975 р. Стограмова пачка чаю коштувала 95 копійок, цукор - 78 коп/кг, рис - 88 коп/кг, гречка – 56 коп/кг.
Яйця. Масло. Курячі яйця коштували від 80 копійок до 1 рубля 20 копійок за десяток залежно від розміру. Масло вершкове («Селянське») (1 кг) коштувало 3 руб. У 1980-х подорожчало до 3 руб. 40 коп., олія (250 грам) - 39 коп. (1985 р.).
Молочні продукти. Сири. У 1970-их рр. молоко коштувало 28 коп. за 1 літру, кефір - 30 коп. за 1 літру (молоко (3 літри) - 1 руб. 02 коп. (1985 р.), ряжанка - 39 коп. за 1 літру, сметана (0, 250 л) - 1 руб. 70 коп., сир кисломолочний (250 г) - 26 коп.
Сир «Ковбасний» - 2,30 руб/кг, сир «Російський» - 3 руб/кг. Сир плавлений «Дружба» (100 г) коштував 26 коп.
Ковбаси і м'ясо. Ковбаса «Чайна» - 1,70 руб/кг, ковбаса «Столова» - 2,20 руб/кг, «Докторська» ковбаса» - 2,30 руб/кг (до кінця 70-х років рецептура «Докторської» залишалася незмінною; м'ясний дефіцит 80-х років призвів до того, що в ковбасу стали помалу додавати сою, крохмаль і добавки з карагену - ірландського моху), «Любительська» - 2,90 руб/кг, «Краківська ковбаса» - 3,30 руб/кг. Сосиски коштували 2,60 руб/кг, сардельки свинні теж 2,60 руб/кг, сардельки яловичі 2,10 руб/кг.
Свинина в магазині коштувала 2 рублі 10 копійок/кг, яловичина з костями 2 рублі /кг. На ринку кілограм домашньої свинини коштував 5 рублів.
Морозиво, цукерки, торти. В СРСР стограмове морозиво коштувало: фруктове у паперовому стаканчику - 7 копійок, молочне – 9 копійок, вершкове – 13, крем-брюле – 15, шоколадний пломбір – 22, і розкішне шоколадне морозиво з горіхами «Каштан» – 28 копійок.
За часів СРСР найдешевші цукерки – цукрові подушечки з повидлом усередині коштували 10 копійок за 100 грамів , найдешевші шоколадні цукерки «Кавказькі» – 16 копійок. Найкращі шоколадні цукерки, або, як ми їх називали «бомбони», коштували 40-50 копійок, це були «Столичні» з ромом всередині, «Байкал», «Тузик», «Мішка», «Балтика». Найдорожчі цукерки «Трюфелі» коштували 1 рубль за 100 грамів. Стограмова плитка шоколаду мала ціну від 80 копійок до 1 рубля 20 копійок.
У радянські часи ціни на торти варіювалися залежно від типу та ваги, але були значно нижчими за сучасні: наприклад, 1 кг бісквітно-кремового торта коштував близько 2,39 рублів, а «Казка» — 2,63 рублів. Ціни на «Київський торт» були вищими, до 3,30 рублів за кілограм, що робило його недешевим задоволенням.
Соки й води. Виноградний сік (200 г) – 18 коп., яблучний сік (200 грам) – 13 коп., томатний сік (200 г) – 11 коп. Хлібний квас з бочки (1 л) – 36 коп., газована вода з автомата (без сиропа) - 1 коп., газована вода з автомата (з сиропом) - 3 коп.
Лимонад у СРСР, залежно від смаку та регіону, коштував приблизно 10-20 копійок за пляшку, причому найпоширеніші сорти, такі як «Буратіно», «Дюшес», «Крем-сода» коштували близько 10 копійок, а були й дорожчі сорти.
1976 р. одночасно з маленькими пляшечками “Пепсі” (заводи у Москві, Ленінграді, Києві, Новоросійську, Таллінні й Ташкенті) на полицях гастрономів з’явилися стандартні півлітровки, вміст яких ні кольором, ні смаком не поступався продукту іменитого бренду. Ото й був знаменитий “Байкал”.“Байкал” став радянською відповіддю на американську “Пепсі-Колу”.
У масовий продаж “Тархун” надійшов 1981 р., і відразу – по 45 копійок за пляшку.
Мандарини. Лимони. Офіційна ціна у радянській торгівлі на них була 2 рублі 50 копійок за кілограм.
Сигарети. Ціни у 1960-х – 1980-х рр.. До грошової реформи 1961 р. «Верховина», «Аврора», «Памір» коштували відповідно 1,40 крб; 1,40 крб; 1,00 крб. Після грошової зміни – в 10 разів менше. У 1960-1970-их рр. сигарети без фільтра: «Аврора», «Верховина», «Прима» коштували 14 коп., «Памір» - 10 коп., «Гуцульські» - 6 коп., «Астра» – 18 коп., «Друг» – 22 коп. Папіроси «Біломорканал» коштували близько 25 копійок.
Ціна на сигарети з фільтром у м'якій упаковці зазвичай була 30 копійок, а у твердій — 40 копійок, однак у 1984 р. через тютюновий дефіцит ціни на імпортні та деякі радянські марки могли досягати 70-90 копійок і більше («Орбіта» - 30 коп., пізніше 40 коп.; «Космос» - 60 коп., пізніше 70 коп.).
Пиво. У 1975-му пляшка пива «Жигулівського» коштувала 37 копійок.
https://zaxid.net/blogi_tag50977/
https://zaxid.net/blogi_tag50977/
Поч. 1930-х рр. Продуктовий магазин у будинку пана Корчовського (Загороддя; тепер вул. Сагайдачного). На теперішній час там мешкає родина Москаль.
«Центральний гастроном» («Продуктовий магазин») по вул. Леніна (тепер вул. Галицька); навпроти «Комісійного» (де тепер ресторан «Василина»). Діяв мабуть з 1940-х рр.. – поч. 1950-х рр..
«Гастроном» («Продуктовий магазин») - кут вул. Леніна й вул. Танкістів; навпроти міської ради (тепер там торговий центр). Діяв мабуть з 1940-х рр.. – поч. 1950-х рр..
Продуктовий магазин «На Глущака» (вул. І. Франка). Діяв приблизно з 1950-х рр.. до поч. 1980-их рр.
Хлібний магазин «Біля міліції» (кол. вул. 1 Травня, тепер вул. Стуса), з’єднання вул. Підлісецького (тоді вул. Червоноармійської) та вул. Стуса (де зараз нечинна піцерія). Цей магазин ще з 1940-х років, а можливо і швидше.
Магазин по вул. Галицька, 36. Будинок збудований на поч. ХХ ст. У 1930-х рр. – 1950 р. тут був м’ясний магазин п. Леми. Коли сім'ю п. Леми в 1950 р. вивезли в Сибір магазин закрили, а пізніше - "Комісійний магазин". Магазин файний, все було в ньому, але ціни теж «файні» були, рідко хто ним користувався. Переважно «торгаші» та «фабриканти» (працівники тютюнової фабрики). На поч. 1990-х рр. магазин повернули спадкоємцям п. Леми.
М’ясна «будка» п. Опалевича (в центрі, по вул. Леніна, біля колишньої перукарні). Діяла в 1950-і – 1960-і рр..
Маленький продуктовий магазинчик (будка) біля кнайпи «Жіночі сльози» (ріг вул. Франка та вул. Незалежності (тоді вул. Радянської). Крім елементарних продуктів продавали морозиво в паперових стаканчиках по 7 коп. Діяв в 1960-і – 1980-і рр..
Магазин «Продукти» (народна назва «Під сходами») – тепер там комплекс «Жупан»). Відкритий десь приблизно у 1960-і рр.. (можливо і швидше).
«Молочний магазин» (навпроти пам’ятника Т. Шевченку). Діяв приблизно з кінця 1960-х рр..до поч. 1980-их рр.
«Молочний магазин» (за теперішнім рестораном «Гопак»; в цей час знаменитий на весь Львів «Гриль бар»). Магазин працював в 1970-х рр.. – 1980-х рр..
«Молочний магазин» по вул. Леніна (тепер вул. Галицька) – між сучасною школою «Берегинею» і Музеєм (приміщення маленьке – будка; 1970-і рр..).
«Молочні магазини» в радянський час на «Неграх» та «Камчатці».
«Овочевий магазин» по вул. Леніна (тепер вул. Галицька); між теперішньою «Василиною» та Універмагом; діяв у 1960-х - 1990-х рр..; раніше тут стояла дошка пошани.
Магазинчик «Лілея» від КООПу на розі вул. Леніна і вул. Танкістів, зі сторони перукарні, там часто можна було купити імпортні вермути і вина. Діяв у 1960-х рр. – 1980-х рр..
Кулінарія на Загородді (недалеко від зупинки на вул. Франка). Діяла в 1970-і рр.. – 1980-і рр..
Кулінарія на вул. Леніна (навпроти колишньої ощадкаси; біля теперішнього ресторану «Василина»). Діяла в 1970-і рр.. – 1990-і рр..
Невеличкий продуктовий магазин був на вул. Спортовій (де вулиця з’єднується з вул. Ломоносова, з правої сторони; 1960-ті-1970-ті рр..).
Біля колишньої цегельні теж був невеличкий продуктовий магазинчик (1960-і – 1970-і рр..).
Горілчані магазини.
Спеціалізованих горілчаних магазинів було два.
Магазин на вул. Івана Франка (навпроти фабричного будинку). Діяв у 1970-х рр. – 1990-х рр..
Магазин на вул. Леніна (біля колишньої ощадкаси). Діяв у 1970-х рр. – 1990-х рр..
Алкогольні напої продавали і в гастрономах: «Центральний гастроном» (біля універмагу, гастроном навпроти колишньої міської ради, в гастрономі «Під сходами» (народна назва), тепер магазин «Жупан».
З історії продукції та цін на неї.
Зарплата у всіх була різна. Середня зарплата в СРСР на кінець 1970-х – початок 1980-х років становила 160-180 рублів, тоді як мінімальна була близько 70-80 рублів.
1 січня 1961 року в СРСР відбулася грошова реформа. Обмін грошей здійснювався за курсом 10:1, тобто на 10 крб. особа отримала лише 1 р. Через кілька місяців після реформи в Союзі різко зросли ціни на всі продукти харчування, включно з горілкою. Так «Московська» коштувала 2 рублі 87 копійок, а «Столична» коштувала 3 рублі 12 копійок (ціна до 1961 року – 3.07 руб. з урахуванням «деномінації»).
1972 р. постановою ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом» горілку дозволено було продавати лише із 11.00 до 19.00, а ось вино, або те, що тоді вином називалося, - цілий день. Так настала 14-річна «чорнильна епоха». «Чорнилом» спочатку називали «червоне міцне», а згодом - усі винні сурогати не виноградного походження. Їх також іще називали «шмурдяком». В Україні це були переважно кріплені яблучні «Біле міцне» (народна назва «Біоміцин») за 1 руб. 02 коп. та «Біле солодке» за 1 руб. 22 коп., а також виноградні й близькі до них напої. Технічні умови дозволяли виробляти їх на будь-якому консервному заводі, навіть колгоспному. Сотні українських господарств на «плодово-ягідному» заробляли чималу «живу копійку». У райкомах тоді це вино називали «плодово-вигідним», бо воно допомагало районам виконувати фінансовий план.
Аж у 1970-х роках, у Львові, в продажу з’явилися добрі мадярські і румунські якісні сухі вина, мадярські та югославські вермути, а також львівські та прибалтійські лікери.
1972 р. керівництво СРСР вирішило переорієнтувати народ, який щораз більше спивався, із горілки на вино. З прилавків зникли такі марки горілки, як «Особлива», «Пшенична», «Русская» і «Отборная».
1972 р. ціни на горілку знову підняли. Найдешевша «півлітра», знову ж таки без додаткових найменувань на етикетці, коштувала 3 руб. 50 коп. плюс вартість посуду, а це ще 12 коп. Разом виходили ті самі, пам'ятні радянським громадянам «три шістдесят дві». У народі цю горілку за своєрідне оформлення етикетки називали колінвалом. Менше пити наші люди, звісно, не стали.
Наступне подорожчання міцного алкоголю відбулося в 1981 році. Мінімальна ціна на горілку зросла до 5 р. 30 коп. Стільки коштувала «Московська особлива» та «Русская». «Пшенична» та «Столична» коштували вже по 6 р. 20 коп.Експерти стверджують, що подорожчання викликано початком війни в Афганістані. Причиною зростання цін став обвал цін на нафту на ринку в 1980 році.
За короткого перебування на посаді чекіста Андропова, ціни на горілку суттєво знизилися. Напій звався лаконічно - «Водка». Але дотепники «розшифрували» назву: «Вот Он Добрый Какой Андропов». Міцність 40%, ціна 4,70 руб. Одна з «типомоделей», яка називається в народі «Андропівка». Після приходу до влади колишнього голови КДБ СРСР Андропова розпочалася жорстка політика зміцнення дисципліни у державі. Щоб пом’якшити ставлення народу до влади, або щоб народу просто «легше жилося» було викинуто на ринок горілку за такою ціною.
Однак під час антиалкогольної кампанії Горбачова, яка почалася у 1985 році, ціни на горілку різко зросли, до 9 карбованців 10 копійок за найдешевшу пляшку, а продаж був обмежений. В країні викорчовувалися виноградники, а горілку можна було купити в обмеженій кількості тільки після 14:00. До того ж виникло ще й Всесоюзне добровільне товариство тверезості (ВДОБТ), куди загнали добровільно-примусово майже 15 мільйонів людей.
|
Ціни на горілку в СРСР, руб. |
||
|
до 1981 року |
після 1981 року |
|
|
Горілка «Пшенична», 0,5 л |
5,25 |
66,20 |
|
Горілка «Московська особлива», 0,5 л |
2,87 |
55,30 |
|
Горілка «Посольська», 0,5 л |
4,42 |
66,40 |
Настоянка гірка «Перцівка», 0,5 л., 1991, 35%, ціна із вартістю посуду 8 руб. 00 коп.
Порожня пляшка 0, 5 л. у 60—70-ті роки коштувала 12 копійок (з 1981 року 20 копійок).
Горілка. Коньяк. Шампанське.
Із алкоголю до 1970 р. пили майже винятково горілку. У радянські часи ціни на горілку варіювалися, але зазвичай були низькими.
«Українська горiлка» (1960-і рр.) - популярний міцний напій в Україні. Міцність 45% (або 45 об’ємних одиниць) – у народі – 45 «оборотів». Вартість цього «дива» свідчить ціна на етикетці 3,35 руб., включаючи вартість посуду. Річ у тому, що в ті часи посуд, а точніше, пляшка була своєрідною «валютою», яку легко було обміняти на гроші — 12 копійок (саме стільки коштувала пляшка від спиртних напоїв). Тому й вартість напоїв завжди зазначалася: «з вартістю посуду» чи «без вартості посуду». Принісши порожню тару в будь-який магазин можна було отримати омріяний напій на 12 копійок дешевше. А іноді спиртні напої відпускали виключно за порожню тару. Витрати Держплану СРСР – горілку випускати встигали, а тару для неї немає, от і доводилося примусово вилучати її у населення.
«Горілка Українська» (пізніший варіант). Міцність 40%, вартість 5 рублі 30 копійок.
«Українська з перцем гірка настойка» (1970-і рр.). Міцність 40%, ціна 3,70 руб. У народі просто: горілка «Українська з перцем». Випускалася зазвичай у квадратній пляшці.
«Пшенична». Перша іменна. Одна з найстаріших радянських горілок (випускалася ще до війни) першою отримала власну назву. Решта аналогів іменувалися просто «горілками» із зазначенням міцності: 40, 50, 56 градусів. Довоєнна етикетка «Пшеничної» була звичайнісінькою: ніяких картинок і прикрас - виключно текст на білому тлі. Після війни про неї забули на хвилі популярності «Русской» і «Столичной» і згадали тільки в 70-ті роки. Ось у цей-то час «Пшенична» і набула оригінальної барвистої етикетки. На зображенні зображений типовий сільський пейзаж із похиленими будиночками, зеленими деревами і хлібним полем.
«Столична». З'явилася в 1940-х рр.. З 1971 року горілка почала продаватися у США. На етикетці «Столичної» зображено тільки-но відкритий готель «Москва», причому зображено його в збірному образі, який поєднує вид із різних ракурсів. Через такий підхід і посередню якість друку, далеко не всі радянські люди могли розпізнати в картинці цю споруду.
«Русская водка». Горілку під брендом «Русская» вперше випустили в СРСР у 60-ті роки. Товарний знак було зареєстровано тільки 1969 року, але до цього напій уже встиг завоювати першу золоту медаль (на виставці в Лейпцигу). Далі - більше: зростаючі з кожним роком обсяги виробництва і все нові нагороди. Примітно, що популярна радянська горілка обзавелася відразу двома етикетками. На одній було зображено двох кінних російських витязів, які крокують під зеленим стягом у пошуках «подвигів».
Другу прикрасив простий синій напис «Російська горілка» зі стилізацією під старовину. Непоказну етикетку доповнили золотою рамкою, а також словами «RUSSKAYA» (зверху) і «RUSSIAN VODKA» (знизу). Періодично на білому тлі з'являлися зображення медалей, отриманих у Лейпцигу та Пловдиві. До слова, цей варіант виявився найживучішим: щось подібне можна було побачити і на пізніших зразках «тієї самої російської горілки».
Цікаво: Одним із популярних варіантів оформлення «Русской водки» стало використання знаменитої роботи Васнецова - тієї самої, де зображені Альоша Попович, Добриня Микитич та Ілля Муромець. На етикетці її так і підписали «Три богатирі», хоча насправді картина називається «Богатирі».
«Мисливська горілка». З'явилася наприкінці 50-х, вирізнялася підвищеною міцністю (45 градусів), необхідною для швидкого зігрівання змерзлих у лісі мисливців. На етикетку спочатку було поміщено оленя, що біжить, зображення якого відрізнялося на різних заводах. Наприкінці 60-х йому на зміну прийшов чорний глухар на тлі яскравого сонячного диска. Чим була викликана така підміна - невідомо, а ось як закуску під нову горілку було заведено вживати мисливську ковбасу.
У 80-і роки «Мисливську» горілку постачали на Захід, забезпечивши її відразу двома назвами «Okhotnichya» (відповідно до оригіналу) і «Hunters brandy» (для більшої ясності в середовищі іноземців). Ну і про всяк випадок доповнили великим шрифтом: «RUSSIAN VODKA».
«Посольська горілка». Була розроблена в СРСР на початку 70-х і, як свідчить назва, активно постачалася за кордон. Серед аналогів виділялася особливо м'яким смаком і високою питкістю, що пояснювалося особливим підходом до очищення. В обробці продукту використовували знежирене молоко, вугілля і кварцовий пісок. Досить оригінальною була й етикетка - у чорних тонах із зображенням людини в червоному вбранні петровських часів. Віяння перебудови принесли нововведення і в її оформлення: на пляшці з'явилися малюнки на тему вручення вірчих грамот, ходи працівників посольства, войовничі вершники і навіть "Незнайомка" Крамського.
«Сибірська горілка». Була випущена в ранні 70-ті і також із прозахідним розрахунком. Як справжня сибірячка вона виявилася гарячішою на цілих 5 градусів (45 замість посольських 40). Що стосується етикетки, то тут все передбачувано: стандартне уявлення про Росію для європейського споживача - сніги, морози, російська трійка з дзвіночками, ямщик, що ганяє коней, і мандрівна пара панів... Доповнювали картинку російсько- та англомовні написи. До речі, постачалася «Сибірська» горілка не тільки на захід, але була популярна і серед радянських громадян.
«Московська особлива горілка». Одна з найтитулованіших радянських горілок: на її рахунку - чимало медалей, зокрема великих міжнародних виставок. Під час розроблення рецептури за основу було взято дореволюційний варіант. Злегка змінилася і назва (спочатку горілка іменувалася «Московська особлива». Жителям союзних республік продукт запам'ятався зеленою етикеткою, що впадала в очі. Через цю яскравість на більшості антиалкогольних радянських плакатів зображувалася саме «Московська». Втім, колір міг істотно відрізнятися залежно від наявної фарби: поряд із кричущо-зеленим зустрічалися оливкові та салатові варіанти. Різнилася і ширина кольорової смуги, яка могла займати від 20 до 60% етикетки. У різні роки пляшку «Московської» прикрашали золотистою рамкою, зображенням медалей, логотипами заводів тощо.
Якщо горілку міг собі дозволити майже кожен громадянин, то пляшку вірменського коньяку могли собі дозволити лише впливові та заможні люди. По-перше, коньяк рідко з'являвся в магазинах і вважався дефіцитним товаром, а по-друге, вартість коньяку була дуже високою. У 70-ті роки. за пляшку тризіркового вірменського коньяку довелося заплатити 10.12 руб., а коньяк з 5 зірками коштував від 14.12 руб. за 0.5 л. У 80-ті роки. середня вартість коньяку «впала» до 8.12 рублів, але ближче до розпаду СРСР ціни різко злетіли через складну політичну ситуацію в країні. Наприкінці 80-х років. пляшка «Арарату» коштувала 28 руб.
Активна пропаганда шампанського як напою для новорічного столу йшла на телебаченні та у кінематографі. Жоден новорічний фільм та телепередача не обходилася без легендарної зеленої пляшки із сріблястою фольгою. Коштувало ігристе досить дорого порівняно з іншими алкогольними напоями. На етикетках шампанського 1960 - 70-х років зустрічаються такі ціни: 4,5 рубля, 5,5 рублів та 6,5 рублів. У 1980-ті шампанське коштувало від 7 до 11 рублів.
Вина.
Справжньою альтернативою горілці в брежнєвсько-горбачовську добу для найширшого загалу були низькосортні плодово-ягідні вина за доступними цінами. Народ називав їх «плодово-вигідними». Міцність плодово-ягідних вин доходила до 28 градусів, що робило їх реальною конкуренткою горілці. Про популярність плодово-ягідних вин свідчать цифри: їх продаж у 1970-1980-х роках зріс на 250%, тоді як горілки – на 25%, коньяку – на 27%. Ці вина вироблялися шляхом простого змішування низькоякісного виноматеріалу зі звичайним спиртом та розливались на підприємствах одинадцяти республік країни. Вина коштували від рубля до двох і в народі називалися «бормотухою», «гнилушкою».
Ординарне кріплене вино з гордою португальською назвою «Портвейн» можна вважати королем радянських вин. Не з погляду якості, а за обсягами виробництва та споживання — його в СРСР випускали та випивали в рази більше, ніж сухих марочних вин та шампанського, разом узятих. Пересічні трудящі купували дешеві портвейни «777», «Агдам», вина «Сонцедар», «Альмінська долина», «Плодово-ягідне» та інші подібні напої.
Найлегендарніша «бормотуха» СРСР - Портвейн «АГДАМ», спирт 19 об.%, ціна від 1,44 до 2,02 рублів. Цю пекельну суміш виноградного соку, що забродив, цукру і картопляного спирту в країні соціалізму, що переміг, пили всі — робітники, студенти, академіки. «Солнцедар» — 20%, 1 руб. 25 коп.; «Золота осінь» — 1 руб. 02 коп., пізніше 1 руб. 15 коп. — народна назва «Зося»; «Васісубані» — 2 руб. 00 коп.; «Портвейн 777» — ціна 1 руб. 87 коп.— народна назва «Три топора», «Лісоповал», «Біле міцне» (0, 5 л) – 17%, ціна 90 коп.
В УРСР ще випускали дивний напій під назвою «Верховина», який в народі швидко здобув влучний «епіграф» – «прощавай розум».
У СРСР вина класифікувалися за міцністю (столові, кріплені, десертні), ступенем солодкості (сухі, напівсухі, напівсолодкі, солодкі), якістю (ординарні, марочні, колекційні) та кольором (червоні, білі, рожеві).
Характерними рисами радянських вин були широка гама недорогих ординарних вин, популярність напівсолодких та десертних, а також виробництво марочних, таких як Хванчкара та Айгешат.
Класифікація за типом:
Столові. Столові вина отримані шляхом повного або часткового бродіння виноградної маси. Натуральні вина (сухі, напівсухі, напівсолодкі).
Столові вина, натуральні та якісні, вироблялися в основному в Грузії, Молдові, в Україні, у південних областях РРФСР. При можливості вибору покупець надавав перевагу напівсолодким столовим винам — марочним чи ординарним. Найкращими з напівсолодких вин вважалися знамените грузинське «Хванчкара», «Кіндзмараулі», «Твіші», «Алазанська долина», «Ахашені», «Оджалеші». Не меншим попитом мали масандрівські напівсолодкі «Мускат», «Аліготе», «Алустон».
Кріплені. Вина з підвищеним вмістом спирту. Міцні: (17-20% спирту) містять до 14% цукру (наприклад, портвейн, мадера). Солодкі: (12-17% спирту) містять 14-20% цукру (наприклад, кагор, токай). Лікерні: Вина із високим вмістом цукру (21-35%).
Класифікація за ступенем солодкості:
Сухі: З мінімальним вмістом цукру, досягнутим повним бродінням.
Напівсухі: З помірним вмістом цукру.
Напівсолодкі: З підвищеним вмістом цукру.
Солодкі: З високим вмістом цукру.
Класифікація за якістю:
Ординарні. Масові вина, які продавали без обов'язкової витримки. Витримані: Вина з витримкою не менше 6 місяців.
Ординарні сухі вина коштували недорого. У народі їх називали «кисличок», «сухарик».
Марочні. Високоякісні вина, які витримувалися щонайменше 18 місяців (наприклад, Айгешат, Мадера).
Сухі марочні вина, як правило, вживали гурмани та представники інтелігенції. Окрім відомих грузинських вин «Цинандалі», «Гурджаані», «Мукузані» та ін. гідною якістю також відрізнялося українське «Оксамит України», молдавські моносортові «Фетяска», «Ріслінг», «Каберне», «Піно», «Негру де Пуркарь».
Колекційні. Марочні вина, які додатково витримувалися у пляшці щонайменше 36 місяців.
Промислові магазини.
З історії цін на промтовари.
Одяг. 30 рублів - штани, 45 - черевики. Фірма, звичайно, не закордонна, а радянська, не важливо, як на вашу ногу такий черевик «сяде». Костюм двійку чоловічий можна було купити за 150 рублів Чоботи жіночі шкіряні - від 70 рублів, зимове пальто - 220 рублів. Іноді потрібно було вносити своє прізвище до списків і чекати на появу товару.
Меблі. Шафа для одягу - 230 рублів, диван-ліжко – у 230, обідній стіл - 140 рублів, 2 стільці – 35 рублів. Можна було купити цілий меблевий комплект – «стінка» (не забудьте стати за нею в чергу): диван, два м'які крісла, стіл, 6 стільців і тумбочка, і заплатити від 1500 до 4700 рублів.
Техніка.
Холодильники. У 1970-х роках холодильник був у 34% сімей (у 43% сімей в містах), а наймасовішими марками стали «ЗІЛ-Москва» (оновлений «ЗІС-Москва») і «Мінськ». При середній зарплаті в 120–150 руб. їх вартість становила 250–400 руб. (холодильник «Дніпро-2» у 1975 р. коштував 250 руб., «Мінськ-16» - 390 руб.).
Радіоприймачі. Починаючи з 1952 року радіоприймач можна було придбати без черги у вільному продажу, а ціна залежно від місця покупки становила 180–212 руб. Середня зарплата в СРСР тоді була близько 700 руб. Радіоприймач «Океан-203» в 1975 р. коштував 132 руб.
Телевізори. Вартість телевізора становила (після 1960-х років) приблизно 400–1000 руб. («Юність» - 430 руб.). Телевізор ч/б «Горизонт-104» у 1975 р. коштував 525 руб. До 1970 року телевізор був у 61% міських сімей.
Пральні машини. Ціна пральної машини вроздріб була близька до середньомісячної зарплати і становила у 1950-х рр.. близько 600 руб. Власне масове виробництво почалося лише в 1950-х на Ризькому електромеханічному заводі з моделі ЕАЯ. Вже до 1970 року пральна машина була у 64% міських сімей СРСР.
Пилососи. У 1960-х роках вартість цих приладів становила 40–50 руб. при середній зарплаті 80–110 руб.: так, в 1968-му влада встановила на пилосос «Вихрь» ціну в 40 руб. До 1970 року 16% міських сімей мали пилосос, а до 1980 року ця цифра зросла до 37%.
Магнітофони. При середній зарплаті близько 90 руб. після грошової реформи в 1961 р. однією з найдешевших моделей був котушковий магнітофон «Романтик», який коштував близько 160 руб. Аналогічні моделі коштували 180 – 200 руб. і більше. Прості транзисторні моделі коштували близько 160-200 рублів, тоді як складніші і високоякісні (включаючи імпортні) магнітоли і акустичні системи могли досягати 1000 рублів і більше. Ціни залежали від типу магнітофона (котушковий, касетний, портативний), його складності та виробника. Прості портативні магнітофони: Касетні магнітофони: Магнітофон «Весна-2» коштував 190 рублів, а «Супутник-401» - 180 рублів. Більш складні та імпортні моделі: Імпортні магнітоли, такі як «Sharp GF-777», коштували близько 2000 рублів за радянських часів, що було дуже дорого. Магнітофон «Олимп-005» » - 1230 руб. Стереокомплекс «Романтика-002-стерео» - 2700 рублів. На початку 1980-х років магнітофон був в 30% міських сімей.
Автомобілі. 1940-і - 1950-і рр.. Перша модель «Москвича» вийшла в 1946 р. Роздрібна відпускна ціна «Москвича-400» складала 8 000 руб., «Москвича-401» — 9 000 руб. - чималі гроші для середнього громадянина СРСР в ті часи. При середній зарплаті 660 рублів це була просто непідйомна сума. Ще дорожчою була машина ГАЗ М20В «Побєда». Вона коштувала вдвічі більше. Найелітнішим був ГАЗ-12, який могли собі дозволити лише представники вищого суспільства – 40 тисяч рублів. Такий автомобіль міг собі дозволити хіба що Сталін, адже його зарплата складала близько 10 тисяч рублів.
У 1960-і автомобілі стали набагато дешевшими (у порівняні з післявоєнними роками). Але й зарплати суттєво знизилися. Народний автомобіль «Москвич-407» подешевшав у 10 разів і став коштувати 2500 рублів. ГАЗ-21 (Волга) коштував 5100 рублів. Це 40-50 зарплат середньостатистичного громадянина. Найдоступнішим був ЗАЗ-965 («Горбатий Запорожець»).
1970-і – 1980-і рр.. «Запорожець» (наприклад, ЗАЗ-968) коштував від 3500 до 5500 рублів. Нагромадити на нього потрібно близько 30-40 зарплат. «Москвич» (наприклад, Москвич-412/2140): від 4500 до 7500 рублів. Нагромадження могло позичати до 40-50 зарплат. «Жигулі» (наприклад, ВАЗ-2101/2103): від 5620 до 9000 рублів, а пізніші моделі як ВАЗ-2106 могли коштувати до 9100-10000 рублів. «Волга» (ГАЗ-24): 9150 - 10 000 рублів і вище. Цей автомобіль вважався «царем доріг» і був недосяжним для більшості.
Магазини.
1920-і рр. – 1930-і рр. Крамниця мішаних товарів Ярослава Костіва (теперішня вул. Стуса, 21). Співвласником цієї крамниці був Возьний Володимир Якович (13.12.1910 р. Новосілка — 1948 р. Винники). Мешканець міста Винники, учасник ОУН-УПА, член виділу товариства «Просвіта» у Винниках. У жовтні 1938 року повністю її викупив. Там і працював з дружиною Філоменою (за матеріалами Остапа Булича). В радянські часи (1940-і-1980-і рр.) тут продавали гас (керосин; застосовується як паливо для приготування їжі, освітлення, обігріву). Біля колишнього "магазину нафти" тепер магазин "Фортуна".
Зі спогадів винниківчанина Володимира Храмова (ФБ, січень 2024 р.): «Я пацаном купляв там гас (незамінна річ при ремонті ровера і жуків колорадських підсмажити), раз на тиждень (середа) приходив продавець з «жилізного» магазину, було відкрито 2 год. Ціна в 1977 р. була 7 коп. за літр, запах стояв незабутній, продавець перше накачував ручною помпою гас у скляну мірну місткість і потім вже виливав через шланг у тару».
Магазин по вул. Леніна, 20. (приміщення міськради до 2020 р.). Це був будинок єврея Бергера Збудований на початку 1920-их рр.. У 1920-х –1930-х роках в одному із приміщень знаходився невеличкий промисловий магазинчик. 1940-і рр. – 1960-і рр.. – канцтовари та книгарня.
Магазин господарських товарів (ріг вул. Стуса та вул. Лесі Українки). Діяв: 1930-і рр. – 1990-і рр. Належав в 1930-их рр. євреям. Тепер тут перукарня.
Універмаг по вул. Леніна (з 1950-х рр..; біля Бібліотеки для дорослих); магазин діє дотепер.
Промтовари по вул. Леніна (з 1950-х рр..; народна назва «Залізний» (Жилізний) магазин; колишня німецька Кірха, тепер храм Івана Хрестителя УГКЦ.
Будівельний магазин по вул. Леніна (з 1970-х рр..; навпроти храму Івана Хрестителя; діяв до 2017 р.; тепер подвір’я храму Св. Софії).
Канцтовари, книгарня та ремонт окулярів (1970-і -1990-і рр..) по вул. Леніна (до 1970-их рр. тут була «пивна на зупинці»; тепер приміщення ресторану «Гетьман»). У 1990-их рр. магазин перенесли у приміщення навпроти (через дорогу).
Газетні кіоски.
Газетний кіоск (на розі вул. Леніна і вул. Танкістів, зі сторони міськради), з марками й значками був дуже популярним, потім його перенесли на зупинку біля фабрики. Кіоскери (п. Поліна Іванівна Півнева, п. Катерина Дубовець та п. Зиновія Кітура) завжди були привітними. Діяли в 1950-х рр. – поч. 2000-х рр..
Потрібно ДУЖЕЕЕ-ДУЖЕ ЛЮБИТИ СВОЮ малу БАТЬКІВЩИНУ щоб так змальовувати їі розповіддю !!! Дякую Вам за ПОЧУТТЯ !
ВідповістиВидалитиДуже цікаво,так тримати!!!
ВідповістиВидалити